Костенко Ліна. Скіфська одіссея: поема-балада / худож. В. Бахтов; авт. ст. О. Пахльовська. – Київ: Либідь, 2020.– 253 с.: іл.
І буде мир…
І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
«Кінець війні, ми ворога здолали!»
Ліна Костенко
Ліна Костенко – сучасна українська прозаїкиня і поетеса, її творчості характерні глибокі ліричні образи, тонкі характеристики та філософський підтекст.
Ліна Василівна пережила шістнадцятирічне творче вигнання та безстрашно протестувала в середині 60-х років проти арештів української інтелігенції. Ще з того часу вона байдужа до нагород і високих місць у рейтингах – її фраза «Політичної біжутерії не ношу» давно стала крилатою.
Вірші та проза письменниці наповнені філософською наснагою роздумів про роль мистецтва, відповідальністю митця перед часом, своєю совістю. Ліна Костенко засуджує нещирість, пристосуванство й, безумовно, возвеличує народ, Вітчизну, кохання.
У сучасній світовій традиції Ліна Костенко входить до переліку найвідоміших жінок сучасної України. Її творчість – невід’ємна частина історії України, національної культури. Поетеса глибоко відчуває, що без історичної пам’яті українська нація перетворилася б на народність. Вона дуже чітко визначає для себе мету – ствердити мотиви національної історії в своїх творах, чим впливає на усвідомлення українців як нації.
Творчість Ліни Костенко охоплює безмір української історії – власне від прото-України скіфсько-грецьких часів до ХХІ століття у баладі «Скіфська одіссея», написаної у 1983–1986 роки. Великою мірою це впорядкування хаосу української історії. І іскрометній та іронічній поемі постає багатостолітня – реальна і міфічна – стихія творення України на стику західної та східної цивілізацій, а сáме Україна бачиться як невід’ємна частина середземноморської культури.
Свого часу на Черкащині в заплаві річки Супою (лівої притоки Дніпра) знайшли свідчення контактів давніх греків із землеробським праслов’янським населенням наших теренів через Дніпро.
Ріка Супій, і що там тої річечки?
Ох, не дарма на праведній воді
латаття жовте світиться, як свічечки! –
то на чиїйсь біді, то на чиїйсь біді…
Часто у факті бачимо явище. Так і Ліна Костенко у своїй баладі-поемі розкриває історичні факти:
Були номади – скіфи кочові.
Товар свій пасли десь там аж до Криму,
програвши на співучій тятиві
історію, тепер вже недозриму.
А те, що Крим – український, що тавро-скіфи господарювали тут віддавна, довели найавторитетніші фахівці світу. Так само, як і наша мова вважається однією з найдавніших та наймелодичніших мов світу.
Там степ і степ. І скіфи славнозвісні.
Вози у них міцні, шестиколісні.
Отари незліченні, табуни.
І дивна мова з голосом струни.
Природа у баладі зображена не просто як буденний світ. Тут не акцентується увага на звичайних явищах і подіях. Вона виступає тут певним дивосвітом, мікрокосмосом для кожної людини. Сáме природа дає людині можливість розвиватися, пізнавати себе, відновлювати сили. В цьому – унікальне призначення та важливість довкілля.
А цій землі нічого не забракло –
Ні рік, ні моря, ні озер, ні трав.
Найперший скіф, молодший син Геракла,
Собі роздольне царство вибирав.
А скіфський бог розщедрився до того –
Із неба кинув плуга золотого.
А ще він кинув золоту сокиру –
Як часом з ними хто не схоче миру.
А для гостей на саму видноту
Бог кинув з неба чашу золоту.
Прапам’ять народу, закріплена у поемі, перемиває золотий пісок стародавніх вірувань, уявлень про світ, природу, людину, що перелиті у голос мови, поетичні слов’янські міфи та сталі образи:
Нема письмен – є дивне сяйво казки.
Лук золотий натягує стрілець.
Летить грифон. І золоті підпаски
підвечір доять золотих овець.
«Скіфська одіссея» нагадує, що задля розуміння себе в сучасному світі необхідно знати історію. Так було, так є і так буде. Твори Ліни Костенко не лише цікаві та влучні, а й глибоко актуальні. Вже багато років вона залишається справжнім борцем з неправдою, показовістю, пристосуванством. Її зброя – твори. Вона вміє зачепити, змусити думати, діяти та мріяти. Безумовно, Ліна Костенко – перлина сучасної української літератури.
