Волонтери. Мобілізація добра: збірка / уклад. І. Карпа. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. – 253 с.
Збірка «Волонтери. Мобілізація добра», яку упорядкувала відома українська письменниця Ірена Карпа, по своєму унікальна. Неможливо однозначно визначити жанр книжки. У вступному слові упорядниця називає її «строкатий килим із віршів, есеїв, щемливих оповідань та ріал-таймових записок». Під однією обкладинкою зібрано документальні нариси, інтерв’ю, есеї, художні оповідання, вірші різних авторів. Серед них і добре відомі письменники – Сергій Жадан, Ірен Роздобудько, Лариса Денисенко, Ірена Карпа, і молодші – Андрій Любка, Катерина Бабкіна, Галина Шиян і Максим Кідрук, є й фахові журналісти – Ірина Славінська та Галина Вдовиченко.
Ця книга – про жорстокість і милосердя, про зло та доброту. Про звичайних людей, для яких слово «милосердя» перестало бути просто словом, стало дієвою допомогою для поранених бійців, сиріт, біженців, для кожного, хто має в цьому потребу. Про людей, які щирими очима дивляться на ближнього, а своїми діями відкривають серце для надії. Про тих, хто своїм милосердям створив в Україні один із фундаментів, який дозволяє існувати багатьом людям, і навіть цілому народові.
Правду кажучи, неможливо читати книжку без нервового напруження, не пропускати всі ці історії через себе. Але ж як ти їх не пропускатимеш, коли весь час ловиш себе на думці: «А чи змогла б я так на їхньому місці?». Як можна байдуже читати про айдарівця Олександра, про «кіборга» Яна чи добровольця Василя, якому сепаратисти відрубали руку за татуювання «Слава Україні», про волонтерок у столичному шпиталі які опікуються цими героями? (Вдовиченко Г. «Госпіталь. Розвантажувальні дні»).
Як можна спокійно сприймати історію 16-річної Поліни, прикутої до інвалідного візка? Дівчина, отримавши каліцтво через власну необачність, не здалася, не впала у відчай. Назбиравши 10 тисяч доларів на операцію, яка повинна поставити її на ноги, вона віддала їх на лікування бійців, поранених на Донбасі. З жертви, що потребує допомоги, стала героїнею, яка рятує інших людей, хай навіть ціною власного здоров’я і майбутнього життя. (Любка А. «Тарзанка»).
Бере за душу й оповідання Ірени Карпи «Світло є» і змушує замислюватися над вічними питаннями добра і зла, самовідданості та байдужості, робити вибір між спокійним життям обивателя і самозреченням, самоспаленням заради інших, чужих тобі людей. Волонтерка Юля і її подруга – такі різні, такі протилежні: одна самовіддано допомагає військовим в зоні АТО, дітям загиблих воїнів і дітям із вадами розвитку, інвалідам, усім постраждалих від війни на Донбасі; друга живе лише для себе, керується егоїстичними бажаннями і скептично сприймає діяльність подруги (та чи подруги вони насправді?).
«Допомагати тим, хто у більшій біді. Допомагаючи людям, ми допомагаємо в першу чергу собі…», «Боже, не дай нам інвалідності наших душ». «Ми зможемо вистояти, лише якщо будемо допомагати одне одному. Ми нація, а отже, ми країна», – провідні думки героїні оповідання Ірени Карпи, та й, власне, – лейтмотив усієї збірки.
«Волонтери. Мобілізація добра», мабуть, перший в українській літературі проєкт, в якому такі різні автори показали волонтерський рух і його учасників, спробували осягнути феномен українського волонтерства, зрозуміти ментальність українців, яких докорінно змінила нинішня війна з росією.
