Велична постать Івана Франка на схилі літ

Мельник Я. З останнього десятиліття Івана Франка: монографія.– Львів, 1999.– 208 с.

 

Український письменник, вчений, публіцист, літературний критик, фольклорист, драматург, перекладач і громадський діяч Іван Франко (27.08.1856–28.05.1916) залишив для дослідження та вивчення свою творчу спадщину. До найвідоміших творів належать: поетичні збірки «Зів'яле листя», «З вершин і низин», повість «Захар Беркут», драма «Украдене щастя», поема «Мойсей». Останні роки – найменш вивчений етап творчого шляху письменника. 

Монографія «З останнього десятиліття Івана Франка» Ярослави Мельник – спроба висвітлити постать письменника останніх років життя на основі джерельного матеріалу. Авторка спробувала розкрити залежність творчості людини від фізичного та психічного здоров’я, сімейних обставин і побуту. Говорити про велику трагедію Франка, спричиненою тяжкою хворобою в 1908 році, «немає ні зваги, ні совісті», – зазначав свого часу Петро Карманський.

Іван Франко до лікарів звертався не часто, але коли на зламі 1907–1908 рр. йому стало особливо погано, він нарешті пішов до лікарні. Лікар Лев Коссак, який протягом багатьох років опікувався здоров’ям письменника, заборонив Франкові літературну працю. Але пацієнт не дослухався до поради і упродовж перших місяців 1908 року значно збільшив свій творчий доробок.

У березні письменник лікувався у Ліпіку – невеличкому містечку в Хорватії, але це не принесло бажаного одужання. Там Франко пише поезії «До Музи», «Неназваній Марії», «Честь творцеві тварі», початок новели під назвою «Тріумф» і здійснює деякі переклади. Ще там же письменник наказав синові Тарасові, спалити усі свої твори. Деякі були врятовані, оскільки їхні рукописи були заховані в одній із книг, які поет взяв з собою до Ліпіка.

За спогадами близьких до письменника людей, І. Франко відчував до кінця своїх днів болісні душевні переживання – зустріч із духами, примарами, від яких намагався врятуватися втечею з дому. Його переслідували безперервні галюцинації. Є думки, що параліч рук він отримав від надмірного писання, але онука письменника переконана, що недуга мала спадковий характер. «Важка, успадкована від матері, невиліковна хвороба, яка причиняла нестерпні болі». Про хворобу матері, яка померла в молодому віці, біографи Івана Франка нічого не знають. Українська громадськість долучилася до збору коштів для хворого письменника. В 1908 р. здоров'я його дещо покращилось.

Одеські лікарі І. Липа й І. Луценко висловлювали сумніви щодо правильності поставленого йому діагнозу (прогресивного паралічу). Лікування в італійському місті Ловрані також бажаного одужання не дало. Останнє десятиріччя свого життя Франко боровся з недугою та продовжував працювати на літературній ниві.

У книзі описано святкування 40-літнього ювілею Івана Франка. У зв'язку з цим не лише по всій Україні, а й по цілім світі, де жили українці, відбулися ювілейні заходи, які висвітлювала місцева преса. Відзначення ювілею припало на час політичного та культурного відродження України, яке в ментальності багатьох українців пов'язувалося з іменем Франка. В українських часописах його називали найбільшим українським письменником, духовним батьком молодої України, українським Мойсеєм.

З 1909 року І. Франко кожного літа приїжджав до Криворівні на Гуцульщину, сподіваючись знайти собі ліки для рук. Тут він і застав початок Першої світової війни. Життя його затьмарювалося самотністю, воєнним часом, тяжкою недугою, тривогою за дітей на війні, складними стосунками в родині, але освітлювалося надією на краще майбутнє України. Смерть сина Андрія у 1913 році спричинила кризу у подружньому житті  Франків. Здоров’я дружини Ольги Федорівни з роду Хоружинських також було підірване, вона потрапила до лікарні для душевнохворих. Лікування тривало три роки та завершилося після смерті чоловіка.

І. Франко з 1915 року перебував у Львівському притулку січових стрільців. Перед смертю він переніс запалення легенів, і це прискорило його кінець. 28 травня 1916 року письменник відійшов у вічність. Сторінки української преси були наповнені сумом за втратою визначного письменника та вченого України.

Ярослава Мельник порушує питання, чи варто публікувати Франкові поезії останніх років життя, оскільки в них відбився його неймовірно тяжкий фізичний і психоемоційний стан. На її думку, читач має бути знайомий з повним доробком письменника.



 

Ірина Савченко
за матеріалами з фонду ДОУНБ

Опубліковано: Травень 2023