Таїрова-Яковлева Т. Повсякдення, дозвілля і традиції козацької еліти Гетьманщини / Пер. з рос. Т. Кришталовської.– Київ: Кліо, 2017.– 184 с.
Далеко не кожен глибокий, серйозний учений спроможний розповісти про здобутки своєї науки цікавою, захопливою мовою. Це прикро, але це факт: вміння зрозуміло, дохідливо викласти власні ідеї в тій чи іншій галузі знання (так, щоб читачеві, одверто кажучи, не було нестерпно нудно, хай би як «правильно» з наукового погляду було все подано) – це дар, свого роду мистецтво. Тетяна Таїрова-Яковлева вміє розповісти про події далекого козацького минулого України так, що ці сторінки читаються, ніби інтригуючий детектив. Яскравий приклад такої розповіді – представлена книга.
Книга складається з вступу «Еліта Гетьманщини: хто це?» та п'яти розділів: «Домашній побут української старшини», «Жінки в Гетьманщині», «Зовнішній вигляд», «Освіта і дозвілля», «Як було заведено».
Почавши свою книгу словами «повсякдення» і «дозвілля», Т. Таїрова-Яковлева орієнтує читача на глибоку серйозну розмову – про «цінності» української еліти, про «менталітет вільної людини, яка має змогу розпоряджатися власною долею і керувати своєю країною».
Складовими цього менталітету називаються «традиція активної участі в житті країни», «усвідомлення своєї власної значущості й незалежності», «уявлення про лицарський характер козацької служби». Об’єктом споглядання визначається «суспільство, в якому вірили в Бога, свободу й успіх».
У виданні на основі численних історичних джерел описано домашній побут, «предмети зручності й затишку», зовнішній вигляд, зброя і одяг козацької старшини Гетьманщини XVII – початку XVIII ст. Приділено увагу ролі жінок тієї доби, які не соромилися втручатись у серйозні політичні справи, нерідко керуючи своїми чоловіками і синами та демонструючи норовливу вдачу. Окремі розділи присвячено культурі, освіті, дозвіллю, нормам поведінки, уявленням про людські чесноти української еліти, яка, хоч і запозичила багато зі Сходу, а ще більше – із Заходу, проте не йшла шляхом простого копіювання, а зберігала і примножувала власні звичаї та традиції, витворивши неповторне й колоритне суспільство.
Ось як, наприклад, висвітлюється роль жінки в старшинському соціюмі. У тексті наведено права, прописані за вельможними жінками в різних редакціях Литовського статуту, що відігравав ключову роль у законодавчій системі козацької держави. Адже в ті часи у вищих колах України «ані батько, ані брат, ані опікун не мали права розпоряджатися долею жінки, що, зрозуміло, робило їх волелюбними, гордими і такими, що знали собі ціну». У книзі представлено низку портретів таких жінок, зокрема, Настасю Маркович, Марту і Анастасію Закревських; матір Івана Мазепи – Марію Маґдалену Мокієвську; Анну Обидовську, Олену Виговську, уроджену Ласко, матір Івана Виговського; велике кохання Богдана Хмельницького – Гелену. На окрему увагу заслуговують зображення славетних «стерв» Гетьманщини – свавільних і наділених політичними амбіціями Любові Кочубей і Насті Скоропадської. Авторка не оминула увагою і декількох чаклунок у Гетьманщині, згадки про яких збереглися в джерелах.
Цікаво дізнатися про ставлення гетьманської еліти до шлюбу і позашлюбних зв’язків. Читачів також здивує твердження, що в козацькій еліті «ініціятива» про укладання шлюбу часто походила від жінок.
А ось твердження авторки про тогочасну українську архітектуру: «На відміну від західноєвропейського бароко, де велику увагу приділяли смерті… для українського бароко головними сюжетами були військова слава, свята жертва, високий порив, перемога життя над смертю».
Особливу цікавість викликає книжна культура в середовищі козацької еліти. Ви прочитаєте про книгозбірні Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича та Івана Мазепи. Наприклад, Іван Самойлович був, скоріше, «стяжательним» книголюбом, який полюбляв книжки як предмет капіталовкладень, а от Іван Мазепа, на відміну від нього, уславився як шанувальник книжної мудрості.
Підсумовуючи своє дослідження, авторка пише: «це була нова еліта, ще не зіпсована, стримувана законами і традиціями…»; «одна з визначальних рис тогочасного суспільства – скромність»; «українське суспільство доби гетьманства вражає поєднанням південного темпераменту, витонченості бароко й сентиментальності».
Хочеться приділити увагу особистості авторки книги. Тетяна Таїрова-Яковлєва – російський історик, професорка, докторка історичних наук. Чесний вчений незалежних поглядів, надзвичайно дружньо налаштована до України. Відома дослідниця української історії часів Гетьманщини та Козацької доби, якій присвятила понад 30 років. Із них 18 років займається дослідженням біографії гетьмана Івана Мазепи. За масштабну наукову працю «Мазепа» у 2008 році Указом Президента України Віктора Ющенка нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.
Окрім того, знайшла й оприлюднила Батуринський архів, який вважався втраченим після знищення гетьманської столиці Батурина російськими військами.
Також завдяки їй було вперше видано повний, нецензурований Літопис Самійла Величка. Людина, що зробила історію України справою життя, не лишилася осторонь з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну. Історикиня сприйняла ці страшні події як особисту трагедію. У перші ж дні вона записала звернення для українців, у якому різко засудила розв'язану росією підступну війну і висловила впевненість, що Україна обов’язково переможе.
Посилання на книгу:
http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/57E86691-9782-4066-BE6B-1CED6609B6AA
