Історія Каразінської каплиці

Моя мета не тільки передати родинну історію,
хоча з подібних оповідей і складається історія
країни загалом, я хочу показати, якими патріотами
були наші співвітчизники, яким високим був рівень

устремлінь їхніх душ.

Лариса Дешко


Авторка книги Лариса Дешко, представниця роду Каразіних, праправнучка брата Василя Каразіна – Івана Назаровича Каразіна, невтомний родинний літописець, яка дійсно зацікавлено і творчо ставиться до історії свого роду, бажаючи передати її прийдешнім поколінням. Багаторічні клопотання на захист Краснокутського дендропарку, збереження місць поховання своїх видатних предків, допомога Кручанській сільській школі, копітка дослідницька робота в архівах і бібліотеках, надання допомоги дослідникам життя і діяльності В.Н. Каразіна, численні публікації – все це суттєвий внесок Л.О. Дешко у збереження всього того, що пов’язано з іменем засновника Харківського університету.

Коло її інтересів охоплює дослідження історії, привернення уваги громадськості до долі поховання В.Н. Каразіна, збереження останнього земного пристанища видатного співвітчизника. Авторка цілих одинадцять років за допомогою істориків, музеєзнавців, працівників архівів, педагогів та просто небайдужих людей збирала, вивчала та досліджувала матеріали про місце останнього спочинку вченого – Каразінську каплицю в м. Миколаєві.

Отже, головний об’єкт книжки – каплиця, в якій покоїться прах Василя Каразіна. Каплиця це – невелика споруда без вівтаря для релігійних відправ і молитов, яку ставили над входом до склепу як надгробок. Крім Василя Назаровича тут поховано і кілька членів його родини, отже це – сімейний склеп.

Книга докладно розповідає про родину вченого, внесок у сучасне каразінознавство дослідників Харкова, Миколаєва, Дніпра, історію побудування каплиці та її долю.

«У 1868 року в Харкові відзначали незвичайну подію. Завершилося будівництво Каплиці над могилою Василя Каразіна, фундатора Харківського університету. Він помер у 1842 році в будинку свого улюбленого сина Філадельфа Каразіна (1810–1878) у Миколаєві. Це місто – не випадкове в житті Василя Назаровича, там жив і працював його син і сам він там часто бував, там прожив свій останній рік. … У жовтні 1842 року Василь Назарович поїхав до Криму, де збирався вивчати виноградарство і виноробство в Тавриді, дорогою застудився і, повернувшись до Миколаєва, помер 4 листопада на руках у Філадельфа, маючи за плечима 69 років.

Тож вченого і поховали у цьому місті на Миколаївському громадському кладовищі. Каплицю ж над його могилою звели лише через 26 років після смерті, у 1868 році».

Поштова листівка із первісним зображенням Каразінської каплиці. Фото 1912 р. Видавець О. Суворін //http://wiki.kneu.edu.ua/EcoOpinionOfUkr/index.php/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Karazin3.jpg

Каразинська каплиця у Миколаєві має статус національної пам’ятки історії та культури України. Постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 року № 928 «Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України» могилі-склепу В.М. Каразіна надано  № 140007-Н.

У книзі ретельно описано проєкт каплиці, автором якого, ймовірно, був архітектор Л.П. Орлов, який виконав його професійно та з любов’ю. Докладно описаний і її внутрішній вигляд, простий і вишуканий – у центрі на ступінчастому подіумі мармурова стела, на якій первісно стояла мармурова поховальна чаша з хрестом. На фронтальній частині стели відтворено текст епітафії, про який Лариса Дешко відгукується як про «витвір надзвичайної краси, сили, лаконічне та досконале. Можливо, це їхня енергетика береже Каплицю й досі».

Історія каплиці цікава, непроста, а часом і драматична. В радянський час, у березні 1977 року, її тричі підривали. Внаслідок вибухів зруйновано пам'ятник, утворилася тріщина стіни, зірвано двері склепу, опущено дах у кількох місцях.

У 1998 році Микола Біляшівський, член Головної ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, обстежив стан каплиці і дійшов висновку, що каплиця потребує відновлення первісного вигляду деяких її частин, повної реставрації ззовні та зсередини, опорядження прилеглої до могили території. Улітку 2002 року, на прохання родини Каразіних, після виступу про каплицю в центральній пресі М. Біляшівського, за сприяння академіка П. Толочка та мера Миколаєва В. Чайки, каплицю частково відремонтували. Після цього ремонту дах утратив вигляд півкулі, з нього зник майже весь архітектурний декор, а той, що залишився, спотворений. Епітафію на стелі всередині каплиці ще в радянські часи переписали сучасною російською мовою, з неї зникли останні слова: «Статський Радник і Кавалер». Радянській владі ці слова були незрозумілими та зайвими. Останнім часом із літер епітафії облетіла фарба, тому вона не читається. З каплиці зникли всі мармурові плити, на ній відсутній напис, хто ж тут похований. Жодного слова «Каразін» ні на каплиці, ні на стелі немає. Немає тут і якоїсь таблички, що свідчила б про державну охорону. Такий сучасний вигляд Каразинської каплиці принижує гідність не лише сім’ї, а й загалом української культури.

Сучасний вигляд каплиці //https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%96%D0%B D_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%9D%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Екскурсоводи, які ведуть екскурсії старовинним Миколаївським некрополем, не показують цієї споруди, бо їм соромно. А родина Каразіних, як і 150 років тому, намагається дбати про місце останнього спокою свого славетного предка, прагне надати йому первісного
вигляду. Завдання непросте. Але почесне та благородне!

Чорно-білі та кольорові ілюстрації в книжці допоможуть краще уявити Каразінську каплицю. Книжка надрукована коштом Валерія та Лариси Дешко. Вона, безеперечно, зацікавить фахівців-істориків і музеєзнавців, пам’яткоохоронців і всіх, хто цікавиться історією України.

 

посилання на «ЕБ Книги» ДОУНБ:
http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/2B240BF3-77A6-4A3F-93D9-116F79AC7CC7

 

Тетяна Мищенко
за матеріалами з фонду ДОУНБ та інтернет-джерел

Опубліковано: Березень 2023