Фото. Обкладинка книжки // https://book24.ua/ua/product/chornobilska-hronika-lyudi/#gallery
Купрієнко О.В., Багірова А.В. Чорнобильська хроніка. Люди / худ.-оформлювач О.А. Гуталова-Мєшкова.– Харків: Фоліо, 2021.– 207 с.: іл.
Вийшла ще одна книжка про аварію на Чорнобильській атомній електростанції. Це – книжка-присвята героям, які ризикували своїм життям і здоров’ям задля порятунку мільйонів інших людей. Вона містить історії борців за наші життя – свідків і учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС: атомників, пожежників, медиків, монтажників, операторів. Вони розповідають «по-рентгенівськи», безкомпромісно чесно. Згадують про життя у місті Прип’ять до аварії; про події, які пізніше назвуть техногенною катастрофою. Сьогодні вони є членами громадської організації «Промінь 5–2» – об’єднання учасників ліквідації аварії. 5–2 – це символ. У цих цифрах закодовані людські долі, адже саме п’ята і друга зміни ЧАЕС прийняли на себе перший удар стихії й обпеклися радіактивними променями.
Цьогоріч минає 37 років від найбільшої в історії людства техногенної катастрофи – 26 квітня 1986 року о 1:23 на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався потужний вибух. Перші повідомлення про аварію надійшли на приймальний пункт пожежної сигналізації. По тривозі до блоку виїхав караул лейтенанта Володимира Правика. Були зруйновані частина реактора та машинного залу. Спалахнула пожежа, вогонь перекинувся на дах третього енергоблоку. Його гасили до 5-ї години ранку.
Аварія на Чорнобильській АЕС стала межею, що поділила життя на «до» і «після». Сьогодні майже безлюдний край вражає тишею та символами. Алея втрачених сіл зони відчуження: таблички, десятки табличок, сотні табличок... Болісно сприймається і краєвид річки Прип’ять. Тепер вона мертва, в її затоках сплять повалені на бік заіржавілі колишні річкові баржі та кораблі. Щогодини й щодня нам про себе нагадує Чорнобиль! Онкозахворюваністю, за високим рівнем якої Україна входить до першої десятки країн світу. Занедбаними гектарами землі казкової краси та природного багатства…
Нам лише здається, що сьогодні ми знаємо вже все про причини аварії, тогочасні державні рішення, вчинки героїв-ліквідаторів… Для десятків з тих, які першими прийняли вогонь на себе, вона перетворилася на останню, за якою зникла будь-яка надія на продовження. Це – живі свідки й учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, справжні герої: атомники, пожежники, медики, монтажники, оператори, котрі пережили гостру променеву хворобу, вступивши в бій з невидимим, але вбивчим ворогом – радіацією, і – перемогли. Більшість із них уперше на сторінках видання поділилася власними спогадами.
У цій книжці висвітлються і маловідомі факти, що дають можливість краще оцінити масштаб катастрофи. Борці за наші життя у своїх болючих спогадах розповідають про події катастрофи, про героїзм звичайних людей і велику брехню на державному рівні… Як атомники розривали конструкційний ланцюг, щоб від 4-го аварійного енергоблоку біда не перекинулася на 3-й; як пожежники стояли на смерть перед загрозою нового ще масштабнішого водневого вибуху; як медики рятували у радіаційному котлі жертв катастрофи. Кожна сторінка книжки варта найуважнішого прочитання, адже не все ще сказане і почуте суспільством. Кожне слово, промовлене очевидцями тих подій, має величезну вагу для майбутніх поколінь. Справа живих – пам’ятати.
Розповідає один із героїв книжки, свідок тих подій, черговий електрослюсар цеху теплової автоматики Олександр Валерійович Бабін: «Першими жертвами аварії на атомній станції стали оператори реакторного цеху. Валерій Ходемчук не був знайдений після аварії і навічно залишився в четвертому енергоблоці. Володимир Шашенок помер від опіків через кілька годин... Одиннадцять працівників одержали дози опромінення і через місяць померли в московській лікарні №6. Ще 14 із персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу 3-го і 4-го ступенів. Жодних особливих засобів захисту у нас не було».
«Жодною інструкцією тоді не передбачалося навіть теоретична ймовірність вибуху на АЕС», – згадує передумови тих жахливих подій старший оператор головних циркуляційних насосів реакторного цеху №2 третього енергоблока Чорнобильської АЕС Олександр Акулов. Під час аварії він працював у 5-й зміні, був безпосереднім свідком вибуху, а потім рятував товаришів.
Подвиги здійснювали звичайні люди. Такі як Володимир Макуха, нині військовий капелан і духовний наставник. «Про який рівень інформованості можна говорити, якщо людина однією рукою збирає заражений графіт, а у другій тримає пиріжок?, – розповідає він про ті дні. – Потім почали завозити «партизанів». Так ми називали чоловіків, які відслужили у Збройних силах і були в запасі. А ще їх називали біороботами. Вони сходовою драбиною третього блоку підіймалися на гору і з даху скидали графіт назад у реактор. Запам’ятався і справжній, металевий, робот. З колесами від мотоцикла «Ява». Хоч і металевий, а працювати він відмовлявся – така була радіація. Однозначно – люди менш чутливі».
Шістнадцять історій людей, імена яких варті вічної слави і визнання, доповнюють подробицями хронологію події, що 37 років тому сколихнула весь світ.
Надважливо: кожне слово героїв книжки – це правда без прикрас, болісна та не всім зручна. «Сумна статистика свідчить: понад 70% опромінених уже померло. І, взагалі, на сьогодні в організації, разом із членами родин інвалідів Чорнобиля, налічується 174 особи», – розповідає Олександр Миколайович Зеленцов, старший оператор реакторного цеху 4-го енергоблоку ЧАЕС і на сьогодні – Президент Міжнародної ветеранської організації інвалідів, які перенесли гостру променеву хворобу.
Ця книжка про свідків і учасників тих подій, які живуть поряд із нами, які поклали своє здоров'я задля усього людства, без перебільшення. Історії цікаві, ніби сидиш за столом поруч із тією людиною і слухаєш її розповідь. Навіть фото героїв є і маленькі біографії до кожного розділу, щоб ближче познайомитися.
Час спливає, рани загоюються, приходять нові покоління… І попри те, що потенційно вся Україна – це зона чорнобильського лиха, ми живемо так, ніби пристрасті вщухли а загроза віддалилася.
Останніми роками 30-ти кілометрова зона чорнобильського лиха стала місцем для любителів гострих відчуттів з усього світу. Однак, цей недоторканий десятиляттями край закликає людей зупинитись і замислитися та піти іншим шляхом, де є місце гуманізму, гармонії, співжиттю з природою.
Дуже засмучує, що держава забула про героїв-ліквідаторів і зазвичай згадує про них лише 26 квітня, виділяє просто мізерні виплати за той героїзм, який вони виявили під час аварії. Про них маємо пам’ятати, піклуватися, шанувати всі ми – від персічного українця до держави, адже живі герої потребують не лише вічної шани, а й щоденної підтримки та турботи. Низький уклін всім учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Саме вони подарували нам можливість жити далі!
Книжка нагадує про найбільшу в історії людства техногенну катастрофу та є застереженням, щоб не допустити повторення.
Ми, українці, опромінені тією страшною радіацією в минулому і сьогоднішньою жахливою російською агресією – сильні, й мусимо вистояти, витримати і перемогти ще один виклик світового масштабу, щоб власним прикладом довести світові, що українці міцніші за будь-який виклик стихій і агресій, якщо гуртуємося, якщо живемо майбутнім.
Книжка цікава, розрахована на широке коло читачів. Тож долучаймося до читання!
Посилання на книгу в ЕБД книг ДОУНБ
http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/D1A8D200-77B2-4999-9C42-4D27C6D08085
