Заруба В.М. Антін Синявський: життя, наукова та громадська діяльність (1866–1951)

Заруба В.М. Антін Синявський: життя, наукова та громадська діяльність (1866–1951): монографія.– Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2003.– 284 с.

Монографія історика Віктора Заруби «Антін Синявський: життя, наукова та громадська діяльність (1866–1951)» присвячена вивченню життєвого шляху, наукової та громадської діяльності вченого Антіна Степановича Синявського. На підставі комплексного наукового аналізу архівних джерел і літератури автор поставив за мету дослідити діяльність вченого в контексті розвитку національно-державної ідеї. Вивчивши специфіку збережених документів, Віктор Заруба приходить до висновку, що в умовах сталінського режиму, щоб запобігти репресіям, учений змушений був приховувати своє походження, національно-революційну діяльність, офіційні посади і нагороди за царських часів.

Структура книги складається з трьох розділів. Перший відповідає першому періоду життя вченого в умовах Російської імперії (1866–1916 рр.), другий – часу боротьби за державну незалежність України (1917–1920 рр.); третій охоплює роки радянської влади (1921–1951 рр.). Автор детально розглядає головні етапи біографії Синявського, а також аналізує та класифікує його наукові праці.

Джерельною базою праці стали твори самого Синявського, які автор використав для вивчення біографії та дослідження його творчого доробку. Український вчений, географ, історик, економіст, педагог, політичний і громадський діяч Антін Синявський народився в селі Веприк Васильківського повіту Київської губернії 12 липня 1866 в родині священника Степана Івановича Синявського і Катерини Львівни Погарецької. Навчався в Першій класичній чоловічій гімназії в Києві та в Київському університеті Святого Володимира на історико-філологічному факультеті.

Перші два десятиліття у житті вченого – катеринославський період. У Катеринославі він працював директором комерційної школи, пізніше займав посаду доцента і професора Гірничого інституту, був одним із ініціаторів археологічних досліджень Подніпров’я, ініціатором створення Катеринославської вченої архівної комісії та редактором «Літопису», який видавала Комісія. На думку В. Заруби, «українське, національне свідоме життя почало розвиватися у місті саме з 1901 року, часу приїзду туди А.С. Синявського, який згуртував біля себе Д. Яворницького, Д. Дорошенка, В. Біднова, Є. Вирового, власне створивши у місті сталу українську громаду».

Із 1917-го Антін Синявський – член Української партії соціалістів-федералістів, активний діяч української визвольного руху в Катеринославі, гласний нової демократичної міської думи. Сприяв українізації освіти у місті, а наприкінці року переїхав до Києва, де став працювати при міністерстві освіти УНР. Влітку 1918 року, за Гетьманату Павла Скоропадського, Синявський очолив департамент середніх шкіл.

Більшість його наукових праць була присвячена проблемам географії та економіки. А також вивченню територій Подніпров’я, що мали бути затоплені під час будівництва водосховищ. З-під його пера вийшли «Дослідження території Дніпрельстану», «Методологія економгеографії», «Економічний ландшафт і економічний район» та інші роботи. Крім того, вчений керував київським відділенням Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства та предметно досліджував питання торговельних зв’язків між Україною та країнами Сходу, зокрема, Єгиптом.

Антін Степанович Синявський заклав теоретико-методологічні основи  розвитку української економічної географії, обґрунтував об’єкт і предмет дослідження, пізнання географічних законів та закономірностей, структури науки, розробку методів і місця економічної географії в системі наук. 

Науковець запропонував оригінальну періодизацію історії України, виділивши шість періодів: 1. Докняжий земський (етногенез слов’ян та розселення східнослов’янських племен на території сучасної України). 2. Удільновічовий (історія великих князів та окремих князівств в ІХ–ХІІІ ст.). 3. Литовський (від Гедимінових завоювань першої половини XIV ст. до Люблінської унії 1569 року). 4. Польський (від 1569 р. до повстання Б. Хмельницького). 5. Козацький (від Хмельниччини до скасування Запорожжя). 6. Період життя під Москвою та Австрією (кінець XVIII ст. – XIX ст.). В. Заруба вважає, що на той час ніхто з відомих істориків не використовував такої періодизації. Подібний поділ зі схожими назвами запропонував згодом в «Історії України Руси» М.С. Грушевський. У Н. Полонської Василенко також проглядають ті самі етапи, на яких наголошує А. Синявський.

 

Ірина Савченко

Опубліковано: Сiчень 2023