Філон М.І. Особистість Тараса Шевченка. Лінгвокультурний, художньомовний та літературно-профектичний виміри: монографія / М.І. Філон. - Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2021.– 516 с.
Уже для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас.
Іван Дзюба, Микола Жулинський
Про поезію Тараса Шевченка пишуть так багато, як багато можна писати про письменника, творчість якого стала дієвим чинником національного самоусвідомлення, формування національної ідеї та національної волі. Доцент кафедри української мови філологічного факультету Каразінського університету, Микола Філон, у своїй праці «Особистість Тараса Шевченка» поглиблено досліджує творчість поета.
У виданні здійснена спроба виявити та схарактеризувати особливості лінгвокультурної особистості поета й ознаки його художнього універсуму, що репрезентують феноменальні риси мовотворчості, засвідчують концептуальну цілісність та художньо-ідеологічну інтенційність творів і разом зі світоглядними, ментальними та психологічними чинниками уможливлюють культурну ідентифікацію Т. Шевченка як національного поета-пророка.
Шевченкознавство як міждисциплінарна галузь наукового знання покликане всебічно вивчати життя й творчість національного письменника. Непроминуще відчуття унікальності Шевченкової поезії не можна звести до явищ, замкнутих в естетично центрованій сфері художньої літератури. Парадигма Шевченкових художніх концептів детермінується змістом та природою культурно-історичного діалогу, який веде поет-пророк із народом та історією. До таких, зокрема, належать концепти «Україна», «людина», «Бог», «віра», «любов», «воля», «правда», «слово», «слава», «доля», «роз’єднання» та «відчуження».
Книга має чотири розділи, в яких розкривається лінгвокультурна особистість, художня свідомість, смислова сфера, художньо-семантичне поле поета.
Автор наголошує, що у художньо-релігійній свідомості поета світ сприймається, художньо осмислюється, категоризується й ідеологізується крізь призму констант духовного релігійного життя, детермінованих вірою в чинність невидимого закону, який повинен визначати існування світу в його гармонії та завершеності.
Фундаментальним складником художньо-релігійної свідомості Т. Шевченка є категорія «цілісність», якою поет вимірює буття окремої людини, сім’ї, народу, історії. Але світ відкривається перед поетом зовсім з іншого боку, і тоді цілісність постає не як модус існування світу, а як необхідний і можливий в потенції його ідеальний стан. Уже в ранніх поезіях художній світ недвозначно виявляє мистця як діяльнісного суб’єкта, який у світоглядних, мисленнєвих, поетикальних складниках творчості закорінений у світ народнопісенної культури, фольклорної свідомості, української ментальності з її архетипними уявленнями та ціннісним переживанням життя. Поетична картина світу митця, виростає на ґрунті творчої рецепції та художньої асиміляції фольклорних мотивів, образів, символів, що у творах народної словесності виконують функції моделювання світу й формують відносини між різними суб’єктами художнього зображення.
У монографії зазначається, що суб’єктами художнього світу Т. Шевченка, в яких втілюється настанова поета на послідовне осмислення нецілісного, роз’єднаного буття України є: людина − її доля; хлопець – дівчина; батько – дочка; мати – дочка; Україна – її діти; кобзар – народ тощо.
Ранні поезії започаткували творення Т. Шевченком художнього світу українського життя як нецілісного, неповного, негармонійного. Розглянуті у проєкції на всю подальшу творчість Т. Шевченка, відповідні складники семантики художніх образів світу постають точками відліку на шляху осягнення поетом України.
У своїй роботі автор підсумовує, що не варто особливо наголошувати на тому, що пізнання художнього світу поета належить до дослідницької сфери, де остаточних і однозначних відповідей немає і готових рецептів для їхнього отримання. Вивчення феномену Тараса Шевченка не може претендувати на вичерпність уже тому, що особистість національного генія містить таїну, яка залишатиметься пізнавально невичерпною за всіх можливих її інтерпретацій, так само й мистецтво слова завжди зберігатиме свою загадкову сутність як невід’ємну ознаку високої поезії.
Шевченко як явище велике й вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом із буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка…
Книга буде цікава викладачам, аспірантам, студентам філологічних спеціальностей.
Посилання на БД ДОУНБ «Книги»: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/AD2259B0-89A6-4E38-96D6-F8CE4D8EA71D
