Світлина звідси https://suspilne.media/culture/703430-ukrainka-z-viboru-
istoria-zitta-i-tragicnoi-zagibeli-hudoznici-sistdesatnici-alli-gorskoi/
Алла Олександрівна Горська (18.09.1929–28.11.1970), українська художниця та дисидентка, громадська діячка, одна із засновниць і одна з найяскравіших творчих особистостей покоління руху шістдесятництва, одна з перших представниць андеграунду, діячка правозахисного руху 1960-х рр. в Україні.
Алла Горська народилася в Ялті в привілейованій родині відомого радянського кінодіяча, Олександра Валентиновича Горського, який в різні часи очолював Ленфільм, Ялтинську, Київську й Одеську кіностудії, театр-студію кіноактора на кіностудії ім. О. Довженка. Мати Олена працювала вихователькою у дитячих закладах. Коли ж подружжя переїхало до Ленінграда, працювала художницею костюмів і залишилася в цій професії. Алла мала старшого на десять років брата Арсена, сина від першого шлюбу матері.
Коли Аллі виповнилося три роки, сім’я переїхала до Москви, а ще за рік – до Ленінграда (нині Санкт-Петербург). Там О.В. Горський обіймав посаду директора Ленінградської кіностудії. У Ленінграді Алла та її мама пережили дві блокадні зими й лише влітку 1943 р. евакуювалися до Алма-Ати (нині Алмати). Там на них уже чекав батько, який працював на кіностудії.
У 1943 р. родина Горських перебралася до Києва. Алла навчалась у Київській художній середній школі ім. Т.
Шевченка, яку закінчила із золотою медаллю, мала третій розряд із волейболу та посіла перше місце на першості київської обласної ради «Іскра». Після закінчення школи навчалася у Київському державному художньому інституті в майстерні С. Григор’єва. Всі, хто навчався із Аллою Горською, називали її душею компанії, згадували незалежний характер, відкриту та веселу вдачу дівчини.
У 1952 р. Алла Горська вийшла заміж за Віктора Зарецького (1925–1990), у майбутньому видатного художника, якого називали «український Модільяні». Подружжя працювало в одній майстерні, вони подорожували Україною і разом захопилися монументальним мистецтвом. У 1954 р. у подружжя народився син Олексій.
Перші картини художниці були присвячені шахтарській праці. Вона плідно займалася мистецькою діяльністю, створила ряд монументально-художніх робіт. Її роботи одразу потрапили на всесоюзні виставки, і, здавалося, її чекала блискуча кар’єра радянської художниці.
Внесок Алли Горської в українське мистецтво як художниці досить вагомий. Одним із звичних елементів її художньої творчості є новаторська складова. Вона брала активну участь у художньому житті країни, працювала у станковій і монументальній техніці, графіці.
Творчість мисткині ґрунтувалась на традиціях київської академічної школи, народному мистецтві, українському авангарді 1920-х рр., бойчукізмі, глибокому знанні світових мистецьких напрямів. У 1959 р. за роботу шахтарського циклу Аллу Горську прийняли до Спілки художників.
Нині твори художниці зберігаються у Національному художньому музеї в Києві, Національному художньому музеї ім. А. Шептицького у Львові, Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва, Музеї шістдесятництва – одній з найбільших у світі колекцій нонконформізму на теренах СРСР, у колекції Нортона і Ненсі Додж у Ратгерському університеті (Музей Зіммерлі), Музеї Берлінської стіни на Чекпоінт Чарлі тощо.
З 1959 по 1962 рр. мисткиня викладала рисунок у Київській середній художній школі.
Початок 1960-х рр. був для Горської наповнений творчим і громадським пошуком. Алла Горська, яка виховувалася у виключно російськомовній родині, захопилася українством. У свідомому віці 30 років за покликом серця вона перейшла на українську мову, стала епіцентром культурного вибуху вражаючої потужності. Помешкання Алли Горської у центрі Києва дуже швидко стало одним із місць, в якому збиралися однодумці.
Широко відома в Україні та світі жорстко опозиційна громадсько-політична діяльність Алли Горської. У 1961–1965 рр. разом із Лесем Танюком, Василем Симоненком, Іваном Світличним та іншими вона стала однією з організаторів і активною членкинею Клубу творчої молоді «Сучасник» – тодішнього центру українського національного життя у Києві.
Горська брала участь в організації літературно-мистецьких вечорів, підготовці щорічних Шевченківських свят. За її активної участї 22 травня1963 р. відбулося покладання квітів до пам’ятника Великому Кобзарю у парку Т. Шевченка у Києві, яке потім стало традиційним.
Разом із В. Симоненком та Л. Танюком А. Горська відкрила місця поховання розстріляних органами НКВС у Биківні, на Лук’янівському і Васильківському кладовищах (1962–1963), про що було заявлено в Київську міськраду («Меморандум № 2»).
У 1964 р. у співавторстві з П. Заливахою, Л. Семикіною, Г. Севрук та Г. Зубченко Алла Горська створила в Червоному корпусі Київського університету вітраж «Шевченко. Мати».
Вітраж було знищено адміністрацією університету за вказівкою партійного керівництва. Горську і Семикіну виключили зі Спілки художників, та через рік відновили.
У 1965 р., після арешту багатьох друзів і знайомих, А. Горська почала активну діяльність в русі опору, через що її художня творчість була приречена на андеграунд. 16 грудня 1965 р. художниця надіслала заяву прокуророві УРСР з приводу арештів. Її відразу викликали в КДБ на допити як свідка. Вона матеріально та морально підтримувала родини політв’язнів, листувалася з багатьма з них. Систематично відвідувала у в'язниці О. Заливаху, а у квітні 1966 р. подала клопотання на його захист.
Алла Горська належала до групи шістдесятників, брала активну участь в українському правозахисному русі. Художниця їздила на судові процеси своїх однодумців, організовувала збори коштів на допомогу сім'ям засуджених, зустрічі з тими, хто повертався з таборів. Правозахисники, які поверталися з ув’язнення, зверталися до Горської за допомогою і отримували її.
У 1965–1968 рр. А. Горська брала участь в акціях протесту проти розправ над українськими правозахисниками Богданом і Михайлом Горинями, Опанасом Заливахою, Святославом Караванським, Валентином Морозом, В’ячеславом Чорноволом і зазнала переслідувань з боку радянських органів безпеки. У квітні 1968 р. художниця підписала лист-протест 139 діячів науки і культури до тодішніх керівників СРСР у зв'язку з незаконними арештами і закритими судами над дисидентами. Через це її вдруге виключили зі Спілки художників.
За Горською стежили, іноді демонстративно, їй погрожували невідомі особи. У 1970 р. її викликали на допит до Івано-Франківська у справі заарештованого В. Мороза, але вона відмовилася давати свідчення. За декілька днів до її загибелі мисткиня склала протест до Верховного суду УРСР про незаконність і жорстокість вироку.
Горська А.О. загинула у 1970 р. за і досі нез’ясованих обставин. Похорон правозахисниці 7 грудня 1970 р. перетворився на акт громадянського спротиву. Із прощальним словом виступили Євген Сверстюк, Василь Стус, Іван Гель, Олесь Сергієнко.
Убивство А. Горської завдало відчутного удару по всій українській інтелігенції. «Серед нас усіх не було живішої людини за Аллу. Вона була – саме життя. Вона мусила пережити нас усіх…», – це слова Ірини Жиленко, української поетеси-шістдесятниці.
Сьогодні ім'ям художниці названі вулиці у Києві та Львові. Меморіальні дошки встановлено на будинку в Києві, де Алла Горська жила більше 25 років, і на будинку її свекра у Василькові, де художниця була вбита.
Радимо прочитати:
Алла Горська. Спалах перед світанком / Музей шістдесятництва (Київ); упоряд. О.О. Лодзинська; худож. О.Я. Остапов.– Київ: Кліо, 2019.– 133 с.
***
Авер’янова, Н. Мистецька еліта України: Алла Горська в когорті шістдесятників // Вісник Київського Національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Серія. Українознавство.– 2014.– № 1 (17).– С. 57–59.
***
Плеяда нескорених: Алла Горська, Опанас Заливаха, Віктор Зарецький, Галина Севрук, Людмила Семикіна: біобібліографічний нарис.– Київ: Нац. парламентская б-ка, 2011.– 200 с.
