Нонна Копержинська.– https://uain.press/blogs/nonna-koperzhynska-
artystka-yaka-ne-grala-a-zhyla-na-stseni-1026806
Нонна Кронидівна Копержинська (1.05.1920–10.06.1999), українська актриса театру і кіно. Вона народилася в м. Київ. Коли дівчинці минуло два роки, помер батько. Із молодою мамою, лікаркою за фахом Нонна переїхала жити у невелике місто Димитров (нині – Мирноград), де на Донбасі діяли відомі вугільні шахти. На Донбасі родина пережила голод 1933 року.
Коли Нонні минуло 14 років, до містечка завітала пересувна театральна трупа з кількома виставами, і дівчина захопилася сценою. Семикласниця втекла з дому, бо вирішила, що зможе добре заробляти, чим допоможе матері. Дізнавшись про вік втікачки, Нонну повернули додому. Через деякий час матір перевели на роботу до Києва, де Нонна вступила на медико-фармацевтичний факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, але вчитися там не стала. У 1938 р. Нонна Копержинська вступила до Київського театрального інституту на курс провідного актора колишнього театру «Березіль» А.М. Бучми. У 1939 р. знаменитий кінорежисер О. Довженко дав студентці шанс, призначивши на епізодичну роль молодої революціонерки у знаменитому фільмі «Щорс».
У перший рік війни Нонні довелося залишити навчання. Тоді ж Нонна одружилася з архітектором і народила сина Євгена. Але подружнє життя не склалося. Другим чоловіком її у 1953 р. став український актор і режисер Павло Шкрьоба (1909–1985). У цьому шлюбі народився другий син актриси – Дмитро.
Уже після війни акторка закінчила театральний інститут. Дипломною роботою студентки стала роль Палажки у виставі режисера Гната Юри за п’єсою «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого. В 1946 р. за розподілом акторку зарахували до трупи Київського українського академічного театру імені Івана Франка.
Творчий потенціал Н. Копержинської – від комедійної до драматичної актриси. Незабутніми актриса зробила п’єси «Макар Діброва» і «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (обидва: 1949), «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» і «Украдене щастя» (обидва: 1956), «Лиха доля» (1958), «Не судилося» (1959), «Фараони» (1961), «Бесталанна» (1965), «Дороги, які ми вибираємо» (1972), «Пора жовтого листя» (1973), «Тил» (1977), «Дядя Ваня» (1980), «Візит старої дами» (1983), «Регіон» (1984), «Жанна» (1988).
Зухвала і запальна, надзвичайно талановита, однаково переконливою вона була, перевтілюючись у підпільниць і доглядальниць, баронес і вчительок, сусідок-бублейниць і медсестер. У кожній ролі Н. Копержинської проступав цупкий непростий характер, вигаданий і мистецьки сконструйований актрисою. У кожному разі, вона трохи поглиблювала ситуації, в яких опинялись її героїні, додавала обставинам драматизму, а характерам перцю, підкреслюючи кумедність поведінки сатиричними рисами. Ці грані драматизму в поведінці комедійних персонажів і зробили кращі театральні та кінороботи Нонни Копержинської унікальними.
Нонна Копержинська прикрасила своїм талантом 27 кінокартин. Удруге в кінематографі вона дебютувала у стрічці «Украдене щастя» (1952) за однойменним твором І. Франка. Проте народна слава до актриси завітала після ролей в етапних для українського кінематографу картинах, а саме: «Штепсель одружує Тарапуньку» (1957; тітка Вустя), «Сватання на Гончарівці» (1958; бідова Одарка), «За двома зайцями» (1961; тітка Секлета Пилипівна Лимериха), «Королева бензоколонки» (1963; ревнива «бухветниця» Рогніда Карпівна).
Власних героїв – не мало значення кіно чи театру – вона наділяла особистими рисами, такими як природна задерикуватість і непоступливість, водночас поєднаними з кмітливістю, мудрістю та розважливістю. Голос Н. Копержинської – низький та виразно забарвлений, впізнавали і любили шанувальники радіовистав із циклу «Театр перед мікрофоном»; неперевершено вона також читала дитячі казки.
Звання народної артистки Української РСР Нонна Копержинська отримала в 1967 р. Акторка є лавреаткою театральної премії «Київська пектораль» 1995 р.
У Театрі ім. Івана Франка Нонну Кронидівну ласкаво кликали «мама Нонна» – вона була абсолютно позбавлена почуття егоїзму, вміла дати раду, прийти на допомогу в скрутну хвилину. Актриса була вимоглива, енергійна, безкомпромісна у мистецтві, працювала розумно, натхненно.
У житті Нонна Копержинська славилася дотепністю та зухвалістю – ганяла на помаранчевому «Запорожці 968-Мі», як навіжена, багато палила, вміла розповідати анекдоти, могла прикрасити розмову солоним слівцем, хоча ніколи в її подачі це не сприймалося брудною лайкою, а лише додавало необхідного в деяких ситуаціях перцю.
Остання велика театральна роль Нонни Копержинської – Клер Цеханасьян у «Візиті старої дами» Ф. Дюренматта. На початку 1990-х рр. артистка звільнилася з театру. У 1995 р. востаннє з’явилась на екрані у фільмі Олега Бійми «Острів любові». Нонна Кронидівна померла від тяжкої невиліковної хвороби, похована поруч зі своїм чоловіком, театральним режисером Павлом Шкрьобою на Байковому цвинтарі Києва (ділянка № 49-А).
9 червня 2009 р. на честь «Мами українського театру» стараннями українського політика Володимира Стретовича на вулиці Михайлівській, 2, у Києві, де Нонна Копержинська жила з 1981 по 1999 р. встановлена меморіальна дошка.
Олег Вергеліс написав книжку «Народна артистка. Про Нонну Копержинську» (2019) https://ju.org.ua/ru/publicism/918.html.
Радимо ознайомитися:
Вергеліс О. Лимериха.– Кіно театр.– 2020.– № 3.– С. 33–35: портр. Шевелєва М. Нонна Копержинська – артистка, яка не грала, а жила на сцені. Український інтерес: інтернет-видання. URL: https://uain.press/blogs/nonna-koperzhynska-artystka-yaka-ne-grala-a-zhyla-na-stseni-1026806 (Дата зверенння: 17.06.2025).
Як дівчинка «з асфальту» стала легендарною актрисою Театр Франка: Вебсайт. URL: https://ft.org.ua/news/iak-divcinka-z-asfaltu-stala-legendarnoiu-aktrisoiu-uk (Дата зверенння: 17.06.2025).
