https://upload.wikimedia.org/wikipedia/ru/thumb/8/81/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%
D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%91%D0%B5%D0%BB%D0%BE HYPERLINK
Серед художників-самоуків Катерина Білокур займає почесне місце. Про неї говорили, що такий самобутній талант народжується раз у століття. Картини Катерини Білокур розквітають квітами казкової краси, які випромінюють світло і наповнені майже магічною силою.
Її учителем була сама природа, краса рідного краю. «Я на матір-природу дивилась і в неї, багатої на фарби, тони і півтони… там квіточка синя, а там жовта й червона, там кущик травиці, гілка калини схилилась… Все це було чудово і я передавала це на свої картини – теж виходило чудово».
Народилась Катерина Білокур 7 грудня 1900 р. в селі Богданівка на Полтавщині. Її батьки були небідними, але ощадливими, і тому вирішили дівчинку не вчити грамоті, щоб зекономити на взутті й одязі. Читати і писати Катерина навчилась самотужки, а коли вона вже дорослою намагалась вступити до училища, показуючи свої малюнки, їй відмовляли, бо потрібен був документ про середню освіту. І тому для Катерини академією мистецтв стала природа рідного краю. Малювати вона почала з дитинства, та в сім’ї не розуміли цього захоплення і бувало сварили її за «лінощі», забороняли малювати та нищили малюнки. Проте для дівчини живопис став єдиною її любов’ю та єдиним захопленням її життя. Катерина сама робила пензлики для кожної фарби окремо, а фарби – з усіх барвників, які дає природа. І тим квітам, як дітям своїм, пензликом давала плоть і кров. Олесь Гончар писав «Її квіти й реальні, й водночас вони ніби вихоплені з якихось фантазій, наче вони з тих квітів, що їх дівчата мріють знайти на Івана Купала…». Катерина не робила ескізів своїх картин, не писала етюдів, а по зафарбованому полю писала деталь за деталлю, цей метод властивий художникам-самоукам, народним майстрам.
Особисте життя не склалось. Засилали сватів, але коли заходила мова про живопис, то хлопці й чути не хотіли про малюнки, і вона лишалась вірною своїм картинам.
Катерина Білокур прожила в селі все своє життя і розділила з односельцями всі лиха українського селянства: і Голодомор, і Другу світову війну, і нерозуміння рідних.
Багато страждань було на її віку, але в картинах художниця ніколи не показувала своїх страждань. На її полотнах сяяли квіти щастям і яскравими кольорами.
Визнання до художниці прийшло у 40 років. Відкрилась її перша виставка у Полтаві та Києві. Тоді ж уперше вона залишила рідне село та побувала в Києві.
Допомогла відкрити для світу творчість Катерини Білозір співачка Оксана Петрусенко. Почувши по радіо спів Петрусенко, Катерина була настільки вражена, що написала їй листа і до конверта поклала шматок полотна зі своїм малюнком калини, бо пісня була «Чи я в лузі не калина була». Лист дійшов до адресатки, а малюнок оцінили художники, і була відкрита її перша виставка, чому і посприяла співачка. Можна стверджувати, що саме вона стала хрещеною матір’ю для художниці.
А далі була війна, і багато її картин були знищені. Після війни три картини художниці брали участь у міжнародній виставці в Парижі – це «Цар-колос», «Берізка» та «Колгоспне поле». З виставки картини не вернулись, і вони до сих пір не знайдені. В ці роки її прийняли до Спілки художників України.
Особливе місце в творчості Катерини Білокур посідає графіка. Портрети і автопортрети виконані олівцем, але вони свідчать про високий рівень майстрині.
Заслуговує уваги епістолярний спадок Катерини Білокур. Її листи вражають теплотою та щирістю, цікавими спостереженнями над людьми і природою, глибоко розкривають душу.
Тяжке життя прожила ця геніальна жінка, одна із видатних постатей XX століття. Мріяла мати умови, щоб ніхто не відволікав від творчості, мріяла вирватись із села, яке її дар сприймало негативно. Хотіла бути ближче до творчих людей, художників, але не мала паспорту, як і всі селяни в той час.
Останні роки прожила в бідності та скруті. 10 червня 1961 року її не стало, вона пішла у вічність.
Згодом, уже після смерті, до неї, жінки, яка заради мистецтва від усього в житті відмовилась, прийшла слава. Її картини експонуються в музеях і викликають широкий інтерес у світі.
Оксана Забужко писала «Це – геній, поставлений в умови, що унеможливлювали самореалізацію: вона не мала паспорта, була фактично «прикріплена» до свого колгоспу, до того ж, вона була жінкою – у неї не було шансів. І ось ця жінка з її неймовірною, просто скаженою гордістю і впертістю, одна проти системи, проти спільноти і проти родини, з якою теж треба було воювати за право бути собою».
Радимо прочитати:
Катерина Білокур очима сучасників / Спогади, есеї, розвідки, матеріали з архіву художниці підготував і упорядкував М. Кагарлицький.– Київ: Томіріс, 2000.– 432 с.: 2 ілюстр. вкл.
Топська Н. Зачарована квітами: [для дітей серед. та ст. шк. віку] / худож. К. Білокур.– Київ: Кн. база Альфа, 2017.– 63, [1] с.: кольор. іл.
***
Катерина Білокур: каталог Виставки творів до 100 ліття від дня народження / Ред.-упор. М. Маричевський.– Київ: Ред. журн. «Образотворче мистецтво», 2000.– 15 с.
Катерина Білокур: фотокнига.– Київ: Спалах, 2001.– 128 с.
