Іван Фірцак під час виступу // https://www.istpravda.com.ua/columns/2024/07/29/164156/
Іван Федорович Фірцак (сценічні прізвища – Кротон-Фірцак та Іван Сила; 28.07.1899–10.11.1970), український борець, боксер, боєць вільного стилю, силач, артист цирку. У 1928 р. Івана Фірцака було визнано найсильнішою людиною планети.
Іван Фірцак народився на Закарпатті, в с. Білки Іршавського району у селянській родині, яка належала до середняків. Він був десятою дитиною в сім’ї. Дід майбутнього Кротона – Іван Вільхович, був дуже сильною людиною. Якось у лісі він убив ведмедя поліном, за що в селі його прозвали Силою. Фізична сила Івана була помітна з дитинства. Декілька випадків закарбувалися у родинних легендах Фірцаків. Підлітком Кротон пожалів корову і, впрягшись до плуга, сам зорав поле. А коли телиця пошкодила ногу, Іван приніс її додому на плечах.
У двадцять років Іван подався на заробітки до Праги. Хлопець почав працювати на заводі, а невдовзі влаштувався вантажником на залізничному вокзалі, де й виробляв щоденну норму вантажника за півдня.
Згодом Фірцак подався до аматорського спорту де швидко почав перемагати на бійцівських турнірах і змаганнях. Під час поєдинку його помітив тренер Ондржей Нейман, який на тривалий час став наставником силача. Фірцак беззаперечно виконував всі настанови тренера, називав його «паном професором». Під началом Неймана Іван тренувався із 25-ти кілограмовою гирею, не тільки носив її вдома у дворі, а і їздив із нею трамваєм.
У 1922 р. на чемпіонаті Чехословаччини з важкої атлетики Фірцак підняв вагу 150 кг і здобув золоту медаль, а незабаром став чемпіоном Чехословаччини з рукопашного бою. Був багаторазовим переможцем празького клубу важкоатлетів «Прага-Бубенеч», 70 разів перемагав у боротьбі з гирьового спорту, був переможцем конкурсу краси тіла в Парижі.
Під час поїздки до Карлових Вар автомобіль, яким керував тренер Івана Фірцака, потрапив в аварію. Ондржей Нейман загинув, а Іван шість тижнів провів у лікарні. Поліція заарештувала його, звинувативши у вбивстві. Згодом двоюрідний брат Неймана, адвокат Гайхел взяв спортсмена на поруки, сплативши за нього велику грошову заставу.
Втративши тренера, Фірцак залишив аматорський спорт і долучився до циркового мистецтва, став артистом відомого празького «Герцферт-цирку», з яким об’їздив пів світу, виступив у 64-х країнах.
Силач, якого на афішах називали Іван Сила, виходив на сцену перед великими аудиторіями у Відні, Берліні та Вашингтоні, де рвав залізні ланцюги, жонглював важкими предметами (гирі, кулі, штанги), лежав на розбитому склі, тримаючи на собі 500 кілограмів ваги, зубами тягнув вантажівки, гнув пальцями цвяхи, робив з них різні фігури, які роздавав глядачам.
Феноменальна сила, унікальні рекорди дали Іванові Фірцаку ім’я античного героя Кротона. Параметри легендарного борця у розквіті кар’єри: зріст – 190 сантиметрів, вага – 160 кілограм.
У США Іван виконав рекламний трюк: ліг на землю, й легкове авто переїхало йому через горло. Згодом він увів його до своєї програми під назвою «Людина під колесами машини». У 1927 р. власники концерну «Форд» на знак пошани подарували Фірцаку іменний автомобіль, який атлет на спір із дилером виніс із магазину на власних плечах.
На запрошення королеви Великої Британії І. Фірцак виступав у п’ятитисячному залі цирку Тауер, де тягнув ланцюгом вантажну машину, наповнену людьми. На прохання королеви він у шкіряних рукавицях на ринзі помірявся силою із суперважковаговиком, на той час чемпіоном світу з боксу Джоном Джексоном, якого переміг. Після поєдинку переможений не витримав і викинувся з вікна багатоповерхового будинку. Іван Фірцак зазнав нападу прихильників Д. Джексона, які сильно травмували голову спортсмена та спричинили відкритий перелом черепа. Лікарі імплантувати золоту пластину на місце пошкодженої кістки. В компенсацію та визнання Івана Фірцака як видатного борця королева Англії подарувала йому унікальний пояс, манжети та шолом, прикрашені діамантами й рельєфним зображенням левів.
Іван Фірцак був одружений з чеською гімнасткою Руженою Зікловою, яка мала циркове артистичне ім’я – Даліла. У сім’ї спортсменів народилося восьмеро дітей: Іван, Ольга, Мілан, Софія, Зірка, Віра, Петро й Богдан.
Невдовзі Іван через стан здоров’я розірвав 10-річний контракт із цирком раніше домовленого терміну з компенсацією 100 тис. крон.
У 1938 р. І. Фірцак разом із родиною повернувся у рідне село. Коли угорці після окупації Закарпаття в 1939 р. захотіли конфіскувати у Фірцака автомобіль «Форд», він власноруч розтрощив його кувалдою, за що й був покараний. Його посадили до в’язниці й побили. Під час перебування за ґратами чемпіон проломив стіну, з чого скористалася частина в’язнів і втекла.
Після встановлення радянської влади НКВД конфіскувало у Кротона всі його нагороди, відзнаки і навіть фотографії. 18-річний син, Іван Фірцак-молодший, який також виступав разом із батьком і навіть був чемпіоном УРСР з боксу в перші повоєнні роки, був засуджений за сфабрикованою справою у приналежності до ОУН на 25 років таборів, із яких майже вісім відсидів.
Іван Фірцак продовжував працювати у царині спорту. Важковаговик став засновником закарпатської циркової школи і силових мистецтв. Багато його учнів здобули чемпіонські титули у важкій атлетиці. Тренуватися український Кротон не припиняв до останнього.
Легендарні номери Фірцака-Кротона:
– «Груди замість ковадла» – брилу трощили молотом на його грудях;
– «Зуби мамонта» – Фірцак прибивав долонею дубову дошку до столу, використовуючи 20-сантиметрові цвяхи; після того, як кілька осіб не могли її відірвати, він прикладав хусточку до голівок цвяхів і витягав їх зубами;
– «Залізне серце» – триметрову рейку клав собі на плече, четверо асистентів звішувалися на неї, пробуючи її зігнути. Коли їм цього не вдавалося, він руками вигинав із неї серце.
У Відні цупив зубами платформу з меблями, а в Женеві загальмував руками дві машини.
Перед президентом Чехословаччини Фірцак показав номер «Шия під штрекою» – десятеро чоловіків згинали на шиї Івана залізничну рейку, коли той лежав на столі.
В Іспанії на кориді Кротон голіруч переміг бика, звалив його на плечі та відніс до найближчого ресторану.
Іван Фірцак міг спокійно тримати на витягнутих руках 30-літрові чавунні бідони з молоком; міг зрушити з місця дерев’яну хату.
Силач виграв бій із японським борцем Токедзо, який був на 20 кг важчим за нього.
Однією з причин смерті спортсмена стала імплантована золота пластина, яка потребувала заміни. За часів Радянського Союзу йому заборонили виїхати за кордон для проведення операції, тому рана під пластиною почала загнивати. Лікар, який регулярно приїздив до атлета з Іршави, не зміг нічого вдіяти. Чемпіон помер у рідному селі Білки.
Попрощатися з Кротоном приїхало багато спортсменів. Похований Кротон на цвинтарі в присілку Телятинець.
На вшанування пам’яті атлета в будинку в с. Білки діє музей Фірцака-Кротона, а на будинку культури йому встановлений пам’ятний бронзовий барельєф. 26 липня 2009 р. на 110-річчя від дня народження Івана Фірцака в центрі с. Білки йому відкрито пам’ятник. Монумент виконав скульптор Микола Глеба з суцільної гранітної глиби вагою 7,5 т. Позував для пам’ятника Василь Вірастюк.
У серпні 2012 р. на замовлення Державної агенції з питань кінематографії на Київській Національній кіностудії ім. О. Довженка за книгою Олександра Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» (2009) відбулися зйомки фільму «Іван Сила» про Фірцака-Кротона за сценарієм Віктора Андрієна та Ігоря Письменного. Режисер-постановник фільму – Віктор Андрієнко. Головну роль виконав чемпіон України, відомий атлет Дмитро Халаджі.
Фільм «Іван Сила» з’явився у прокаті 19 вересня 2013 р.
Радимо прочитати:
Гаврош О. Галуна-Лалуна, або Іван Сила на Острові Щастя: [для мол. та серед. шк. віку] / ілюстр. О. Мазур.– Львів: Вид-во Старого Лева, 2010.– 373 с.: іл.– (Планета Чудасія).
Гаврош О.Д. Іван Сила на острові Щастя: повість / іл. О. Кіналя.– Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2017.– 308 с.: іл.– (Богданова шкільна наука).
Гаврош О. Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу: для мол. і серед. шк. віку.– Львів: Видавництво Старого Лева, 2007.– 191 с.– (Українська сила).
Копинець А. Іван Сила на прізвисько «Кротон»: роман.– Київ: Наш Формат, 2014.– 277, [10] с.: фот.
