Володимир Михайлович Івасюк (04.03.1949–27.04.1979), український композитор, Герой України (2009 р., посмертно), поет-пісняр, один із засновників української естрадної музики (поп-музики), український Орфей, гордість національної музики, окраса пісенного жанру.
Доля маестро вклалась у 30 років. Митця немає з нами багато десятирічь, та з нами залишаються його пісні. Своїм талантом Володимир Івасюк зробив їх назавжди сучасними. Для кожного покоління співаків і слухачів він свій.
Володимир Івасюк народився на Буковині, в м. Кіцмань (Чернівецька область) в сім’ї українського письменника, літературознавця, фольклориста, педагога, громадського та культурного діяча Михайла Григоровича Івасюка та вчительки Софії Іванівни (в дівоцтві – Карякіної). Потужний потенціал В. Івасюка був закладений з самого народження – батьки назвали сина Володимиром на честь поетів В. Сосюри та В. Cамійленка. У родині також зростали доньки – Галина й Оксана.
Батько родини мав хороший музичний смак, володів 11 мовами, 8 з яких знав досконало. Мати мала видатні вокальні дані і в педагогічному колективі створила хор. З перших тижнів життя немовляти батьки вели щоденник, у якому записували все, що стосувалося маленького Володі. У родині була няня, Магдалина Колотилюк, яка опікувалася Володею з двомісячного віку, дуже любила його, складала для нього казки, а Володя називав няню Мілею. У 3 роки Володимир з цікавістю спостерігав за репетиціями учительського хору, на які його часто брали батьки.
У 1954 р. майбутній маестро вступив до підготовчого класу філії Чернівецької музичної школи № 1 (згодом Кіцманська музична школа, з 1999 ― Кіцманська музична школа імені Володимира Івасюка), де навчався гри на скрипці. Під час навчання у школі Володимира запрошують грати на місцевих оглядах художньої самодіяльності, батьківських зборах, концертах для робітників і колгоспників. За успіхи він був нагороджений скрипкою німецького виробництва.
Після закінчення 6-го класу В. Івасюк вступив до Київської середньої музичної школи ім. М.В. Лисенка на спеціальність «альт». Однак перенавантаження призвело до того, що після першого семестру В. Івасюк повертається в м. Кіцмань, де продовжує навчання в середній школі та музичній школі за класом фортепіано.
У 1964 р. Володимир пише дві пісні «А мені шістнадцять літ» і «У двадцять літ». Восени 15-річний школяр створив шкільний ансамбль «Буковинка» і написав для нього свої перші пісні, серед яких найперші – «Колискова» (написана на вірш свого батька, М. Івасюка), «Ласкаво просимо», «Моя пісня». За виступ колектив здобуває перемоги на кількох самодіяльних конкурсах, їде до Києва, де колектив помічають, запрошують на обласне телебачення, нагороджують подорожжю по р. Дніпро.
Володимир збирає українські народні пісні, їздить по селах, записує буковинське весілля. Важливо, що пісні юного композитора запам’ятовуються, й невдовзі до нього звертаються з проханнями надіслати ноти та тексти його пісень.
По закінченні Володимиром середньої школи родина Івасюків переїжджає до Чернівців. Володимир вступає до Чернівецького медичного інституту (тепер Буковинський державний медичний університет) на лікувальний факультет і одночасно з цим до Чернівецького музичного училища, але був виключений із закладів через шкільну справу. За часів навчання у десятому класі компанія школярів гуляла в парку, хтось жартома жбурнув картуза на бюст вождя. Погано закріплений бюст упав, від нього відколовся шматок. У міліції створили «Справу В. Івасюка».
Володимир працює слюсарем на заводі Легмаш, де створює і веде заводський хор, який невдовзі починає посідати провідні місця в оглядах художньої самодіяльності. На виступах ансамблю акомпанує сестра Володі – Галя, хористи виконують пісні, серед яких і пісні авторства В. Івасюка.
Під псевдонімом «Весняний Івасюк» Володимир надсилає на конкурс до 50-річчя Жовтня пісні «Відлітали журавлі» й «Колискова для Оксаночки» на власні слова та отримує першу премію за твір «Відлітали журавлі».
Через рік за рекомендацією заводу Легмаш В. Івасюк знову вступив до Чернівецького медичного інституту, де навчався до 1972 р. Його обирають старостою групи, запрошують грати на скрипці в оркестр народних інструментів ансамблю пісні й танцю «Трембіта» та камерному оркестру медінституту. Одночасно Володимир був учасником вокально-інструментального ансамблю «Карпати» під керівництвом В. Громцева при палаці культури текстильного об’єднання «Восход» (нині – Центральний палац культури м. Чернівці).
Після закінчення третього курсу Володимир Івасюк починає працювати над піснею «Червона рута». Свою роботу над піснею Івасюк розпочав, прочитавши фундаментальну монографію «Коломийки», видану у 1906 р. українським етнографом, фольклористом В. Гнатюком. Робота тривала три роки. В. Івасюк мандрував гірськими селами, збирав перекази й обряди. На Косівщині, як розповідає його батько, натрапив на новий варіант коломийки про червону руту, а в Розтоках Путильського району записав легенду про чар-зілля, яке викликає чисте вічне кохання. В пісні органічно поєдналися сучасні для того часу ритми з найкращими елементами народного українського співу. 13 вересня 1970 р. на Театральному майдані м. Чернівці у присутності тисяч чернівчан і на очах мільйонної глядацької аудиторії постали 21-річний Володимир Івасюк разом із Оленою Кузнєцовою, які вперше виконали «Червону руту» в прямому ефірі передачі «Камертон доброго настрою». Це був перший великий тріумф молодого митця.
Улітку 1972 р. В. Івасюк перебував у військових таборах у м. Новограді-Волинському. Цього самого року він переїхав до м. Львова. Починається львівський період життя В. Івасюка. Володимир навчається у Львівському медичному інституті (тепер Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького) та на підготовчому відділені Львівської консерваторії (тепер Львівська національна музична академія імені М.В. Лисенка) в класі А. Кос-Анатольського. Розширюється коло його мистецьких знайомств.
Творчий доробок Володимира Івасюка – 107 пісень, серед яких безсмертні «Червона рута», «Водограй», «Пісня буде поміж нас», «Я – твоє крило», «Два перстні», «Наче зграї птиць», «Балада про мальви», «Балада про дві скрипки», «Відлуння твоїх кроків», «Я піду в далекі гори» тощо. У доробку митця також 53 інструментальні твори, музика до кількох спектаклів, серед яких «Прапороносці» за однойменним романом О. Гончара (режисер вистави С. Данченко), яку поставили у Львівському музично-драматичному театрі імені М. Заньковецької та «Мезозойська історія» для Дрогобицького обласного музично-драматичного театру, де прозвучала пісня на вірші Б. Стельмаха «Запроси мене у сни свої». У творчій біографії Івасюка є дві пісні, до яких він написав лише слова: «Залишені квіти» («Жовтий лист»), музика В. Громцева (1967) та «Зустріч у дорозі» (1985), музику для якої написав П. Дворський.
У 1973 р. В. Івасюк закінчив Львівський медичний інститут і вступив в аспірантуру до професора Т. Мітіної за спеціальністю «Патологічна фізіологія».
У вересні 1974 р. В. Івасюк розпочав навчання на першому курсі композиторського відділення Львівської консерваторії в педагогів А. Кос-Анатольського, згодом Л. Мазепи. Одночасно майбутній композитор працював лікарем швидкої допомоги
Незабаром його пісню «Балада про дві скрипки» виконала молода співачка Софія Ротару, яка вже була відома як переможниця Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Софії за виконання народних молдавських пісень.
Разом С. Ротару та В. Івасюк записали платівку «Софія Ротару співає пісні Володимира Івасюка» (1975–1978). Тоді це був перший і єдиний у світі україномовний концептуальний альбом із продуманим дизайном обкладинки, де кожна пісня доповнює попередню. С. Ротару також виконала шість пісень В. Івасюка у фільмі «Пісня завжди з нами» (1975). Саме Володимир Івасюк вивів українську пісню на міжнародну арену.
«Водограй» – перша українська пісня, яка прозвучала на міжнародному конкурсі – на фестивалі естрадної пісні «Сопот-74». Володимир із сестрою Галиною поїхав на цей конкурс у складі радянської делегації, мав можливість здійснити коротку подорож Польщею, під час якої про нього багато писала польська преса, друкували переклади текстів його пісень.
Попередній успіх був закріплений співачкою Софією Ротару на фестивалі «Сопот-77», де вона виступила як гість з піснею В. Івасюка «У долі своя весна».
Перший український телевізійний музичний фільм – фільм «Червона рута», який зняв режисер Р. Олексів у м. Яремче Івано-Франківської області і в якому брали участь молоді українські виконавці Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Раїса Кольца, ансамблі «Смерічка» і «Росинка» та лунали пісні В. Івасюка «Червона рута», «Мила моя», «Залишені квіти», «Водограй».
Пісня «Водограй» у виконанні ансамблю «Смерічка» (солісти М. Єжеленко та Н. Яремчук) під керівництвом Л. Дутківського перемогла на конкурсах «Пiсня-72» та «Алло, ми шукаємо таланти», зйомки відбулися в Мармуровій залі Чернівецького державного університету (тепер Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича).
Володимир Івасюк був запальним і завжди прагнув справедливості. Він мав модний гардероб, стиль, почуття гумору, запальний характер, любив подорожувати. Володимир Івасюк добре говорив французькою мовою. Сучасники згадують виступи Івасюка під гітару не лише на конкурсах і телебаченні, а й усюди, де його про це просили люди – у київському ресторані «Столичний», в Івано-франківському «Беркуті», в студентських таборах відпочинку. Відомий як музикант, Івасюк був і неординарним живописцем. У його особовому фонді зберігається кількадесят малюнків різних років – переважно шкільних і студентських. Це виконані олівцем або акварельними фарбами натюрморти, пейзажі, портрети видатних людей, автопортрет, шаржі і карикатури. Від 1974 р. В. Івасюк перебував у серйозних відносинах із солісткою Львівського оперного Тетяною Жуковою. Одна з його улюблених кінострічок митця – «Хрещений батько» Френсіса Форда Копполи.
Володимир Михайлович Івасюк загинув за нез’ясованих обставин. 4 квітня 1979 р. за телефонним викликом він пішов із дому та більше не повернувся. 18 травня 1979 р. В.М. Івасюк був знайдений повішеним у Брюховицькому лісі поблизу м. Львова. Точні обставини та дата смерті невідомі, в офіційному свідоцтві днем загибелі вказано 24–27 квітня. Розслідування трагічної смерті В. Івасюка і сьогодні остаточно не закінчено, причини смерті достеменно не з’ясовані, винуватці не знайдені.
22 травня 1979 р. Володимир Івасюк був похований на Личаківському цвинтарі м. Львова. Під час чину поховання з промовою виступив голова Львівської обласної організації письменників, головний редактор журналу «Жовтень» і близький друг композитора, Ростислав Братунь, який сказав: «Та не студента медінституту та консерваторії ми ховаємо сьогодні і не автора музики лише до спектаклю «Прапороносці». Ми ховаємо композитора, гордість України, автора «Червоної рути», яку співає увесь світ!».
У 1989 р. назва геніальної пісні В. Івасюка «Червона рута» стала назвою однойменного фестивалю «Червона рута» (RutaFEST) https://rutafest.art/, https://www.facebook.com/rutafest.art/?locale=uk_UA, @ruta.festival, що проводиться в Україні кожні два роки, ставши культовою подією для української музики. Фестиваль відкриває нові таланти та популяризує українську мову і культуру, охоплюючи широкий спектр жанрів – від поп-музики до етно. Фестиваль дав старт багатьом відомим нині виконавцям.
У 1994 р. В.М. Івасюку присудили Державну премію України ім. Т.Г. Шевченка (посмертно).
4 березня 1999 р. в Чернівцях відкрився Меморіальний музей Володимира Івасюка. У 2000 р. вийшла книга батька композитора, Михайла Івасюка «Монолог перед обличчям сина» («Золоті літаври», Чернівці), докладно розповідає про життя і смерть Володимира Івасюка. У 2009 р. батьківщина визнала В.М. Івасюка Героєм України (посмертно).
На фасаді центрального корпусу Буковинського державного медичного університету (площа Театральна, 2) з березня 2011 р. встановлено меморіальну дошку видатному українському композиторові: «Володимир Івасюк – студент Чернівецького державного медичного інституту (1968 р.)».
Пам’ятники В.М. Івасюку:
м. Львів, Личаківський цвинтар (на могилі композитора), скульптори Любомир Яремчук, Микола Посікіра, архітектор Михайло Федик, освячення відбулося 17.04.1990; м. Кіцмань, вул. Незалежності, скульптори Любомир Яремчук, Микола Посікіра, архітектор Михайло Федик, відкрито 04.03.1999;
м. Львів, проспект Тараса Шевченка, скульптор С. Олешко, архітектор М. Ягольник, меценат С. Вакарчук, відкрито 20.12.2011;
смт. Брюховичі Львівської області, вул. В. Івасюка (біля Народного дому), скульптор Л. Кукіль (1966; тепер Україна), відкрито 18.10.2020.
20 жовтня 2000 р. на Алеї зірок (Театральна площа м. Чернівці) відкрито зірку Івасюка. Національний банк України у 2009 р. викарбував ювілейну монету «Володимир Івасюк. 1949–1979» номіналом 2 гривні.
Володимир Івасюк – почесний громадянин Буковини з 29.10.2024 р. посмертно.
У мережі створено сайт Сторінки пам’яті Володимира Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/
Радимо прочитати:
Василишин, О. М. Творча спадщина Володимира Івасюка.– Львів: Укр. академія друкарства, 2007.– 268 с.
Володимир Івасюк. Життя – як пісня: спогади та есе.– Чернівці: Букрек, 2003.– 216 с.
Нечаєва П.М. Володимир Івасюк.– Харків: Фоліо, 2019.– 120 с.
Ткаченко В. Володимир Івасюк: Життя. Творчість. Кохання. Таємниця загибелі.– Київ: [б. в.]; Івано-Франківськ: Фоліант, 2020.– 95 с.
Філіпенко І. Володимир Івасюк: перлини духовності України.– Київ: Смолоскип, 2011.– 104 с.
