Василь Ярославович Сліпак (20.12.1974–29.06.2016), український оперний співак, соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник Революції Гідності та бойових дій на сході України.
Василь народився у Львові в сім’ї інженерів Ярослава Володимировича та Надії Василівни Сліпаків. У його родині ніхто професіонально не співав. Дядько В. Сліпака – Ярослав Максимович Омелян – художник, громадський діяч, заслужений художник України, почесний член Всеукраїнського товариства «Просвіта», делегат 1-го та 2-го з'їздів НРУ. Двоюрідний брат Василя – Володимир Омелян, політик, колишній міністр інфраструктури України, правнук класика української літератури Богдана Лепкого.
У шестирічному віці у Василя виявився співочий талант. У 1983 р. старший брат, Орест Сліпак, відвів третьокласника Василя до Львівської державної академічної чоловічої хорової капели «Дударик». Завдяки капелі та її керівникові Миколі Лукичу Кацалу (1940–2016) сформувався музичний смак і світогляд юного співака. Він виріс на творах українських композиторів Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Миколи Леонтовича, Олександра Кощиця та проніс цю шану до української музики через усе життя. У дитячі та юнацькі роки виступав разом з Л. Божко, Н. Свободою, В. Ігнатенком, Н. Матвієнко, П. Плішкою та іншими відомим українськими співаками. «Василько-Дударик» – так називали знайомі майбутню зірку.
За десять років з капелою Василь об’їздив пів світу, виступаючи на найпрестижніших міжнародних сценах – у Карнегі-холі, Соборі Паризької Богоматері, Варшавській філармонії, співав для папи римського Івана Павла II у Польщі (1991).
Василь Сліпак закінчив Львівський Вищий державний музичний інститут ім. М.В. Лисенка, де професор М. Байко розвинула його унікальний голос – контр-тенор. Під час студіювання у Львівській консерваторії багато гастролював.
У 19 річному віці Василь взяв участь у музичному 10-му Міжнародному конкурсі ораторії та пісні «Гран-Прі France Telecom» у м. Клермон-Ферран (Франція), здобувши Гран-прі та Приз глядацьких симпатій. Після цієї перемоги кар’єра молодого українського співака стрімко пішла вгору: сольні концерти у Франції, Німеччині, Польщі.
У 1997 р. В. Сліпак пройшов складний конкурс і став артистом Паризької національної опери. У Франції Василь співав в «Гран-Опері», «Атеней», «Опера Бастилія», а також в
оперних театрах міст Массі, Ліон і Сен-Етьєн.
Василь Сліпак мав рідкісний співочий голос – діапазон від басу-баритону, до мецо-сопрано, вмів співати і контр-тенором, і баритоном. Співаки з таким діапазоном народжуються раз на століття. Василь був обдарований неймовірною харизмою та яскравою зовнішністю – мав зріст два метри. Артист говорив сімома мовами, виконував мовою оригіналу німецькі, французькі пісні, італійські арії, українську класику, романси і солоспіви. Василь Сліпак був справжньою зіркою європейської сцени понад 20-ти років, товаришував із зірками та режисерами Голлівуду. Він був одночасно гламурний, епатажний, непередбачуваний і міцний, як кремінь, у своїх переконаннях. У спогадах друзів і колег Василь Сліпак постає як дуже освічена, добра, харизматична, весела людина з неймовірним почуттям гумору.
Співак завжди брав участь у творчих колабораціях і сучасних прочитаннях відомих творів. Так, ще у 1994 р. на фестивалі «Київ Музик Фествін» він виконав монооперу Олександра Козаренка «П’єро мертвопетлює» на однойменний вірш українського поета-символіста Михайля Семенка. У 2011 р. на міжнародному фестивалі оперних співаків «Armel» арію «Тореадор» у виконанні Василя Сліпака назвали «Найкращий чоловічий виступ».
Найулюбленішою партією співака зі світового музичного репертуару була партія Мефістофеля з опери Ш. Гуно «Фауст». Саме тому з’явився позивний «Міф», з яким Василь Сліпак воював на передовій. Серед української класики найулюбленішою піснею співака була «Місяць на небі».
Серед колег-співаків митець мав величезний авторитет: «Василь мав Україну у своєму голосі. Він містив сяйво українського блакитного неба, і золото українських полів. Голос вміщував усе це», казала про нього партнерка по сцені, солістка Паризької опери Гоша Ковалінська, для якої його голос був втіленням України.
Василь Сліпак прожив у Парижі дев’ятнадцять років, але залишився громадянином України. Всю свою співочу кар’єру Василь Сліпак брав найактивнішу участь у громадському житті рідної країни – був активним учасником Помаранчевої революції, очолив волонтерський рух під час Революції Гідності, створив асоціацію «Оперні виконавці – дітям», благодійну організацію «Українське братство/Fraternité Ukrainienne», асоціацію «Перетинаючи Європу». Він любив свою країну і бачив її велике майбутнє: «Україна є сильною завдяки своєму народу. Маємо базуватися в майбутньому саме на людях. «Почути свій народ» – насправді, це і є суть. Наш народ дуже мудрий. Я бачу Україну успішною державою, в тому числі й на європейській арені. Якщо ми послухаємо самих себе. Тобто український народ», – казав Василь Сліпак у червні 2015 р. в одному зі своїх інтерв’ю, за рік до загибелі на фронті.
Починаючи з травня 2014 р., Василь тричі їздив у зону АТО. З травня 2015 р. він брав участь у війні на Сході України, тричі був на фронті. Уперше поїхав на війну у травні 2015 р. Воював у Пісках у районі Донецького аеропорту. Брав участь у боях за Авдіївку в складі 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу. Повернувся пораненим. Вдруге поїхав на фронт у вересні 2015 р., у Водяне, на лінію зіткнення, у жовтні повернувся до Парижа. В червні 2016 р. знову поїхав на Донбас, де планував залишитися на півроку. У складі Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» В. Сліпак воював у районі Пісків, Донецького аеропорту, Авдіївки. Після війни він сподівався продовжити сценічну кар’єру, зокрема і в Парижі. Свої останні концерти співак дав 25–27 травня 2016 р. у храмі Святої Трійці в м. Ліоні (Франція).
Співак-воїн загинув під селищем міського типу Луганське Бахмутського району Донецької області, виконуючи бойове завдання як кулеметник у складі 1-ї штурмової роти ДУК ПС прикриваючи товаришів. Куля калібру 12,7 мм, яку снайпер випустив з великокаліберної гвинтівки, завдала В. Сліпакові смертельного поранення близько 6:00 ранку. Йому було 42 роки. 30 червня 2001-го у м. Дніпро, куди спочатку доправили тіло загиблого співака, відбулося велелюдне прощання за участі сотень людей. Співак похований у рідному Львові на Личаківському цвинтарі, поле почесних поховань №76.
Василь Сліпак посмертно пошанований орденом «За мужність» І ст. (2016). У 2017 р. Указом Президента України «за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові» йому присвоєно звання «Герой України» (посмертно) із присвоєнням ордену «Золота Зірка». З метою вшанування пам’яті Василя Сліпака створено Міжнародну некомерційну благочинну організацію «Фундація Василя Сліпака». Виконавчий директор Сліпак Орест Ярославович, рідний брат співака. На жаль, Орест Сліпак (24.08.1968–12.02.2025) трагічно загинув в Бельгії. 21 червня 2021 р. Національний банк України випустив монету на честь Героя України Василя Сліпака у серії «Видатні особистості України». На аверсі розміщений малий державний Герб України, праворуч від якого напис «Україна», у центрі на дзеркальному тлі – портрет Василя Сліпака, праворуч від нього – нотний рядок, а ліворуч напис: «Василь Сліпак «Міф». На реверсі монети на дзеркальному тлі зображений соловейко на стволі автомата, стилізовані гілки дерев.
Українські режисери Леонід Кантер та Іван Ясній зняли документальний фільм «Міф» (2018) про життя Василя Сліпака, який є повною його біографією. У 2020 р. у видавництві «Фоліо» вийшла книга Ірини Вовк «Василь Сліпак». У Львові на середній школі №46, де навчався співак встановлена плита пам’яті «Міфа». На вшанування пам’яті митця селекціонер І. Хорош вивів новий сорт ірисів, який назвав «Василь Сліпак». Авторка книги через спогади близьких, рідних, друзів Василя Сліпака створила живий образ талановитого, яскравого і сміливого співака-воїна. У червні 2020 р. у Львові на честь Василя Сліпака відкрили величезний стінопис під назвою «Наш Сліпак – вічний міф» розташований у центрі міста, на стіні будинку за адресою вулиця Дорошенка, 9.
Особисті речі Василя Сліпака (концертний одяг хорової капели «Дударик», дипломи міжнародних конкурсів, ноти, спорядження із зони антитерористичної операції) представлено окремим експозиційним комплексом у Львівському історичному музеї.
Пам’ять про Василя Сліпака зберігають назви вулиць і скверів в багатьох містах України: Києві, Тернополі, Львові, Калуші, Кам’янці-Подільському, Івано-Франківську, Рівному, Дніпрі, Вінниці, Кременчуці, Ізмаїл, Шостці, Кропивницькому, Краматорську, Бахмачі, Конотопі, Слов’янську, Кривому Розі тощо.
Радимо ознайомитись:
Вовк І.О. Василь Сліпак. Харків: Фоліо, 2020.– 120 с.
https://vogue.ua/article/culture/muzyka/shcho-treba-znati-pro-geroya-ukrajini-opernogo-spivaka-vasilya-slipaka-49079.html
