Життя пахне морем, щастям і горем.
Лавандовим полем, ромашкою в долонях...
Олена Ємельянова
Для мене вона назавжди віддзеркалення міста, де живе моє серце.
Харків. Незламний. Привітний і усміхнений доброзичливими обличчями перехожих. Імпресіоністичними кольорами неба, кришталевим співом птахів. Особливою композицією графіки вулиць, насичених стриманістю барв маленьких і великих деталей, в кожній – окрема історія. Таким він для мене лишиться назавжди.
Роботи Тетяни Сенченко – члена Спілки художників України, неодноразової переможниці місцевих і міжнародних мистецьких конкурсів, безумовно, схожі на місце моєї відданої та незмінної любові. На ту саму первородність відчуттів, якими Харків просочений. І навіть зараз, коли Тетяна з початком повномасштабного вторгнення, мешкає в Британії, Харків, немов родинна пуповина чимало для неї прокреслює.
Вісім років тому її роботи вразили мене з першого погляду. Співзвучне одкровення життя в найпростіших його проявах. Глибина сущого. Щемлива ніжність чи то захоплення, самотність або любов, умиротворення. І пронизливе відчуття неповторності миті. Це, як палітра веселки, Коли бачиш, починаєш віддзеркалювати. І зігріваєшся цими барвами.
Зараз її веселка інакша, так само, як наше життя. Але геніальність простоти Тетяни Сенченко ніщо не відміняє. Це щодо тієї самої місії або змісту життя, про яке колись розповів мені, немов натхненно проспівав, Роман Григорович Віктюк. З таким захопленням знання, як відчував лише він. Щоб закарбувалось в свідомості назавжди. Щоб безпомилково впізнавати це в долях моїх героїв, з якими рухаю долю власну.
– Як далося тобі рішення про від'їзд?
– Воно виявилось цілком особистим і внутрішньо вмотивованим. Переконали дві обставини. Перша – безпека сина Яромира. Знову ж, перша, абсолютно творча.
Я людина, яка пропускає крізь себе все що бачить, відповідно й відтворює. В ті лютневі дні, зрозуміла, війна надовго. Деякий час не могла усвідомити, що робити далі, але стовідсотково відчувала – не можу бачити руйнування, які траплялись поряд щодня. Я не змогла б це оминути та не показувати на полотні. Мої скетчі перших днів війни були емоційно тяжкими, в абсолютному протиріччі з власним єством. Здавалось, мій ретранслятор зламався до фізичного відчуття пекельного болю. Я звикла нести людям лише красу та гармонію, а навколо суцільна трагедія. Я просто не могла та не бажала, підключена до загального космічного потоку, нести той сум, якого й так чимало у світі. Напевно, в цьому сенсі, я стовідсотково іншопланетна істота.
Для мене сама ідея війни – суцільна нісенітниця. Я за мир в усьому світові, бо це ж так прекрасно і просто жити в любові та злагоді. На превеликий жаль, війна зараз шириться багатьма країнами і одного разу ти мусиш прийняти певні рішення: лишатися всередині процесу і неминуче, як митець це ретранслювати або обрати шлях інший. Я, повторююсь, відчуваю своє призначення в тому, щоб дарувати людям красу, щоб їм ставало краще і, завдяки цьому, змінювався світ. Але на той час ця місія, зважаючи на те, що розгорталось в моїй рідній країні, виявилась нездійсненною. 24 лютого стало крапкою неповернення, було зрозуміло, що потрібно шукати місце, де могла б, віддзеркалюючи навколишнє, продовжувати нести людям гармонію, Це виявилось остаточним вирішальним поштовхом для від'їзду.
– Твої перші кольорові враження від Британії?
– Ти спитала, і в мене одразу чомусь перед очима червоний. До того ж, я приїхала в травні, і все навкруги потопало в соковитій зелені.
Британці дуже підтримали, звичайно був стрес, ні про що не думалося, певна прострація. Картинка усього складалась поступово, як перший досвід, бо до того в цій країні ніколи не була. В перші місяці буквально звикала до нової реальності, в якій опинилась.
У Британії без зайвої напруги, пояснень чи оцінок ти можеш просто бути собою. Я тут почуваюсь вільно та комфортно, бо люди не дозволяють перетинати певну межу в спілкуванні, поважають твою територію в усіх розуміннях. Не все кажуть прямо, хоча я все безпомилково зчитую, але саме це, напевно, й зберігає спокій. Всі намагаються бути толерантними, щоб не ранити почуття іншого, не питають про особисте. На перший погляд, славнозвісне «how are you ?» чисто формальне, й, почувши це питання, ти зовсім не повинен розповідати про все, що в тебе добре або погано. Більше того, від тебе насправді абсолютно не хочуть почути повну відповідь, бо це ніяк не цікавить. Але ж знак уваги ніхто не відміняв).
З Харкова я майже нічого не взяла, крім олівців і декількох скетчів, на місці одразу вручили акварель, папір: «Тетяно, малюй!». Перші мої ескізи – поля та ландшафти. Напевно, за сприйняттям, вони стриманіші ніж українські, але в Королівстві Британському можна знайти й насичено-яскраве буяння кольорів.
– У чому відмінність між митцями України та Сполученого Королівства?
– Справа навіть не в ступені професіоналізму. Головне, що вони не поспішають жити, насолоджуються моментом, перебувають в ньому стовідсотково, отримуючи насолоду від самого процесу. Загалом не прагнуть досягнення якихось висот або бажання неодмінно встигнути, як то кажуть, чи то в той самий першій чи то в останній вагон. Коли на першому пленері побачили скільки я зробила етюдів, здивувались. Інша культура, інший стиль, але й класики-традиціоналісти, й аматори ніколи нікуди не поспішають.
Працюють британці, як в contemporary art так і в іншій стилістиці. Я не дотримуюсь якогось єдиного напряму, ні під кого та ні під що себе не підлаштовую, бо мій український рівень апріорі високий. Лише можу сприйняти певну можливість самопрезентації з урахуванням їхньої ментальності. В Англії дуже полюбляють листівки з будь-яким значенням і наповненням – це важлива частина їхньої культури. Я зробила їх зі скетчами власних робіт, в тому числі українських, і таким чином розповіла про себе. Гадаю, це виявилось рішенням вдалим, бо вписалася в контекст цілковито авторськи, єдине – робила більший акцент на локальний живопис, бо якщо тут відбуваються якісь виставки, основна увага приділяється тематиці місцевій.
Художники в Британії мають багато профільних організацій та осередків, які їх підтримують, і мені вони теж допомагають. Я вже в 2022-му мала Refugee project в Hailsham, місті, з якого почалося моє тутешнє життя й де було експоновано шість моїх акварелей. Як ти зрозуміла, я часто буваю на пленерах природних і студійних, беру участь та проводжу майстер-класи. Звісно, вдосконалюю англійську, відвідувала курси Teaching assіstant, щоб мати в цій країні додаткові можливості та кваліфікацію для роботи з дітьми. Як пам'ятаєш, в мене був харківський досвід, стосовно занять з Айкідо і безпосередньо art-справ.
На сьогодні в моєму послужному списку участь уже у п'яти виставкових проєктах: Celebrate Cuckmere Haven Exhibition at the South Hill Barn, England 2022;Watercolour exhibition with the refugees project. Gallery NORTH, Hailsham, England 2022; Exhibition UKRANIAN Renaissance. Project with Ukrainian at the Art museum, Worthing, England 2023-24;Tanya Sun & Southern Plein Air. Art exhibition. The Fishing Quarter Gallery, Brighton, England 2024, International festival Golden Time Talent 2025, London.
– Як тут сприйняли твій відмінний ментальний беграунд?
– У цілому ок, але все, як усюди, складно, бо є певні усталені позиції та бачення. Це, як випадок, коли тебе сприймають чи ні, й для того, безумовно, потрібен час. Питання вступу до британських арт-організацій – складне навіть для місцевих. Художником можна бути і без цього, на тому рівні, на якому бажаєш, все залежить від власних амбіцій. Дехто чудово почувається в локальному самовираженні, декому для більшої впевненості потрібно громадське підтвердження, нагороди або виставки в Лондоні.
Взагалі все непросто, бо до мене досі приглядаються, незважаючи на те, що двері допомоги щиро відкриті. Місцевим і самим все дається складно, бо кар'єру власну вони будують роками, я ж з країни іншої та ще мистецькі посвячена. Під час спільних виставок рівень бачиться наочно, вони безпомилково оцінюють мій потенціал і це їх вражає та дивує. В свою чергу, я приглядаюсь і сприймаю їхні поради, за все вдячна. До того ж, як я позначала, живуть мої британські колеги в іншому темпоритмі, роками підіймаючись до певних сходинок, я ж для них занадто швидка, тому теж поступово опановую цей step by step, намагаюсь уповільнитись.
Так, вона насправді швидка. Взявши собі сонячний псевдонімом Sun, завоювала трете почесне місце у категорії «Живопис» на Міжнародному фестивалі мистецтва і талантів Golden Time Talent Festival 2025, що проводився у Лондоні 6 та 8 червня.
Однією з найкращих в номінації образотворчого мистецтва була визнана її робота «Small talk in the terrace», виконана олійними фарбами на полотні.
У фестивалі взяли участь понад 150 учасників із понад 25 країн світу. Мистецькі виставки, концертні програми та церемонії нагородження відбувалися протягом двох літніх днів на престижних майданчиках британської столиці – Triton Square, Regent's Place та Shaw Theatre, Euston Road.
Це перша подібна нагорода Тетяни на престижному міжнародному конкурсі, а отриманий сертифікат має визнання в усьому мистецькому світі.
Впевненим українським арт-голосом прозвучала під час Фестивалю й представлена Тетяною картина «Соняшники». Так, імпресіоністичний парафраз відомої варіації Ван Гога з другої серії його «соняшникових» полотен. Але ж справжнє мистецтво повторень не визнає. Інший час, досвід, ментальне наповнення. Промальовка інша, змістовна реакція кольорів. Нідерландець грався з формою, світлом, відтінками, за принципом «як?». Соняшники Tетяни як незламний символ України написані з натури природи та історії. З того самого змісту, що дає однозначну відповідь на питання «ЩО?». Надихнув її улюблений яскравий колір: «Це, як завжди тепла палітра, що гармонійно передає сполохи внутрішнього відчуття від прекрасного щирого світу, розкриває та вивільняє емоції, що віддзеркалені та споріднено проживаються серцем з одухотвореною природою».
На питання про найбільший подив або враження на гостинній британській землі Тетяні відповісти все ще складно. Рятує слово «по-іншому» й багато маркерних англомовних без заглиблення. Події останніх років настільки калейдоскопічні, що, напевно, сформують усвідомлену вербаліку хіба що з часом.
«Якщо говорити про здивування з точки зору художника, мова про природу та її кольори. На жаль, не встигла ще побувати всюди, дуже хочу потрапити до Стоунхенджу. Дивує та надихає море, в якому знаходжу інакшість і одночасно спорідненість з нашим українським. Стан його різний, як настрій та відчуття, в ньому максимум того, що вабить і надихає. Особливо в шторм. Дивні кольори – охра, коричневий, майже всі відтінки синього.
Зараз я біля нього мешкаю, це Брайтон та Хов (Brighton and Hove) і це дає певні сили та надію, бо оновлююсь поруч. Чималим попитом тут користуються саме мої етюди з морської тематики.
Насправді поки ще складно сформулювати, як саме відбилися всі кардинальні зміни трьох років життя на моїх роботах. Я не можу це цілковито автентично передати ані мовою думок, ані відчуттів, бо все в русі змін і на зараз. Безумовно, іноді виникає відчуття стану підвішеного, але я намагаюся його відпускати, бо як завжди обираю сконцентрованість на Тут і Зараз. Завжди налаштована на позитив, на нові етюди, натюрморти, пейзажі. Найкраще – повна ретрансляція себе у цей світ в сфері аrt, наскільки б складно не було. Це і є для мене справжнім життям, без якого не можу».
За останні три роки світ дійсно змінився, незважаючи на всі константи, які ми намагаємося зберегти в собі, як рятувальні кола та ті самі камертони, що допомагають жити в режимі часу реального. Налаштовують на вібрації таких «іншопланетних» майстрів як художниця Тетяна Сенченко.
В її нових роботах переконливе відчуття пругкої пружини, що композиційно повільніше та стриманіше вивільняє кольорові змісти. Але завжди чітко просвітлено-прозоро. Як і раніше, майстерно-довершено та відкрито. Повітряно. З відчуттям справжніх прекрасних вібрацій Всесвіту. Незмінних. Як Віра, Надія, Любов.
