Іван Миколайчук.– https://uain.press/blogs/ivan-mykolajchuk-
dusha-ukrayinskogo-kina-1265225#google_vignette
Іван Васильович Миколайчук (15.06.1941–3.08.1987), український кіноактор, режисер, сценарист, письменник, символ українського кінематографа.
Іван Миколайчук народився у с. Чорториї Кіцманського району Чернівецької області в сім’ї Василя й Катерини Миколайчуків. Батько актора був прохідником-залізничником, мати присвятила життя родині. Іван був четвертим із тринадцяти дітей родини. Уся родина мала нахил до творчості: наймолодша сестра, Іванка, зіграла головну роль у фільмі «Тронка» Артура Войтецького; Юрко відзнявся разом із Іваном у фільмі «Білий птах з чорною ознакою», виконавши роль наймолодшого з братів; середущий брат, Михайло, писав вірші, а сестра Марія вправно вишивала й в’язала. Її вишивки тепер прикрашають музей-садибу Івана Миколайчука.
Змалку Іван допомагав батькам по господарству, працював у полі. До школи ходив у сусіднє село Брусниці, грав у місцевому аматорському театрі. Коли хлопцеві було 14 років, він уперше потрапив на кіносеанс, і фільм справив на нього незабутнє враження. Відтоді у хлопця з’явилася заповітна мрія – присвятити своє життя мистецтву.
Першу свою роль Іван зіграв у 12 років. Це була роль старого Івана, батька Софії у виставі «Безталанна» за п’єсою М. Старицького, яку ставила сільська аматорська театральна трупа. Вистава витримала 36 показів протягом трьох років. Перший свій кіносценарiй – «Живий хрест у мертвій діброві», в основі якого лежала достовірна історія про сільських Ромео і Джульєтту, І. Миколайчук написав у віці 17 років.
У 1957 р. І. Миколайчук закінчив музикальне училище, а за чотири роки – студію Чернівецького музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської. У 1963–1965 рр. він Миколайчук навчався на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого у творчій майстерні режисера Віктора Івченка.
Під час навчання у студії Чернівецького музично-драматичного театру Іван Васильович познайомився, а у 1962 р. одружився з колежанкою-актрисою Марією (Марічкою) Карп’юк (8.4.1941–1.2.2023), акторкою, кінознавицею, сценаристкою та відданою соратницею у творчості, з якою у злагоді актор прожив все своє життя. Їхня домівка в Києві стала своєрідним культурним осередком, куди приходили друзі, колеги, митці. Дітей у подружжя не було. Після смерті чоловіка Марія присвятила своє життя збереженню його творчої спадщини.
На кіноекрані Іван Миколайчук дебютував у стрічці Леоніда Осики «Двоє» у 1962 р. Саме В. Івченко згодом запропонував С. Параджанову спробувати свого студента на роль Івана Палійчука у фільмі «Тіні забутих предків».
Поява цього великого артиста на кіноекрані стала подією у кіномистецтві. Своїм талантом і світосприйняттям Миколайчук відтворив на екрані духовну суть українського народу і відкрив нову сторінку у вітчизняному кінематографі. Його гра стирала межу між екраном і реальністю. Його герої – люди з народу, з їхніми радощами та печалями, мріями та розчаруваннями. Одним тільки поглядом він був здатен передати всю ту складну гаму почуттів, яка вирувала у нього всередині. Іван Миколайчук був душею, митцем, народним артистом не через звання, а через те, що його знали і любили мільйони.
Іван Миколайчук залишив по собі 34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, 2 режисерські роботи. Вершина творчості митця – стрічки «Тіні забутих предків» (1964), «Білий птах з чорною ознакою» (1971), «Пропала грамота» (1972), «Вавилон ХХ» (1979).
Шедевр українського поетичного кіно – кінострічка «Тіні забутих предків» увійшов до Книги рекордів Гіннесса, здобувши 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 Гран-прі) у 21 країні, рахуючи Італію, Грецію, Аргентину. Гарвардський університет заніс стрічку до списку обов’язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві. «Тіні забутих предків» став ключовою роботою українського кіновідродження шістдесятих і справив найсильніший вплив на самосвідомість українців. Фільм став також поштовхом для українського 
дисидентського руху. Саме на прем’єрі цієї стрічки 4 вересня 1965 р. у київському кінотеатрі «Україна» відбулася перша в СРСР публічна акція проти політики влади. Учасники акції – літературний критик Іван Дзюба зі сцени, аспірант-літературознавець Василь Стус, журналіст В’ячеслав Чорновол і літературознавець Юрій Бадзьо підтримали із залу рішучу незгоду з арештами діячів української культури, що відбулися влітку 1965 р. і закликали партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції.
У фільмі «Сон» І. Миколайчук познайомив глядачів з образом Т.Г. Шевченка, поета, що символізує саму Україну. У виконанні актора Кобзар постає живою людиною, з почуттями, переживаннями і величезною любов’ю до України.
У стрічці «Пропала грамота» І.В. Миколайчук виступив не тільки в ролі головного героя, але і як співрежисер. Саме під його керівництвом, а він мав музичну освіту (у 1957 р. закінчив Чернівецьке музичне училище за спеціальністю «хормейстер художньої самодіяльності»), гарно співав, добре грав на інструментах: сопілці, роялі, цимбалах, скрипці, баяні, трубі, арфі, фахівці проводили музичне оформлення фільму. Цей фільм є картиною, яка дала нове життя бандурі, бо до створення музичної доріжки кінострічки цей народний інструмент у кінематографі не використовували.
Картина «Білий птах з чорною ознакою», при створенні якого актор виступив також у ролі сценариста, вперше в радянському кінематографі розповіла глядачеві історію героя УПА.
Режисерський дебют Івана Миколайчука – кінострічка «Вавилон ХХ», українська за духом і змістом драма з елементами притчі та символізму, в якій митець виступив ще в кількох іпостасях: співавтора сценарію, упорядника музики, виконавця однієї з головних ролей – сільського філософа Фабіяна.
Окрім мистецтва, Іван Миколайчук був відданий українській культурі та традиціям. Він глибоко цікавився народною музикою, звичаями, історією свого народу. Його дім у Києві часто ставав місцем зустрічей творчої інтелігенції, де обговорювалися важливі культурні та суспільні питання. Він був людиною надзвичайної чутливості й тонкого розуміння мистецтва. З «легкої руки» І. Миколайчука вийшло на велику сцену вокальне тріо «Золоті ключі» у складі дружини актора, Марії Миколайчук, Валентини Ковальської та Ніни Матвієнко. Вони заспівали кілька народних пісень для «Пропалої грамоти». Вдалий експеримент, який приніс визнання. Окрема подяка Іванові й за «Запорозький марш» Євгена Адамцевича – той став лейтмотивом «Пропалої грамоти».
Іван Миколайчук був визнаною зіркою світового масштабу. На кінофестивалі «Fest» 1971 р. картина «Білий птах з чорною ознакою» вразила астронавта Ніла Армстронґа, який попросив про зустріч із І. Миколайчуком. Жан-Поль Бельмондо, дізнавшись, що Миколайчук знімається в Болгарії, прийшов на знімальний майданчик познайомитися з актором. Не розуміючи мови один одного, актори спілкувалися не одну годину.
Через тяжку хворобу І.В. Миколайчук передчасно відійшов у засвіти. Актор похований на Байковому цвинтарі у Києві.
Іван Миколайчук – лавреат Шевченківської премії України 1988 р., посмертно.
У пам’ять митця у Чернівцях до дня його народження проводиться щорічний Міжнародний фестиваль глядацького кіно «Миколайчук OPEN» https://www.mykolaichukopen.com/, який став платформою для представлення нових українських фільмів і поширення спадщини митця серед нових поколінь. Офіційна нагорода кінофестивалю отримала назву «Залізний Миколайчук», дизайн якої натхненний роллю кіномитця в кінострічці «Пропала грамота».
У м. Чернівці на вул. Головна, 140 працює Культурно-мистецький центр ім. І. Миколайчука https://www.facebook.com/CentrMykolaichuka/?locale=ru_RU; https://www.instagram.com/mykolaichukcentre/ з кіноконцертною залою на 352 місця, в тому числі інклюзивні місця, сучасне оснащення.
У с. Чортория Кіцманського району Чернівецької області, де народився і зростав митець, діє Мистецько-меморіальний музей-садиба Івана Миколайчука http://heritage-ua-ro.org/objects_view.php?id=CV318. Музей створений у хаті сім’ї Миколайчуків. Реконструкцію було зроблено у 1991 р. У 2006 р. відтворено криницю і встановлено бюст актора на дворі музею. Основними експонатами музею є особисті речі Івана та його сім'ї, сімейні фотографії, народні костюми, література й інша друкована продукція, присвячена Миколайчуку. За музеєм до кінця життя доглядала старша сестра актора, Фрозина Грицюк. Нині – його племінник Василь Грицюк. Щороку на день народження актора 15 червня приїжджають гості до музею та проводиться фестиваль «На гостини до Івана».
Про Івана Миколайчука знято фільми: «Іван Миколайчук. Тризна», документальний фільм (1989), «Іван Миколайчук. Посвята» (1998), «Іван Миколайчук. Книга життя», двосерійний документальний фільм, студія «Степ», «Іван Миколайчук. 25 років кохання», документальний фільм, продюсерський центр «Закрита зона» (2007).
Іменем Івана Миколайчука у 2016 р. названо малу планету (астероїд) 8244.
Радимо ознайомитися:
Білий птах з чорною ознакою. Іван Миколайчук: спогади, інтерв'ю, сценарії / упоряд. М.Є. Миколайчук.– Київ: Мистецтво, 1991.– 399 с.: іл., фото.
Миколайчук І.В. Сценарії / упоряд. М.Є. Миколайчук.– Київ: Ред. журн. «Міжнародний туризм», 2008.– 544 с.
***
Брюховецька Л.І. Іван Миколайчук.– Київ: Атлант ЮЕмСі, 2007.– 63 с.: іл.
Іван Миколайчук: магія любові: фотоальбом / упоряд. М. Миколайчук.– Київ: Ред. журн. «Міжнародний туризм», 2011.– 176 с.: фот. кольор.
***
Стріткод #0011 Іван Миколайчук. Стріткод: історія на кожному кроці: Вебсайт URL: https://streetcodes.in.ua/streetcodes/ivan-mykolaichuk/ (дата зверненя: 17.06.2025).
