Василь Григорович Кричевський – видатний архітектор, основоположник українського модерну, розробник українського державного герба (прийнятого Центральною Радою), представник українського «ліричного імпресіонізму», графік-новатор, блискучий знавець орнаменту в ужитковому мистецтві, мистецтвознавець і педагог, талановитий сценограф і художник кіно. Заслужений діяч мистецтв, доктор мистецтвознавства, професор. Людина-епоха! Відтоді й донині він залишається однією з провідних постатей українського мистецтва.
Василь Кричевський народився 12 січня 1873 року (за ст. ст. 31 грудня 1872 р.) у селі Ворожба Лебединського повіту на Слобожанщині (нині Сумщина), у багатодітній сім’ї фельдшера. Мальовнича природа краю, народні традиції, пісні та перекази, мистецтво майстрів народного розпису зачаровували і впливали на творчу уяву хлопчика. Нахил до малювання виявився у нього дуже рано. За спогадами самого митця, улюбленою книгою дитинства був альбом малюнків невідомого автора, який він міг розглядати годинами. Тільки з роками збагнув, що за технікою, то були роботи Тараса Шевченка, але як не намагався надалі, «уже не зміг розшукати того альбому».
Архітектор
У 13-річному віці він приїхав до Харкова, де вступив до місцевої залізнично-технічної школи (до слова, це єдиний навчальний заклад, який закінчив митець). Друг сім’ї Кричевських – лікар Михайло Томашевський, помітив, як добре Василеві даються технічні малюнки, і показав деякі з них кресляреві міської управи. З того часу хлопець почав отримувати замовлення начерків нескладних житлових будівель, а згодом став помічником міського кресляра Михайла Бабкіна. Невдовзі талановитий юнак почав співпрацювати у майстерні головного архітектора Харкова Сергія Загоскіна, де й здобув «основний фаховий і загальномистецький вишкіл». У1889 році він став помічником архітектора Альфреда Шпігеля в Харківській міській управі. Згодом перейшов до Служби Шляхів і Будівель Курсько-Харково-Озівської залізниці й паралельно працював у проєктному бюро архітектора Олексія Бекетова. Накопичений практичний досвід, «не пов’язаний з усталеними традиціями академічних студій», допоміг молодому архітекторові зберегти особистий оригінальний підхід у виконанні нових мистецьких завдань. І вони не забарились заявити про себе…
1903 році Василь Кричевський представив свій проєкт на конкурс до зведення будівлі Полтавського губернського земства. Серед багатьох запропонованих робіт, на щастя, перемогли «народні ідеї» Кричевського. Слід зазначити, що цьому успіху посприяв Опанас Сластіон, відомий художник і архітектор, який підтримав Василя Кричевського у дискусії, яку було розгорнуто у пресі щодо проєкту земської управи. Сластіон наводив об’єктивні докази на користь створення будинку саме в народному стилі: «Монументальні будівлі, як і інші види мистецтва, повинні мати відбиток не тільки конкретного народу, а й конкретної місцевості, адже вони також є похідними самої природи».
Олекса Назаріїв, український бібліограф, критик і перекладач тих часів, так написав про цю роботу Василя Григоровича: «Нову добу розпочинає твір талановитого архітектора В. Кричевського – палати Полтавського губернського земства. Видатні артистичні властивості, влучне застосування старих традиційних українських архітектурних форм, досконалість технічного виконання здобули його творцеві славу і зробили те, що появу всього твору треба уважати, безперечно, похвальною».
Будівництво тривало протягом 1903–1908 років. Зведення саме цієї будівлі вважається першою у відліку українського модерну в архітектурі.
«Український модерн як оригінальний стильовий напрям у мистецтві, зокрема архітектурному, відрізняється з-поміж інших стилів тим, що в його основу лягла схема п’ятичастинної української хати. Інші знакові риси стилю – шестикутні вікна й такої самої форми різні деталі екстер’єру та інтер’єру: мансарди, башти, піддашки, кручені колони, кольорова майоліка тощо. Серед поширених орнаментів – рослинний і геометричний, барокові мотиви. І головне, що вдалося Василю Кричевському, – філігранно інтегрувати українські деталі в цей стиль, так, щоб вони не здавалися шароварними». (Докладніше про український модерн в архітектурі за посиланням: https://www.libr.dp.ua/?do=ukrainica&lng=1&id=40&idg=398).
1910 року Кричевський отримав пропозицію від архітектора Леонтія Бенуа зібрати потрібні документи, щоб дістати звання академіка архітектури за будинок Полтавського земства. Та цією пропозицією він так і не скористався (дослідники творчості митця висувають різні версії причин з цього приводу).
Авторству митця також належать проєкти:
– будинку Торговельних рядів, розробка фасадів будинків Земельного банку на Миколаївській площі (тепер майдан Конституції), судових установ на Скобелевській площі (нині майдан Героїв Небесної Сотні), товариства гірничопромисловців у Харкові;
– земських шкіл на Чернігівщині та лікарні Стаховського у Вінниці;
– Народного дому у Лохвиці, будинків М. Дмитрієва та Д. Милорадовича на Полтавщині;
– будинку для архітектора й педагога О. Бекетова в Криму;
– будинків І. Щітківського та М. Грушевського (оформлення фасаду і вестибюля), Прибуткового будинку по вул. Стрілецькій, будинку письменників «Роліт» у Києві.
Останньою великою роботою Майстра (за допомоги його учня архітектора Петра Костирка) став Меморіальний музей при могилі Тараса Шевченка в Каневі.
Але найяскравішим зразком його архітектурної діяльності був і зостається проєкт будівлі Полтавського губернського земства, де нині розташований Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського.
Художник
Вважається, що кожен архітектор має бути художником. Василь Кричевський був художником непересічним, хоча і не мав фахової освіти. Він докладно вивчав історію мистецтва, вважав себе поціновувачем італійських майстрів ХІV–XV століть, захоплювався китайським і японським живописом. Особливо його надихав французький імпресіонізм – «стиль, якому властиве фіксування швидкоплинних вражень митців, що прагнули найбільш природно й неупереджено зобразити реальний мінливий світ».
Із часом митцеві вдалося виробити власну творчу манеру. Мистецтвознавець Дмитро Антонович так писав про значення його художньої творчості: «Василь Кричевський дав почин для нової, оригінально-української, так би мовити – національно-української течії в українському малярстві, для якої тяжко знайти аналогію в мистецтві інших народів».
За спогадами сучасників, працював художник швидко і легко, переносячи на полотно образи, попередньо народжені в уяві. За короткий час митцеві вдалося створити величезний доробок – близько трьох тисяч робіт. Переважно то були олійні краєвиди України, зокрема морського узбережжя Криму.
Василь Кричевський почав виставляти свої твори з 1897 року в картинних галереях і музеях Києва, Львова, Одеси, Полтави, Харкова. Остання його прижиттєва виставка в столиці України відбулася 1940 року, на якій експонувалося 1055 творів.
Багато робіт художника зберігалося в приватних колекціях поціновувачів мистецтва, зокрема в письменників Михайла Коцюбинського та Панаса Мирного, професора Михайла Грушевського та митрополита Андрея Шептицького, меценатів митрополита Мстислава Скрипника, кардинала Йосифа Сліпого та інших. Проте до наших днів дійшла лише частина творчого спадку митця – багато робіт було втрачено в часи більшовицького наступу на Київ у 1918 році, Другої світової війни і згодом, під час поневірянь сім'ї Кричевських за кордоном.
У 2003 році його нащадки передали в дар Україні понад 300 його творів, які поповнили збірки багатьох українських музеїв. До повномасштабного вторгнення росіян найбільше зібрання Художника зберігалось у Харківському Художньому музеї.
Графік
Василь Кричевський відомий новаторськими підходами в оформленні української книги. Він самостійно створив дизайн до 90 обкладинок для різних видань. Його роботи «вирізнялись лаконічністю, стриманістю, та водночас мали вишуканий і промовистий образ, який вдало підкреслював суть і настрій видань». Митця заслужено вважають основоположником національної книжкової графіки.
На обкладинках Кричевського був лише напис – довгий текст із вільно виконаними орнаментальними літерами. Пізніше книжковий графік почав доповнювати свої роботи орнаментами, використовуючи рослинні візерунки, давні фольклорні мотиви, зокрема «дерево життя» і навіть конструктивістські прийоми. Дослідники творчої спадщини митця зазначають, що у сфері книжкової графіки він постійно розвивався, експериментував. Завдяки цьому «йому вдалося створювати роботи, які вдало передавали дух часу й мали свіжий, несподіваний, цікавий вигляд»
Він створив обкладинки до збірки есеїв Василя Горленка «Відблиски», поезій Миколи Бажана «Будівлі», оформив книги Юрія Яновського «Майстер корабля», Володимира Винниченка «Намисто», Дмитра Щербаківського «Українське мистецтво» та інші.
На запрошення Михайла Грушевського Василь Григорович долучився до участі у виданні «Ілюстрованої історії України», створивши ефектну обкладинку і понад 30 рисунків із автентичних матеріалів. Також він зробив обкладинку до наступної книги Михайла Грушевського «Історія української літератури». Остання велика робота Василя Кричевського в книжковій графіці – оформлення заставок до збірки «Українська пісня», у яких він теж оригінально обіграв українські народні орнаменти. Митець оздобив так понад 300 пісень.
1918 року Василь Кричевський брав участь у державотворчих процесах Української Народної Республіки. Йому доручили розробку національного герба України «Тризуб», якийграфік відтворив на основі емблемного знаку княжої влади Володимира Великого, обрамлений оливковим вінком. До слова, нині саме в його класичному накресленні давній тризуб прикрашає державні прапори та папери сучасної незалежної України
Василь Григорович став автором ескізів печаток і віньєток офіційних документів новоутвореної держави (УНР), поштових марок, а також одним із творців національної банкноти – гривні.
Новатор в ужитковому мистецтві
Василь Кричевський був неперевершеним знавцем і дослідником народної творчості. «Саме українське народне мистецтво було живильним ґрунтом його творчості і переосмислювалося в його власних роботах, які стали взірцем гармонійного поєднання традиції та авангарду».
За весь час своєї діяльності в ужитковому мистецтві найбільше проєктів художник створив саме для текстильних виробів, зокрема розробок композицій килимів. До відомих його робіт в цьому напрямі належать: дизайн великого мавританського килима для підлоги вестибюля будинку банкіра Алчевського, килим зі стилізованою композицією на тему староруської билини про Іллю Муромця, великий килим-гобелен для українського павільйону на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві (1939) та інші. Були у доробку і оригінальні композиції іншого характеру: з лінійним білим або жовтим рисунком на синьому тлі. Роботи митця мали попит і славилися оригінальністю. Він співпрацював із майстернею килимів і вибійки в селі Оленівка (Київщина), власницею якої була Варвара Ханенко, відома українська меценатка і колекціонерка. Вона замовила митцеві проєкти килимів, які мали бути представлені на Другій Всеросійський кустарній виставці 1913 року, а також запропонувала бути мистецьким керівником її майстерні.
1917 року митець розробив проєкт прапора для Першого українського полку імені Богдана Хмельницького, що брав участь в опорі УНР російській агресії. «У напрацюванні зберіг традиційні емблеми козачих полкових прапорів, але композиція вийшла цілком модерна».
З 1922 року «Кустарно-промислова спілка», яка об’єднала професійних вишивальниць під керівництвом інструкторки Ганни Мороз, почала виробляти мистецькі вишивки та вибійки, зокрема за безліччю ескізів Василя Кричевського – для подушок, скатертин, драперій (завіса на вікні або на дверях з тканини, зібраної м’якими складками). «Вони були суто орнаментальні, зі стилізованими квітами, птахами тощо».
Василь Кричевський завжди приділяв багато уваги орнаменту, мотиви якого він неодноразово використовував у своїх роботах, чи то в архітектурному оздобленні, графічному оформленні книжок, чи у текстильних проєктах. Його нащадки повернули в Україну майже 200 орнаментних ескізів, створених із 1920 по 1951 рік. Тепер вони в музеях різних міст нашої країни. А 2023 року у видавництві «Видавець Олександр Савчук» вийшов альбом орнаментальних композицій Василя Кричевського – нині це найбільша збірка робіт видатного Майстра.
Слід зазначити, що захоплення народним мистецтвом привело художника і до гончарного містечка Опішні в Полтавщині. Він неодноразово бував і жив там, залучав майстрів до оздоблення проєктованих ним будинків, вчився гончарювати. За проєктом і стилем Василя Кричевського, під керівництвом будівничого Юрія Лебіщака впродовж 1914–1916 років в Опіші було зведено «Будинок Кричевського-Лебіщака». Згодом у будівлі діяли гончарна школа, артіль заводу художньої кераміки. Нині тут розташовано Музей мистецької родини Кричевських. Це – єдиний в Україні музей, присвячений творчому доробку династії Кричевських. Тут розміщено унікальну колекцію графічних і живописних робіт Василя Григоровича, архівні документи, а також художні твори, рукописи та фотографії членів родини, які передали до фондів онуки та правнуки видатного мистця.
Науковець
Значну частину життя Василь Кричевський присвятив дослідженню українського народного мистецтва. «У знаннях народної творчості Василь Григорович – ніким не перевершений авторитет в Україні», – зазначав мистецтвознавець Григорій Радіонов.
Протягом багатьох років митець їздив в експедиції по селах і містечках майже всієї України, цікавився народною архітектурою, робив обміри селянських хат, фіксував їхні плани, зарисовував й фотографував екстер’єр та інтер’єр житлових приміщень, комор і клунь, а ще – церков і дзвіниць, вітряків і млинів, різних заїздів. Під час експедицій звертав увагу також на всі предмети побуту, прикраси, вишивки, гончарні та дерев’яні вироби. Цікавився одягом, килимами та вибійками. «Він одним із перших в Україні почав трактувати народну творчість не лише з етнографічного погляду, а й із погляду мистецької цінності».
Саме Василь Кричевський написав статтю про будинок у Києві, у якому колись жив Тарас Шевченко. Згодом домігся, щоб його полагодили та влаштували в ньому музей визначного українського письменника та художника.
А ще Василь Кричевський був членом кількох наукових організацій і установ: Мистецької комісії всеукраїнської академії наук (1929), згодом – Етнографічної комісії для дослідження Софійського собору в Києві, Всеукраїнського археологічного комітету (1925), а також Комісії охорони пам’яток старовини, вченої ради Софійського архітектурно-історичного музейного заповідника (1939).
Василь Григорович був завзятим колекціонером: збирав старовинні меблі, портрети й ікони, картини та гравюри, писанки, вироби зі скла, починаючи з великокняжої доби. Багато зібраного матеріалу передавав до музеїв. Одночасно зі збиранням виробів народного ужиткового мистецтва Василь Кричевський окремо колекціонував зразки орнаментів і вивчав етнографічну літературу про їхню символіку.
Педагог
Значну частину життя (понад 30 років) Василь Кричевський присвятив викладанню у вищих школах: Академії мистецтв (був першим її ректором), Архітектурному інституті і Художньому інституті у Києві, керамічному інституті в Миргороді, Вищій образотворчій студії у Львові.
Його лекції з українського народного мистецтва, архітектури, ужиткового мистецтва, композиції, орнаменту, рисунка та малювання слухали сотні майбутніх митців, зокрема і його діти. Колишня студентка Катерина Антонович згадувала: «Викладав він прекрасно, скромно, спокійно і ясно. Викладав і показував на зразках, що є український стиль у мистецтві, що є українське народне мистецтво, які впливи і звідки приходили (Греція, Персія, Кавказ, потім Флоренція), як перетворював ці впливи наш народ,.. що виходили не впливи вже, а наше мистецтво». Серед відомих учнів Василя Кричевського були: Іван Кісіль – майстер станкового живопису, графіки, монументального мистецтва; Галина Маковська – художниця театру й ілюстраторка книг; Олександр Пащенко – художник декоративного мистецтва (майстер гобеленів та розпису тканин); Олександр Саєнко – художник, майстер робіт із використанням соломи.
Сценограф, художник кіно
Захоплення театром у Василя Григоровича почалось ще в молоді роки у Харкові. О тій порі там гастролював театр корифеїв, вистави якого він переглянув майже усі. Згодом відбулося особисте знайомство з Панасом Саксаганським, Миколою Садовським та іншими акторами. Деякий час митець працював у театрі Садовського в Полтаві, де оформлював вистави «Тарас Бульба», «Ревізор» і «Богдан Хмельницький». Згодом – в Українському державному театрі УНР у Кам’янці-Подільському – трудився над декораціями спектаклів «Пані Марра» й «Уріель Акоста».
Він створював ескізи декоративних тканин і костюмів для театральних вистав, декорацій, меблів, тощо. «Саме завдяки Василю Кричевському на українській сцені з’явилися архітектурні конструкції як елементи декоративного оформлення вистави».
1925 року Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) запросило Кричевського стати консультантом і оформлювачем біографічного фільму «Тарас Шевченко» (режисер П. Чардинін). Таке сталося вперше, коли до створення стрічки залучили фахівця, знаного на історії мистецтва. А вже з наступного року він почав працювати на Одеській кінофабриці (із 1938 і дотепер – Одеська кіностудія художніх фільмів). Там брав участь у декоруванні дванадцяти стрічок, серед яких «Тарас Трясило» (режисер П. Чардинін), «Микола Джеря» (Й. Рона, М. Терещенко), «Звенигора» (О. Довженко). А 1937 року працював над першим в Україні кольоровим фільмом «Сорочинський ярмарок» Миколи Екка.
З тих стрічок, які вдалось зберегти від буремних подій минулих років, можна переконатись у їхніх мистецьких цінностях, новаторських підходах творців національного кіно, які відтворювали «живе» кіно, про «не вигадану державу Україну». За спогадами сучасників, Василь Григорович був незаперечним авторитетом із художньо-культурологічних питань для всіх кінематографістів. Він володів величезним обсягом знань, якими охоче ділився.
Геніальність і талант Василя Кричевського багатогранні та неосяжні, і до цієї пори мають вплив на розвиток не лише українського, а й світового мистецтва. Тому за один раз неможливо розповісти все про цю неймовірну видатну Особистість. До прикладу, дуже цікавою є сторінка про оточення Василя Григоровича, про його дружні стосунки з Михайлом Грушевським, Опанасом Сластіоном, Миколою Лисенком, Олександром Довженком та іншими видатними постатями тієї епохи.
Фрагменти біографії
Василь Григорович Кричевський старійшина знаменитої родини художників Кричевських, рідний брат відомого художника Федора Кричевського, батько художників Миколи і Василя Кричевських, дід мисткині Катерини Кричевської-Росандич і композиторки та художниці Оксани Лінде де Очоа. Творчістю займаються внук Василь Лінде-Кричевський та правнучка Бланка Мирослава Лінде-Дункан (нащадки митця проживають за кордоном, у США та Венесуелі).
З початку 1920-х до Другої світової війни Василь Кричевський жив у Києві, де мав визнання й авторитет.
У 1941-му він відмовився від евакуації через хворобу дружини і зостався в окупованому фашистами Києві. Літніми батьками опікувалась їхня донька Галина. Родина зазнала усіх труднощів воєнних років – нестача продуктів, відсутність опалення, світла, постійна загроза життю…
Наприкінці 1943 року сім’я переїхала до Львова. Там митець обійняв посаду ректора Вищої мистецької школи. Проте радянська влада не давала спокою людям, які залишалися в окупації. Почались утиски та переслідування. Саме тому в березні 1944 року Кричевський разом із дружиною змушений покинути рідну країну. Спочатку виїхали до Чехословаччини, потім до Австрії, Німеччини, Франції (куди раніше виїхав син Микола), згодом – за океан, до Венесуели (Каракас). На жаль, там у 1952 році й завершився земний шлях великого мистця.
1975 року їхній із дружиною прах перепоховали в штаті Нью-Джерсі поблизу Нью-Йорка (США), на цвинтарі Баунд-Брук.
На Батьківщині ім’я вимушеного емігранта Кричевського та його нащадків були примусово викреслені тоталітарною владою, довгий час залишалися під забороною для дослідників і поціновувачів. Лише в незалежній Україні почали відновлювати вагомість творчої спадщини Митця. Але «Василь Кричевський – це не лише про минуле. Це – сучасник усіх майбутніх поколінь! Його творчість про найголовніше для кожного з нас – про любов до Батьківщини, нашу національну ідентичність, свідомість і непохитність стояти за рідну мову, мистецтво, традиції – за право жити на своїй землі, творити задля неї й гідно нести у світ багатовікову історію мужнього українського народу»
Радимо прочитати:
Василь Кричевський: орнаментні композиції = Vasyl Krychevskyі: ornament compositions: album: альбом / упоряд. О. Савчук; авт. передм.: М. Селівачов, А. О. Пучков.– Харків:
Олександр Савчук, 2023.– 312 с.
Павловський В. Василь Григорович Кричевський. Життя і творчість: монографія.– Нью-Йорк: Видано Укр. Вільною АН у США, 1974.– 222 с.
Рубан-Кравченко В. Кричевські і українська художня культура ХХ століття. Василь Кричевський.– Київ: Криниця, 2004.– 704 с.– (Мистецькі роди України).
***
Філіпчук Г. Василь Кричевський – творець Герба Української Свободи // Слово Просвіти.– 2024.– № 2.– С. 1, 2
***
Василь Кричевський. Придумати український модерн. Електронний ресурс.– Код доступу: https://www.ukrainer.net/vasyl-krychevskyy/
Острівки пам’яті. Спогади про Василя Кричевського. Електронний ресурс.– Код доступу: https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/ostrivki-pamiati-spogadi-pro-vasilia-krichevskogo/
Радимо переглянути:
