Фото: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2575965-
maria-baskirceva-1-zamurovana-v-mistectvi.html
XIX сторіччя залишило нам справи, думки та сподівання багатьох талановитих і непересічних людей. Серед величних постатей та пасіонаріїв є особистості, які донесли до нас думки свого покоління, стали квінтесенцією історичного розвитку поглядів людини на власне місце у просторі та часі.
Марія Костянтинівна Башкирцева (23, або 24.11.1858–31.10.1884) – дівчина, яка випередила свій час у поглядах на місце жінки у суспільстві.
Як ми не намагаємося відкрити невідоме, у нас це не дуже виходить. Марія Башкирцева відома передусім своїм знаменитим «Щоденником», який, за своєю суттю, дуже подібний до сучасного електронного блогу, бо день у день передає думки, сподівання, пристрасті своєї володарки. Але глибина постаті Марії Костянтинівни не обмежується перебігом подій її особистого життя.
Українська і французька художниця, майстриня жанрового живопису, скульпторка та письменниця, біографиня, Марія народилася в українському селі Гавронці Полтавського повіту Полтавської губернії (нині Полтавський район, Полтавської області України) у заможній та шанованій родині Її батько, Костянтин Павлович Башкирцев (1831–1883), дійсний статський радник, який тривалий час очолював дворянство Полтавської губернії, був сином учасника війни 1812 р., генерала Павла Григоровича Башкирцева (1798–1871) і вважався людиною високоосвіченою. Мати, харків’янка Марія Степанівна Бабаніна (1833–1920), народилась у сім’ї відставного полковника Степана Степановича Бабаніна, який належав до стародавнього роду, що вівся від татарських князів. Дід Марії мав славу бібліофіла, англомана, шанувальника Байрона, ходячої енциклопедії та справжнього поціновувача мистецтв і був одружений із француженкою – Жюлі Корнеліус. Таким чином Марія Башкирцева була на чверть француженкою.
Батьки Марії розлучилися, коли дівчинці було чотири роки, а її братові Павлу (1860–1899) тільки два. Дитинство Марії минуло в с. Черняківка поблизу Чутового, у дідівському маєтку, розташованому за 50 км від Полтави.
Коли Марії виповнилося 12 років, вона разом із матір’ю переїхала у Францію – спочатку до Ніцци, а згодом до Парижа. Батьківщину М. Башкирцева з того часу відвідувала тричі – у 1876, 1881 та 1882 рр. Вона побувала в селах Гавронцях, Черняківці, палаці Кочубеїв у Диканьці (нині – Полтавська область), відвідала міста Київ, Харків, Суми. Марія здобула ґрунтовну домашню освіту. За п’ять місяців засвоїла трирічний курс гімназії. Сама собі склала програму навчання та займалася по дев’ять годин на день, знала шість мов – французьку, німецьку, англійську, італійську, грецьку та латину. Власноруч включила в розклад занять математику, фізику та хімію. Багато читала.
Дівчина була різнобічно обдарованою людиною. Серйозно займалася музикою, танцями, грала на роялі, оргáні, гітарі, мандоліні та цитрі, майже професійно співала – мала голос мецо-сопрано регістром майже в три октави, прослуховувалась у відомого у Франції професора, педагога з вокалу П’єра-Франсуа Вартеля. Марія Башкірцева любила світське життя, була у його вирі й на Батьківщині, й за кордоном.
У 16 років М. Башкирцева захворіла на туберкульоз. У 18 років хвороба позбавила її ідеального слуху, і вона почала глухнути. Згодом хвороби скасували всі попередні плани. Дівчина професійно зайнялася живописом.
Першим вчителем малювання М. Башкирцевої був ще київський художник-монументаліст польського походження Вільгельм Котарбінський, який свого часу брав участь у розписуванні Володимирського собору у Києві.
У Франції Марія студіювала малювання в Академії Жуліана – приватній академії мистецтв у Парижі, заснованій художником Родольфо Жуліано, яка надавала можливість навчатися жінкам та з якої вийшло чимало видатних митців. У живописі Марія зазнала великого впливу французького художника Жуля («Жульєна») Бастьєна-Лепажа. Марія працювала за мольбертом по 12–14 годин на добу. Її роботи були відомі не під її ім’ям, а під псевдонімами «Mademoiselle Mari Russ», «Marie Constantin Russ» та «Andrei». Критики відзначали оригінальність та своєрідність робіт, бездоганне володіння олівцем і пензлем, а також душевну м'якість та теплоту у зображенні персонажів. У січні 1879 р. Башкирцева отримала медаль на конкурсі, який проводили в Академії. Вона спробувала власні сили і у скульптурі. Робота «Навсікая» (1882) й досі експонується в паризькому музеї образотворчого мистецтва Орсе.
У Парижі Марія приєдналася до руху суфражисток «Товариство прав жінок» (Societe le droit des femmes), створеному у 1883 р. місцевими суфражистками на чолі з Убертін Оклер (1848–1914). Правозахисний рух боровся за здобуття жінками виборчого права, а також проти дискримінації жінок у правовому полі, політичному й економічному житті. Під псевдонімом «Полін Оррель» Башкирцева опублікувала статтю в журналі «La Citoyenne» («Громадянки») про жінок-художниць, які не мають можливості навчатися та виставляти свої роботи нарівні з чоловіками, і про подвійні стандарти моралі тодішнього суспільства.
Доля відпустила Марії Башкирцевій лише 25 років життя. Вона майже з дитинства хворіла на туберкульоз і боролася з хворобою усе своє коротке життя.
Марія Башкирцева похована в Парижі, на цвинтарі Пассі. На її могилі, за проєктом архітектора Е. Бастьєна-Лепажа, (брата її вчителя, художника Ж. Бастьєна-Лепажа) зведена капличка. Над її входом рядок з Андре Тер’є, а всередині незакінчена робота «Жінки-мироносиці», а також мольберт і палітра М. Башкирцевої.
Творчий доробок Марії Башкирцевої дуже великий для її короткого життя. Він складається з понад 150 картин, 200 малюнків, ескізів і кількох скульптур. І, звичайно, найвідоміша пам’ятка про неї – «Щоденник» (1873–1884) М. Башкирцевої – свідоцтво духу, мрій та світосприйняття позаминулого століття, дуже відвертий свідок нескореного духу, великого таланту та жаги до життя молодої дівчини, який став помітним явищем XIX ст.
«Щоденник» художниці, який вона почала писати у 13 років і писала до смерті, складається з 85 зошитів. По суті, сьогодні його жанр можна охарактеризувати як блог XIX ст.: творчість, переживання, сумніви, бажання слави, поїздки Європою, боротьба із хворобою та шокуюча особиста щирість – все вмістив рукописний блог. Сама Марія Башкирцева добре розуміла унікальність цього рукопису і не раз наголошувала на його обов’язковій публікації.
Щоденник був виданий у 1887 р. Він був другим жіночим щоденником, виданим після щоденників письменниці Ежені де Герен, опублікованими 1862 р., і зробив М. Башкирцеву знаменитою. Видала його мати Марії Башкирцевої, яка не шкодувала сил і грошей на увічнення слави своєї доньки. Саме вона прибрала зі «Щоденника» усе, що могло хоч якось нашкодити репутації родини: неприємні слова стосовно важливих публічних персон, різкі оцінки внутрішніх родинних чвар, еротичні мрії у «надто молодому віці».
Уже у 1980-х рр. французька дослідниця Колет Косньє виявила, що існує інший, оригінальний текст щоденників М. Башкирцевої, значно цікавіший за відомий. У ньому тисячі сторінок презентують публіці зовсім іншу жінку – значно масштабнішу, глибшу і авангардовішу, ніж публічний міф, відомий світу – художницю і письменницю, що яскраво відображала дух свого часу і навіть дещо випереджала його.
У 1991–2005 рр. вийшли 16 випусків «Щоденника», що охопили весь період його написання (11.01.1873–20.10.1884) за сприяння приватної організації «Гурток друзів Марії Башкирцевої».
Сьогодні 106 рукописних томів загальною кількістю більш як тисяча аркушів оригінального «Щоденника» М. Башкирцевої, написаних французькою мовою, зберігаються у відділі рукописів Національної бібліотеки Франції. Унікальний документ епохи, амбітний «автопортрет мисткині замолоду» одразу став бестселером і був перекладений більшістю мов Європи.
Марія Башкирцева була першим художником російської імперії, чиї роботи придбав Лувр. Сьогодні її художні твори зберігаються в музеях України, Франції, Нідерландів, США, та РФ.
Ім’я М. Башкирцевої увічнене на скульптурі «Безсмертя» у Люксембурзькому музеї серед восьми інших видатних французьких митців, які померли дуже молодими. Щороку в с. Черняківці Полтавського району Полтавської області, де народилася та жила Марія, проводиться обласне мистецьке свято «Маріїна галявина» на честь Башкирцевої.
У приміщенні місцевої школи відкрито музей.
У смт Диканьці встановлено пам’ятник Башкирцевій (скульптор М. Іщенко). Ім’я художниці носить Диканська картинна галерея, де у 1984 р. відкрито кімнату пам’яті Башкирцевої.
У м. Ніцці (Франція) в музеї Ж. Шере існує зала Башкирцевої. Український літературознавець М. Слабошпицький у 1986 р. видав роман «Марія Башкирцева», перекладений російською та французькою мовами.
Велике дослідження особистості М. Башкирцевої зробив письменник Олександр Александров у книзі «Справжнє життя мадемуазель Башкирцевої».
Повість «Променад з мадемуазель Марі» після подорожі до Ніцци, де Башкирцева відвідувала уроки живопису і почала вести щоденник, написав письменник О. Балабко. Він також автор п’єси на дві дії «Сон Марії Башкирцевої».
У 1994 р. кратер на Венері названо на честь М. К. Башкирцевої.
Радимо прочитати:
Балабко О. З Ніцци до Мужена. Від Башкирцевої до Винниченка: есе, п’єса.– Київ: Факт, 2007.– 192 с.
Книш І. Три ровесниці. 1860–1960: До сторіччя народин Уляни Кравченко, Марії Башкірцевої, Соломії Крушельницької.– Canada: Natіonal Publіshers LTD, б. р.– 320 с.
Слабошпицький М.Ф. Марія Башкирцева (Життя за гороскопом): роман-есе / авт. передм. П.А. Загребельний.– Київ: Ярославів вал, 2008.– 272 с.
