Євгенія Мірошниченко // https://vechirniy.kyiv.ua/news/53683/
«Українським соловейком» називали Євгенію Семенівну Мірошниченко (12.06.1931–27.04.2009), українську оперну співачку (лірико-колоратурне сопрано), народну артистку України, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка, Героя України.
Майбутня зірка національної сцени народилась у с. Перше Радянське (нині – с. Графське) в Харківській області в простій сільській родині. Батько, Семен Олексійович, шоферував, мати, Сусанна Григорівна, була продавчинею, але у юнацькі роки співала Наталку Полтавку в театрі Вовчанського маршалка повітового дворянства, обер-церемоніймейстера Двору, графа В.О. Гендрикова. Родина Мірошниченків – троє дітей і двоє дорослих, пережила Голодомор. У роки війни батько пропав безвісті, як потім з'ясувалося – загинув у 1943 р.
Після звільнення Харкова Євгенія вступила до Спеціалізованого жіночого ремісничого училища, де брала участь у гуртках художньої самодіяльності. Спочатку – танцювала, бо мріяла стати балериною, потім – співала в хорі, яким керував хормейстер і композитор, музичний керівник театрів «Веселий пролетар» і «Гезкульт» З.Д. Заграничний. Саме він розгледів талант 13-річної вокалістки. Згодом Євгенія стала солісткою хору місцевих «Трудових резервів».
По закінченні училища Євгенія Мірошниченко трудилася на Харківському електромеханічному заводі слюсарем із ремонту радіоапаратури. Згодом вступила до Київського ремісничого училища, де зустрілася з дириґентом зведеного хору Київських ремісничих училищ М.С. Лубенським. На концерті художньої самодіяльності самородка почув тодішній директор Київської консерваторії, професор Олександр Гнат. За його наказом Є. Мірошниченко зарахували на перший курс консерваторії до класу професора Марії Едуардівни Донець-Тессейр, котра стала другою матір’ю для Жені Мірошниченко – навчила студентку співати та сформувала особистість. У 1958 р. професорка М. Донець-Тессейр підготувала випускницю до надскладного IV Міжнародного конкурсу оперних співаків у Тулузі (Le Concours International de Chant de Toulouse), регіон Південь-Піренеї, де вокалістка стала лауреатом, одержала II премію та кубок міста Парижа.
Випускний іспит у консерваторії на сцені уславленого Київського академічного театру опери та балету імені Т.Г. Шевченка став публічним дебютом Євгенії Мірошниченко, яка виконала партію Віолетти з опери «Травіата» Дж. Верді. Вимогливого слухача вразив рідкісний за красою голос, тонке чуття композиторського стилю, гнучка кантилена, щирість і правдивість у відтворенні глибоких почуттів героїні.
У 1960 р. Євгенія Мірошниченко шліфувала вокальну майстерність у знаної іспанської прими (колоратурне сопрано) Ельвіри де Ідальго, колишнього педагога оперної діви Марії Каллас.
Понад сорок років – з 1957 по 1994 рр. Євгенія Семенівна прикрашала сцену Національної опери України, з її мистецтвом пов’язана світова слава національної вокальної школи.
Наділена кришталево-прозорим голосом унікального діапазону на чотири октави (легко брала «до» четвертої), вона віртуозно володіла вокальною технікою, мала яскравий акторський талант. Усе це завжди було підпорядковано створенню незабутніх вокально-сценічних образів.
Репертуар співачки складали 20 найскладніших оперних партій, зокрема Джільди («Ріголетто» Дж. Верді), Лючії («Лючія ді Ламмермур» Г. Доніцетті), Лакме в однойменній опері Л. Деліба, Розіни («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Манон в однойменній опері Ж. Массне, Марфи та Шемаханської цариці («Царева наречена» і «Золотий півник» М. Римського-Корсакова).
Улюбленою партією співачки була партія Віолетти в опері Джузеппе Верді «Травіата». Саме нею вона розпочала і закінчила свій творчий шлях в мистецтві.
Окрім бездоганного володіння співом, Є. Мирошниченко на оперній сцені була великою трагедійною актрисою. Її гру відрізняли драматичне начало та найпотужніший філософсько-емоційний потенціал.
Велике місце в її репертуарі посідали українські народні пісні. Євгенія Семенівна – одна з найкращих виконавиць найскладнішого для вокалістів «Концерту для голосу з оркестром Р. Глієра». Поряд із цим, Мірошниченко вміла співати в народному стилі.
Найвизначнішими ролями її репертуару були: Лючія у «Лючії ді Ламмермур» Доніцетті, Цариця Ночі у «Чарівній флейті» Моцарта, Манон у «Манон» Массне, Джільда у «Ріголетто» Верді, Марфа у «Царській нареченій» і Шемаханська цариця у «Золотому півнику» Римського-Корсакова, Розіна в «Севільському цирульнику» Россіні, Йолан у «Мілані» Майбороди. Крім того: Венера («Енеїда» Лисенка), Вона («Ніжність» Губаренка), Стася («Перша весна» Жуковського), Віолетта («Травіата» Верді), Лейла («Шукачі перлів» Бізе), Мюзетта («Богема» Пуччіні). Виконувала також українські народні пісні: «Ти до мене не ходи», «На вулиці скрипка грає», «Ой піду я межі гори», «Чотири воли пасу я» та пісні українських композиторів: «Дніпровський вальс», «Журавка» тощо.
Є. Мірошниченко виступала з гастролями в найбільших культурних столицях Європи, співала в Азії, Канаді, США і Японії.
Народна артистка України (з 1965 р.), Євгенія Семенівна Мірошниченко стала чудовим педагогом. Майже тридцять років життя віддала вона як професорка педагогічній діяльності в Національній музичній академії України імені Петра Чайковського. Вона створила власну вокальну школу, що органічно поєднала традиції українського й італійського виконавства. Тільки для Національної опери України вона підготувала тринадцять солістів, котрі посіли провідні місця у вітчизняному колективі та у колективах різних країн.
Є. Мірошниченко була тричі заміжньою, мала двох синів – Ігоря (1962) й Олега (1964). У житті поза сценою Євгенія була неординарною особистістю. Дуже любила водити автомобіль, любила парфуми «Едем» та прикраси.
Є.С. Мірошниченко володарка безлічі премій: лавреатка Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1972), Міжнародного конкурсу вокалістів у Тулузі (Франція, 1958), Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Москві (1957).
Кавалер ордена Ярослава Мудрого, ордена «За розбудову України», ордена Слави «На вірність Вітчизні», ордена «Знак Пошани», «За досягнення в культурі», міжнародної нагороди – ордена Св. Станіслава.
Володарка Почесного титулу «Зірка українського мистецтва».
26 серпня 2006 р. Є.С. Мірошниченко присвоєно звання Герой України.
Радимо прочитати:
Зоценко М.В. Євгенія Мірошниченко.– Київ: Музична Україна, 1972.– 108 с.: іл.– (Майстри мистецтв України).
Швачко Т.О. Євгенія Мірошниченко.– Київ: Музична Україна, 2011.– 312 с: іл.– (Бібліотека Шевченківського комітету).
