Нестор Літописець. Мініатюра з Радзивілівського літопису, кінець XV ст.
У часи Київської Русі найосвіченішими людьми, тогочасною культурною елітою були ченці. Вони розуміли, що літописи необхідно укладати, аби зберегти для наступних поколінь пам’ять про минуле держави. Одним із найдавніших українських істориків був преподобний Нестор.
Майбутній літописець народився (орієнтовно) поміж 1040 і 1056 роками. Де саме, хто його батьки, як минали його дитячі та юнацькі роки, – майже нічого про це невідомо.
Він походив, скоріш за все, з багатої родини, був добре освічений, знав іноземні мови, мав широкий історичний світогляд і великий літературний хист.
У той час, коли на київських пагорбах преподобний Антоній у безмовній тиші печери вимолював прощення для роду людського, а блаженний Феодосій розбудовував монастир, до святої обителі прийшов сімнадцятирічним юнаком Нестор. Це сталось за часів ігуменства святого Стефана – наступника преподобного Феодосія.
Саме Стефан постриг Нестора у ченці. Також ще за часів його ігуменства Нестор став дияконом. Оскільки преподобний Стефан займав посаду лише чотири роки (1074–1078), можемо зробити висновок, що Нестор досить швидко пройшов усі сходинки чернечих випробувань, які обов’язково мали передувати постригу і тим більше дияконській хіротонії.
Печерський монастир тоді був одним із найбільших культурних центрів Київської Русі. Саме там перекладали і переписували книги, вели літопис, численні хроніки і записи з житія святих і князів. На ті часи це була неймовірно кропітка та нелегка праця, але дуже шанована.
Справою життя Нестора стала книжна справа, складання літописів. «Велика буває користь від учення книжного, – говорив він, – книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості… Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами».
Використавши досвід і напрацювання своїх попередників, Нестор створив першу літературно-філософську історію нашого народу. Пам’ятка містить елементи дидактичних повчань і настанов, епічних пісень. Це художня спроба прочитати та пояснити минуле й сучасне. «Повість минулих літ» Нестора Літописця дійшла до нас не в оригіналі, а в редакціях 12 ст. ігуменів Видубицького монастиря у Києві Сильвестра, Мойсея та невідомого автора.
«Звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав княжити», – цими словами починається літопис. У ньому печерський чорноризець зумів показати історію нашої держави на широкому тлі світових подій. Науковці стверджують, що у середньовічній історії немає прикладів рівних літопису Нестора.
Працюючи над літописом, Нестор користувався архівом великого князя київського Святополка Ізяславовича, де зберігалися державні документи, легендарною Софійською бібліотекою Ярослава Мудрого, вивчав народні перекази й оповідання, фіксував свідчення сучасників, які брали безпосередню участь у політичному житті Київської Русі. Свою працю над літописним зводом, складеним на основі попередніх літописів і нових матеріалів, Нестор завершив у 1113 р.
Характеризуючи велику працю Нестора-Літописця, не можна обійти замовчуванням і так нерідко залишенні в тіні його два твори, написані перед появою «Повісті минулих літ» – «Чтеніє о житії і погубленії Бориса і Гліба», написане між 1081−1088 роками, та «Житіє преподобного Феодосія, ігумена Печерського монастиря, писане Нестором, мнихом того же монастиря» близько 1091 року.
Головною ідеєю Несторового житія святих мучеників Бориса і Гліба є те, що вони прийняли мученицьку кончину заради братолюбства, надали перевагу смерті, а це означає, що й сучасні йому князі, які потонули в міжусобицях, повинні дотримуватися християнського правила братолюбства, яке є головною запорукою збереження єдності Руси-України. Що ж до іншого житія – преподобного Феодосія, то, як агіографічний твір, він викликає в наші дні почуття глибокого здивування і є мистецтвом автора, який з епізодів життя Феодосія пише зв’язаний і живий твір, в якому дотримані однаково внутрішня хронологія і велика точність.
Завершивши многотрудний земний шлях, преподобний Нестор відійшов до Господа, ймовірно, 1114 року. Продовжувати свою велику справу він заповів печерським ченцям.
Літописець був похований у Ближніх печерах Києво-Печерського монастиря, де й нині перебуває його прах. В 1645 році митрополит Петро Могила канонізував Нестора.
Найдавнішу згадку про останки преподобного Нестора містить книга Афанасія Кальнофойського «Тератургіма», яка вийшла друком у Києво-Печерській лаврі (1639).
Є імена, які встигли стати символами. Таким є ім'я Нестора. Навіть ті, хто сумнівався в наявності конкретного Нестора-Літописця, повинні визнати, що тінь великого старця не тільки жила і живе, але і популярна, як ім'я Гомера, бо він був і залишається батьком нашої історії.
Рекомендуємо прочитати:
Давньоруські любомудри.– Київ: Академія, 2004.– 304 с.
Повість врем'яних літ.– Харків: Фоліо, 2005.– 317 с.– (Українська класика).
Сегеда С.П. У пошуках предків. Антропологія та етнічна історія України.– Київ: Наш час, 2012.– 431 с.
Берест Д. Літописні непорозуміння: Історичні статті.– Вінниця: Книга-Вега, 2006.– 76 с.
Християнська етика. Заняття.– Київ: Вид. група Шкільний світ, 2015.– 216 с.
Рекомендуємо переглянути:
