фото-титул К. Десницька, 1918 // https://www.ukrinform.ua/rubric-culture
/2849740-katerina-desnicka-siamska-roksolana.html
Її доля трохи нагадує казкову історію про Попелюшку, у якій було багато випробувань і щастя: раннє сирітство, велике кохання, шлюб зі справжнім Принцом, зрада та зневіра, далекі романтичні подорожі, туга за рідним краєм…
Велика родина
Народилася майбутня принцеса Катерина в Луцьку 27 квітня (9 травня) 1886 року у родині голови Луцького окружного суду, дійсного Статського радника Івана Степановича Десницького та Марії Михайлівни Верді (у дівоцтві Хижнякової). Для подружжя це був другий шлюб – за попередніми обоє овдовіли. У Івана Степановича після смерті дружини на руках зосталося п’ятеро дітей (три сини і дві доньки ), Марія Михайлівна сама виховувала доньку і сина. У спільному шлюбі народилися Іван і Катя.
Це була велика і дружна шляхетська родина, у якій з повагою ставилися до батьків і намагалися допомагати один одному. Але сімейне благополуччя, на жаль, тривало недовго. Коли дівчинці було два роки, помер батько. Мати продала маєток і вирішила перебратись до Києва, ближче до рідні.
Жили небагато, але вдова намагалася дати дітям гарну освіту: старших за допомогою родичів підготували до Київського університету, а молодших віддали до гімназії.
Катерина в 12 років вступила до найкращої в місті на той час жіночої Фундуклеївської гімназії. Навчання тут було платне – 25 карбованців на рік. Але завдяки почесним меценатам – заможним підприємцям, які опікувались закладом, дівчата з незаможних родин мали можливість навчатися безкоштовно. У різні часи гімназію закінчило чимало видатних особистостей, зокрема – поетка Анна Ахматова, оперна співачка Ксенія Держинська, вокалістки – Марія Климентова-Муромцева, Надія Забела-Врубель та Марія Тессейр-Донець, історикиня Наталя Меньшова, відома під псевдонімом Полонська-Василенко, одна із засновниць жіночого руху в Україні – Софія Русова.
За спогадами, під час навчання Катя часто хворіла і пропускала заняття. Можливо тому науки давалися дівчинці нелегко, особливо в перший навчальний рік (1898–1899). Непогані бали були лише з декількох предметів – математики, німецької та французької мов, Закону Божого. Наприкінці жовтня 1903 року Катю спіткало велике горе. Від онкологічного захворювання померла мама. Дівчина тяжко перенесла ці трагічні події. Однак, попри всі негаразди, 1904 року Десницька таки отримала атестат закладу.
Закінчивши навчання, Катерина вирушила до Санкт-Петербурга, де в Імператорському університеті на факультеті іноземних мов уже на той час навчався улюблений брат Іван. Оселилася дівчина у своєї хрещеної, генеральші Надії Дмитрової.
Доленосна зустріч
У столиці Катерина долучилася до світського життя: відвідувала театри, літературні салони, бали. Але, коли спалахнула Російсько-японська війна 1904–1905 рр., молода шляхтянка пішла на курси сестер милосердя, які було відкрито на Фонтанці при шпиталі під патронатом імператриці Марії Федорівни.
«А потім вона зустріла принца… – справжнього, східного, смаглявого, витонченого». Як один зі спадкоємців престолу Сіаму (нині Таїланд) опинився у далекій північній країні?
Після встановлення дипломатичних відносин між королівством Сіам із російською імперією у 1897 році на знак дружніх стосунків і на запрошення царя Миколи ІІ принца Чакробонгса відправили вивчати військову науку до Імператорського Пажеського корпусу, а згодом – до Академії генерального штабу.
Юнак був цікавою і змістовною людиною: мав схильність до навчання – успішно закінчив приватну школу в Англії, ретельно вивчав військові дисципліни у Санкт-Петербурзі, багато читав, захоплювався російською та західноєвропейською літературою, був шанувальником театру, відвідував бали, раути, маскаради.
Молоді люди вперше зустрілися в популярному салоні вдови Храповицької, де часто збиралася «золота молодь» столиці. Побачивши Катерину, принц закохався відразу. Його вразили голубі очі, пишні довгі коси, гордовита постава, граціозні рухи – вона «божественно» танцювала вальс. Дівчина ж не одразу відповіла на палкі залицяння шанувальника, хоча його особа її зацікавила.
Несподівано у розпал військових подій непосидюча Катерина попросилася на фронт сестрою милосердя і навесні 1905 року разом із пересувним шпиталем вирушила на Далекий Схід.
Принц тяжко переносив розлуку: засипав кохану ніжними листами і телеграмами та з нетерпінням чекав її повернення. Навіть сам хотів піти добровольцем до діючого війська, про що написав рапорт цареві, але той принцом Сіаму ризикувати не наважився.
Невдовзі Катерина повернулась до Петербургу. Відважна дівчина під час медичної рятувальної експедиції отримала три бойові нагороди, серед яких орден св. Георгія (Георгіївський хрест). Катерина Десницька була однією з чотирьох жінок в імперії, вшанованою цією нагородою.
Палко закоханий Чакрабонгсе одразу попросив її руки та запропонував поїхати до Сіаму. Катерина вагалася, хоча й не була байдужою до свого залицяльника. Врешті наполегливість принца, його рішучість і щирі почуття досягли мети, і Катерина погодилася стати його дружиною.
Заміжжя – стежина з троянд і шипів
На початку 1906-го молода пара покинула Петербург. Поїздом вони дістались Одеси, а звідти пароплавом прибули до Константинополя (Стамбула), де у лютому 1906-го таємно обвінчались у грецькій церкві Святої Трійці. Заради коханої принц погодився на православний обряд таїнства.
Медовий місяць молодята вирішили провести у Єгипті. У листі до брата Катерина писала: «Ми вирушаємо по Нілу на північ. Подорож триватиме п’ять днів, потім переночуємо у Каїрі й рушимо в Порт-Саїд. А вже звідти попрямуємо в Сіам. Мені страшно, сама не знаю чому. Найгірше, що в Банґкоці катма православних церков. Лишень уяви, як без храму жити? Вранці я ходила до грецької церкви. Служба в ній починається о восьмій ранку і відрізняється від нашої. Спів – жахливий. Тут усі говорять по-англійськи, і я нічого не розумію. Думаю, що мені важко житиметься в Сіамі. Передбачала, що далеко від дому буде складно, але не знала, що настільки. Тепер уже нічого не вдієш. Але я тішуся думкою про шлюб із людиною, яка мене любить. І, знаєш, я щаслива».
Тривожні передчуття молодої жінки справдились – на шляху до щастя було чимало перешкод. Родина Чакрабонгсе, яка належала до правлячої династії Чакрі, не схвалила вибору принца: за давньою традицією тут дотримувались внутрішньосімейних шлюбів, зв’язок із чужинкою, білою, сприймався як «національна династична катастрофа» – мезальянс. Але молодий принц наполягав, боровся за своє кохання і навіть, був готовий погодитися з тим, що, порушивши традиції двору, втрачав право успадкувати королівський трон, на який був одним із перших претендентів.
Спочатку чоловікові довелося залишити Катерину під опікою вірних підлеглих у Сінгапурі. А згодом батько-король подарував синові двоповерховий палац Парускаван в елітному районі столиці, куди з усіма належними почестями Чакрабонґсе Бхуванадх перевіз дружину.
Принца-неслуха призначили комендантом військової академії, чим окреслили його місце в монархічній ієрархії. Та молодий сіамський генерал завзято взявся за державні реформи: за його участі у Банґкоці були засновані міністерства – освіти, охорони здоров’я, юстиції, модернізовані поліція й армія. Навіть музику національного тайського гімну (чинного до 1932 року) було змінено. До слова, автором гімну став композитор Петро Щуровський, який був родом із Полтавської губернії (у його доробку опери «Богдан Хмельницький» і «Коваль Вакула»). Чи не з подачі української дружини так сталося?...
Але Катерину при Дворі не прийняли, вона не мала права з’являтися на офіційних заходах разом із чоловіком, її називали образливим словом «фаранґ» (чужинка). «Але її зігрівала любов принца, і Катя мужньо, з гідністю все переносила». У цей період вона у листі до брата зворушливо описує свої почуття: «Рідний Іванку! Якби ти знав, що це за прекрасна, чудова, добра особа. Звичайно, багато хто, кажучи про моє одруження, згадує тільки про багатство і розкоші, а про щастя мовчить, а скажу я: сильніше любити, глибше розуміти і більше поважати одне одного неможливо, і нікому я не бажаю кращого сімейного життя. Так люблю його, як навіть і не думала...»
Як діяльна особистість вона не могла сидіти склавши руки, тому одразу знайшла собі роботу: зайнялась облаштуванням палацу Парускаван, любила працювати на землі, створила навколо палацу чудовий сад. З цікавістю вивчала тайську мову, звичаї й обряди тайців, намагалася зрозуміти культуру невідомого їй народу. Її поважали за працьовитість, доброту, щирість, доброзичливе ставлення до всіх.
Вона була непересічною особистістю. За родинними переказами, чудово грала на піаніно, мала гарний голос, власноруч шила вбрання, фотографувала і проявляла плівки, була веселою, енергійною. І поступово ставлення до неї королівського двору змінювалося.
Коли 28 березня 1908 року Катерина народила сина (першого внука короля), ставлення королівської сім’ї до неї потеплішало. Королева Саувабху стала навідуватися до подружжя в гості та сама вибрала ім’я онукові – Чула. Подружжя душі не тямило в синочкові, лагідно називаючи його у родині Мишеням.
Кардинально все змінилося у жовтні 1910 року, коли після смерті короля трон Сіаму посів старший брат Чакробонгсе – Вачіравудх під іменем Рами VI. Новий правитель офіційно визнав шлюб свого брата, а під іменем На Пхітсанулок (за назвою провінції, шефом якої був її чоловік) Катерина Десницька фактично стала принцесою Сіаму. Більше того, коронований дядько не мав дітей, тож син Катерини Чула Чакрабонгсе став спадкоємцем престолу, діставши титул Пхра Чао Воравонґ Пхра Онґ Там Чао (Його Королівська Високість Принц).
Це був найщасливіший період у житті Катерини. У Сіамі вона ставала дедалі популярнішою. Опікувалась благодійністю, навчала доглядати хворих, сприяла роботі сіамського відділення Товариства Червоного Христа. Особливу повагу в країні принцеса Катерина здобула після того, як допомагала боротися з епідемією чуми, за що отримала з рук короля Рами VІ Орден Чула Чом Клао ІІ ступеня.
Подорож до України
Улітку 1911 р. подружжя здійснило великий європейський вояж – Санкт-Петербург, Лондон та інші міста Європи.
У липні Катерина Десницька разом із чоловіком, сіамським принцом Чакрабонґсе, відвідала Київ, де відбулось його знайомство з родиною дядька Катерини по матері – інженером Іваном Михайловичем Хижняковим. До слова, дядько не схвалював шлюбу племінниці з іноземцем, але після зустрічі з подружжям, змінив свою думку і пробачив вчинок Каті.
«1 липня зайшли до Володимирського собору, поїхали в маєток дядька Івана у Красну Слободу, там відпочивали, грали в теніс, бридж. 5 липня надвечір повернулися до Києва, де ходили на прогулянку в сад купецького зібрання, з якого було видно пам’ятник Святому Володимиру. Після вечері в ресторані аж до третьої ранку милувалися музикою і фонтанами. 6 липня Катя удвох з Чакрабонґсе сходили на могилу матері К. Десницької, Марії Десницької (Хижнякової), на кладовище Видубицького монастиря».
Далі Катерина самостійно поїхала до Здолбунова на Рівненщину, щоб відвідати сестру по батькові – Євгенію Іванівну Оболонську (Десницьку). Там сестра Євгенія мешкала із чоловіком Іваном Оболонським (майбутнім членом Центральної Ради, засновником громадської організації «Пласт» у Клевані). Принцеса Катерина приїхала, щоб охрестити свою племінницю – єдину доньку Євгенії Оболонської, названу на честь хрещеної матері Катериною. «Обряд хрещення був здійснений у кам’яному храмі Св. Катерини м. Здолбунова, про що є запис у метричній книзі, яка зберігається в Державному архіві Рівненської області (виявлений краєзнавцем В. Остапуком). У записах за 1911 р. під №67 за 3 квітня у ньому вписано ім’я хрещеної дівчинки – Катерина. У графі батьки – «Іван Васильович Оболонський і законна дружина його Євгенія Іванова; обоє православної віри.» Хрещені батько та мати – «Дворянин Микола Іванович Десницький і Катерина Іванова, Герцогиня Пітсанулок, дружина Принца Чакрабона Сіамського».
Слід зазначити, що Катерина Десницька підтримувала зв’язки з численною родиною (коли дозволяли обставини), вважала своєю малою батьківщиною Київ, сумувала за українською природою, мелодіями, завжди цікавилась подіями, які тут відбувались, переживала через трагічні революційні зміни. Тому є всі підстави вважати її українкою за походженням і ментальністю
Розбите серце
Подорож тісно зблизила подружжя, воно перетворилось на повноцінну родину. Здійснили спільну мрію – збудувати свій будинок на мальовничому березі Сіамської затоки, подалі від королівської резиденції. Тут вони були такими щасливими! Здавалося, все складається добре, їх очікує безхмарне майбутнє, проте…
Справжня сімейна драма розігралася, коли стало зрозуміло, що принц знову закохався і вирішив одружитися вдруге. Його обраницею стала п’ятнадцятилітня племінниця, принцеса Чаваліт, яка досі мешкала при Дворі, а тепер переїхала до будинку біля затоки. Полігамні шлюби були звичним явищем у Сіамі, такими що підвищують статус чоловіка, «оповиваючи його ореолом чоловічої сили». Принц просив українку змиритися із молодшою дружиною, клявся що Катя зостанеться назавжди його улюбленою першою дружиною. Але погодитись з такою пропозицією і залишитися далі жити в цій країні Катерині не дозволяло почуття власної гідності. Вона все ще кохала чоловіка, і ця двозначна ситуація завдавала їй нестерпного болю…
Горда шляхетна українка не лише поступилася суперниці, зажадала розлучення, але й відмовилася від солідної щорічної суми на утримання, яку пропонував їй принц! (погодившись лише на щорічну невелику допомогу від королівського двору). Вдруге в своєму житті Катерина зважилась покинути все – розкішне, безтурботне життя в палаці, сади і квіти, які посадила, країну, яку полюбила, де була коханою і кохала – і знову вирушити в невідомість. У липні 1919 року Катерина Десницька залишила Банґкок та виїхала у Шанхай до рідного брата Івана Десницького (колишній білогвардійський офіцер, дипломат, один із акціонерів Китайсько-Східної залізниці).
Серце боліло лише за сином, якого мусила залишити при королівському дворі. Але навіть це вже не могло її спинити… Через багато років в одному з листів вона так пояснювала своє рішення сину: «Я неймовірно засмутилася, коли Чакрабонгсе вибрав Чаваліт замість мене… Багато місяців я намагалася пояснити йому, що він втратить мене. Якщо б він не розкладав усе по пунктах, як юрист, а обійняв мене і попросив би залишитися з ним і допомогти йому побороти це захоплення, я б ніколи його не покинула, і, можливо, сьогодні він був би живий. Але він подумав, що я можу витримати будь-що, навіть найбільшу рану на серці… Ніхто не може сказати, що бачив, як я плачу або сумую. Я покинула Сіам з посмішкою, хоча серце було розбите. Я доклала багато зусиль, щоб тримати себе в руках… Було неймовірно важко піти. Мене не цікавив статус, гроші, любов Чакрабонгсе… Найважчим було покинути тебе. Я знала, що не можу дати тобі те, що батько…».
Жінка тяжко переживала різкі зміни в своїй долі: шукала пояснень, у душі ображалась на чоловіка, звинувачувала себе. Їй було самотньо, вона дуже сумувала за сином. Щоб відволіктися від тяжких думок занурилась у роботу – спочатку у благодійному товаристві, а потім почала працювати у відділенні «Червоного Хреста».
Чакробонгсе не судилося офіційно зареєструвати відносини з молодою коханкою – король не дав дозволу на шлюб через близький родинний зв’язок між парою. А 1920 року 37-річний принц несподівано помер. За офіційною версією, застудився під час прогулянки на яхті, але були підозри, що його отруїли. Катерина приїздила на поховання колишнього чоловіка, хоча в листах зізнавалася, що для неї він помер ще «того дня, коли я виїхала з нашого палацу». Опіку над їх сином Чулою узяв вінценосний дядько, який затвердив свого племінника у новому статусі – «Його Королівська Високість» і вирішив, що той має їхати на навчання до Англії. З матір’ю Чулі було дозволено бачитися лише під час канікул.
Здобуте щастя
Невдовзі Катерина Десницька познайомилася з американським інженером Гаррі Стоуном, який згодом став її другим чоловіком. У 1926 році подружжя виїхало з Китаю і оселилося в Парижі, де винаймало квартиру. Тут мешкала родина її покійного брата Івана, було коло знайомих з минулого життя – емігранти з Батьківщини, тут вона мала можливість частіше бачитись із сином. На той час Чула вступив до Трініті-коледжу в Кембриджі, де успішно навчався на історичному факультеті.
З початком Другої світової війни у 1939 році Катерина Стоун-Десницька і Ґарі Стоун переїхали до Америки у місто Портланд, штат Ореґон, де чоловік мав будинок.
Але щось не склалось у їхніх стосунках, а можливо вона так і не змогла звикнути до ритму і традицій нової країни. Пара розлучилась, і після війни Катерина Іванівна знову повернулася до Франції. Її син за свої кошти купив Катерині будинок у передмісті Парижа. Нарешті тут, у затишку на самоті, вона знайшла спокій для душі і знову відчула себе щасливою: поринала у світ приємних спогадів, із задоволенням займалася улюбленою справою – садівництвом, раділа за сина Чулу, який став успішним чоловіком (хоча і не став королем Таїланду), оженився на англійці Лісбі Гантер, подружжя подарувало матері онуку – Нарісу.
Лише одне затьмарювало її буття на чужині – туга за Україною, родиною, рідним Києвом, куди «мріючи хоча б на один день сюди повернутися…»
Померла сіамська принцеса 3 січня 1960 року від раптового серцевого нападу. Її поховали на православному цвинтарі під Парижем.
P.S
Чула Чакрабонгсе першим написав історію сіамської королівської династії Чакрі, до якої належав сам. У тій книжці він розповів про долі своїх батьків.
1995 року вийшла книга онуки Десницької Наріси Чакрабонгсе у співавторстві з її тіткою – Ейлін Гантер «Катя і принц Сіаму» (переклад українською у 2018). Завдяки їй маємо можливість прочитати найповніший і найточніший виклад біографії дружини сіамського принца, познайомитись із цікавими фактами, листами, відчути атмосферу епохи, в якій жили герої оповіді і які, за висловом онуки, «були визначними людьми свого часу».
Радимо прочитати:
Катя і Принц Сіаму: історія кохання.– Київ: Pinzel, 2018.– 262 с.
***
Принцеса Таїланду Катерина Десницька // Історія та правознавство.– 2016.– № 13/14.– С. 46–48.
Радиш Я. Катерина Десницька – Волинська принцеса Сіаму // Інвестиції: Практика та досвід.– 2016.– № 11.– С. 83–84.
***
Катерина Десницька. Сіамська Роксолана: Електронний ресурс: код доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2849740-katerina-desnicka-siamska-roksolana.html
Українець А. Cіамська принцеса з Волині та її українська родина. Повернення зі забуття : Електронний ресурс: код доступу: https://photo-lviv.in.ua/ciamska-pryntsesa-z-volyni-ta-ii-ukrainska-rodyna-povernennia-zi-zabuttia/
Переглянути відео:
