Мрію, щоб наука і вчені були в пошані в нашій країні.
Щоб Україна розвивалася і процвітала.
І щоб все було добре у нас, наших дітей і онуків.
Борис Патон
Фото. Борис Патон
Дослідник. Творець. Мислитель. Усі ці слова, без сумніву, пишемо з великої літери, бо й справді йдеться про людину, яка уособила в собі фундаментальні знання, вклала в інженерну справу теорію, а в дослідницьку – інженерну соціальну значимість. Перед нами образ нового типу вченого, що визначив обличчя XX і висококреативного XXI століть, надав тону інтелектуальному життю нової інформаційно-знаннєвої цивілізації.
Це – узагальнений науковий і соціальний портрет Бориса Євгеновича Патона. Людини-епохи, людини-легенди, незмінного лідера науково-технічних революцій минулого і нинішнього століть, вітчизняного і міжнародного інтелектуального авторитета, який своїми винаходами прославився на весь світ.
Борис Євгенович був академіком Національної академії наук України, членом 18 зарубіжних Академій наук, почесним доктором багатьох вітчизняних і зарубіжних університетів.
А ще він був справжнім рекордсменом – як за довголіттям, так і за тривалістю перебування в різних статусах. З 1962 по 2020 рік незмінно очолював НАН України. З 1993 по 2017 рр. він – президент Міжнародної асоціації академій наук, Почесний президент Міжнародної інженерної академії.
Борис Євгенович мав безліч наукових нагород – премій, медалей, грамот, відзнак. За наукове подвижництво двічі удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, першим отримав звання Героя України. Йому неодноразово присуджували найвищі державні премії СРСР і України в галузі науки і техніки.
Шлях до вершин і перебування на висоті не були легкими і простими.
Народився Борис Євгенович 14 листопада 1918 року (в паспортних даних помилково вказано 27 листопада) в Києві в сім’ї видатного вченого, відомого мостобудівника, засновника електрозварювальної науки в Україні й Інституту електрозварювання Євгена Оскаровича Патона. Батько в родині був завжди наставником і прикладом. Методи виховання були суворими, Євген Оскарович завжди говорив синам, що працювати повинні всі, від малого до великого. Пізніше Борис Євгенович згадував: «Хтось на роботі, хтось в школі, університеті або в інституті. Це дуже допомагало потім у дорослому житті. Знаю по собі. І за це дуже вдячний своїм батькам».
Після закінчення школи Борис Євгенович вступив до Київського індустріального інституту на електротехнічний факультет. Інститутське навчання завершив у день, коли на територію України прийшла Друга світова війна. Диплом захистив з відзнакою. Отримав спеціальність інженера-електрика та призначення на роботу в м. Горький на завод «Червоне Сормово», де працював в електротехнічній лабораторії.
Диплом інженера для Бориса Євгеновича означав не просто здобуття професії, а відповідав творчому складу його характеру. І це стало суттю його особистості, рушієм інтелектуальних зусиль. Його новаторські ідеї, втілені в інноваційні технології та технічні засоби, принесли йому зростання наукового авторитету і суспільного визнання. Він послідовно отримував підвищення в наукових посадах, ступенях і званнях: молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник, завідувач відділу, заступник директора інституту, директор інституту, Президент АН УРСР, член Президії АН СРСР, кандидат технічних наук, доктор технічних наук.
Членом-кореспондентом АН УРСР обраний в 1951, академіком АН УРСР, академіком АН СРСР. Ці досягнення – результат його невтомної творчої праці.
Усе трудове життя Бориса Євгеновича було нерозривно пов’язане з Інститутом електрозварювання. Це – і поклик технічної вдачі, і сімейна традиція, і обов’язок сина продовжити справу батька. У лютому 1942 року Борис Євгенович, на прохання батька, був переведений з м. Горького до м. Нижній Тагіл на Уральський вагонобудівний завод, де тоді в евакуації перебував Інститут електрозварювання під керівництвом Євгена Оскаровича Патона. Тут Борис Євгенович отримав перші уроки справжнього трудового гарту і наукового пошуку. Інститут тоді шукав спосіб зварювання надійних бронекорпусів танків. Борис Євгенович одразу приєднався до цієї справи, і уже в 1942 році виходить книжка Євгена Патона «Швидкісне зварювання під шаром флюсу», в якій узагальнено найновіші досягнення в галузі швидкісного зварювання, здобуті Інститутом електрозварювання за останній рік, коли в інституті вже працював Борис Євгенович. У передмові книжки зазначалось: «Новим є опис електрообладнання зварювальних верстатів, зроблений інженером Борисом Патоном».
Саме тоді молодий інженер-електрик одержав свою наукову перемогу: він допоміг створити унікальні автоматичні установки, що дозволяють зварювати під флюсом броню та інші елементи танка. Останні переваги нового обладнання – швидкість роботи, висока якість зварного шва, простота в управлінні. Технологія була настільки простою, що варити панцири радянських танків могли навіть діти.
Так розпочався похід Бориса Патона у Велику Науку. Борис Євгенович проходить шлях від молодшого наукового співробітника до очільника Інституту електрозварювання в 1952 році.
Після Другої світової війни у час напруженого етапу «холодної війни» – Карибської кризи – завдяки зусиллям «патоновців» і особисто глави Інституту електрозварювання Бориса Патона був збережений паритет у гонці збройних сил і світ позбувся ядерної війни. США мали перевагу перед СРСР: у них були авіаційні бази в Туреччині, Італії, Англії. Щоб забезпечити паритет, в 1962 році СРСР розмістив ракети на Кубі.
У Дніпропетровську (нині м. Дніпро) в КБ «Південне» інтенсивно працювали над створенням ракетних комплексів нового покоління, які могли б тривалий час зберігати боєготовність, а за тривоги – стартувати за лічені секунди. Але з’явилася проблема: компоненти палива протікали через мікротріщини, і це могло привести до несанкціонованого запуску двигунів і вибуху. Усунути проблему в короткі терміни допомогли «патонівці» – завдяки новому способу з’єднання металів. КБ «Південне» й Академія наук під керівництвом Бориса Патона нарощували бойову силу країни. Це дозволило СРСР створити ракетні стратегічні системи «Рисак», «Сатана», «Воєвода».
Борис Патон зробив космос ближчим до людини. Розроблені ним прилади допомогають проводити зварювальні роботи під водою і в космосі. Так, у 1984 році космонавти Світлана Савицька і Володимир Джанібеков провели перший в історії експеримент зі зварювання металу у відкритому космосі, випробували на орбіті розробку вчених Київського інституту електрозварювання – універсального ручного інструменту, аналогів якого в світі не було. Створенням обладнання керував глава Інституту Борис Патон. Він особисто допоміг космонавтам освоїти зварювання в складних умовах невагомості, абсолютного вакууму і перепадів температури. Експеримент тривав три з половиною години. Випробовування проведено успішно. Це заслуга київських учених і особисто Бориса Патона. Він також зробив величезний внесок у розробку ракети Н1, яка призначалася для освоєння Місяця.
Борис Патон захистив світ від ядерної катастрофи, врятував тисячі життів після аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Він рішуче виступав проти побудови 3-го і 4-го реакторів ЧАЕС через можливість катастрофічних наслідків. Події квітня 1986 року підтвердили його слова. З перших днів у Чорнобилі працювала команда Академії наук УРСР, створена Борисом Патоном. Щоб оцінити масштаби аварії, вчені зібрали зразки повітря, ґрунту, води. План першочергових дій з ліквідації Патон здійснював у вертольоті, тоді ще над задимленим реактором. У найближчий тиждень він і його команда дали об’єктивну інформацію про масштаби катастрофи. Після отримання цих даних керівництво СРСР прийняло рішення евакуювати з Києва й області півмільйона дітей.
Наступний винахід Бориса Патона є, мабуть, найвідомішим. У колективі з фахівцями інженерного і медичного профілю він створив прорив у медицині, розробивши унікальну технологію, яку зараз використовують в хірургії – зварювання живих тканин. Над цим питанням вчений замислився на початку 90-х – після того, як опинився на операційному столі після невдалого катання на водних лижах. Після операції Борис Євгенович дізнався, що кістку йому різали пилкою, і подумав, що в медицині теж можна використовувати зварювання. І зараз же дав команду вченим розпочати експеримент. У результаті був розроблений зварювальний апарат, за допомогою якого хірург може розсікати і з’єднувати живі тканини практично безкровно. Основні переваги нової технології – зменшення крововтрати, скорочення часу операції, швидка реабілітація. Сьогодні це обладнання використовується у всіх сферах медицини: від загальної хірургії до офтальмології. В Україні щорічно проводять понад 20 тисяч операцій з використанням цієї технології. В Інституті Патона працюють над можливістю зварювання кісткової тканини. Коли ж учені це зроблять, то переломи кісток великої складності можна буде лікувати за лічені дні.
Загалом Борис Євгенович є автором понад 1200 наукових публікацій та понад 720 винаходів. Патон був двигуном української науки. Він не раз ділився своїми думками про перспективи її розвитку. На його думку, майбутнє її залежатиме від ряду чинників: фактору часу, достатнього фінансування досліджень, відпливу висококваліфікованих учених за кордон, престижу наукової праці та професії вченого. І, щоб наша Україна в перспективі увійшла на рівних до кола цивілізованих розвинутих країн, то мусимо на ділі зробити науку пріоритетною галуззю.
Він вірив: «Мине час, ми порозумнішаємо і станемо цивілізованішими, як годиться країні, що перебуває у серці Європи. І змужніємо».
Патон завжди був патріотом своєї країни і принципово залишався в Києві. Відома історія, коли київському академікові Борису Патону в 1975 році наполегливо пропонували залишити Україну заради поста очільника Академії наук СРСР у Москві, який незадовго до цього за станом здоров’я залишив М. Келдиш. На щастя, Патон категорично відмовився, навіть усупереч бажанню Брежнєва. Вчений хотів працювати саме у Києві, в Інституті електрозварювання української Академії наук, створеному його батьком.
Він із гіркотою та болем сприйняв окупацію росіянами Криму «Анексію Криму я сприйняв з болем і як громадянин, і як вчений, адже наша країна позбулася однієї з найважливіших частин своєї території. У той же час постраждала і наша Академія, оскільки в Криму є ряд важливих академічних організацій, які плідно працювали».
Борис Патон ніколи не займався спортом професійно, але завжди був прихильником фізичної активності. Майже до 80 років займався тенісом і водними лижами, плавав. Коли
пошкодив ногу, від руху не відмовився, оскільки вважав, що він добре знімає стрес. Однак, головним секретом свого довголіття він вважав не тільки спорт. «Потрібно отримувати задоволення від своєї праці і від свого життя і залишатися оптимістом, не зважаючи ні на що. Як би не складалося життя, я намагаюся цього принципу дотримуватися», – казав він. А ще: «Формула щастя в тому, щоб твоє життя і твоя діяльність були потрібні людям».
Цікавий факт, що він був єдиним киянином, увічненим прижиттєвим бюстом у столиці України (в 1982 році на вул. Б. Хмельницького, 15). Борис Євгенович був проти і неодноразово наполягав на знесенні бюста, а згодом, за його словами, «звик».
Помер Борис Євгенович Патон 19 серпня 2020 року на 102-му році життя. Похований поряд із батьком на Байковому цвинтарі у Києві.
Наше суспільство втратило видатного українця, великого справжнього патріота, а українська і світова наука – визначного подвижника, епохального діяча.
Легендарний Борис Патон 60 років керував українською наукою. Він залишив нам у спадок і глибокі, мудрі ідеї та думки, і безліч справ, які служили прогресу науки й техніки і ще довго служитимуть людям.
Життя завидне і, безперечно, гідне для наслідування.
Радимо прочитати:
Керманич української науки. Життєвий і творчий шлях Б.Є. Патона: до сторіччя від дня народження.– Київ: НБУВ, 2018.– 349 с.: фот.
Малиновський Б.М. Борис Платон – праця на все життя.– Київ: Наукова думка, 2002.– 338 с.
Українська біографістика: зб. наук. праць Інституту біографічних досліджень. Вип. 17.– Київ: НБУ ім. В.І. Вернадського, 2019.– 344 с.– Бібліогр. наприкінці ст.
Радимо переглянути:
