Володимир (справжнє ім'я – Маркус-Вольф, також використовував імена Вальдемар, Мордехай-Вольф) Аронович Хавкін (15.03.1860–26.10.1930), український, французький, швейцарський та індійський вчений-бактеріолог й епідеміолог єврейського походження. Ім’я його по праву вписане в найбільші досягнення людства. Він є творцем перших ефективних вакцин проти холери (1892) та чуми (1898), який довів їхню безпеку для людини на собі.
Маркус-Вольф Хавкін народився в Одесі. Батько – Арон Пінхасович Хавкін, походив із єврейської купецької сім’ї та був вихований у дусі західної культури, працював ліцензованим постачальником вин і спиртних напоїв у штаті барона Йосипа Гінзбурга, єврейського мецената із Санкт-Петербурга. Мати – Розалія Дувід-Айзеківна Ландсберг – донька вчителя давньоєврейської мови в училищі Д.-А.А. Ландсберга, померла, коли Володимир був ще зовсім дитиною. Невдовзі сім’я перебралася в м. Бердянськ.
Маркус-Вольф навчався вдома, у 1870–1872 рр. – у початковій єврейській школі (хедері). У віці 12 років вступив до Бердянської гімназії, де досяг успіху як в спорті, так і в інших дисциплінах, а особливо – в природничих науках. По закінченні гімназії ступив на природничий факультет Новоросійського університету в Одесі. Займається фізикою, математикою та зоологією. Його вчителем став Ілля Мечников, професор зоології Новоросійського університету, який значно вплинув на зацікавленість В. Хавкіна зоологією. Саме тут Маркус-Вольф почав використовувати ім’я Володимир.
Одеса того часу була одним із найбільших світових центрів мікробіології. Під керівництвом І. Мечникова В. Хавкін працював в Одеському зоологічному музеї (1883–1888). Оскільки він відмовився прийняти хрещення, то не міг розраховувати на професорську посаду, але йому було надано лабораторію, обладнану спеціально для його роботи. Також В. Хавкін працював на Одеській бактеріологічній (пастерівській) станції (1886–87). У цей період він опублікував п’ять важливих наукових праць, присвячених харчуванню та спадковим характеристикам одноклітинних організмів; брав участь у перекладі російською з німецької мови трактат Клауса із зоології.
Під час навчання в університеті В. Хавкін належав до гуртка революціонерів-народників, двічі виключався з ВНЗ і тричі заарештовувався. Коли Володимира виключали з вишу, йому вдалося повернутися до університету лише завдяки І. Мечникову. Та за рік І. Мечников, В. Хавкін, частина викладачів та студентів підписали протест проти ректора університету, внаслідок чого студенти були відраховані. І. Мечников пішов у відставку і поїхав працювати в інститут Пастера в Парижі.
Хавкін, займаючись репетиторством, у 1884 р. зумів скласти екстерном необхідні іспити та захистити дисертацію на звання кандидата природничих наук. Весь цей час він працював препаратором у музеї. Це дало можливість займатися дослідами. Володіючи кількома європейськими мовами, Хавкін постійно стежив за іноземною науковою пресою, в якій заговорили про невідому раніше бактеріологію. Але обмеження, введені для євреїв, ставали дедалі жорсткішими, академічна кар’єра була для Хавкіна закрита.
У 1888 р. Хавкін переїжджає до Швейцарії де він був призначений асистентом з фізіології професора Морріса Шиффа на медичному факультеті Женевського університету. Він прожив у Швейцарії рік. Але він завжди хотів працювати в Інституті Пастера. У 1889 р. Володимир поїхав із Женеви до Парижа. У 1889 р. за рекомендацією І. Мечникова став співробітником Пастерівського інституту в Парижі. Першим призначенням Хавкіна в Інституті Пастера була посада помічника бібліотекаря. Вечорами він мав можливість працювати в лабораторії Еміля Ру. У 1890 р. в одній із лабораторій університету звільнилось місце, і Володимир став повноцінним співробітником Пастерівського інституту.
Вчений працював над найпростішими Paramecium (інфузорія-туфелька), досліджував природу інфекційного захворювання цих найпростіших. Ці дослідження привели його до вивчення природи адаптації до середовища в інфузорій та бактерій, результатом чого стала ще одна наукова робота під назвою «Внесок у вивчення імунітету» (1890). У цей же час В. Хавкіним було проведено дослідження черевного тифу.
Власні дослідження та наукове оточення (Роберт Кох, у 1883 р. виділив чисту культуру холерного вібріона) призвели до того, що В. Хавкін зацікавився холерою. Три роки вчений розробляв протихолерну вакцину. 9 липня 1892 р. В. Хавкін представив Паризькому біологічному товариству результати своїх перших експериментів у роботі під назвою «Азіатська холера у морських свинок».
Датою народження протихолерної вакцини є 18 липня 1892 р., коли Володимир Хавкін випробував розроблену вакцину, а потім і живий вібріон на собі. Володимир ввів собі підшкірно більшу дозу ослабленої протихолерної вакцини. У нього піднялася температура, з’явився головний біль, слабкість. Через шість днів один із його друзів-емігрантів із Російської імперії ввів другу дозу вакцини. Температура знову піднялася, але загальна слабкість була досить короткотривалою. Ще декілька добровольців випробували вакцину на собі. Результат у всіх був однаковий. Серед добровольців був Ернест Ханбері Ханкін (1865–1939), співробітник Коледжу Святого Іоанна в Кембриджі. Саме він опублікував інформацію про метод Хавкіна в «Британському медичному журналі», докладно розповівши про новий препарат та свій особистий досвід щеплення. У тому ж 1892 р. В. Хавкін був призначений на дослідницьку посаду в Інституті Пастера і продовжував займатися холерою. Володимир Хавкін одразу ж запропонував вакцину Російській імперії, де вирувала епідемія та виникали холерні бунти. Та ні Росія, ні Европа вакциною вченого не зацікавилися. За випадковим збігом, британський посол у Парижі лорд Дафферин, колишній віце-король Індії, дізнався про дослідження Хавкіна, присвячені холері. Він надіслав листа державному секретареві Великої Британії у справах Індії лорду Лансдауну, та на той час віце-королю Індії, з пропозицією надати Хавкіну можливість для продовження досліджень холери в Індії.
У березні 1893 р. уряд Великої Британії відрядив В. Хавкіна як державного бактеріолога до Індії. За 2,5 роки роботи (1893–1895) в Індії експедиція В. Хавкіна пройшла від Агри через Бенгалію, Асам, Північно-Західні провінції, Пенджаб і Кашмір. Влітку 1895 р. у Калькутті була опублікована доповідь, присвячена звіту урядового бактеріолога В. Хавкіна. У ньому було наведено результати обстеження 42 тис. осіб. У доповіді наголошувалося, що протихолерна вакцинація повністю виправдала всі надії. Смертність від холери знизилася на 72%. Щеплення вакцини Хавкіна проти холери стали після цього масовими і застосовуються
в поліпшеному вигляді досі.
Невдовзі В. Хавкін захворів на тропічну малярію. Оговтавшись від хвороби він повернувся до Европи та продовжив займатися дослідницькою діяльністю. У Європі В. Хавкін насамперед вирушив до Німеччини та Франції. Він представив Коху дані, що містилися в його звіті уряду Індії. У грудні 1895 р. великий попит на холерну вакцину призвів до того, що численні лабораторії в Індії були відкриті для виробництва вакцини. Уряду Індії було запропоновано надати Хавкіну фінансову допомогу. У березні 1896 року він повернувся до Індії (Калькутта). Під час подальшої роботи йому вдалося прищепити від холери ще 30 тис. осіб.
Вирішальним був внесок Володимира Хавкіна в боротьбу з чумою (1896–1902). У 1896 р. в тій же Індії знову стався спалах епідемії бубонної чуми. В. Хавкіна відправили у Бомбей, де відразу ж розпочав організацію лабораторії в Медичному коледжі Гранта. В. Хавкін працював по 12–14 годин на день, встигаючи виступати з численними лекціями перед лікарями з проблем чуми. За три місяці були розроблені перші зразки вакцини. 10 січня 1897 р. В. Хавкін зробив собі щеплення 10 мл найпотужнішого препарату вакцини. Вакцину також випробували на мешканцях виправного будинку, де спалахнула чума. Це був важливий досвід: ув’язнені перебували в однакових контрольованих умовах і результат щеплення був зрозумілим. Щеплення спрацювали. Загалом В. Хавкін вакцинував 154 людини, які добровільно погодилися на це.
Лабораторії були потрібні більш просторі приміщення. На допомогу В. Хавкіну прийшов сер Султан Мухаммадшах Ага-хан III (1877–1957), 48-й імам мусульман-шиїтів-ісмаїлітів, освічений правитель, який підтримував наукові інновації. Він запропонував вченому зробити профілактичні щеплення мусульманській громаді Бомбея. Близько половини громади – 10–12 тис. осіб отримали «лімфу Хавкіна». В жовтні 1897 Ага-хан надав вченому для розміщення протичумної лабораторії будинок поруч зі своєю власною резиденцією. З 1897 до 1925 р. із Бомбея надіслали 26 мільйонів доз вакцини. Смертність від хвороби зменшилась
на 50–85%.
Створена Хавкіним в Бомбеї невелика протичумна лабораторія стала згодом найбільшим у Південно-Східній Азії дослідницьким центром з бактеріології та епідеміології і з 1925 р. має назву Інститут імені Хавкіна – The Haffkine Institute for Training, Research and Testing.
Загалом бактеріолог провів в Індії 18 років. Сьогодні в цій країні В. Хавкіна шанують як божество, називаючи, як і М. Ґанді, який також вакцинувався препаратом В. Хавкіна, Махатма Хавкін – «батько нації», а також «великий білий зцілитель». Один із найвідоміших висловів Махатми Ґанді якнайкраще характеризує життя і діяльність Володимира Хавкіна: «Хочеш змінити світ – стань цими змінами». У Бомбеї (нині Мумбай) В. Хавкіну встановлено пам’ятник, крім того, його ім’ям названо один із головних міських проспектів.
У 1897 р. англійська королева Вікторія нагородила В. Хавкіна «Орденом Індійської імперії» – однією із найвищих нагород у Великій Британії. На честь нього в Лондоні був даний прийом, на якому були присутні найвизначніші англійські медики. У червні 1899 р. В. Хавкін доповідав Королівському товариству та різним медичним організаціям про успіхи вакцинації проти холери та чуми. Його виступ отримав загальне визнання.
У 1909 р. В. Хавкін нагороджений премією Паризької медичної академії (Académie de médecine).
Восени 1899 р. В. Хавкін повернувся до Індії. У листопаді 1902 р. у селі Малковал в індійському штаті Пенджаб сталася трагедія. Зі 107 осіб, які отримали вакцину, 19 захворіли на правець (tetanus) і через кілька днів померли. Уряд Індії призначив слідчу комісію, яка повідомила, що правцева паличка потрапила до вакцини до того, як флакон з вакциною було відкрито у Малковалі через недостатню стерилізацію, або ж через наповнення флакона з великої фляги без належних запобіжних заходів. Результати, отримані комісією, було передано у Лістерівський інститут Британії. Комісія не стала слухати Хавкіна, який став головним звинуваченим. Але керівники Лістерівського інституту не погодилися зі звинуваченнями на адресу Хавкіна. Вчений зберігав бадьорість духу протягом усього розслідування, яке тривало понад рік. На захист В. Хавкіна, спростовуючи наклепницькі чутки, які розпускали про нього заздрісники, виступав М. Ґанді. Його було звільнено з посади директора Лабораторії з вивчення чуми. Більшу частину часу він провів у Європі. У 1904 р. В. Хавкін повернувся до Швейцарії.
У 1907 р. індійський уряд, не знайшовши підтверджень своїм звинуваченням, запропонував вченому повернутися в Індію. Він повернувся, працював у Калькутті. Після досягнення пенсійного віку у 1914 р. залишив Індію.
У 1915 р. доктор Хавкін працював в англійському військовому міністерстві, де керував щепленнями англійських солдат, що вирушали на Першу світову війну.
Вийшовши у відставку, В. Хавкін оселився у Франції, жив в основному в Парижі та Булонь-сюр-Сен.
Останній період життя Володимир Хавкін присвятив філантропічній та релігійній діяльності. Повернувся до дотримання заповідей юдаїзму, написав трактат «Апологію ортодоксального юдаїзму», де обстоював релігійні традиції проти секулярного сіонізму. Він мріяв про єврейську державу в Палестині, засновану на Торі, а не політиці, і активно підтримував релігійні школи.
У 1925Ґ1926 рр. Володимир Хавкін відвідав СРСР, Польщу та Литву, інспектуючи єврейські громади. У Одесі зустрівся зі вдовою Мечникова, згадуючи молодість. Та з колишніми колегами. Володимир Аронович відмовився від радянських пропозицій, обравши свободу в Європі. У 1927 р. він ненадовго приїхав на батьківщину, відвідати родичів. На той час вчений вже страждав серцевою хворобою.
У 1928 р. Володимир Хавкін переїхав до Лозанни, де завідував лабораторією у Лозаннському університеті. Помер Володимир Аронович Хавкін в Лозанні. Після його смерті банк повідомив, що фонд допомоги Йешива має на своєму рахунку 1 568 852 швейцарських франків (приблизно 300 тис. доларів). Науковець також залишив величезний архів, який зберігається на даний час в єрусалимському Єврейському університеті (кампус Гиват Рам).
Володимир Хавкін не мав ані дружини, ані дітей, жив у готелях, не переймаючись власним житлом. Усе життя вів щоденник, який сьогодні зберігається в Ізраїлі. Цей артефакт розкриває внутрішній світ вченого через сумніви, натхнення та боротьбу з самотністю. Володимир Хавкін похований на єврейському кладовищі Лозанни.
Нащадки вченого створили сайт «Доктор Владимир Хавкин. Самый неизвестный человек» https://mahatmahaffkine.com/
Життю і діяльності великого українського вченого присвячена книга Марка Поповського «Доля доктора Хавкіна» (1963).
На вшанування величезного внеску у світову науку, на честь вченого названо вулиці у Бердянську та Одесі. У Ізраїлі ім’ям В. Хавкіна названо меморіальний гай.
У 2005 р. біля входу в головний корпус Бердянського педагогічного інституту встановлений бюст Володимира Ароновича. Це будівля колишньої чоловічої гімназії, у якій почав свій довгий і непростий шлях, великий філантроп, національний «рятівник Індії», єдиний уродженець України, нагороджений одним із найвищих орденів Великої Британії з рук королеви.
У 2015 р. на виставці в музеї Tower of David Museum (Єрусалим) була представлена скляна ампула, що, як вважається, містить один із перших зразків вакцини від холери доктора Хавкіна. Ампула, знайдена в Central Zionist Archives, загорнута в невеликий пакет, що містив записку, датовану 1892 р., в якій говориться, що в ампулі міститься антидот холери. Записка, як вважають, була написана В.А. Хавкіним. Оскільки супровідний лист до ампули було датовано 1 вересня 1892 р. (тобто, буквально через пару місяців після того, як В.А. Хавкін оголосив про створення вакцини), вважається, що в ампулі міститься препарат з першої партії протихолерної вакцини.
Робота Володимира Ароновича Хавкіна вплинула на глобальну епідеміологію: сучасні вакцини проти чуми та холери і сьогодні базуються на його принципах.
Фото з сайту: https://www.kyivpost.com/uk/post/20263
Радимо ознайомитися:
Єврейське населення Півдня України: Дослідження і документи. вип. 1 / Запорізький державний університет, Державний архів Запорізької області, Єврейська рада Запорізької області.– Запоріжжя: [б. и.], 1994.– 174 с.
Пугач Б.Я. Научные школы Харьковского университета в микробиологии / Б.Я. Пугач; Харьков. нац. ун-т им. В.Н. Каразина. Харьков: ХНУ им. В.Н. Каразина, 2016.– 276 с.
***
Шевченко О. Хавкін – бомбометальник: людина-таємниця // Політика і культура.– 2003.– № 32–33.– С. 42–44.
***
Як учений із Одеси врятував XX століття від чуми та холери. Нарис біографії та наукової діяльності Володимира Хавкіна T-invariant. Медіа академічної спільноти. URL: https://t-invariant.org/2023/12/yak-uchenij-iz-odesi-vryatuvav-xx-stolittya-vid-chumi-ta-holeri-naris-biografiyi-ta-naukovoyi-diyalnosti-volodimira-havkina/
