Іван Григорович Шовкопляс.– https://www.facebook.com/museumarchia/photos/іван-
гаврилович-шовкопляс-з-дружиною-ганною-михайлівною-і-доньками-галиною-та-тетяною
Сьогодні важко уявити палеолітичну науку без імені Івана Гавриловича Шовкопляса. Народився відомий український археолог 8 квітня 1921 р. у с. Лазірки Оржицького району Полтавської області в селянській родині. Наполегливий, допитливий до знань хлопець був одним із кращих учнів у школі, відмінником. Та в 10-му класі родину спіткало горе. Репресували батька. Івана, як сина «ворога народу», вигнали з комсомолу. Вчителя боялися ставити заслужені п’ятірки.
Гаврилу Шовкоплясу вдалося передати з ув’язнення один-єдиний аркушик, в якому він просив дружину продати останню корову, щоб син продовжував навчання. Іван не давав ні клятв, ні обіцянок. Але саме той лист, як батьків заповіт, надавав йому сил іти по нелегкому шляху життя, невтомно і вірно служити науці. Тільки у 1957 році надійшла звістка про те, що Гаврила Шовкопляса визнано невинним. Його батько не повернувся з ГУЛАГівських таборів. Коли і як помер Гаврило Шовкопляс досі невідомо.
Іван, не маючи свідоцтва відмінника, змушений був здавати на історичний факультет Київського університету 13 екзаменів. У 1938 р. Іван Гаврилович вступив на історичний факультет Київського Державного університету імені Тараса Шевченка. Усі роки навчання Івана переслідував страх, що не дадуть учитися. Однак у 1945 р. він із відзнакою закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка.
Під час Другої світової війни в м. Махачкала з відзнакою закінчив історичний факультет Дагестанського державного педагогічного інституту у 1942 році, після чого з 1942–1944 рр. працював учителем географії та історії школи № 21 м. Новокузнецьк Кемеровської обл. Потім навчався в аспірантурі Інституту археології АН України. Його науковим керівником був академік П.П. Єфименко, директор Інституту археології АН УРСР. Водночас у 1945–1949 рр. працював у Державному історичному музеї УРСР у Києві. Академік П.П. Єфименко одразу після захисту кандидатської дисертації у 1949 р. запропонував молодому досліднику обов'язки вченого секретаря Інституту, а невдовзі – й посаду заступника директора Інституту з наукової роботи, яку І.Г. Шовкопляс обіймав у 1950–1960 рр.
Іван Гаврилович належав до тієї плеяди українських археологів, завдяки творчим зусиллям яких у повоєнні роки була відроджена археологічна наука в Україні та створені всі необхідні передумови для подальшого успішного розвитку.
Саме він провів блискучі розкопки таких стоянок як Мезин, Добраничівка, Радомишль. У 1964 році Іван Шовкопляс захистив докторську дисертацію «Мезинская стоянка. К истории Среднеднепровского бассейна в позднепалеолетическую эпоху».
У Києві, на березі річки Почайна, Іван Гаврилович разом із дружиною, вченим-археологом Ганною Михайлівною Шовкопляс, відкрив велике унікальне поселення, що існувало з II століття до н.е. по VI–VII століття н.е. Мезинську пізньопалеолітичну стоянку Іван Шовкопляс досліджував з 1954 по 1961 рр. Розпочаті розкопки Мезинської стоянки експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом І.Г. Шовкопляса проводилися шляхом одночасного відкриття культурного шару на великій площі та фіксації залишків давніх комплексів з їх широким оточенням. Усі виявлені культурні знахідки залишалися на своїх місцях до їх повного вивчення. Загальна вивчена площа стоянки близько 1200 кв. м. Ці пам'ятки увійшли до золотого фонду археологічної скарбниці України, збагатили світову науку у вивченні давнього минулого людства. Здобуті ним при розкопках матеріали стали сюжетами для численних наукових розвідок вітчизняних і зарубіжних науковців. Результати досліджень Мезинської стоянки вийшли окремою монографією у 1965 році. Виконані спільно з І.Г. Підоплічком реконструкції будівель із кісток мамонта стали окрасою експозиції Національного науково-природничого музею і родзинкою зарубіжних виставок. Організований ним Археологічний музей Інституту археології свого часу був єдиним подібним закладом і своєрідною сенсацією на теренах екс-СРСР.
У 1950 р. Іван Гаврилович відстояв право українських вчених вивчати найдавніше минуле на власних землях. В той час розпочалося масштабне будівництво Каховської ГЕС і мережі каналів для перекидання дніпровської води до Криму, i московські археологи на чолі з професором Б. Граковим заявили претензії на керівництво археологічними дослідженнями в зоні новобудови. Мало хто з київських археологів наважився суперечити, навіть директор інституту – академік П.П. Єфименко. Шовкоплясу вдалося змінити ситуацію настільки, що під час новобудовного буму 1970–1980 рр. російські колеги вже не наважилися претендувати на керівництво українськими експедиціями. Однак громадянська позиція Івана Гавриловича по захисту археологічної спадщини України йому так просто не минулася. На Всесоюзній координаційній нараді АН СРСР та АН союзних республік Б. Греков звинуватив українського вченого в націоналізмі.
Чергове загострення стосунків із російськими колегами сталося 1954 р., після розкопок «золотого» скіфського кургану в Мелітополі. Директор Ленінградського Ермітажу М. Артамонов звернувся до Інституту археології АН УРСР, щоб «за існуючою традицією» знайдені в кургані шедеври греко-скіфської торевтики, зокрема золотий горит, меч та інше Україна передала до Ермітажу. Іван Гаврилович на свій страх і ризик спробував зламати стару грабіжницьку імперську традицію вивезення найцінніших археологічних знахідок із України до музеїв Москви та Петербургу. М. Артамонов звернувся безпосередньо до президента АН України, звинувативши І. Шовкопляса в «ігноруванні давньої традиції». Та академік О. Палладін не тільки захистив молодого вченого, що відстоював інтереси України, але й видав розпорядження залишити історичні реліквії на українській землі.
Так було покладено край безпардонним зазіханням на українську національну спадщину. Відтоді скіфське золото з України, зокрема пектораль із Товстої Могили, чаша з Гайманової Могили та багато інших археологічних раритетів із дорогоцінних металів, які доти осідали в росії, стали передавати на зберігання до музею історичних коштовностей у Києво-Печерській лаврі.
Іван Гаврилович Шовкопляс один із фундаторів Археологічного музею НАН України. Археологічний музей є гордістю української науки і знаний у багатьох країнах світу. Під керівництвом І.Г. Шовкопляса музей уже в перші роки його існування перетворився на установу, що відігравала велику роль у поширенні археологічних знань серед населення та наочно демонструвала високі досягнення української археології.
Іван Гаврилович Шовкопляс – провідний фахівець у галузі верхнього палеоліту України, безцінна спадщина якого є наріжним каменем сучасного українського палеолітознавства. Як талановита людина він проявив себе в багатьох галузях – як видатний організатор науки, ідеолог і практик палеолітознавства. Завдяки ентузіазму Івана Гавриловича на території Добранічевського поселення було музеєфіковано перший і поки що єдиний в Україні житлово-побутовий комплекс мисливців на мамутів. Цей комплекс добре відомий серед вітчизняних і зарубіжних палеолітознавців і продовжує зберігати свою особливу й пізнавальну цінність і є об’єктивною джерелознавчою базою найновіших гіпотез щодо структури поселень пізньопалеолітичного населення Східної Європи.
Однією з важливих ланок плідної наукової діяльності І.Г. Шовкопляса були його студії з історії археології та бібліографічна робота, результатом чого стало видання фундаментальних бібліографічних довідників. Саме внаслідок його спроб найповніше представити досягнення українських археологів 1930–1940-х років він на початку 1970-х років переслідувався владою за проукраїнську позицію. 1973 р. за монографію «Розвиток радянської археології на Україні (1917–1966): Бібліографія» (1969), в якій, серед інших, були приведені твори «небажаних» в ті часи вчених як Ф. Вовк, В. Антонович, М. Грушевський і ряд інших, йому були висунуті ідеологічні звинувачення та переведено на роботу в Центральну наукову бібліотеку (нині Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського), де він і пропрацював до останнього дня свого життя. У 1973 р. за надуманим обвинуваченням був відсторонений від роботи в Інституті археології НАН України та звільнений з посади директора Археологічного музею та, відповідно, обмежений у проведенні польових досліджень. Після цього Іван Гаврилович працював у Центральній науковій бібліотеці НАН України, продовжуючи займатися як науковою, так і бібліографічною роботою. Підготовлені ним бібліографічні довідники з української археології, особливо фундаментальна праця «Археология Украинской ССР (библиографический указатель 1818–1980)» – явище унікальне не лише для нашої країни, але й для всього світу.
Дружина, Ганна Михайлівна Шовкопляс – відомий музеєзнавець і археолог, заслужений працівник культури України. Донька – Шовкопляс Тетяна Іванівна, засновник ГР Почайна.
Велику увагу Іван Григорович приділяв навчанню молодих археологів, й у тому числі студентської молоді. Кілька поколінь вітчизняних фахівців починали своє знайомство з археологією, використовуючи підручник І.Г. Шовкопляса з основ цієї науки. Знатний педагог – викладав археологію в Київському педагогічному інституті та в Київському державному університеті ім. Т. Шевченка.
Іван Гаврилович Шовкопляс автор понад 450 друкованих праць – дослідницьких, пам'яткознавчих, науково-популярних, енциклопедичних, методичних, в тому числі близько 20 монографій, бібліографії окремих видатних діячів: Б. Грінченка, І. Підоплічка, М. Рудинського та інщих, більше 100 праць з пам'яткознавства. Автор першого українського підручника з археології «Основи археології» (1964 та 1972 рр.), на якому вчилося не одне покоління археологів України.
У 1995 р. Указом Президента України І.Г. Шовкоплясу присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».
Іван Гаврилович Шовкопляс помер 13 червня 1997 р. у Києві. У м. Радомишль Житомирської області.
Його творчий спадок і сьогодні повною мірою служить українському народу. І.Г. Шовкопляс належить до плеяди кращих вітчизняних учених – дослідників найдавнішого минулого, до кагорти наших земляків, які здійснили чимало яскравих відкриттів, присвятивши все життя служінню українській науці, рідній землі.
Ім`я Івана Гавриловича Шовкопляса назавжди вписане в історію українського та світового палеолітознавства. Його іменем названо вулицю, у Києві – названо вулицю на честь Сімʼї Шовкоплясів. Пам`ять про нього збережуть усі прийдешні покоління майбутніх українських палеолітознавців.
Радимо прочитати:
Орач Н. Головний науковий співробітник // Бібліотечний вісник.– 1994.– № 2.– С. 27–31.
Пам’яті Івана Гавриловича Шовкопляса // Археологія.– 1998.– № 3.– С. 156–158.
Кулаковська Л.В. Бібліографічна довідка: І.Г. Шовкопляс // Археологія.– 2002.– № 1.– С. 7–13.
***
Шовкопляс Іван Гаврилович / М.А. Воробей // Енциклопедія Сучасної України [Електронний
ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А.І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.]; НАН України,
НТШ.– Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2024.– Режим доступу: https://esu.com.ua/article-886181
Шовкопляс Іван Гаврилович // Шевченківська енциклопедія: у 6 т. / Гол. ред. М.Г.
Жулинський.– Київ: Ін-т літератури ім. Т.Г. Шевченка, 2015.– Т. 6: Т-Я.– С. 983–984.
Радимо переглянути:
Таємне місто на Почайні. Частина I. Доля археолога Шовкопляс.– https://www.facebook.com/watch/?v=838025630428560
