Василь Назарович Каразін (10.02.1773–16.11.1842), український вчений-енциклопедист, винахідник, громадський діяч, просвітитель, подвижник науки й освіти.
Василь Каразін народився у с. Кручик Богодухівського комісарства Слобідсько-Української губернії (тепер Богодухівського району Харківської області) у сім’ї військовослужбовця, полковника Назара Олександровича Каразіна. За батьківською лінією рід Василя Каразіна походив з Балканського півострова (існують болгарська, грецька та сербська версія етнічного походження його пращурів). Дворянський рід Каразіних мав власний герб ще з 1627 р. Мати, Варвара Яківна Ковалевська, була донькою козацького сотника Харківського полку. За материнською лінією по лінії діда рід Ковалевських походив від козацького старшини Семена Ковалевського, брат якого командував кіннотою у Богдана Хмельницького. Василя Каразіна спершу назвали Богданом і вже тільки при хрещенні він отримав ім’я Василь. Він мав рідного брата, Івана.
До 10 років Василь навчався в маєтку батька. Після його смерті родина переїхала до Вільшани, де мати вдруге вийшла заміж за свого кузена, Андрія Івановича Ковалевського.
Ще за життя рідного батька, а після і в будинку вітчима, Василь часто зустрічався з Григорієм Савичем Сковородою. В маєтку вітчима, в Пан-Іванівці (тепер Сковородинівка), Григорій Савич закінчив свій земний шлях. Дитячі спогади про це знайомство Василь Каразін проніс через усе життя. Твори філософа Г. Сковороди вплинули на подальше формування світогляду науковця Василя Каразіна. Василь Назарович казав, що «в особі Сковороди ми під українською свиткою і під українським чубом мали свого Піфагора, Орігена і Лейбніца».
Василь Каразін навчався в приватному пансіоні Х.І. Фільдінга у Кременчуці, приватному пансіоні І.П. Шульца у Харкові. З 10 років він був записаний в Орденський кірасирський полк. У 1791 р. переїхав до Петербурга та вступив до лав Лейб-гвардії Семенівського полку.
Перед Василем відкрився шлях діда та батька до військової кар’єри. Проте хлопця завжди вабила наука. Саме тому одночасно з військовою кар’єрою В. Каразін став постійним слухачем лекцій у Гірничому корпусі, де здобув ґрунтовні знання з математики, фізики, хімії, медицини, оволодів основними європейськими мовами.
У 1795 р. Василь Назарович залишив військову службу, оселився у своєму родовому маєтку в с. Кручик і одружився з дівчиною-кріпачкою Домною Іванівною, яку матір Василя, Варвара Яківна, виховала в своєму будинку. На жаль, вона померла від пологової гарячки, а дитина – хлопчик, також не вижив. Другою дружиною Василя Назаровича у 1804 р. стала високоосвічена жінка вельможного роду Олександра Василівна Мухіна-Бланкенагель (у заміжжі Каразіна), дідом якої був історик Іван Голиков. Згодом велика бібліотека тестя, що налічувала близько півтисячі друкованих і рукописних книг, перейшла до Василя Каразіна.
Олександра Василівна пережила Василя Назаровича на 18 років. Уже після смерті чоловіка Олександра Василівна залишила Харків і з родиною сина Миколи оселилася в с. Анашкіно Звенигородського повіту Московської губернії, яке дісталося їй у спадок від батька. Родина Каразіних виховала сімох дітей – доньку Пелагею та синів Василя, Філадельфа, Єгора, Олександра, Миколу, Валеріана.
Кілька років Василь Назарович жив замкнуто у власному маєтку, ведучи наукову роботу і практично не виїжджаючи за межі повіту. Але переконаний «західник», В.Н. Каразін мріяв назавжди виїхати за кордон. Та для цього необхідно було мати спеціальний дозвіл. Василь Каразін вирішив втекти без дотримання формальностей. Ця спроба закінчилася невдачею. З молодою дружиною при надії і кріпаком Остапом 3 серпня 1798 р. він вирушив через Псков до кордону. На березі Німану їх було схоплено та ув’язнено спочатку у Віленській фортеці, а пізніше перевезено до Санкт-Петербурга. Не витримавши стресів, у фортеці під час пологів померла його молода дружина. Запобігаючи покаранню, В. Каразін відправив імператору Павлу I листа, де пояснив свій вчинок бажанням здобути європейську освіту. Павло I, на великий подив, пробачив вчинок Василя Назаровича та призначив його колезьким перекладачем у канцелярію державного казначейства та у Головну медичну колегію, надав чин колезького асесора. За короткий час Василь Каразин написав фундаментальну працю «Історія медицини в Росії» та історико-політичний трактат «Про причини поступового падіння курсу (рубля) і про заходи підняття його».
Після коронування Олександра І В.Н. Каразін пише імператорові листа. В цьому листі, серед першочергових заходів, які б сприяли процвітанню країни, він вбачав відміну кріпосного права, поширення землеробства на степні простори і створення умов для добровільного переселення туди селян, сприяння розвиткові промисловості й ремесла. Олександр І поставився до послання прихильно, і у 1802 р. В. Каразін обійняв посаду правителя Головної управи шкіл у Міністерстві народної освіти, започатковану, на думку деяких дослідників, з його ініціативи.
У цьому ж році за дорученням уряду В. Каразін розпочав роботу над проєктом організації народної освіти в Російській імперії, в якому передбачав значне розгалуження мережі парафіяльних училищ, намагаючись наблизити їх до практичних цілей країни й запитів широких верств населення.
Каразін був одним із найосвіченіших людей Російської імперії першої половини XIX ст. У сфері науки Каразін В.Н. виступав як багатогранний і великий вчений, новатор. Він зробив численні відкриття в галузі органічної та неорганічної хімії, агрономії, селекції тощо.
Першим запропонував створення мережі метеорологічних станцій по всій державі; заснував перший у східній Україні університет – Харківський університету (1805); був ініціатором створення одного з перших у Європі Міністерств народної освіти; йому належить авторство ліберальних проєктів реформування державного устрою і народного господарства.
Науковий доробок В.Н. Каразіна – близько 60 наукових праць. Це ґрунтовні праці з різних галузей знань, але особливо цінними були його відкриття та винаходи в галузях харчової промисловості, метеорології та хімії. Надзвичайно актуальними стали його ідеї відносно використання електрики й одержання штучних діамантів.
Крім цього, Василю Каразіну належить 40 винаходів у різних галузях виробництва і технологій.
- Запропонував через електроліз одержувати селітру, яку використовують як добриво.
- Розробив проєкт устаткування для видобування електрики з верхніх шарів атмосфери за допомогою аеростата.
- Удосконалив технологію виробництва спирту, виготовлення мила з тваринного жиру, виробництва яскравих бездимних свічок, обробки шкіри, виводив нові сорти пшениці, жита, ячменю, пропагував вирощування і вживання картоплі.
- Винайшов спосіб виготовлення водонепроникного цементу та спосіб спалення дерева на вугілля, одержування з нього смоли, дьогтю і скипидару.
- Дослідив вплив електрики на процеси бродіння і відкрив технології консервування й висушування плодів водяною парою.
- Винайшов метод бальзамування тварин.
- Запропонував проєкт парового опалення, випередивши в цьому Кіпферлінга.
Багато винаходів В. Каразіна було забуто і повторено іншими пізніше, як то, наприклад, виготовлення штучних алмазів, паровий двигун, парове опалення тощо.
Василь Назарович створив метеорологічну станцію, де з 1809 р. першим у Російській імперії здійснював систематичні спостереження. Він також висував ідею створення мережі метеорологічних станцій по всій державі, що було зроблено після його смерті.
Найбільшим досягненням Василя Назаровича на ниві просвітництва стало відкриття Харківського університету. Просвітник не лише переконав уряд у доцільності такого кроку, а й провів надзвичайно велику роботу з підготовки громадської думки, здійснив збір коштів, необхідних для відкриття університету. В. Каразіну було доручено скласти проєкт загального статуту університетів. Положення, які він сформулював, стали основою для статутів Вільненського, Московського, Дерптського, Казанського, Харківського та інших університетів імперії. Перший пункт Статуту передбачав утворення у складі університету наукових товариств як математичних, так і філологічних наук. Статутом вищому навчальному закладові надавалася широка автономія (аж до суду над його членами).
29 серпня В.Н. Каразін виголосив свої «Положення про Харківський університет», де у 46 параграфах детально описав структуру майбутнього навчального закладу, його матеріальну базу, визначив джерела фінансування, шляхи набору студентів.
Структуру і профіль університету вчений розробив самостійно й оригінально, відкинувши схоластичні традиції німецьких університетів, що панували в тогочасній Європі.
Передбачалося поетапно відкрити в університеті 9 відділень. Спочатку, на думку вченого, доцільно було б відкрити відділення загальних знань і приємних мистецтв. На першому студенти мали вивчати мову, математику, географію, фізику, історію. Приємні мистецтва охоплювали малювання, музику, танці, фехтування, верхову їзду, деякі види ручних робіт.
При університеті передбачалося заснування таких середніх навчальних закладів як «Училище сільського домоведення» та «Школа ремесла». Таким чином, це мав бути цілий комплекс навчальних закладів із підготовки кадрів для державного апарату, вчителів, наукових працівників, спеціалістів для промисловості та сільського господарства. Студентів планувалося набирати з молоді, яка закінчила Харківське, Курське, Чернігівське, Полтавське та інші училища сусідніх губерній.
Проте у червні 1804 р. В. Каразіна звинуватили у використанні державних коштів без дозволу начальства, позбавили права втручатися у справи університету та звільнили зі служби у Міністерстві народної освіти.
Вже без участі Василя Назаровича зусиллями українського філософа, логіка і мовознавця Івана Степановича Рижського й українського правознавця, мовознавця, освітнього діяча та педагога Іллі Федоровича Тимківського. 17 січня 1805 р. Харківський університет був відкритий.
У 1806 р. Василь Каразін повернувся до рідного села Кручик, де за його сприяння була відкрита єдина на всю Слобожанщину початкова школа для дітей кріпаків. Спеціально для вчителів В. Каразін уклав посібники – церковний і громадський катехізиси. У школі дітей вчили читанню, письму, арифметиці та співам. Переймався Василь Каразін і жіночою освітою, вважаючи за необхідне відкрити спеціальні училища.
У 1811 р. Василь Каразін створив Філотехнічне товариство для поширення досягнень науки, техніки та розвитку промисловості. Вів науково-експертну діяльність – був віце-президентом Вільного товариства любителів словесності, редагував журнал «Соревнователь просвещения и благотворения».
Василь Назарович не залишався осторонь громадського життя своєї країни навіть післявиходу у відставку. У листах до Олександра І й урядовців він закликав розпочати поступово звільняти селян із кріпосницької залежності та боротися з розкраданням державних коштів.
Після порушення категоричної заборони царя писати йому (В. Каразін списав сім зошитів, доводячи, що імперія котиться у прірву) у 1821 р. Василя Назаровича знову заарештували й ув’язнили на півроку в Шліссельбурзьку в’язницю. Його було доправлено у Кручик під нагляд Богодухівського управника з категоричною забороною виїжджати звідти. Тільки через 18 років йому дозволили жити у будь-якому місці, окрім Москви і Петербурга.
Людина творча, енергійна, з активною життєвою позицією, вже у похилому віці В. Каразін подав прохання про призначення його бібліотекарем Харківського університету, але отримав відмову.
Наприкінці життя у Василя Назаровича виникла думка перетворити Крим на європейський центр виноробства. По дорозі з Миколаєва до Ялти, куди вчений поїхав для проведення своїх досліджень, він потрапив під дощ і застудився. Через тяжкий стан Василь Назарович повернувся знову до Миколаєва, де і пішов з життя.
Василь Каразін похований на цивільному цвинтарі в Миколаєві в Каплиці Каразіних.
Каплиця над могилою має статус національного пам’ятника історії та культури України згідно з постановою Кабміну від 2009 р.
Пам’ятники і меморіальні дошки Василю Назаровичу Каразіну встановлено у Харкові та в його рідному селі Кручик.
Цікава історія пам’ятника Василю Назаровичу у його рідному місті Харкові. За спорудою закріпилася слава «найнепосидючішого», оскільки він змінював свою «прописку» п’ять разів. Пам’ятник був побудований на пожертви, які збирали громадяни міста протягом 20 років. Бронзова фігура спроєктована скульптором Іваном Андреолетті відлита і встановлена влітку 1904 р. на честь 100-річчя університету. Пам’ятник став першим на повний зріст, встановленим у Харкові. Спочатку він розташовувався в університетському саду на місці нинішнього пам’ятника Тараса Шевченка. У лютому 1934 р. його перенесли на Університетську вулицю. За три роки влада ухвалила рішення демонтувати пам’ятник і відправити на переплавку в ливарний цех Харківського тракторного заводу. Пам’ятник дивом уцілів, і у 1958 р. був встановлений в саду Шевченка. У 2004 р., у рік 350-ліття Харкова, пам’ятник Каразіну було встановлено перед головним корпусом Університету, де він і стоїть і нині. На одній зі сторін пам’ятника розміщена цитата засновника університету: «Блажен уже стократно, що випадок дав мені можливість зробити хоча б найменше добро любій моїй Україні...». З 1999 р. ім’я В.Н. Каразіна присвоєно Харківському національному університету.
Ім’я Каразіна В.Н. мають вулиці в Харкові, Дніпрі та Миколаєві, а також площа і вулиця в Богодухові.
Внесок видатного українського винахідника та вченого Василя Назаровича Каразіна проаналізований багатьма дослідниками. Першими біографічними доробками були праці сучасників і наступників цього новатора: Я. Абрамова, Д. Багалія, Г. Данилевського, М. Лавровського, В. Семевського, В. Срезневського та М. Тихого. Одним із перших біографів В.Н. Каразіна був випускник Харківського університету Микола Тихий, який до 100-річного ювілею Харківського університету підготував цікаву роботу «В.Н. Каразин: его жизнь и общественная деятельность». Великий науковий доробок стосовно просвітницької, наукової та громадської діяльності В. Каразіна залишив сучасникам академік Дмитро Багалій, у працях якого зібрані унікальні архівні матеріали, що розкривають багатогранність особистості В. Каразіна. Науковці ХХ ст. В. Базанов, А. Слюсарський, Л. Коваленко продовжували досліджувати й висвітлювати основні віхи життя В. Каразіна. Наукові відкриття В.Н. Каразіна висвітлені в дисертації Ю. Грачової, наукових статтях О. Майструк, П. Пирога, В. Калиновського та В. Бакірова. Науковці української діаспори Ю. Лавриненко, І. Лисяк-Рудницький також розглядали наукову творчість Василя Каразіна.
У 2023 р. на честь 250-річчя з дня народження засновника Харківського університету Василя Каразіна випустили лімітовану поштову марку. На честь В. Н. Каразіна названо астероїд 6547 Василь Каразін.
Радимо ознайомитися:
Болебрух А.Г. Василь Назарович Каразін (1773–1842) / А.Г. Болебрух, С.М. Куделко, А.В.
Хрідочкін; А.Г. Болебрух, С.М. Куделко, А.В. Хрідочкін.– Харків: Авто-Енергія, 2005.– 348 с.
В.Н. Каразін. Діалоги у часі й просторі: дослідження і матеріали / Харків. нац. ун-т ім. В.Н.
Каразіна; уклад.: О.І. Вовк, С.М. Куделко; наук. ред. С.І. Посохов. Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2015.– 272 с.
Дешко Л.О. Каразінська каплиця: історія. Фотографії. Документи.– Київ: видавець Андрощук П.В., 2009.– 84 с.
***
Каразін Василь Назарович: Українська електронна енциклопедія освіти (УЕЕО): Веб-сайт
URL:
https://eduglos.iitta.gov.ua/index.php/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%96%D0%BD_%D0%92%D0%B0%D1%81%
D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%9D%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
Л. В. Баличева, Л. І. Юрченко Василь Назарович Каразін – невизнаний новатор-винахідник.
Вісник аграрної історії. 2019. № 27–28. URL:http://repositsc.nuczu.edu.ua/bitstream/123456789/9949/1/%d1%81%d1%82%d0%b0%d1%82%d1
%82%d1%8f%20%d0%9a%d0%b0%d1%80%d0%b0%d0%b7%d1%96%d0%bd.pdf
