Фото. Люлька Архип Михайлович.– https://www.google.com/
search?gs_ssp=люлька+архип+михайлович
ХХ століття подарувало людству цілу низку епохальних відкриттів, що в свою чергу зумовило небувалий раніше науково-технічний прогрес. Багато цих досягнень науки і техніки знайшли своє втілення також у становленні та розвиткові космонавтики й авіації... Літаки «Конкорд», «Боїнг», «Антей», «Руслан», «Мрія», військові літаки – це фантастичні витвори людського генія.
У розвиток світової ракетно-космічної та авіаційної науки й техніки свій чималий внесок зробили представники українського народу. Серед таких видатних особистостей в історії світової авіації ім`я Люльки Архипа Михайловича. Він Люлька став піонером нового кардинального підходу в побудові авіаційних двигунів. Він – основоположник практичної реактивної авіації. Розроблений ним двигун зробив справжній переворот в авіатехніці. Архип Люлька – був членом-кореспондентом АН СРСР з 1960, академіком АН СРСР з 1968. Герой Соціалістичної Праці (1957), лауреат Ленінських, Сталінських і Державних премій СРСР. Один із найвидатніших випускників «Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського».
Народився Архип Люлька в селі Саварка (тепер – Богуславського району на Київщині) 23 березня 1908 року в бідній селянській родині. Батько Архипа виріс у багатодітній сім’ї і, повернувшись з солдатської служби, в 1907 році одружився з багатодітною вдовою Олександрою Бебешко. До п’яти вдовиних дітей додалося ще троє, найстаршим серед них був Архип. Хлопець рано залишився сиротою. Коли йому було сім років, померла мати, а через десять літ внаслідок нещасного випадку загинув батько. Опікуном над малолітніми дітьми став найстарший у сім’ї, одружений на той час, Антін Григорович Бебешко.
Батько хотів бачити своїх дітей освіченими, і тому всі діти вчилися в школі. Освіту Архип отримував у сільській семирічній школі, де протягом певного часу директором був видатний український математик Михайло Кравчук, вчений світового рівня, репресований у сталінські часи. Кравчук не лише викладав сільським дітлахам математику, але й уклав кілька підручників, у тому числі і для сільськогосподарських профшкіл. Але, найголовніше, вчитель зміг запалити в синах і доньках хліборобів жагу до науки. Саме це зіграло вирішальну роль у долі Люльки. Архип став одним із найкращих учнів! Після семирічки вступив навчатися до профтехшколи у Білій Церкві. І якби не поради і щира допомога Кравчука, не довелося б Люльці закінчити тієї профшколи. Саме Михайло Пилипович, бачачи потяг хлопця до техніки, і порадив йому не зупинятися в навчанні – вступати до Київського політехнічного інституту, на механічному факультеті якого працював після повернення до Києва. В 1927 році Архип Люлька став студентом механічного факультету Київського політехнічного інституту. Хлопець учився наполегливо і доволі швидко проявив себе в механіці та математиці. Але найбільше вабили його практичні завдання, тож цілком логічним стало захоплення Люльки теплотехнікою. Пропоновані ним варіанти вузлів силових установок і методи розв’язання теплових задач були не лише доволі оригінальними, а й цілком придатними для реалізації.
Після закінчення інституту в 1931 році молодого інженера направили до аспірантури Науково-дослідного інституту промислової енергетики в Харкові – тодішній столиці України. Та, не закінчивши аспірантури, він іде працювати інженером-дослідником на Харківський турбінний завод. За путівкою комсомолу Юнака посилають у Харківський авіаційний інститут. Тут він працював на кафедрі авіаційних двигунів. Саме тут до Архипа доходять думки, що вік поршневих двигунів вичерпався. Спочатку молодий дослідник думав створити паротурбінний двигун, але подальша праця показала нереальність ідеї. Люлька дійшов геніальної думки використати для поступального руху тільки реактивну тягу від стисненого і нагрітого газу, що виривається назовні з величезною швидкістю. Але ж від ідеї до її реалізації треба здійснити багато роботи, і, часом, доводиться ламати стереотипи. До того ж, шаленів репресіями зловісний 1937-й рік.
Архип Люлька сповідував у житті принцип: «...ні перед якими труднощами не пасувати і добиватися перемоги». Його ідею підтримав завідувач кафедри аеродинаміки Харківського авіаційного інституту, відомий вчений, академік Григорій Проскура, вчена рада інституту рекомендувала обговорити матеріали проєкту з експертами в Москві. Тут Люлька отримав підтримку професора Володимира Уварова та Комітету з винаходів. Але на заводі справа не пішла, реалізація ідеї турбореактивного двигуна застрягла. Архип Люлька вирушив до Москви, аби потрапити на прийом до наркома авіапромисловості. Вислухавши його, нарком запитав: «А яку швидкість можна отримати за допомогою Вашого ТРД?» «900 кілометрів за годину, а в перспективі ще більше», – була відповідь. Нарком терміново скликав провідних фахівців, і на нараді, яка тривала до ранку, Люльку призначили керівником проєкту по ТРД і перевели з Харкова до Ленінграда. Новий реактивний двигун без гвинта обіцяв переворот в авіатехніці. Але почалася війна. Коли постала загроза блокади Ленінграда, Люльку разом з групою спеціалістів евакуювали на Урал. Частину креслень він евакуював, частину креслень і деталей закопав на Кіровському заводі, а частину забрав із собою. Він вірив, що завтра РД-1 все одно буде потрібний.
Спочатку Архип Люлька працював на Челябінському тракторному заводі, де удосконалював повітроходи у танках. Але через рік Наркомат озброєння і керівництво авіаційної промисловості знову повернулися до якнайшвидшої реалізації ідеї створення ТРД. Це було зумовлено, можливо, і тим, що на фронті почали з’являтися німецькі реактивні винищувачі «Месершміти», що літали зі швидкістю 860 кілометрів за годину. Люльку відкликали у Москву. Звідти направили літаком у супроводі винищувачів у блокований Ленінград. Роботи продовжилися в невеличкому місті Билимбай, а з 1943-го року в Москві в Центральному інституті авіаційних двигунів. Через три роки Люлька очолив бюро з конструювання реактивних двигунів. Не раз він готовий був власноруч усувати технічні неполадки. При цьому любив говорити українською мовою: «Ну, що, хлопчики, доведеться лізти мені!».
У 1946 році успішно відбулися стендові випробовування вітчизняного турбореактивного двигуна. У лютому 1947-го року двигун ТР-1 витримав державні випробовування. Оцінка льотчиків-випробувачів засвідчувала, що робота двигунів ТР-1 вигідно відрізняється від німецьких двигунів ЮМО і БМВ. Згодом конструкторське бюро Архипа Люльки працює над створенням двигунів ТР-2 і ТР-3. У п’ятдесятих роках з’являється авіаційний двигун АЛ-7, а невдовзі – АЛ-7Ф. Вперше реактивний двигун був названий іменем свого творця. Двигуни винахідника після Другої світової пішли в серійне виробництво під назвою АЛ – «Архип Люлька». Вони встановлювалися на радянські літаки різних конструкторських бюро (Сухого, Ільюшина, Туполева). На літаках, де використовувалися двигуни Люльки, було встановлено понад десять світових рекордів.
Вершиною конструкторської діяльності Архипа Люльки став високотемпературний турбореактивний двигун із форсажними камерами АЛ-31Ф. Він встановлений на винищувачах четвертого покоління Су-27, які й нині перебувають на озброєнні Повітряних сил України. Літак Су-27 є основним літаком нашої винищувальної авіації. Під час війни з рф його використовують для боротьби з літаками, вертольотами та крилатими ракетами супротивника у повітрі, а також для ураження наземних (морських) об’єктів. Український Су-27 Повітряних сил ЗСУ завдавав точних бомбових ударів по російських позиціях на острові Зміїний. А в 2023 році українські літаки Су-27 були помічені на бахмутському напрямку.
Винахід Архипа Люльки залишив якнайглибший слід в історії світової авіації: більшість сучасних літаків літають на двигунах, в основі конструкції яких лежить ідея великого конструктора. На початку 1950-го року турбокомпресорний стартер Архипа Люльки отримав популярність як найнадійніший і наймалогабаритніший. Це був один із кращих в світі стартер. На нього Люлька, Лусс і Новиков отримали патент, уперше в радянській науці!
У 1969 році на аеродромі Ле Бурже біля Парижа відбувся 29-й міжнародний авіаційний салон. Серед найвидатніших представників можна відзначити генерального конструктора Архипа Люльку.
Архип Люлька був великим творцем, великим конструктором, але разом з тим, він ніколи не забував свого рідного краю, завжди послуговувався рідною мовою. Він часто приїжджав у Саварку, зустрічався з земляками. І тоді можна було чути серед односельців слова: «Чи чули – Архип приїхав». В Саварці любили його, щирого, привітного, завжди упевненого в собі. Тут вдячно пам’ятають його і нині. Створили музей Архипа Михайловича. Часто навідуються туди діти, школярі, численні гості.
У 1930 році він одружився зі своєю односелицею Галиною Процак, яка тоді теж навчалася в Києві, у сільськогосподарському інституті. У шлюбі народилися троє дітей. Його сини В’ячеслав, Володимир, донька Лариса пішли батьковою стежкою – стали фізиками, техніками і дослідниками. Діти продовжили справу батька.
Люди, які знали його особисто і бували в його московській квартирі, згадують, що на його робочому столі завжди лежали свіжі українські газети й журнали, на полицях: «Історія України» Михайла Грушевського, «Історія українського народу» Олександра Єфименка, двотомник Дмитра Яворницького «Запоріжжя в залишках старини і переказах народу», багатотомне видання творів Володимира Винниченка. З гостями з України він розмовляв українською. Рідною мовою виступав і перед земляками, коли приїжджав на батьківщину, і, до речі, попри всі свої високі звання і посади, завжди залишався доступним для кожного з них. А ще на стіні його робочого кабінету висіли два портрети – Тараса Шевченка і Михайла Кравчука. Вдячність своєму вчителеві він проніс до останніх своїх днів. І саме він прийшов на допомогу доньці репресованого академіка: у найважчі її часи, коли вона не мала власного притулку, він дав їй гроші на власну квартиру. Олесь Гончар згадував про Люльку: «Жаль, що не вдалось мені написати про самого Люльку. Колоритний, козацький характер!».
У вільний від роботи час вчений відпочивав у санаторії в Пущі-Водиці. Навідувався Архип Люлька і до рідного села Саварка, де посприяв будівництву нової школи, автомобільної дороги до районного центру та домігся підвищення пенсій своїм односельцям. Уболівав за київське «Динамо», яке в 1960–1980-х було найсильнішим футбольним клубом.
Архип Михайлович завжди залишався простою і доступною у спілкуванні людиною. Журналіст Микола Сорока згадував про нього: «Людина-глиба! Він незмінно палив цигарки «Памір» і міцні цигарки «Біломорканал». Умів і полюбляв жартувати. До речі, ювілей Архип Михайлович відзначав не в ресторані, а вдома.
Архип Люлька пішов із життя 1 червня 1984 року від раку легенів. Поховали його на Новодівочому цвинтарі в Москві. На території Київського політехнічного інституту за головним корпусом на алеї видатних вчених і в рідній Саварці йому встановлено пам’ятники. У Києві на стіні біля входу в Державний музей техніки йому встановлено меморіальну дошку.
Немає сьогодні відомого вченого серед нас. Коли пролітають з гуркотом у небі сріблясті стріли літаків згадаймо, що життя в них вдихнув наш славетний земляк – Архип Люлька!
Радимо прочитати:
Кузьмина Л.М. Неизвестный Люлька. Пламенные сердца гения.– Москва: Яуза; Эксмо, 2007.– 608 с. (рос.).
Шаров І.Ф. Вчені України: 100 видатних імен.– Київ: АртЕк, 2006.– 488 с.
Шендеровський В. Його ім'ям названо реактивні двигуни // Нехай не гасне світ науки. Книга перша / За ред. Е. Бабчук.– З-тє вид.– Київ: ВД «Простір», 2009.– С. 168–173.
Радимо переглянути:
