Іван Крип’якевич.– https://uain.press/blogs/ivan-kryp-yakevych-z-chasom-znajdetsya-budivnychyj-geroj-shho-ob-yednaye-ukrayinu-1274720
Іван Петрович Крип’якевич (25.06.1886–21.04.1967), український історик-медієвіст, крає-, книго- та бібліотекознавець, археограф, педагог, доктор філософських наук.
Іван Крип’якевич походив із давнього священницького роду. Батько, Петро-Франц Крип’якевич (1857–1914), виходець з Холмщини, був священником УГКЦ, вченим-теологом, автором багатьох праць і статей з історії церкви, богослов’я, літургіки та патристики; досліджував візантійські гімнографії (богослужбові піснеспіви). Був одним із близьких співробітників митрополита Андрея Шептицького. Після ліквідації унії батько був змушений переїхати до Львова. До самої смерті він викладав у 4-й чоловічій гімназії Львова. Мати – Олена Заткалик, донька о. Людвика Заткалика, пароха Голі на Підляшші та Софії (у дівоцтві – Шулякевич).
Іван Крип’якевич народився у Львові. Майбутній вчений отримав ґрунтовну освіту. Початкову освіту Іван разом з молодшим за нього на рік братом Левом здобував удома та в сільського диякона Д. Пічута. Далі навчався у Львові у польській школі Марії-Магдалини, де українською мовою викладали лише релігійні предмети. А після цього – у IV Львівській гімназії з польською мовою викладання, де вчителював його батько.
Іван Петрович закінчив філософський факультет (групу історії і географії) Університету ім. цісаря Франца І у Львові (нині – Львівський національний університет імені Івана Франка). За часів навчання був активним борцем за український університет. В стінах університету Крип’якевич став учнем М. Грушевського, який викладав там і водночас очолював Наукове товариство імені Шевченка. Іван Петрович брав участь у підготовці наукового апарату «Історії України-Руси» (зокрема, уклав покажчики до 2-го та 3-го томів, займався коректурою тексту). Вже з 1905 р. І.П. Крип’якевич почав публікуватись на сторінках альманаху, що його видавало НТШ (розвідки, архівні матеріали, огляди та рецензії), виступати на засіданнях історико-філософської секції товариства з доповідями та повідомленнями. Перші розвідки Крип’якевича обіймали широке коло питань: княжа доба, козаччина, минувшина Львова, Холмщина 19 ст. Під керівництвом М. Грушевського І. Крип’якевич почав спеціалізуватися з ранньомодерної історії України. Цього ж року за участь у боротьбі за український університет у Львові з вивішуванням українського жовто-блакитного прапору у вікні університету був ув'язнений. Після триденного голодування у в'язниці за вимогою політичних організацій студентів було відпущено. У 1908 р. закінчив університетський курс навчання.
Після університету Іван Крип’якевич з 1909 р. викладав у приватній гімназії ім. Володимира Великого з українською мовою викладання Українського педагогічного товариства в Рогатині. Його вчительська робота у гімназіях тривала чверть століття.
Крип’якевич був членом Наукового Товариства ім. Шевченка, членом товариства «Просвіта», активно проводив заходи з організації українських шкіл і шкільних бібліотек, залучення до роботи в них свідомих українських вчителів. Вчений володів німецькою, латинською, грецькою та польською мовами.
У 1911 р. І. Крип’якевич захистив дисертацію «Козаччина і Баторієві вольності», написану під керівництвом професора М.С. Грушевського й отримав ступінь доктора філософії з групи історичних наук. Цього ж року був обраний дійсним членом НТШ. У 1910–1912 рр. працював молодшим бібліотекарем у Бібліотеці НТШ. Практичний досвід бібліотечної роботи та бібліографування наукових праць сприяли зростанню фахового рівня молодого науковця.
У 1912–1914 рр. І. Крип’якевич викладав історію в Академічній гімназії у Львові, згодом – у гімназіях Рогатина і Жовкви. Крім педагогічної діяльності, він багато друкувався в популярних періодичних виданнях. З 1911 р. редагував ілюстрований часопис для дітей і молоді «Дзвінок», з 1913 р. був редактором літературного журналу «Ілюстрована Україна».
Через поганий зір І.П. Крип’якевич був звільнений від мобілізації і не брав участь у подіях Першої світової війни. Українські школи були зачинені, вчений перебивався випадковими журналістськими заробітками. Коли під час воєнних дій Першої світової війни західна частина Волині та Холмщина були зайняті австро-угорським військом, керував Бюро культурної допомоги для Холмщини і Волині, створеним під егідою Союзу визволення України (СВУ), брав участь в організації там українського шкільництва.
У жовтні 1918 р. І.П. Крип’якевича призначили професором одного з перших українських університетів – Кам’янець-Подільського, але він захворів на тиф і не зміг обійняти цю посаду. За часів українських визвольних змагань 1917–1921 рр. Іван Петрович видав чотири навчальні книги: «Коротку історію України для початкових шкіл та першої класи гімназії» (1918), «Шляхами слави українських князів» (1918), «Оповідання з історії України для нижчих кляс середніх шкіл» (1918), «Огляд історії України. Для вищих кляс середніх шкіл та вчительських курсів» (1919).
За часів польської окупації заходу України І. Крип’якевич працював в Українському таємному університеті у Львові. Польська влада неодноразово конфісковувала й забороняла його книжки. У 1922 р. він став секретарем сенату університету, читав на філософському факультеті цього навчального закладу курси історії України та української історіографії VIII–ХІХ ст. У 1929–1934 рр. працював викладачем гімназії у Жовкві. У 1934–1939 рр. був головою Історично-філософічної секції НТШ та керівником Комісії старої України НТШ, у ці ж роки викладав історію України у Львівській богословській академії.
За радянських часів Іван Крип'якевич завідував кафедрою історії України Львівського університету ім. І. Франка, обіймав посади завідувача відділу Інституту історії України АН УРСР, директора Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові.
У 1941 р. Івану Петровичу без захисту дисертації на підставі наукових звань було присуджено ступінь доктора історичних наук, у 1950-х рр. він став академіком, Заслуженим діячем науки УРСР.
Після окупації УРСР військами вермахту в роки Другої світової війни залишився у Львові. У 1942–1944 рр. працював на посаді редактора у львівському Українському видавництві. Після відновлення радянської влади у Львові Іван Крип'якевич став завідувачем Львівського відділу Інституту історії України АН УРСР і одночасно на деякий час в. о. декана історичного факультету Львівського університету (нині Львівський національний університет). У вересні 1946 р. було ліквідовано львівські відділи гуманітарних інститутів АН УРСР, у т. ч. Інституту історії України. Під тиском тодішніх владних структур Крип'якевич був змушений переїхати до Києва.
З вересня 1946 р. деякий час обіймав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР, у 1947–1948 рр. працював на 0,5 ставки завідувачем відділу стародруків Бібліотеки АН УРСР (нині – Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського).
У 1948 р. І. Крип’якевич отримав дозвіл на повернення до Львова, де по 1950 р. обіймав посаду старшого наукового співробітника Українського державного музею етнографії та художнього промислу АН УРСР (нині – Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України). У 1951 р. став керівником відділу новоствореного Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, а у 1953 р. був призначений директором цього закладу (нині – Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України). На цій посаді він перебував до 1962 р., плідно досліджуючи історію України.
За життя І. П. Крип’якевич також працював під псевдонімами та криптонімами Іван Горишівський, Іван Петренко, Іван Холмський, І.К., Крч, І.Кр-ч, Viator.
Вчений був одружений з Марією Осипівною Сидорович в шлюбі з якою народилось двоє синів: Петро-Богдан і Роман.
Вийшовши на пенсію, Іван Крип'якевич не покинув наукової роботи. Останні роки свого життя вчений присвятив упорядкуванню власного наукового архіву.
Спадщина І. Крип’якевича величезна і різноманітна – понад 700 наукових і науково-популярних праць. Вчений – автор наукових праць і підручників, присвячених історії міст і сіл, культури, військової справи, освіти, історичній географії та історичній етнографії. Знавець Княжої доби, Козаччини, минулого Львова, Холмщини, Гуцульщини та Галичини. Дослідник спеціальних історичних дисциплін – історіографії, джерелознавства, археографії, дипломатики, палеографії, сфрагістики, прапорознавства, бібліографії, проблем книгознавства та бібліотекознавства.
Найважливіші історичні праці Івана Крип’якевича присвячені періоду козаччини і Хмельниччини – (Матеріали до історії української козаччини» (1914), «Студії над державою Б. Хмельницького» (1925–1931), «Богдан Хмельницький» (1954) тощо. Іван Крип’якевич — також автор багатьох праць з історіографії («Українська історіографія»), археології, історії культури («Історія української культури», «Історичні походи по Львові»), численних науково-популярних нарисів з історії України («Велика історія України», «Історія українського війська») та підручників («Оповідання з історії України», «Коротка історія України для початкових шкіл») тощо.
Як книгознавець І. Крип’якевич вивчав історію українських друкарень, стародруки, діяльність І. Федорова, працював над укладанням картотеки львівських стародруків ХVІ–ХVІІІ ст., досліджував екслібриси, українську книжкову гравюру.
У царині історіографії І. Крип’якевич як професійний історик і фахівець багато уваги приділяв виявленню, критичному аналізуванню та бібліографуванню архівних і друкованих джерел. Освітня політика українських урядів 1917–1920 рр., розбудова школи на національних засадах підштовхнула Крип’якевича до написання україномовних шкільних підручників. Для щойно відкритих урядом УНР українських шкіл призначалась «Коротка історія України для початкових шкіл та першої кляси гімназії», що вийшла 1918 р. 50-тисячним накладом.
У своєму першому підручнику Крип'якевич застосував хронологічну схему поділу історії України на п'ять періодів, якої дотримувався до кінця 1920-х рр., коли його погляди на періодизацію минулого України дещо змінилися: Україна за слов'янських часів (до 880 р.); Українська держава за княжих часів (880–1340 рр.); Україна під Литвою та Польщею (1340–1648 рр.); Україна за козацьких часів (1648–1784 рр.); Відродження України (1784–1917 р.). Книга невелика за обсягом – 84 сторінки, містить 58 ілюстрацій (малюнків, портретів історичних осіб, репродукцій картин відомих художників) та дві карти. Увесь текст книги поділяється на 34 невеликих параграфи, поділені на частини винесеними на береги заголовками, які можуть бути планами уроків. Багато місця відводиться у книзі питанням освіти, культури, релігії. Закінчується книга 29.04.1918 р., коли до влади прийшов гетьман П. Скоропадський.
У 1919 р. накладом у 25 тис. примірників вийшов підручник «Огляд історії України. Repetitorium для вищих кляс та вчительських курсів». Репетиторій являв підручник для повторення раніше вивченого матеріалу з історії України. Книга поділялася на п'ять аналогічних розділів і 237 коротеньких параграфів, легких для засвоєння, побудованих у стилі коротеньких енциклопедичних довідок про історичних діячів, культурні досягнення народу. У додатку до підручника вміщена хронологія головних подій з історії України, генеалогічні дослідження князівських родів, правління гетьманів.
«Шляхами слави українських князів» – це шість нарисів про Х–ХІІІ ст. (два про військо княжих часів, два про княжі столиці Галич та Львів та окрема розвідка про герб).
«Оповідання з історії України для нижчих кляс середніх шкіл. Перша частина: княжа доба» (1918) невелика за обсягом (97 сторінок) і складається з п'яти розділів, кожен із яких поділений на невеликі параграфи, що мають свою назву.
Погляди вченого на український історичний процес не раз змінювалися протягом життя. Але в середині 1910-х рр. Крип'якевич підтримував ідею автохтонності українського народу. На час написання навчальних книг з історії України вважав Київську Русь державою лише українського народу, а ворожнечу між українським та російськими народами – споконвічною.
Інформаційний та дослідницький потенціал архівної спадщини видатного українського історика є значним для досліджень з історії української науки. Під науковим керівництвом академіка Крип’якевича сформувалася генерація істориків, багато з яких є й нині найбільшими авторитетами в українській історичній науці.
Нині іменем І. Крип’якевича названо Інститут українознавства НАН України, який він очолював як Інститут суспільних наук АН УРСР. Також його ім’ям названі вулиці у містах: Львові, Кам’янці-Подільському Хмельницької обл., Коломиї Івано-Франківської обл., Костополі Рівненської обл., Пустомитах Львівської обл. та в інших населених пунктах.
Радимо ознайомитися:
Мороз І. Методологічні підходи І. Крип’якевича до класифікації історичних джерел (за матеріалами наукового семінару в Українському таємному університеті у Львові) // Український історичний журнал.– 2025.– № 1.– С. 159–181.
***
Іван Петрович Крип’якевич. Інститут історії України НАНУ: Веб-сторінка. URL: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Kripyakevich_I
Іван Петрович Крип’якевич. Українська бібліотечна енциклопедія Веб-сайт. URL: https://ube.nlu.org.ua/article/%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BF'%D1%8F%D0%BA%D0%B5
%D0%B2%D0%B8%D1%87%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%20%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
