Сергій Корольов // https://kyiv-city.com/ua/people-korolov-sergiy-pavlovych
Три найбільш значущих досягнення на зорі космічної ери належать саме йому. Супутник. Гагарін. І перший в історії вихід у відкритий космос Леонова. Сергій Корольов був генієм, і створив технології, що зробили можливими ці та багато інших досягнень. Сучасники називали його просто – «Головний Конструктор».
Історія його життя – це історія людини, яка бореться з системою і здійснює свої мрії всупереч усьому.
Сергій Павлович Корольов народився 12 січня 1907 року у м. Житомирі в сім’ї Павла Яковича та Марії Миколаївни. Там родина проживала два роки, у 1908 році переїхала до Києва. У Києві Павло Якович із родиною оселився на Тургенівській вулиці у флігелі, що належав Ользі Терентіївні Петрухіній. Для матері, Домни Миколаївни, і сестер-близнючок — Віри та Наді, він орендував флігель по сусідству.
Після цього переїзду і без того складні стосунки в родині Корольових погіршилися. Тіснота, бідність, ревнощі... Марії Миколаївні доводилося звітувати за кожну витрачену копійчину, за кожну хвилину, проведену поза домом. Дедалі частіше вона згадувала про Вищі жіночі курси.
Микола Якович, дідусь Сергія, щоб хоч якось допомогти дочці, надіслав вступний внесок на курси – 50 рублів, і пообіцяв оплатити навчання. Марія Миколаївна зважилася – вона полишила чоловіка, відіслала з братом Юрієм маленького Сергійка у Ніжин до своїх батьків, родини Москаленків, і виїхала до сестри, яка вже вчилася на Вищих жіночих курсах.
Павло Миколайович нетямився з люті. Він подав заяву до Ніжинського суду, щоб йому віддали сина, однак суд ухвалив рішення залишити Сергійка з матір’ю.
Коли почалась Перша світова війна родина Москаленків переїздить до Києва. У жовтні 1916 року Павло Якович Корольов дав згоду на розлучення. Марія Миколаївна вдруге виходить заміж за Григорія Баланіна. У 1917 році родина переїздить до Одеси.
Там Сергій пішов до першого класу Третьої гімназії. Навчання для дітей учителів було безкоштовним, і Марія Миколаївна зажадала від колишнього чоловіка відповідної довідки, яку той негайно надіслав. Однак навчатись у гімназії Сергієві не довелося. Почалася Українська революція й гімназію закрили. Вітчим, що мав два дипломи інженера з електричних машин (одержані один у Німеччині, другий – у Київському політехнічному інституті), був пасинкові за наставника. Григорій Михайлович записав Сергія до модельного гуртка портового клубу, згодом хлопчина запалився мрією побудувати планер.
У липні 1922 року Сергія Корольова, який успішно здав вступні іспити за шість класів, прийнято в одеську будпрофшколу № 1.
Узимку 1923 року Сергій почав працювати над своїм першим планером. Він поставив собі мету: його планер має бути не першим, а кращим.
З осені 1924-го Сергій Корольов став студентом механічного факультету Київського політехнічного інституту, що привабив його, насамперед, славетним професорсько-викладацьким складом, наявністю планерного гуртка й тим, що в його стінах навчався Ігор Сікорський. В анкеті, що зберіглася, у графі «національність» написав – українець. На факультеті планувалося розпочати підготовку авіаційних інженерів. Для тих, хто не засвідчив свого пролетарського походження, навчання було платним. Студенти працювали, де лише траплялася нагода, оскільки лекції починались о 16-й годині.
Наприкінці літа 1926 року ректор Бобров визнав, що його спроби відкрити при механічному факультеті авіаційне відділення виявилися марними. І порадив охочим отримати цю спеціальність перевестися до Москви – у Вище технічне училище або Військово-повітряну академію. Сергій Корольов вибрав аеромеханічний факультет МВТУ ім. М. Баумана (згодом цей факультет виокремився в самостійний авіаінститут). Спеціальність – літакобудування.
Для дипломної роботи він затвердив двомісний літак власної конструкції. Науковим керівником погодився бути Андрій Туполєв. Після захисту проєкт літака Корольова «СК-4» перейшов у виробничу стадію. У першому польоті за штурвалом СК-4 був льотчик-випробувач Кошиць, а Корольов був пасажиром. Випробування відбулось успішно, хоча під час посадки було пошкоджено шасі.
Після закінчення ВНЗ і отримання диплома молодий інженер впритул зайнявся вивченням теорії Ціолковського. Ознайомлення з ідеями вченого почалося з книги «Реактивний аероплан», яку Корольов кілька разів простудіював, як то кажуть, від першої до останньої сторінки. Висновок з прочитаного для Сергія Павловича був чіткий і ясний: «Треба спробувати створити ракету для польоту в заатмосферний простір. Справа складна, насамперед треба створити літак з реактивним двигуном, а прообразом такого літака повинен стати планер на реактивній тязі». Так захоплений планерист перетворився на ще більш відданого своїй справі ракетобудівника, а в його професійний лексикон міцно увійшов термін «ракетоплан».
У цей же час Корольов познайомився з Фрідріхом Артуровичем Цандером – учнем Ціолковського, конструктором ракетних двигунів. Він і запросив молодого інженера співпрацювати з групою вивчення реактивного руху (ГВРР), в якій зібралися ентузіасти-однодумці. З березня 1931 року Корольов поєднував роботу в Центральному аерогідродинамічному інституті (ЦАГІ) з роботою в ГВРР, де очолював технічну раду.
У березні 1934 року Корольов на першій Всесоюзній конференції з вивчення стратосфери, яка проводилася в Ленінграді, зробив доповідь про можливості польоту людини в стратосферу на ракетоплані. Учений довів, що для подібного польоту краще підходить рідке паливо, оскільки воно ефективніше за тверде і дає можливість управляти двигуном. У тому ж році побачила світ перша книга Сергія Павловича «Ракетний політ у стратосфері»
Улітку 1935 року Сергія Корольова призначили начальником сектору крилатих ракет, а в лютому 1936 року він стає начальником відділу великих літальних апаратів при РНДІ. Величезне місце в його розробках в цей час займають безпосередньо оборонні проєкти.
Восени 1937 року до інституту докотилася хвиля політичних репресій. Установа багато в чому постраждала, оскільки користувалася підтримкою Тухачевського. Дуже багатьох знаменитих конструкторів тоді заарештували і помістили у перетворену на в’язницю будівлю ЦКБ-29. Сергія Корольова заарештували 27 червня 1938 року, звинувативши у приналежності до троцькістської організації та шкідництві на виробництві. 27 вересня 1938 року суд засудив 31-річного Королева до 10-річного терміну з перебуванням у виправно-трудових таборах на Колимі. Талановитого інженера-конструктора зі світовим ім’ям кинули до рудників, де він разом із тисячами інших в’язнів добував золото.
У 1939 році вирок був переглянутий. Видали наказ про переведення Корольова до в'язниці у Москві. Але доки до нього дійшла ця звістка, він уже був на межі життя та смерті, дуже хворий і без більшості зубів, які втратив від цинги.
Але це був лише початок. Ледве доїхавши до Магадану, щоб потрапити на пароплав «Індигірка» до закриття північної навігації на зиму – Корольов таки запізнився, що і врятувало йому життя. Це був останній рейс «Індигірки» – судно натрапило на скелі в штормовому морі та затонуло, а 700 з 1100 його пасажирів загинули в катастрофі, яка стала відомою як «Радянський Титанік». За іронією долі тих, хто вижив, врятував японський корабель, який перебував неподалік, про що не повідомлялось аж до розпаду Радянського Союзу, оскільки комуністи не хотіли показувати людяність японців, з якими вони воювали.
З вересня 1940 року Корольов відбував термін в ЦКБ-29, яким керував «зек» Туполєв. У роки війни в тому ж ранзі в’язнів вони разом із Туполєвим розробили «Ту-2».
У листопаді 1942 року відбулося переведення ув’язненого Корольова до Казані в КБ Глушкова, де велась робота над удосконаленням ракетного двигуна. Його призначили керівником окремої групи, якій доручалося конструювання авіаційної ракетної установки. У рекордно короткий термін (за 4 місяці) група Корольова впоралася з поставленим завданням, повністю розробивши проєкт ракетної установки.
У 1944 році звільнений згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР i в 1945 році відряджений до Німеччини, де в складі Технічної комісії знайомився з німецькою трофейною ракетною технікою. За успішне виконання робіт у роки війни зі створення ракетних прискорювачів для літаків нагороджений першим орденом «Знак Пошани».
У 1946 році Сергія Корольова призначили Головним конструктором балістичних ракет і начальником відділу НДІ-88. Під його керівництвом послідовно створювали перші у Радянському Союзі балістичні ракети (такі, що під час польоту практично не використовували аеродинаміку).
Від серпня 1956 року Сергій Корольов – керівник і головний конструктор найбільшого в державі ракетного центру ОКБ-1, він контролював діяльність багатьох науково-дослідних інститутів і конструкторських бюро. І весь цей час він все ще формально був «ворогом народу». Реабілітували його лише 18 квітня 1957-го, за пів року до запуску ним першого у світі штучного супутника Землі.
Запуск першого штучного супутника Землі 4 жовтня 1957 року відкрив нову еру в історії людства – еру практичного освоєння космосу. Крім наукового, супутник мав
важливе політичне значення. Його політ побачив цілий світ. Випромінюваний ним сигнал ловили радіоаматори по всій земній кулі.
Через секретність Корольов не отримав найвищої наукової нагороди планети. Коли комітет із присудження Нобелівських премій звернувся до радянського керівництва з проханням назвати ім’я конструктора першого штучного супутника Землі, голова держави Микита Хрущов відповів, що розробником нової техніки в СРСР є весь народ, а не одна людина. Історія із Нобелівською премією повторилася й після запуску в космос першої людини – Юрія Гагаріна.
Сергій Павлович Корольов помер у січні 1966 року у віці 60 років. Його смерть досі залишається таємничою з різними суперечливими версіями. Знайомство з КДБ і перебування на Колимі точно не додали йому здоров’я, а дехто каже, що він «занадто багато знав».
Саме існування Корольова та його справжнє ім'я були державною таємницею до самої смерті конструктора, щоб захистити його від можливих замахів з боку США за часів Холодної війни. А досягнення Корольова і десятків талановитих інженерів показувались як «колективні досягнення радянського народу». Некролог усе ж з’явився, і лише з нього люди довідалися про ім’я Конструктора і побачили його фотографію.
Сергій Корольов – інженер, який запустив людство у космос; індивід проти колективістської системи; українець, який вистояв під час радянських репресій. З особистими драмами та історіями кохання, яких вистачило б на кілька романів. Здійснив свої мрії, незважаючи ні на що. І залишив слід в історії людства нарівні з Архімедом, Гутенбергом і Едісоном.
Радимо прочитати:
Клімов А.А. Жертовний шлях до мрії: Сергій Павлович Корольов // Україна. Видатні постаті: [енциклопедія]. – Харків: Ранок: Веста, 2008.– С. 108–109.– (Дитяча енциклопедія). Петровський В.В., Семененко В.І. Невдячна захопленість космічного академіка: С. Корольов // Історія України: заборонені кохання: особистості, долі, почуття.– Харків: Школа, 2010.– С. 172–184.
Шевчук С.В. Сергій Корольов / пер. з рос. Н. Сидорова.– Харків: ПЕТ, 2015.– 127 с.– 127 с.: портр.– Бібліогр.: с. 127.– Випущено на зам. Держ. ком. телебачення і радіомовлення України за прогр. «Українська книга» 2015 р. – На обкл. авт. не зазнач.
Радимо переглянути:
