Павло Тетеря – одна з суперечливих і трагічних постатей в історії України XVII століття. Його гетьманство припало на період глибокої політичної кризи, відомої як Руїна – час розколу, міжусобиць, зовнішнього тиску і занепаду української державності після смерті Богдана Хмельницького.
Павло Тетеря (ім'я при народженні – Павло Іванович Мошковський, в деяких джерелах Моржковський (Morzkowski) походив із православної української шляхти, ймовірно, з Київщини. Від свого батька разом зі шляхетською гідністю успадкував козацьке прізвисько «Тетеря». Освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі, що дало йому гарну підготовку як адміністратору та дипломату. Добре знав латину, опанував ораторське мистецтво, за свідченням літописця, був «у науці письмовій вправний і в усяких справах біглий». Завдяки вмінню маневрувати у складних політичних умовах, він зробив блискучу кар’єру в державному апараті Гетьманщини.
Спочатку Тетеря був близьким соратником Богдана Хмельницького, виконував дипломатичні місії, а згодом обіймав посаду генерального писаря (одного з найвищих урядовців у Війську Запорозькому, сьогодні ми б сказали – начальником штабу). Разом із генеральним суддею Самійлом Богдановичем та іншими чинами Тетеря після Переяславської «чорної» ради возив до Москви грамоту, де мовилося, що гетьман Богдан Хмельницький з усією Україною добровільно визнає зверхність московського царя.
Відчуваючи наближення своєї смерті, Богдан Хмельницький скликав усю козацьку старшину, яка мала вибрати наступника, і як на одного із можливих претендентів на булаву вказав на свого зятя Павла Тетерю. Але гетьманом було обрано його сина Юрія Хмельницького.
Після смерті Богдана Хмельницького Тетеря підтримував Івана Виговського та брав участь у підготовці Гадяцького договору з Річчю Посполитою (1658), який мав на меті створити Велике князівство Руське в складі федерації з Польщею та Литвою.
У 1662 році Павло Тетеря після зречення Юрієм Хмельницьким гетьманства очолює владу. У червні 1663 року на Чигиринській раді Тетерю офіційно було обрано гетьманом Правобережної України. Це сталося після того, як Гетьманщина остаточно розкололася на дві частини: Правобережжя (контрольоване Польщею) та Лівобережжя (орієнтоване на Москву).
Одразу ж після виборів Тетеря відкрито перейшов на бік Речі Посполитої. У жовтні у таборі під Білою Церквою він присягнув на вірність королю: «Я, Павло Тетеря, присягаю Пану Богу Всемогутньому у Тройці Святій Єдиному, що на тому уряді гетьманства військ запорозьких, мені підлеглих, Найяснішому Янові Казимирові, королеві польському і шведському, вірним, зичливим і слухняним буду, всіляких сторонніх протекцій і панів зрікаюся і жодної не маю обирати іншої, окрім короля Його Милості і Речі Посполитої Польської».
Збереглося кілька його листів до польського короля, в яких він просить надіслати йому в поміч коронні війська, щоб спільно з ними вигнати орду й приєднати також і Лівобережну Україну до Польщі.
Виступаючи як союзник Речі Посполитої, від вимагав надати привілеї козацькій старшині, відмінити залежність православних від католицизму, повернувши відібрані уніатами захоплені православні храми.
Довідавшись, що гетьманом став Тетеря, і знаючи, що він прибічник Польщі, запорожці, за козацьким звичаєм од усього коша пишуть листа, де визнають його гетьманом. Але водночас вони радять новому гетьману розірвати спілку з поляками і застерігають, що інакше з ним учинять жорстоко.
Тетеря знехтував цим застереженням і уклав союз із польським королем Яном II Казимиром у війні проти Лівобережного гетьмана Івана Брюховецького та московських військ. У 1664 році разом із польським військом взяв участь у невдалому поході на Лівобережжя. Упродовж шести місяців 14 полків Тетері, військо короля і татарська кіннота воювали на Лівобережжі проти війська гетьмана Івана Брюховецького і московської армії. Врешті-решт Тетеря був змушений відступити на Правобережжя, його залишили союзники, а в тилу повстав полковник Василь Дрозденко. Спроба об’єднати Україну силою завершилася провалом.
Водночас намагання відновити владу Речі Посполитої в Україні викликало масове невдоволення серед козаків і селян. У відповідь на репресії та податковий гніт, в Україні вибухнула селянсько-козацька антипольська стихія, але це повстання придушувалося владою гетьмана (зокрема – повстання на Поділлі в 1664 році).
Не бажаючи випробовувати долю, у 1665 році Павло Тетеря проголосив полковника Уманського Михайла Ханенка наказним гетьманом, породивши в такий спосіб ще одного цілком законного та реального претендента на булаву «гетьмана України по обидва боки Дніпра».
Сам же втік до Польщі, прихопивши при цьому весь військовий скарб і гетьманські клейноди, а також державний архів, маючи намір згодом повернути собі гетьманську владу.
Після втечі Тетеря мешкав у Польщі, де прийняв католицтво, отримав шляхетство та посаду стольника на державній службі. Проте його становище там було непростим – поляки не цілком йому довіряли, а українці вважали зрадником.
Фактично пограбований єзуїтами у Варшаві (в еміграції, ведучи подвійну гру, підтвердив дарування варшавським єзуїтам маєтку у Висоцьку) і не діставши підтримки уряду Речі Посполитої, Тетеря схилився на бік Османської імперії.
Ось як пише про це в листі до дружини польський князь Ян III Собеський 29.7.1670 року: «Тетеря… який був гетьманом козаків, з розпачу, що… деякі пани захопили цілий його маєток і що його величність король написав до нього якого грубого листа, покинувши тут все, поїхав до Молдавії та піддався під протекцію турецького цісаря. Я вважаю, що ця людина дуже нам шкодить, бо знає все, що в нас діється».
У 1670 році відбулася зустріч Павла Тетері з турецьким султаном Мехмедом ІV в місті Едірне. Обговоривши дипломатичні питання щодо війни з Польщею, він думав, що ніхто про це не дізнається. Польські урядовці вивідали про змову Тетері з султаном і вирішили прибрати проблему зі свого шляху. Султан, дізнавшись у що хоче вплутати його Тетеря, наказав покарати його.
Відомості про смерть Павла Тетері дуже суперечливі. За деякими даними, навесні 1671 року його було отруєно. За іншою версією, Тетеря помер від хвороби, яку надбав під час мандрівки. Він помер в Едірне і похований в одній із православних церков.
Павло Тетеря – приклад українського політика, який опинився в надзвичайно складних обставинах і не зумів знайти оптимального шляху для України. Історики неоднозначно оцінюють його діяльність. З одного боку, він був талановитим дипломатом, освіченою людиною, що прагнула стабілізувати ситуацію в Україні. З іншого – його орієнтація на Річ Посполиту, жорстокість у боротьбі з опозицією та нездатність захистити інтереси свого народу викликали масове невдоволення і стали однією з причин подальшої Руїни.
Однак вивчення його постаті дає цінне розуміння тих процесів, які визначили подальшу долю української державності у XVII столітті.
Репродукції з ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE_
%D0%A2%D0%B5%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%8F
Радимо прочитати:
Дашкевич Я. Павло Тетеря // Володарі гетьманської булави: історичні портрети / авт. передм. В.А. Смолій; худож. Ю.В. Бойченко.– Київ: Варта, 1995. – С. 253–283.
Єшкілєв В.Л. Каїн: роман про гетьмана Павла Тетерю-Мошковського та його добу / худож. Ю.Є. Нікітіна.– Харків: Фоліо, 2020.– 612, [2] с.: іл.– (Прокляті гетьмани).
Павло Тетеря // Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі.– Київ: Центр учбової літератури, 2019. – С. 157–187.
Павло Тетеря // Чухліб Т.В. Гетьмани України-Русі / худож. О.К. Перепелиця.– Донецьк: БАО, 2012. – С. 86–92.
