Від принца крові до українського патріота
Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний) – не українець за етнічним походженням, він – українець духовно, за власним вибором і покликанням долі. Нащадок королівської династії Габсбургів, ерцгерцог, якого вважали претендентом на гетьманську булаву, український політик, дипломат, поет, полковник Легіону Українських Січових Стрільців та Армії УНР.
Вільгельм походив із імператорського роду Габсбурґів, який правив в Австро-Угорщині. Він з’явився на світ 10 лютого 1895-го, в родинному маєтку неподалік міста Пула на острові Люссін (Далматія, нині територія Хорватії). Його батьком був ерцгерцог Карл Стефан, а сам Вільгельм – троюрідний племінник тогочасного імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа. Він був шостою, найменшою дитиною в родині.
Батьки піклувались, щоб діти отримали хорошу початкову освіту вдома, тому винаймали їм іноземних викладачів і гувернанток. В родині діти вільно володіли англійською, французькою, німецькою, італійською та польською мовами. Батьки вимагали від них дотримання суворої щоденної дисципліни та забезпечували всебічний розвиток: окрім вивчення основних дисциплін, діти займалися спортом, садівництвом, опановували різні види мистецтва.
За спогадами Вільгельма, особливо запам’ятались йому з тих часів, морські подорожі з родиною до різних куточків світу, в які його брали вже з п’яти років.
Коли Віллі було десять років, родина переїздить до Польщі в маєток Габсбургів-Лотарингів що у місті Живець (деякий час, після першого поділу Польської держави містечко перебувало у складі Західної Галичини). «Там я перший раз почув про Українців, – писав у мемуарах Василь Вишиваний, – Поляки називали їх «Русіни» і висказувалися про них, як про розбишаків, бандитів. Я свято вірив, що Українці, які так недалеко від Живця живуть, це дійсно розбишацьке племя. В 17 році життя довелося мені поїхати в гуцульські гори. Їхав через Львів і Станиславів інкогніто. Вражіння з гуцульських гір мав чудесне… В Ворохті зустрів гуцула-селянина…(П. Шекерик-Доників) я замешкав у нього. Їздив скрізь, шукаючи українських розбишаків. Але надармо. Це мене розчарувало. Від тоді я зовсім змінився і до Живця вернув іншим, як виїхав». Зацікавленість до краю українців, їхньої історії та мови припала до душі юнакові. І це, незважаючи на імперські традиційні погляди та відверту симпатію до польської політичної думки та культури, що панували у родині
Освіту Вільгельм фон Габсбурґ здобував у реальному училищі Відня, потім – у військовій академії ім. Марії-Терезії міста Вінер-Нойштадт – найдавнішому у світі військовому навчальному закладі. Навчався юнак сумлінно, з цікавістю, навчальні дисципліни опановував легко.
1915 року, у розпал Першої світової війни, ерцгерцог закінчив навчання й отримав призначення до 13-го уланського полку у званні лейтенанта. Полк складався переважно з українських юнаків зі Львівщини, що спонукало ерцгерцога вивчити українську мову. Відтоді він цікавиться українською історією та літературою. За словами Вільгельма, першою українською книжкою, яку він прочитав, була мала «Історія України» Михайла Грушевського. Потім були твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Юрія Федьковича, Гната Хоткевича, Василя Стефаника та інші.
Якось підлеглий привіз з відпустки йому подарунок – вишиту сорочку, яку ерцгерцог залюбки носив (за спогадами, згодом у його гардеробі нараховувалось кілька вишиванок). Невдовзі в середовищі українських патріотів за ним затвердився псевдонім «Василь Вишиваний». А після завершення Першої світової війни це «українське ім’я» він буде використовувати офіційно в паспорті.
З 21-річного віку Вільгельм, як і всі інші Габсбурґи, став членом австрійського парламенту. Там він налагодив тісні зв’язки з авторитетними українськими діячами, які згодом, перебуватимуть на чільних ролях у революційні роки – Євгеном Петрушевичем, Костем Левицьким, Миколою Васильком. Вільгельм посприяв тому, щоб відомий український вчений Іван Горбачевський дістав призначення міністра охорони здоров’я в австрійському уряді.
Прихильність ерцгерцога до українців та їхньої історії, сміливі висловлювання на їхній захист викликали невдоволення у багатьох офіцерів, насамперед, поляків, які прозвали Вільгельма «Червоним князем», так би мовити, просоціалістичним (насправді ідеї соціалізму для нього були чужі). Така поведінка і погляди родича спричинила напруженість у відносинах з членами панівної династії.
Особливо активною позиція Вільгельма Габсбурга виявилась під час мирних переговорів у Бресті-Литовському. Ерцгерцог неодноразово письмово звертався до голови австрійської делегації міністра закордонних справ Оттокара Черніна щодо української проблеми, сприяв прийняттю проєкту «про західні кордони УНР і таємний додаток про ординацію автономного коронного краю Галичина», постійно інформував галицьких політиків про перебіг подій на переговорах і настрої австрійської делегації.
Після укладення Брест-Литовського миру війська Німеччини й Австро-Угорщини на запрошення уряду Української Народної Республіки почали наступ в Україну, звільняючи її від більшовицьких загарбників.
У березні 1918 року Вільгельм фон Габсбурґ отримав призначення командувати військовою групою австрійської армії, до складу якої входив Легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Через Тернопіль підрозділ прибув до Одеси, а потім до Миколаєва. Весна та літо промайнули на теренах Херсонщини й Запоріжжя. У цей період Василь Вишиваний вважався конкурентом Павла Скоропадського та претендентом на політичну владу в Україні. До прикладу, відомо, що у середовищі українських соціалістів Одеси був намір (травень 1918) підняти повстання проти режиму Скоропадського та передати владу ерцгерцогові Вільгельму як новому гетьманові України.
А ще раніше (1914) митрополит Андрей Шептицький плекав плани стосовно «можливої державної організації українських земель», згідно з якими, на чолі держави мав стати гетьман України з імператорської родини Австро-Угорщини. Згодом саме Вільгельма Габсбурга розглядали як кандидата на булаву. У жовтні 1917-го відбулася зустріч митрополита з Вільгельмом і, напевне, ці питання вони проговорювали.
Коли ж самого Вільгельма запитали про таку перспективу, він відповів: «Ви знаєте, панове, що я щиро полюбив український народ і сам почуваюсь українцем. Але я ніколи не думав про якусь кар’єру в Україні. Одначе коли буде воля цілого українського народу, щоб я став на чолі його держави, я не відкажуся від цього».
Проте такі плани залишилися на рівні розмов і намірів. Більшість українських політиків і офіцерів галичан все ж таки кандидатуру Вишиваного не підтримували, вважаючи «непрохідною». У цьому питанні Німеччина рішуче виступала на боці Павла Скоропадського як очільника Української Держави. І домоглася свого.
Між тим австрійське командування вимагало від УСС участі в роззброєнні селян і рейдах з реквізиції збіжжя. Але стрільці співчували селянству і ставились до землеробів гуманно. Така поведінка обурювала російських і польських поміщиків, які писали численні скарги австрійському керівництву. Чимало представників української інтелігенції та селянства, рятуючись від переслідувань австро-німецької військової адміністрації, знаходили собі притулок у середовищі УСС. У цій ситуації ерцгерцог ставився до своїх підлеглих досить лояльно. Його проукраїнська позиція почала дратувати владні структури Берліна і Відня, тому наказ-виклик «на килим» до столиць не забарився. Говорили суворо, вимагали пояснень і навіть мали намір розформувати підрозділ УСС. І хоча завдяки зусиллям ерцгерцога легіон було збережено, за наказом австрійського командування підрозділ передислокувався на Буковину до Чернівців (жовтень 2018). Тут Вільгельм фактично став командиром усього легіону Українських Січових Стрільців (понад дві тисячі солдат). Він був гордий з цього, мав за честь командувати такими вояками: «Я взагалі уважаю українців найкращими жовнірами».
У цей час події почали розгортатись дуже стрімко. Було зрозуміло, що Австро-Угорська монархія доживає останні часи. Тому західноукраїнські політики та військові почали шукати шляхів, щоб запобігти утвердженню польської влади на українській етнічних територіях (але єдності не сталося): одні ще вірили у можливість перетворення Австрії на федерацію національних держав і вдались до перемовин, інші, серед яких була більшість старшин УСС, готувались до збройного повстання.
Старшина легіону не залучала ерцгерцога до підготовки перевороту, не будучи впевненою у його реакції. До того ж, о цій порі Вільгельм захворів. Однак під час листопадових боїв у Львові Габсбург виявив себе як послідовний прихильник української державності. «Перебуваючи у шпиталі, він зробив усе можливе, щоби терміново передислокувати УСС до галицької столиці. 9 листопада, попри хворобу, він покинув Чернівці і прибув до Львова, де перебував як приватна особа до 21 листопада, тобто до відступу з міста українських військ».
До травня 1919 року Василь Вишиваний жив як приватна особа в монастирі отців Василіян у Краснопущі (Тернопільщина). Коли ж розпочався відступ Галицької Армії, він вирушив до Карпат, де в червні 1919 року його взяли в полон румуни. У вересні того ж року на вимогу уряду УНР ерцгерцога звільнили.
Він прибув до Кам’янця-Подільського, де налагодив зв’язки з керівництвом відновленої УНР. Отримав ранг полковника в українській армії, служив у Головному управлінні Генерального Штабу. Займався створенням військових навчальних закладів і підтриманням контактів із військовими місіями західноєвропейських країн. Але цю діяльність перервали трагічні події, які відбулися з українською армією1920 року.
Василь Вишиваний негативно поставився до Варшавського договору між УНР і Польщею, який визнавав приналежність Галичини й Волині до останньої. Свої погляди з цього приводу у доволі різкій формі він виклав у статті віденському часопису «Neues Wiener Journal». Дописувач вважав такий договір «ненатуральним» і зазначав, що «український народ стоїть цілком осторонь від цього союзу». Публікація викликала дуже негативну реакцію родини Габсбурга, поглибивши конфлікт із батьком, який орієнтувався на Варшаву та мріяв про польську корону. Невдоволеним було і керівництво Уряду УНР, яке ревно спостерігало за зростанням популярності Василя Вишиваного.
Вільгельмові було боляче дивитися на розпорошені українські сили та внутрішні чвари перед загрозою радянської окупації: «У нас один спільний дух, який родився з козацьких традицій, у нас одна ідея, одна програма, один прапор: одна, зʼєдинена, самостійна, суверенна Українська Держава», – пише він у своїх спогадах.
За межами України
Після поразки Української революції Василь Вишиваний подав у відставку і повернувся до Відня. Розчарований, пригнічений і самотній. Родина відцуралася Вільгельма, його позбавили спадку, двері багатьох впливових сімей перед ним зачинилися.
У цей період він хоче бути корисним, намагається знайти сферу для застосування своїх знань і сил. У австрійській столиці долучився до участі в діяльності Українського національного вільно-козацького товариства і навіть на деякий час став на чолі цього об’єднання. При ньому започатковано видання тижневика «Соборна Україна». Але співпраця з товариством тривала недовго, Вільгельмові були не до душі постійні сварки й інтриги між різними групами всередині об’єднання. Він самоусувається від активної участі в українському еміграційному політичному житті, хоча у різні часи неодноразово зустрічався з Павлом Скоропадським, Євгеном Коновальцем, Євгеном Петрушевичем, В'ячеславом Липинським, Віктором Андрієвським та іншими. Згодом навіть ці контакти зійшли нанівець. Але цікавість до українських справ та перебігу подій в Україні виявляв постійно.
Натомість, спробував себе Василь на літературній ниві, писав вірші, працював над мемуарами. У 1921 році видав збірник україномовної поезії під назвою «Минають дні», яку присвятив борцям, «що впали за волю України». Деякі його віршовані думки і заклики лунають актуально для нас і сьогодні:
До збруї! До збруї стрільці!
І рідну країну спасайте!
Повстаньте як вірні козацькі сини,
Героями в хату вертайте!
(«До збруї!», уривок)
У міжвоєнні часи Вишиваний мешкав у Парижі. Про цей період життя ерцгерцога відомо небагато. У деяких джерелах розповідають, що винаймав шикарну квартиру у центрі французької столиці, був завсідником аристократичних кіл еміграції та богемного середовища. Його роман з парижанкою сумнівної репутації, набув розголосу і скінчився скандалом…
Водночас ходили певні чутки, що Вишиваний мав зв’язки із французькою розвідкою та представниками інших європейських спецслужб, підтримував тісні контакти з українською діаспорою. Він перебував під пильним наглядом НКВС і намагався протидіяти радянському впливу на українців в еміграції. У джерелах є посилання на розсекречені радянські архіви, де наводять підтвердження того, що під час проживання в Парижі Вільгельм справді займався розвідувальною діяльністю, зокрема був добре знайомий з лідером ОУН Євгеном Коновальцем, з яким він неодноразово мав зустрічі у французькій столиці та допомагав налагоджувати міжнародні звʼязки на користь українського визвольного руху.
У 1935 році Василь Вишиваний повертається до Відня. Під час Другої світової війни, як і всі Габсбурги, рішуче відмовився від співпраці з нацистами і перебував під наглядом Гестапо. Він таємно співпрацював з ОУН. Через свої зв’язки із французькою та британською розвідками продовжує надавати допомогу українському націоналістичному підпіллю.
Вільгельм Габсбург після війни проживав у Відні в англійській зоні окупації. Продовжував займатися власним бізнесом, який заснував ще до війни – мав лакофарбовий завод. Пробував себе у ріелторській справі. Говорили, що налагодив особисте життя та одружився. Але вже тоді мав проблеми зі здоров’ям – у нього були хворі легені.
Контакти Василя Вишиваного з українським підпіллям зрештою виявилися для нього фатальними. 22 вересня 1947 року працівники «СМЕРШ» (секретна розвідувальна служба МДБ СРСР) у Відні його захопили і заарештували. Йому інкримінували шпигунську діяльність із західними державами, союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції у час і після Другої світової війни та у зв’язках з ОУН.
19 грудня 1947 року Вільгельма Габсбурга перевезли до Києва, де протягом півроку тривало слідство у його справі. Його принижували, піддавали тортурам. Допитували російською, він відповідав українською.
Попри всю безглуздість висунутих звинувачень, Василь Габсбург був засуджений до 25 років позбавлення волі та направлений до Володимирської тюрми.
«Достеменно невідомо чи був Василь Вишиваний на той час одружений, але серед особистих речей, які в нього вилучили під час затримання, були фотокартки хлопчика. Це син Вільгельма на ім’я Франц Піч. На одній зі світлин він зображений поруч із молодою жінкою, ймовірно, своєю мамою. Але про неї жодних біографічних відомостей в документах немає, лише вказано, що за результатами допиту «місцеположення сімʼї встановити неможливо».
Але вирок зостався не виконаним. 18 серпня 1948 року ерцгерцог помер у лікарні Лук’янівської в’язниці від двостороннього кавернозного туберкульозу легенів. Встановити місце поховання досі не вдалося. Реабілітація та відродження його чесного імені відбулися лише у 1989 році, посмертно.
Життя Вільгельма Габсбурга-Вишиваного – це історія безкориливої любові та жертовної відданості до своєї Духовної Батьківщини – України.
Вшанування пам’яті Василя Вишиваного
У сучасній Україні на честь Василя Вишиваного названо вулиці в Києві, Івано-Франківську, Чернівцях, Кам’янці-Подільському, Запоріжжі, Первомайську, площу у Львові, провулок в Одесі. 2020 року, до 130-річного ювілею діяча, випустили і погасили поштову марку.
У 2021 році в столиці України встановили погруддя «австрійському архікнязю – Василю Вишиваному».
Восени того ж року у Харкові в театрі «Схід Opera» відбулася прем’єра історичної опери «Вишиваний. Король України». Це спільний проєкт України й Австрії.
Життя та діяльність цієї непересічної людини і великого українця детально розглянуті в дослідженні істориків Юрія Терещенка і Тетяни Осташко «Український патріот із династії Габсбурґів».
За ініціативи товариша Габсбурга-Вишиваного по еміграції та ув'язненню – Романа Новосада в липні 2000 року у м. Відень (Австрія) в Українській греко-католицькій церкві Св. Варвари відкрито меморіальну дошку Василю Вишиваному (Вільгельму Габсбургу).
фото титул В. Вишиваний (Гасбург), 1915 р. // https://uk.wikipedia.org/wiki/
Радимо прочитати:
Гірняк Н. Полк. Василь Вишиваний: нарис.– Вінніпег: Видав. хор. УСС Дм. Микитюк, 1956.– 71 с.
Жадан С. Вишиваний. Король України: лібрето.– Чернівці: Мерідіан Черновіц, 2020.– 112 с.
Снайдер Т. Червоний князь: таємні життя габсбурзького ерцгерцоґа: монографія / пер. з англ. П. Грицака.– Київ: Грані-Т, 2011.– 294 с.
Сняданко Н. Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма: роман.– Львів: Вид-во Старого Лева, 2017.– 543 с.
Радимо переглянути:
Терещенко Ю., Осташко Т. Як австрійський ерцгерцог став українським патріотом: Електронний ресурс: Код доступу: https://localhistory.org.ua/texts/statti/iak-avstriiskii-ertsgertsog-stav-ukrayinskim-patriotom/
Василь Вишиваний (1895–1948) – борець за незалежність України (розсекречені документи) Електронний ресурс: Код доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/vasyl-vyshyvanyy/31536291.html
