Я борюся за свою батьківщину, тож не
боюся ані пут, ані темниць, і краще мені
загинути найстрашнішою смертю, аніж
стати свідком загибелі мого народу.
Павло Полуботок
Легенди часто приховують у собі більше правди, ніж може здатися на перший погляд. Так і історія Павла Полуботка – не лише про гетьмана, а про людину, чий незламний характер став основою переказів, які дійшли до наших днів. Його називали захисником волі, бунтівником перед царською владою та творцем легендарного «скарбу». Але перш за все він був українцем, який не скорився чужій силі.
Павло Леонтійович Полуботок (бл. 1660–1724) – чернігівський полковник, наказний гетьман Війська Запорозького Лівобережної України (1722–1724), захисник українського суверенітету. Освічена, вольова, прямолінійна людина, що не поступилася своїми принципами та фактично стала першим політичним в’язнем жахливих Петропавлівських казематів. Його ім’я стало символом боротьби за права та самоврядування українського народу у добу посилення російського абсолютизму.
Павло Полуботок народився близько 1660 р. на родинному хуторі Старополуботівському Чернігівського полку (нині – у межах села Шрамківка Золотоніського району Черкаської області), де в 1638 році налічувався 21 «дим» (хата), у заможній козацько-старшинській родині. Його батько, Леонтій Полуботок, був старшиною Чернігівського полку.
Приналежність родини до заможної і впливової старшинської верстви дала Павлові можливість отримати добру освіту. У 1670-х роках він навчався у Києво-Могилянській академії, де здобув знання з богослов’я, риторики, латини та права, набув досвіду управлінської роботи. Маючи таку ґрунтовну освіту, юнак швидко просувався у Гетьманщині найбільш сходженими кар’єрними сходами: у 1696–1697 рр. служив військовим товаришем Чернігівського полку, у 1697–1698 рр. – значковим товаришем, а в 1701-му став «уродженим його милістю паном і значковим товаришем військовим».
Як добре освічена людина завжди дбав про розвиток своєї особистості: мав чималу бібліотеку, колекціонував картини, ікони, зброю та речі декоративно-ужиткового мистецтва. Найбільше цікавився історією України.
Але у 1690 році на родину Павла Полуботка чекало серйозне випробування – гетьман Лівобережної України Іван Мазепа звинуватив батька, Переяславського полковника Леонтія Полуботка, і його сина у державній зраді. Обох у Батурині взяли під домашній арешт.
Леонтія Артемійовича визнали винним, бо той «промишляв про гетьманство та хотів гетьману і всім при ньому майбутнім згуби та безладдя в народі», за що позбавили уряду та маєтностей. Згодом усе залагодилося, стосунки з гетьманом Мазепою покращилися, обоє отримали прощення, їм навіть повернули частину майна. Павла Полуботка повернули на службу чернігівським полковником. На цьому посту він проявив себе як добрий адміністратор, який підтримував розвиток торгівлі та ремесел, як опікун освіти і церкви.
Однак згодом, коли у 1708 році Мазепа перейшов на бік шведського короля Карла XII, Павло Полуботок не приєднався до нього, залишившись на боці російського царя петра І. Ймовірно, розуміючи, що відкритий виступ проти московії може обернутися катастрофою для України. Таким чином після поразки Мазепи Полуботок зумів зберегти вплив і довіру царської влади.
У листопаді 1708 року на Глухівській козацькій раді у присутності московських військ і полковників п’яти козацьких полків було заплановане обрання нового очільника Української козацької держави. Павло Полуботок вважався першим претендентом на гетьманство, тим більше, що цього хотіла козацька старшина. Та булава дісталася іншому. Після смерті гетьмана Івана Скоропадського у 1722 році петро І не дозволив обрати нового гетьмана. Замість цього він створив Малоросійську колегію під керівництвом бригадира Вельямінова, що фактично підпорядкувала Гетьманщину російській адміністрації. Для збереження козацького устрою старшина обрала Павла Полуботка наказним гетьманом, тобто тимчасовим керівником Війська Запорозького, бо так, помираючи, заповів Іван Скоропадський.
Полуботок розумів, що Колегія знищує залишки автономії України. Він став на захист прав українського народу, виступав проти втручання російських чиновників у місцеве управління, судочинство та фінанси. Намагаючись домогтися справедливості, писав петиції до царя, у яких вимагав відновлення виборів гетьмана і дотримання прав, гарантованих «статтями Богдана Хмельницького». Діяльність Павла Полуботка викликала невдоволення петра І.
У 1723 році наказний гетьман разом зі старшиною надіслав до Петербургу «Колективну петицію», де відстоював права Гетьманщини та наполягав на виборах нового гетьмана. У відповідь цар наказав викликати Полуботка до столиці за антиросійську діяльність та підбурювання народу проти царя.
Будучи розумною людиною, Павло Полуботок відчував, що над його головою скупчувалися грізні хмари. Наче відчуваючи лихе, за легендою, перед арештом він таємно поклав під відсотки в акціонерний Банк Англії (Bank Оf England) 200 тисяч золотих монет 980-ї проби.
Оцінивши можливі суспільно-політичні ризики, у заповіті Павло Полуботок зазначив: внесокможуть забрати виключно його прямі нащадки, але лишень тоді, коли Україна стане незалежною. Спроби повернути золото до України робили не один раз – від царату до більшовиків та нащадків гетьмана, але всі вони виявилися марними. У 1990 році делегація від України теж відвідувала Лондон. Побували вони і в Bank of England, де отримали відповідь, що ніяких вкладнесків Полуботка в банку немає. Ще деякий час, уже після проголошення Незалежності України, це питання не сходило з газетних шпальт, навіть, піднімалося у Верховній Раді. Останній сплеск уваги світових ЗМІ до теми стався у 2007 році, коли преса вибухнула повідомленнями про повернення в Україну половини внеску
Павла Полуботка – за деякими попередніми оцінками, з відсотками сума сягнула 250 тон золота в еквіваленті, але це виявилося фейком.
Але повернімося до подій у Петербурзі. Аби покласти край балачкам про гетьманат, указом від 23 червня 1723 р. петро І заборонив в Лівобережній Україні нові вибори очільника.
Наказний гетьман ще намагався полемізувати – вказував на неправомірні дії президента С. Вельямінова, пропонував конституційні зміни, зокрема, замінити Малоросійську колегію Генеральним судом, що мав обиратись у складі семи повноважних членів, тощо.
За злісну непокору цареві Павлом Полуботком та його побратимами зайнялася Таємна канцелярія. Гетьмана заарештували і ув’язнили у Петропавлівській фортеці, розпочалися допити з тортурами. Незважаючи на страшні випробування, Полуботок не зрікся своїхпереконань.
Існує припущення, що Петро І приходив у каземат до Полуботка, намагаючись схилити смертельно хворого на свій бік, вмовити лікуватися, але марно. Розмова не склалася, розлючений цар наостанок почув від в’язня слова прокляття, що помре він у тяжких муках і постане перед судом Божим за катування України відразу ж після смерті гетьмана.
18 грудня 1724 року Павло Полуботок помер у в’язниці, імовірно, від хвороби, виснаження або отруєння. Тіло гетьмана було поховано у церкві Святого Сампсонія в Петербурзі.
Невдовзі й пророцтво наказного гетьмана стало реальністю: петро І, дійсно, помер через кілька місяців у страшних муках. Історики кажуть, що цар уже на смертному одрі згадував із жалем і острахом про Полуботкове прокляття.
Павло Полуботок залишив по собі пам’ять як послідовний борець за автономію України, який виступив проти самодержавної влади. Його ім’я стало уособленням чесності, мужності та державного патріотизму. Він був одночасно владним магнатом і вірним сином України, який не побоявся стати на захист її прав, навіть ціною власного життя. Ім’я наказного гетьмана Павла Полуботка назавжди залишиться в історії як символ честі, незалежності та національної гідності українського народу.
Понад 300 років віддаляють нас від часу правління Павла Полуботка, наказного гетьмана українського козацтва, а міфи та легенди навколо його суперечливої постаті та схованих ним скарбів не перестають хвилювати і сьогодні. Але найбільший скарб, який заповів славетний гетьман нащадкам, має духовну природу: це – любов до рідної землі, готовність піти заради неї на самопожертву.
Радимо прочитати:
Горобець В. Павло Полуботок / [авт. проєкту: В. Брехуненко, А. Бойко].– Київ: [б. в.], 2009.– 63 с.– (Гетьмани).
Полуботок Павло Леонтійович // Шудря М.А. Січ-мати.– Київ: Елібре, 2008. – С. 532–538.
Павло Полуботок // Чухліб Т.В. Гетьмани України-Русі / худож. О.К. Перепелиця.– Донецьк:
БАО, 2012.– 303 с., 8 арк. іл.: іл.– Загол. обклад.: Гетьмани України-Русі. Від лицарів степу до правителів країни.– С. 283–286.
Мушкетик Ю.М. Гетьманський скарб: роман.– Харків: Фоліо, 2007.– 415 с.– (Українська література).
Колісник Г.А. Тризна: історичний роман.– Київ: Український письменник, 1995.– 189 с.
