Титульне фото . https://vsyamagik.ru/uk/slov-yanska-mifologiya/
Тема української культури, традицій і вірувань є однією з найцікавіших для дослідження.
В українській міфологічній традиції багато що завʼязане з природними стихіями, явищами навколишнього світу, різноманітними життєвими випробуваннями, з якими стикалися наші предки. Усі ці сюжети, максимально наближені до щоденного побуту селян, описано як у народній творчості українців, так і в творах багатьох письменників. Міфологія наших предків ілюструє прагнення людини пояснити й упорядкувати навколишній світ, розкрити єдність людини та природи, а також має виразний національний колорит і художню й образну своєрідність. Одним із напрямків вірування українців став анімізм. Це слово з латинського перекладається як «душа», а сам термін означає віру в існування в тілі людини її двійника – душі, від якої залежить життя особи, її фізіологічний і психологічний стан.
Анімізм бере початок з приписування якостей двійників різним матеріальним об’єктам – людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. З часом до анімізму ввійшли уявлення про двійників хвороби, війни, ковальської справи тощо.
У словʼян для визначення двійників застосовували два терміни: менш могутніх називали душами, могутніших – духами. Отже, анімізм – це віра в існування душ і духів.
Відомий український фольклорист і етнограф Володимир Гнатюк подає такі узагальнені відомості про душу, відтворені з численних записів розповідей своїх співвітчизників: «У нашого народу немає чіткого погляду на природу душі, її витоки. Немає однозначних уявлень і про місце перебування душі в людськім тілі. Одні думають, що місце душі в голові або ямці під шиєю, інші – що в крові, грудях, у животі, печінці... Коли людина вмирає, тоді душа покидає тіло. Вона може виходити ротом у вигляді пари, мати вигляд маленького чоловічка з чистим та прозорим тілом, дитини з крильми. Може з’являтися як біле ягня, золота пташка, бджола, муха або пара. Ці уявлення свідчать, що спочатку душа мислилася як певна тілесна, тобто чуттєва, сила. Лише пізніше, у християнстві, душа набуває статусу духовної субстанції»…
У багатьох народів головними двійниками були душі померлих родичів, в тому числі й в українців. Тому первісний анімізм ще називають культом предків. У початковому анімізмі двійники уявлялися як інше тіло, невидиме і невідчутне. Побутувала думка, що за деяких обставин двійника можна побачити, почути, відчути, наприклад уві сні як відображення або у воді як тінь. А оскільки люди уві сні «бачили» й душі померлих, виникло уявлення про безсмертя двійників, яке переросло в уявлення про потойбічне життя. Первісні анімісти вважали, що країна мертвих розташована не на небі, а десь на землі чи під землею.
Життя душ уявлялось їм звичайним продовженням реального життя, в деяких впадках – у тілі інших живих істот.
Анімізм тісно пов’язаний із практикою табу (заборони на певні дії, що стосуються якоїсь істоти або предмета). Згідно із цими віруваннями, кожна річ у світі має душу або дух і намагання підкорити сили природи призвело до появи чорної та білої магії.
Але найвиразніше анімістичними віруваннями позначено українську демонологію. Її образи – це фантастичні, зооморфні чи антропоморфні істоти, наділені людськими властивостями, які можуть впливати на живу й неживу природу. Одухотворювались і природні явища – грім, блискавка, вихор тощо.
Якщо згадувати народні казки, легенди, українські міфи, то майже завжди в них наявні ознаки анімізму, тобто можна упевнено твердити, що українська культура не могла би існувати без своїх традиційних уявлень про природу, які складалися протягом століть на наших землях.
Якщо ми вже згадали про духів, то не можна не розказати за них трохи детальніше.
У деяких народів світу існує чіткий розподіл духів на злих і добрих, проте в українській міфології такої диференціації не було. Наші предки вважали, що добро і зло, яке несуть духи, визначається не так природою самих духів, як їхньою роллю в тій чи іншій ситуації. Навіть після прийняття християнства українець завжди ладен діяти за принципом: «Бога люби, але і чорта не гніви».
Духи поділялися зазвичай за календарною і родинною обрядовістю. Тому відомі нам через казки й легенди банники, домовики, лісові, степові та горні духи тощо існували у віруванні наших предків. Якщо їх потурбувати, то вони можуть і лиха завдати, а якщо задобрити, то й допоможуть. Саме тому, як приклад, залишали домовику в куточку шматочок хліба і трохи молока, щоб дух захищав дім і не пускав сторонні злі сили, охороняв сон.
У сучасному світі анімізм теж існує і посідає одне з важливих місць у віруванні нашого народу – це уявлення про Бога, сатану, янголів, безсмертні душі, віра в привиди і у можливість спілкування з душею померлого за допомогою блюдця, що крутиться або ж спеціальної дошки.
Але ця віра завжди нам допомагала, особливо на полі бою. Наша історія – це постійна боротьба за незалежність, за наш народ. Наші воїни вірили в те, що Покрова їх захистить, а дівчата, які залишалися вдома, молилися Богу й усім святим, аби їхні хлопці повернулися живими.
І ми нині віримо в нашіх вояків і молимося за них!
Радимо прочитати:
Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Космогонічні українські народні вірування та погляди.– Репр. вид.– Київ: Центр учбової літератури, 2020.– 414 с.
Кононенко О.А. Українська міфологія. Божества і духи.– Харків: Фоліо, 2020.– 191 с. : іл.
Корній Д. Чарівні істоти українського міфу. Духи-шкідники.– Харків: Віват, 2021.– 336 с. : кольор. іл.– (Оберіг).
Супруненко В.П. Ми – українці: Енциклопедія українознавства. У двох книгах.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 1999. Кн. перша.– 412 с.: іл., фото.
***
Анімізм. Що це таке.– Режим доступу: https://pyrogiv.kiev.ua/animizm-shho-ce-take/
Давні вірування, міфологія, анімізм, тотемізм.– Режим доступу: https://spadok.org.ua/davni-viruvannya/blog
