фото. Зразок опішнянської кераміки // https://virtmuseum.uccs.org.ua/ua/element/5
Гончарство – давнє ремесло, яке належить до традиційних українських ремесел виготовлення керамічних виробів з гончарної глини. Опішнянська кераміка – це вид мистецтва гончарства, що виник у селі Опішня Полтавської області. Опішнянські гончарі стали відомі своєю технікою виконання та характерними візерунками, котрі зробили їхні вироби неповторними. На початку ХХ ст. консул у Лондоні повідомляв Зіньківській повітовій земській управі про велику популярність опішнянської кераміки в Англії й просив збільшити її постачання на європейські ринки. У 1894 році в Опішному відкрито першу в Лівобережній Україні земську гончарну майстерню, що стала єдиним осередком розвитку гончарного шкільництва в Україні.
У 2008 році опішнянську та косівську кераміку включили до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Офіційна назва селища «Опішня», однак самі жителі вживають давню етнографічну назву «Опішне». Опішнянська кераміка – своєрідний символ української культури, світовий мистецький бренд. За словами українського етнолога Степана Павлюка, «Опішне стає настільки відомим, що як тільки згадують Полтавщину, то вже неодмінно виринає Опішне. Опішне набуває якоїсь особливої значущості…».
Керамічне виробництво в Опішні пов’язане з появою на цьому місці поселення. Перші письмові згадки належать до кінця VIII ст. До нас дійшло цінне свідчення О. Шафонського про існування в містечку гончарного цеху. Спочатку Опішня не була серед провідних гончарних осередків, але промисел поступово розвивався, і містечко перетворилося на один із найбільших гончарних осередків Лівобережжя. Вся родина гончара була причетна до промислу – готувала глиняну масу, фарби, поливу. Жінки займалися розписом та ліпленням іграшок, а чоловіки – розмальовували теракотовий посуд безпосередньо на гончарному колі після виточування. Діти допомагали батькам та поступово набиралися майстерності.
Характерно, що перед тим, як взятися до роботи, майстри казали «Господи, поможи» і починали працювати. Після закінчення роботи гончар також дякував Богу. Слова опішненського народного гончаря Василя Омеляненка про ставлення до власних виробів та їхнього продажу висвітлюють українську майстрову ментальність: «Оце є... душевний зв’язок! Думаєш, якщо власний твір порадує душі людей, то за нього можна і грошей не
брати...»
Оскільки існують розбіжності щодо хронології та культурної приналежності Опішнянського поселення, доцільно буде ознайомитися зі статтею «Найдавніша слов’янська кераміка з Опішні» Олега Сухобокова та Світлани Юренко. Під час розкопок 1957 та 1975 років були виявлені залишки житлових і господарських приміщень. Суттєвою деталлю інтер'єра житла були опалювальні пристосування у вигляді печей або відкритих вогнищ, які будувалися в одному з кутків. Більшість приміщень мали печі. Серед знахідок, зроблених під час досліджень, присутня колекція ліпленого від руки посуду. Автори статті звужують хронологічні межі існування пам’ятки другою половиною VIII ст.
Технологія виготовлення кераміки відбувається в ручному ліпленні з глини, оформленні на гончарному колі та подальшому обпалюванні в печі. Особливість опішнянської кераміки – це використання синьо-білої гами та природного орнаменту. У традиційних виробах можна побачити зображення птахів, тварин, квітів та інших природних елементів.Серед покладів багатьох керамічних глин місцеві майстри використовують глину сірого кольору, яка після випалювання стає світло-жовтою. Після ліплення глина близько тижня висихає в природних умовах. Потім відбувається процес випалювання, обробки глазурями чи розмальовування – і знову випалювання. Виріб виготовляють не менше 30–40 днів. Опішнянський розпис – це здебільшого
контурний рослинний орнамент: квіти, ґрона, колоски, гілки у вигляді букетів і віночків.
Розпис виконують ангобом, а потім виріб покривають поливою. Традиційна ж опішнянська кераміка часто була нефарбована або в натуральних тонах глини. Характерною рисою опішнянської кераміки є використання візерунків у техніці білої глини з відтінками блакитного та зеленого кольорів. Також вироби мають керамічну глазур, що додає їм блиску.
Опішнянський посуд вирізняється тонкостінністю, дво-трикольоровим розписом у вигляді кривулин, рисочок, крапочок, а також рослинних орнаментів – квітами, листям, ягодами, віночками. Відома місцева техніка розпису – фляндрівка. Колірна гама таких орнаментів – сполучення білого, червоного, зеленого, коричневого кольорів із невеликою кількістю
чорного.
Можна виділити декілька видів опішнянської кераміки. Це, перш за все, побутова кераміка – кухонний посуд, горщики, глечики, вази. Посуд має високі технічні якості. Для оздоблення інтер’єру використовується декоративна кераміка. На гончарні вироби майстри наносять візерунки для прикрас. Садова кераміка – керамічні вироби для декорування саду.
Часто це керамічні квітники, садові гноми, фігури тварин. Різноманітністю позначені дитячі глиняні іграшки (рибки, баранчики, кізочки, півники, коники, леви тощо). По-особливому розписують іграшки: це «гілка» на спині тварини, «кривулька з накапуванням» по обох боках, а також «сонце» на грудях тварин. Такий розпис – візитівка місцевої іграшки.
Особливою увагою до деталей і симетрії відрізняється церковна кераміка. Це архітектурні елементи для храмів та монастирів, наприклад, купольні шоломи, хрести, ікони. Багато уваги надається декоруванню виробів. Опішнянська кераміка приваблює композиційною яскравістю, різноманітністю форм, технічними прийомами, різнобарв’ям орнаментів, витонченістю і багатством кольорових співвідношень.
Відомі гончарі – Михайло Китриш, Василь Омеляненко, династія Пошивайлів, майстриня іграшки Ганна Діденко. В Опішні діють приватні гончарні художні майстерні відомих українських митців, заслужених діячів народної творчості України – Михайла Китриша, Василя Омеляненка, Миколи Пошивайла. А починалася опішнянська кераміка з імен майстрів Федора Чирвенка, Івана Гончаря, Івана Гладиревського, Юхима Резника.
Традиція є або її немає. Відродження народного мистецтва лежить у відтворенні конкретної народної традиції. Велике значення відіграє роль мистецтвознавця, який вивчає народні художні традиції. Співробітництво вчених і народних митців може давати гарні результати.
Незважаючи на можливість певної свободи в творчості, народний митець повинен враховувати певні канони, традиції, щоб бути впізнаним на ниві мистецтва. З одного боку, момент свободи сприяє виникненню чогось свого, власного індивідуального почерку, який може пізнаватися його шанувальниками, з іншого – втрата прив’язаності до індивідуальних рис конкретної місцевості, розірвання традиційної тяглості осередку. Поєднання канону та свободи в народному мистецтві може сприяти появі нових шедеврів, зберігаючи при цьому традиційність і продовження життя мистецтва. Зберігаючи ретельну технологію, майстри поєднують виготовлення класичних форм із експериментами зі стилем і дизайном. Вироби з опішнянської кераміки перетворилися на елементи національного одягу, рекламних сувенірів, ресторанного декору та інших сфер життя.
Сучасний розвиток кераміки та гончарства на Полтавщині пов’язаний з ремеслом і туризмом. У селі Опішня функціонує багато майстерень і магазинів виробів із кераміки, де можна їх придбати, а також взяти уроки гончарства та створити свій власний виріб. Доктор історичних наук Олесь Пошивайло зазначає: «Мудрість віків, сконцентрована в глиняних творіннях людських рук, має стати одним із джерел утвердження національної самосвідомости Українців і згуртування їх на розбудову власної державности. Не лінуймося пізнавати її! Збагачуймося дарами наших предків, що під покровом часу збереглися донині».
Опішнянська кераміка є елементом культурної спадщини України та залишається найкращою українською керамічною традицією і продовжує розвиватися в сучасному світі.
Опішне називають гончарною столицею України.
Радимо прочитати:
Крутенко Н. Розповіді про кераміку.– Київ: Либідь, 2002.– 252 с.: іл.
Національний симпозіум монументальної кераміки «Гіганти незалежної України» = National symposium of monumental ceramics «Giants of independent Ukraine»: альбом-каталог.– Опішне:
Українське народознавство, 2021.– 144 с.: фот. кольор.– (Академічна керамологіч. серія «Україна Гончарна»; вип. 7).
Українське Гончарство: Національний культурологічний щорічник. За роки 1996–1999.– Опішне: Українське народознавство, 1999.
***
Батирєва І. Опішнянська кераміка // https://authenticukraine.com.ua/blog/opisnanskaa-keramika
Шедеври гончарного мистецтва Опішні // https://spadok.org.ua/narodni-promysly/shedevry-goncharnogo-mystetstva-opishni
Радимо переглянути:
