Іл. Івахненко Андрій «Різня в Батурині 1708 року». 2000 р. https://uk.wikipedia.org/
2 листопада (за старим стилем) 1708 р. сталася Батуринська трагедія, або Різанина в Батурині. Таку назву в історичній літературі отримала каральна акція московських військ із захоплення та знищення столиці гетьмана Івана Мазепи – Батурина та його мешканців.
Місто Батурин розташоване в Чернігівській області, в 180 км від Чернігова, в 220 км від Києва. Перша згадка про місто датується 1625 роком. Батурин відіграв значну роль в історії України. У 1669–1708 та 1750–1764 рр. місто було резиденцією гетьманів Лівобережної України. В останній чверті XVII ст. Батурин був значним культурним центром. На початку XVIII ст. чисельність населення тут сягнула 10 тис.
Під час Північної війни (1700–1721 рр.) гетьман Іван Мазепа вирішив скористатися шансом позбутися впливу московії. За Мазепою також пішло Українське козацтво на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком і провідні члени старшини Гетьманщини. Після об'єднання Мазепи з Карлом XII російський цар петро І наказав покарати усіх, хто підтримав Мазепу, і захопити Батурин.
Місто було добре укріплене, оскільки являло собою фортецю, оснащену 70 гарматами. меншиков привів під її стіни 20-тисячне російське військо драгунів і стрільців та вимагав капітуляції. Оборону Батурина очолив козацький полковник Дмитро Чечель. Від капітуляції мешканці відмовилися, а козаки відповіли, що скоріше вмруть, ніж віддадуть гетьманську столицю супостату.
Російські війська штурмували Батурин три дні. Нападники зуміли потрапити всередину міста тільки завдяки зраді полкового старшини прилуцького полку Івана Носа через підземний канал. Жорсткий спротив гарнізону було придушено протягом 2-х годин. Сама різанина, як показали розкопки, була біля гетьманського палацу і будинків козацької старшини.
За різними оцінками, у цій трагедії загинуло від 11 до 15 тис. осіб. Жертвами погрому стали 6–7,5 тис. мирних громадян та 6–6,5 тисяч військових.
Меншиков наказав розп'ясти тіла козаків на плотах і пустити їх по річці Сейм, аби уся Гетьманщина дізналась про страшну долю міста. Керівників оборони катували і стратили, оборонців розіп’яли на хрестах. Захопленого у бою організатора оборони Дмитра Чечеля привезли до Глухова і колесували перед петром І.
Саме місто Батурин, в тому числі й православні храми, пограбували. За наказом меншикова місто спалили, а 28 церков знищили. Вигоріло 5 батуринських церков зі всіма, хто шукав у них порятунку. Знищили унікальну книгозбірню, унікальну колекцію зброї. Спалили і 30 млинів на річці Сейм.
Ця каральна акція московської влади стала відома в світі і вжахнула своєю жорстокістю. Французькі часописи вийшли із заголовками: «Страшна різня», «Жінки й діти на вістрях шабель». «Газет де франс» писала: «Усі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї москалів… Ціла Україна купається у крові».
Після спалення Батурина у великих і малих містах, які зайняла російська армія, вивішували царські укази до українського народу, а поруч виставляли голови полонених із гетьманської столиці, наколоті на палю.
У 1708 р. у Батурині було близько 20 тисяч мешканців, у 1726 р., через 18 років після знищення, це місто було безлюдним, а вцілілі мешканці жили по околицях (428 дворів).
З 1760 г. Батурин став власністю гетьмана Кирила Розумовського, який мав намір перенести столицю Гетьманщини знову до цього міста. Після ліквідації полкового поділу на Україні місто увійшло до складу Чернігівського намісництва, потім – Малоросійської губернії, а з 1802 р. – Чернігівської губернії.
З 1625 по 1923 рр. Батурин вважався містом. З 1923 по 2008 – селом. З 2008 р. Батурин знову отримав статус міста.
Сьогодні місто Батурин розташоване на території Бахмацького району Чернігівської області, на лівому березі річки Сейм. Місто має населення близько 2,5 тисяч мешканців, його включено до Списку історичних населених місць України. На території Батурина розташовані об'єкти Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця». Основні пам’ятки: Батуринська фортеця, Воскресенська церква, Покровська церква, Музей Археології, Палац Кирила Розумовського, Миколо-Крупицький монастир, Будинок Генерального судді В. Кочубея.
14 листопада 2008 р. у Батурині відбулися заходи з перепоховання жертв Батуринської трагедії. У тому ж році збудовано Меморіальний комплекс пам'яті жертв взяття Батурина. З 1995 р. у Батурині ведуться археологічні пошуки. У дослідженнях беруть участь українські та канадські науковці.
2 листопада в Україні є днем пам'яті Батуринської трагедії.
Батуринські події закарбувалися в народній пам'яті. Трагедію переживали та переосмислювали митці різних поколінь. Про них розповідає народна дума «Семен Палей і Мазепа». Тарас Шевченко, в поемі «Великий льох» (1845), присвятив цілий розділ подіям у Батурині.
Подіям у цьому місті також присвячені: повість Богдана Лепкого «Батурин» (1927), з першої книги історичної епопеї «Мазепа»; роман Романа Іваничука «Орда» (1992); збірка поезій Івана Шкурая (Деснаша) «Батуринська Голгофа»; дума А. Пашкевича на слова І. Мазепи та Й. Струцюка «Горить Батурин»; історичне оповідання Олелька Островського «Руйнування Батурина» (1913).
Рекомендуємо прочитати:
Киркевич В.Г., Віроцький В.Д. Гетьманська столиця Батурин.– Київ: Техніка, 2007.– 192 с.
Павленко С. Загибель Батурина 2 листопада 1708 р.– 2-ге вид.– Київ: Київо-Могилянська Академія, 2008.– 267 с.
Свербигуз, В. Батурин. Замкові господарі гетьманської булави.– Київ: Компания «МайклСофт», 2010.– 56 с
***
Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» https://baturin-capital.gov.ua/
Сайт «Мандруй Україною. Батурин» https://discover.ua/destinations/chernihiv-region-region/baturin
#Батуринська_трагедія #Різанина_в_Батурині #ІсторіяУкраїни
