фото. «Конотопська битва». Худ. Артур Орльонов, 2010
// https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons.jpg
Протягом століть росіяни хизувалися непереможністю свої військ, «славой русскаво оружія», перемогами у численних битвах і війнах. І сьогодні російська пропаганда продовжує твердити про військову доблесть і непереможність своєї армії, що, нібито ніхто у світі й ніколи не міг і може її побороти. І що війни росія вела винятково визвольні, на захист власної території та дружніх народів. Насправді це не відповідає істині. Один із прикладів такої «визвольної війни» та «непереможності русскаво оружія» пропонуємо в невеликій статті доктора історичних наук Ігоря Кочергіна про битву під українським містом Конотопом, яка відбулася 363 роки тому.
Розгром російського війська під Конотопом 28 червня 1659 року
Після смерті Богдана Хмельницького у 1657 р. новим гетьманом обрали генерального писаря Івана Виговського, який спочатку дотримувався промосковської орієнтації у зовнішній політиці. Однак, москва попри попередні домовленості не збиралася поважати суверенітет і територіальну цілісність Української козацької держави. Спочатку московити намагались інспірувати громадянський конфлікт і підтримали бунт запорожців, до якого приєднався полтавський полковник Мартин Пушкар. Іван Виговський придушив цей бунт. Тоді московський цар видав указ про розміщення військових залог у Чернігові, Ніжині, Миргороді, Полтаві, Білій Церкві та Корсуні. У відповідь І. Виговський та частина козацької старшини вирішили укласти мир із поляками.
8 вересня 1658 р. у Гадячі була укладена унія, згідно з якою в складі Речі Посполитої мало утворитися Велике князівство Руське, що символізувало спадкоємність козацької держави від Русі/Київської Русі.
На факт укладання між Військом Запорозьким (Гетьманщиною) та Річчю Посполитою у вересні 1658 р. Гадяцької унії московське царство відреагувало війною.
20 жовтня 1658 р. на територію України увійшло 20-тисячне московське військо на чолі з воєводою Г. Ромодановським. До березня 1659 р. козацьке військо майже повністю очистило Лівобережжя від московитів. Однак, тоді ж в Україну увійшли свіжі московські військові сили на чолі з О. Трубецьким та Ф. Куракіним. Вони взяли в облогу сотенне містечко Конотоп. Ворожі сили налічували до 70 тисяч війська, тоді як Конотоп обороняли 4 тисячі козаків під командуванням полковника Григорія Гуляницького.
29 квітня 1659 р. відбувся вирішальний штурм Конотопа, який не дав результату, після чого місто було взято в облогу, яка тривала 70 днів. Завдяки мужності захисників Конотопа гетьман І. Виговський зміг зібрати військо і через півтора місяці підійшов з ним до міста. При ньому була своєрідна військова європейська коаліція: 16 тисяч козаків, 3 тисячі поляків, сербів і волохів і 30–40 тисяч татар.
28 червня відбулася генеральна битва. Вирішальне значення мала тактика. Татарське військо розділилось: одна частина пішла ліворуч, а потім рушила на північ до с. Попівка; інша – висунулася різко праворуч до заболоченого місця Пуста Торговиця. Головне військо під проводом І. Виговського зав’язало бій із московитами біля переправи через р. Соснівку. Наступного дня військо І. Виговського стало вдавано відступати. Частина московського війська на чолі з С. Пожарським кинулася навздогін, потрапила в засідку в с. Соснівка і була розгромлена вщент. Сам С. Пожарський і багато російських дворян були взяті у полон.
Втрати московитів склали до 15 тис. чоловік убитими та полоненими. Покінчивши із залишками військ С. Пожарського, козаки й татари продовжували переслідувати ворога при його відступі ще протягом трьох днів аж до московського кордону.
Загиблих козаків поховали в одній братській могилі, а на її місці поставили церкву на честь Сорока мучеників Севастійських. Сьогодні це – Конотопський Вознесенський кафедральний собор, який люди за традицією і досі називають Сорокосвятською церквою.
Конотопська битва стала однією з найблискучіших перемог українського війська за всю історію. Під Конотопом полягла найкраща московська кіннота, а в москві запанував страх. Втім, українці не змогли скористатися перемогою. Іван Сірко здійснив напад на ногайські улуси, що змусило татар податися додому, польський король Ян Казимир також не надав допомоги. Без підтримки татар і поляків козацьке військо опинилося в скрутному становищі, яке врешті-решт призвело до втрати булави Іваном Виговським і подальшої Руїни.
За матеріалами з відкритих джерел та книги: Брехуненко В. Війна за свідомість. Російські міфи про Україну та її минуле.‒ К., 2017.‒ 280 с.
Радимо прочитати:
Бульвінський А. Конотопська битва 1659 року.– Київ, 2008.– 64 с.
Бульвінський А. Українсько-російська війна 1658–1659 років: основні битви, стратегія, чисельність та склад військ // Україна та Росія: проблеми політичних і соціокультурних відносин.– Київ, 2003.– С. 174–218.
Горобець М.В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: сосунки з Москвою та Варшавою, 1654–1665.– Київ, 2001.– 533 с.
Мицик Ю. Гетьман Іван Виговський.– Київ, 2004.– 84 с.
Яковлева Т. Гетьманщина у другій половині 50-х років XVII століття. Причини і початок Руїни.– Київ, 1998.– 447 с.
