Шовкова трава-ковила: краса й оборона наших степів

 

 

Українська природа дивовижна та багатогранна. Серед її різноманіття є і трава ковила, або ковил, яка здавна зачаровувала своїм виглядом. Наприкінці травня українські ковилові степи вкриваються дивовижними рослинами – стають зеленими, срібними, жовтими морями. Вони зачаровують своїм виглядом – тоненькими стеблами та ніжними, невагомими квітками. В описах ковилу порівнюють із шовком або сріблом, що розлилося та блищить на сонці, тому в народі вона знана ще як «шовкова трава». Сама ж назва «ковила» походить від праслов’янського «kovylь», пов’язаного зі словами «кувати», «бити», «рубати», тобто, скошувати, бо здебільшого ковила була рослиною для покосу. Є також регіональна назва – кійло.

 

Однак, існує ще одна версія походження назви, яка показувала що наші предки вміли бачити не лише зиск, а й красу в природі. Під час вітру стебла рослини хвилеподібно пригинаються до землі, ніби хвилюючись, і створюючи оптичну ілюзію моря зі срібла. До речі, цікаво, що в українській мові прислівник «хвилюватися» використовують для позначення стану людини або моря, бо походить від слова «хвиля». Люди, які проживають у степу, могли ніколи не бачити моря. Рослини ж та дерева, які нам можуть нагадувати море, колихаються (від слова «колихати, погойдувати»). Тому вважається, що свою назву трава отримала від прислівника «колихатися».

 

Усього в світі налічується 300 видів ковили, в Україні ж їх 27. Найпоширенішою на наших теренах є ковила українська. Для шовкової трави, яка росте в Україні, притаманні остюки пірчасті. Однак існує один вид, остюк якого волосоподібний, це Stipa capillata (ковила волосиста). Її також називають тирсою.

 

Ковилу відносять до злакових рослин, як і більшість сухостоїв степу. Вона добре пристосована до суворого степового клімату. Велику роль в цьому відіграє її коріння. Росте ковила кущиками, а корінь нагадує бороду. Завдяки цьому трава ніби впивається в землю, і вже ніякий вітер чи непогода не зможуть її вирвати, а інша рослина не зможе прорости. До того ж, волога, там де росте ковила, затримується краще ніж деінде.

 

До речі, скошену та висушену ковилу використовують у народній медицині. З неї роблять настоянки та відвари. Рослину часто поєднують з іншими травами для покращення лікарських властивостей. Особливо ефективною ковила вважається як засіб при проблемах з щитовидною залозою (зобі), паралічі, ревматизмі. А в народі оспівували її чудодійні сили, які могли передаватися тваринам. 

 

 

 

Ковила – багаторічна рослина, так, деякі кущики можуть прожити 300 років. Остаточно вмерши, трава перетворюється на родючий чорнозем. Однак, вона дуже вразлива до оранки, навіть пожежа їй не така страшна. Саме через те, що в Україні збільшується кількість посівних полів, всі види ковили можуть повністю зникнути. Тому зараз шовкову траву як вид віднесено до Червоної книги України у статусі «Неоцінений». В Україні вид охороняється в національних парках і заповідниках «Асканія-Нова», Азово-Сиваському, Українському степовому (філії «Хомутовський степ», «Кам'яні Могили»), Луганському (філія «Провальський степ» і «Стрільцівський степ»), вирощується в Донецькому ботанічному саду.

 

Також через зменшення популяції шовкові моря можна побачити у місцях, які не встигли зорати. Велику загрозу становлять і російські окупанти, які захопили більшу частину територій розповсюдження ковили. Здебільшого це Приазовська низина, Причорноморська низина та на північ Криму. Також окремі популяції (до сотні гектарів площею) можна зустріти на територіях Донецької, Луганської, Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей. Крім того, рослину можна знайти на Дніпропетровщині та Буковині. А раніше ковила зустрічалася майже по всій території України та була її окрасою і захисницею. 

 

Статус захисниці, вона отримала в степових регіонах, де часто бували набіги татар та інших кочових народів. Справа в тому, що зерна ковили мають цікаві властивості. Вони немов свердло вгвинчуються в землю, те саме відбувається коли зерня потрапляють у шлунок або на шкіру тварин. Коні загарбників їли траву, а її насіння пробивало шлунки та легені тварин, через що вони хворіли та вмирали. Так ковила могла призупинити кінні навали. Така доля могла спіткати і свійських тварин. 

 

Можливо тому в деяких регіонах ковилу пов’язували зі смертю або тугою за покійними. Особливо коли вона сильно шелестить підчас вітру. Це явище знайшловідображення в піснях, приказках та поетичних творах письменників.

 

 

                                                                    Тарас Шевченко

 

 

Проте, ковила у народній творчості символізує ще й свободу та силу. Таку символіку народ дав їй через місце розташування, бо південні степи асоціюються з козацьким життям, походами, духом свободи. Також шовкова трава – ідеал дівочої коси: «Ой коби в мене такі косоньки, такі жовтенькі, як се кійло (ковил)» На Буковині, наприклад, наречені вплітали рослину у весільний вінок, що утворював велику, пишну кулю із шовковистих волокон.

 

Стебла ковили порівнювали і з гривами коней. 

 

 

А в української письменниці Зірки Мензатюк є оповідання «Шовкова трава», в якому згадується романтична легенда про походження ковили. 

 

На Буковині біля містечка Вашківці є Аннина гора, названа на честь красуні Анни, яка, відволікши увагу нападників-турків на себе, врятувала багатьох подруг від полону, давши їм можливість утекти. Вороги на конях наздогнали дівчину, схопили її за коси, проте вона вирвалась і змолилася: «Земле, сховай мене!». І земля поглинула її. А на тому, місці, де впало волосся дівчини, виросла ковила. Місцеві люди шанують це місце, особливо дівчата, і ніхто не рве тут ковили, яка ніби срібними шовковими косами вкриває Аннину гору.

 

Ковила також знайшла відтворення і в сучасному медальєрному мистецтві. У 2010 році Національний банк України випустив пам'ятні монети номіналом 2 і 10 гривень, на реверсах яких зображена ковила українська та зазначена її назва латинською й українською мовами. 

 

 

 

 

Кучеревський В.В. Конспект флори правобережного степового Придніпров'я.– Дніпропетровськ: Проспект, 2004.– 291 с.

Мензатюк З. Шовкова трава // Зелені чари: зб. оповідань / худож.: Л. Остапенко, О. Бржосніовська, В. Ярош.– Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2012.– С. 134–136.

Пунько Б. Активізація природно-заповідної справи та розвиток рекреаційно-туристичної сфери в Україні // Стратегія економічного розвитку України: наук. збірник.– Київ, 2001.– Вип.4.– С. 98–107.