Освітянам на замітку

Тулянцев Андрій Анатолійович, 

кандидат мистецтвознавства, доцент,

завідувач кафедри вокально-хорового мистецтва

Дніпровської академії музики 

Дорош Анна Аркадіївна,

народна артистка України, професор 

Національного університету культури і мистецтв

Кочетков Вадим Євгенович,

доктор мистецтва, викладач кафедри історії та теорії музики 

Дніпровської академії музики

Дніпровський академічний театр опери та балету становлення та тенденції розвитку
(1974–2024)

Мета статті полягає у визначенні особливостей процесу становлення музично-художніх принципів Дніпровського академічного театру опери та балету в контексті розвитку української театральної культури другої половини XX – першої третини XXI ст. Дніпровський академічний театр опери та балету є сьомим колективом України, що поєднує у своїй сценічній естетиці жанри опери, балету, шоу-програми та має власну особливість, бо функціонує у промисловому регіоні, де має пропагувати зразки класичного мистецтва серед різних промислових верств населення. То ж, виявляючи конкретно-історичні умови, в яких відбувалося становлення Дніпровського академічного театру опери та балету, маємо з’ясувати соціальні та культурні чинники, що мали вплив на творчий розвиток цього колективу. На співпрацю театру та Дніпровської академії музики. 

Методи дослідження зумовлені специфікою наукового аналізу, що об’єднує в собі положення музичного театрознавства і ґрунтується на засадах історизму, єдності історико-мистецтвознавчого підходів. 

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в статті уперше розкривається стан оперно-балетної культури Дніпропетровщини другої половини XX – першої третини XXI ст., який в умовах соціально-політичних трансформацій характеризується активізацією становлення Дніпровського академічного театру опери та балету. Попередниками цієї трупи були Катеринославська консерваторія (1918–1923), Дніпропетровський Робітничий оперний театр (1931–1941), Оперна студія Дніпропетровської обласної філармонії (1949–1955), вокальний відділ Дніпропетровського музичного училища ім. М.І. Глінки, хореографічне відділення Дніпропетровського театрального училища. 

Висновки. Стан оперно-балетної культури на Дніпропетровщині другої половини XX – першої третини XXI ст. характеризується активізацією формування Дніпровського академічного театру опери та балету в умовах соціально-політичних трансформацій. Відбувалося вдосконалення дириґентської, режисерської, вокально-акторської, хореографічної майстерності, сценографічних пошуків. У процесі взаємодії традицій та новаторства у сценічній практиці дніпровської трупи можна виокремити такі етапи: 1974–1990, 1991–2021, 2022–2024 рр.

Ключові слова: театр, опера, балет, оперета, шоу-програма, композитор, дириґент, режисер, балетмейстер, хормейстер, сценограф, артист-вокаліст, артист балету 

Tulyantsev Andrey, PhD in Arts, associated professor, the heard of 

the chair Vocal and Сhoral art in Dnipro Academy Music 

Dorosh Anna, Peopleʼs Artist of Ukraine, associated professor of 

National University of Culture and Arts

Kochetkov Vadim, Doctor of Аrts, associated professor of the chair 

History and Theory music in Dnipro A

cademy Music 

Dnipro academic theater of opera and ballet: establishment and development trends

(1974–2024)

The purpose of the article is to determine the peculiarities of the process of formation of the musical an artistic principles of the Dnipro Academic Theater of Opera and Ballet in the context of the development of Ukrainian theatrical culture of the second half of the 20th – first third of the 21st centuries. The Dnipro Academic Theater of Opera and Ballet is the seventh collective of Ukraine, which combines the genres of opera, ballet, show program in its stage aesthetics and has its own peculiarity, because it functions in an industrial region. De should promote examples of classical art among various industrial strata of the population. Also, identifying the specific historical conditions in which the formation of the Dnipro Academic Theater of Opera and Ballet took place, we must find out the social and cultural factors that had an impact on the creative development of this collective. For the cooperation of the theater and the Dnipro Academy of Music. Research methods are determined by the specifics of scientific analysis, which combines the provisions of musical theater studies and is based on the principles of historicism, the unity of historical and artscientific approaches. Scientific novelty is that the article reveals for the first time the state of the opera and ballet culture of the Dnipropetrovsk region in the second half of the 20th – first third of the 21st centuries, which in the conditions of socio-political transformations is characterized by the activation of the formation of the Dnipro Academic Theater of Opera and Ballet. The predecessors of this troupe were the Katerynoslav Conservatory (1918 – 1923), the Dnipropetrovsk Workers' Opera Theater (1931 – 1941), the Opera Studio of the Dnipropetrovsk Regional Philharmonic (1949 – 1955), the vocal department of the Dnipropetrovsk Music School named after M.I. Glinka, choreographic department of the Dnipropetrovsk theater school. Conclusions. The state of opera and ballet culture in the Dnipropetrovsk region in the second half of the 20th – first third of the 21st centuries is characterized by the activation of the formation of the Dnipro Academic Theater of Opera and Ballet in the conditions of socio-political transformations. Conducting, directing, vocal-acting, choreographic skill, scenographic research were improved. In the process of the interaction of traditions and innovation in the stage practice of the Dnipro troupe, the following stages can be next: 1974 – 1990, 1991 – 2021, 2022 – 2024.

The key words: theater, opera, ballet, operetta, show program, composer, conductor, director,choreographer, choirmaster, scenographer, vocalist, ballet dancer.

Постановка проблеми. Одне з головних завдань музичного театрознавства України у XXI столітті – вивчення різноманітної діяльності національних оперно-балетних і музично-драматичних театрів у процесі виконання та збереження музичної класики, впровадження сценічних експериментів та інтерпретації творів сучасних українських композиторів. Йдеться про феномен майстерності дириґентів, режисерів, балетмейстерів, хормейстерів, сценографів, артистів-вокалістів, солістів балету, художників костюмів, художників із відеоконтенту. В межах проблематики музичного театрознавства поняття «театр опери та балету» характеризує функціонування величезної мистецької структури, зважаючи на специфіку її соціальної реалізації: репетиційний процес, рекламна компанія, менеджмент, прем’єрні покази, фахова критика та враження слухача-глядача, гастролі, сценічне довголіття (чи, навпаки ?) здійсненої вистави. Дніпровський театр опери та балету виховав за п’ятдесят років діяльності цілу плеяду видатних митців, створив умови для подальшого творчого розвитку багатьом молодим виконавцям. Складові цієї діяльності визначені поняттям постійної зміни творчих генерацій, передачі плідного виконавського досвіду талановитій молоді.

Актуальність дослідження визначається відсутністю комплексного та системного вивчення діяльності Дніпровського академічного театру опери та балету, в контексті розвитку української сценічної культури першої третини XXI століття, введенням окресленої теми до сфери музично-театральної регіоналістики.

Огляд літератури. 50-річний творчий шлях Дніпровського академічного театру опери та балету висвітлювався на шпальтах місцевих газет, таких як «Зоря», «Прапор юності», «Днепр вечерний», «Днепровская панорама», журналах «Бористен», «Театр +» та інших. Серед авторів відомі митці, театрознавці, музикознавці, а саме – А. Тулянцев [5; 6; 7; 8; 9], О. Місник [4], Т. Шпаковська [10], В. Кочетков [2; 3], В. Вовкун [1] та інші. Статті, надруковані на сторінках цих видань належать до таких жанрів як рецензія, нарис, творчий портрет, есе, замальовка, інтерв’ю, розгорнута інформація, фоторепортаж. У XXI столітті Дніпровський академічний театр опери та балету має також персональну сторінку у facebook.

Мета статті полягає у визначенні історичного значення 50-річної діяльності Дніпровського академічного театру опери та балету у промисловому регіоні, а також в аналізі специфіки впровадження репертуарної політики трупи, де артисти-вокалісти співають та грають не тільки в оперних виставах, а і в оперетах, шоу-програмах, а артисти класичного балету танцюють у постановках сучасної хореографії.

Об’єктом дослідження є Дніпровський академічний театр опери та балету, в контексті розвитку української музично-театральної культури другої половини XX – першої третини XXI ст., а предметом – особливості формування художньо-естетичних принципів Дніпровського академічного театру опери та балету.

Виклад основного матеріалу. Висвітлюючи активізацію музично-театральних процесів на Дніпропетровщині другої половини XX – початку XXI ст., маємо стверджувати як істину, що наповнення соціокультурного простору багато в чому є визначеним не тільки історичною, а й сучасною діяльністю Дніпровського академічного театру опери та балету; попередником якого є Дніпропетровський робітничий оперний театр (1931–1941), чия творча біографія була знищена подіями Другої світової війни. Театр мав абревіатуру «ДРОТ» і розташовувався у приміщенні, де у XXI ст. успішно працює Дніпровський академічний театр драми та комедії (ДРАМІКОМ). «ДРОТ» відкрився оперою «Яблуневий полон» О. Чишка, до репертуару увійшли обов’язкові для тих часів твори: «Поема про сталь», «Броненосець Потьомкін» В. Йориша, «Кармелюк» В. Костенко та інші. Значна увага приділялася зарубіжній і українській класиці. Режисерами трупи були Е. Юнгвальд-Хількевич, М. Стефанович, Й. Лапицький, С. Каргальський; дириґентами – П. Васильківський, В. Шнайдерман. Серед визначних артистів-вокалістів – І. Бронзов, О. Кривченя, А. Кабанців, Н. Слободіна, Е. Лейтіс. Балетмейстерами працювали П. Вірський і М. Болотов, примою-балериною була визначена Надія Виноградова (учениця А. Ваганової). 

Європейські й українські балети, зокрема «Пан Каньовський» М. Вериківського, «Міщанин з Тоскани» В. Нахабіна доводили високий рівень цієї трупи, яка була евакуйована до Красноярська й об’єднана з Одеським театром опери та балету, а потім розформована, оскільки приміщення виявилося зруйнованим під час війни [5]. 

У повоєнний час у складі Дніпропетровської обласної філармонії протягом кількох років працювала Оперна студія, солістом якої був К. Огнєвий.

XXI століття увібрало всі зміни: економічні, політичні, соціальні, художньо-естетичні. Адміністративними фахівцями трупи Дніпровського академічного театру опери та балету у 2024 році є: директор і художній керівник, художник-постановник, лауреат іменної міської мистецької премії ім. Анатолія Ареф'єва (2024, для художників-постановників) Костянтин Пінчук; головний дириґент – Ігор Пучков; дириґенти – Сергій Горкуша, Олександр Кулішов; головний хормейстер – Ірина Непочатих; режисер-постановник – Юлія Панченко; головний балетмейстер, народний артист Республіки Молдова – Андрій Литвинов; балетмейстер, заслужений діяч мистецтв України – Олександр Соколов; художник костюмів – Вікторія Алхімова-Котова; художник-декоратор з відео оформлення вистав – Ксенія Золотухіна; художник-модельєр – Юлія Алієва; начальник художньо-постановочної частини – Вадим Логачов; заслужена працівниця культури України, заступник директора – Анна Бойченко.

Творчий шлях цього колективу цілком відповідає загальним тенденціям історичного розвитку епохи «соціалістичного реалізму» та зафіксував такі епізоди: «Дніпропетровський державний академічний театр опери та балету – культурно-освітня установа. Заснований у 1974 році. Фундатори – М. Литвиненко (директор), П. Варивода (головний дириґент), А. Лимарев (головний режисер), Л. Воскресенська (головний балетмейстер), В. Кіосе (головний хормейстер), А. Арефʼєв (головний художник). Відкрився оперою «Князь Ігор» О. Бородіна. Від 2002-го – академічний» [10]. У 2024 році Дніпровському академічному театру опери та балету – 50 років. До цієї історичної дати колектив підготував велику кількість заходів, які стали грандіозними видовищними святами оперно-балетного мистецтва.

Головним глядачем-слухачем вистав цього театру стало багатошарове і демократичне у своїй основі населення промислово-робітничих міст області – Дніпра, Кривого Рогу, Камʼянського, Нікополя, Марганцю, працівники Південного машинобудівного заводу (враховуючи діяльність цієї організації – Дніпропетровськ протягом довгих років був закритим містом для іноземців), та, насамперед, міська інтелігенція, що найбільш виражено втілювала домінуючі риси театрально-музичного менталітету. Саме ця соціальна група мала визначальний вплив на формування як соціокультурного середовища, так і художньо-естетичного простору регіону.

Репертуар різних сезонів представляє своєрідний «калейдоскоп видовищ», концентрат різнорівневих постановочно-виконавських тенденцій та конкретно розподіляється за художньо-ідеологічними нормативами, що відповідають професійним вимогам театру. 

У кожному сезоні 1970–1990-х років ставилися шість творів, серед яких значилися: опери «Травіата», «Ріґолетто», «Аїда», «Трубадур», «Набукко» Дж. Верді; «Чіо Чіо Сан», «Тоска», «Турандот», «Богема» Дж. Пуччіні; Ж. Бізе «Кармен»; «Весілля Фігаро» В.А. Моцарта; «Норма» В. Белліні; «Дзвіночок» Г. Доніцетті; «Джоконда» А. Понк’єллі, «Поргі та Бесс» Дж. Гершвіна.

Першим головним дириґентом театру був заслужений діяч мистецтв України Петро Варивода. Він володів глибоким художнім впливом техніки дириґування на оркестрантів (та й на публіку), знав механізм такого впливу і чому ця техніка має такий сильний вплив на свідомість і підсвідомість людини, яка сприймає музику, на всю її психічну, емоційну сферу.

Творчість народного артиста РРСФР Бориса Афанасьєва сягала вершин дириґентського мистецтва та сприймалася публікою і музикознавцями як художній і соціокультурний феномен у музично-естетичному і соціально-психологічному аспектах. Борис Афанасьєв вимагав від оркестрантів злагодженої демонстрації універсального дуже витонченого, вивірено-чуттєвого звуку, який можна застосувати з незначними стилістичними концептуальними змінами, які він вважав за необхідне. Ці концептуальні зміни допомагали розкрити художню різноманітність звуків. Саме про дириґента Бориса Афанасьєва та його унікальну мануальну техніку, про специфіку публічної художньої діяльності дириґента й оркестру, їхню творчу взаємодію, друкувалося безліч статей на сторінках тогочасних газет і журналів.

Дириґентська майстерність заслуженого діяча мистецтв України Миколи Шпака повинна розглядатися не тільки у так званому «чистому» вигляді, а й у соціальному просторі. Значущість дій та взаємин дириґента з артистами оркестру на репетиціях та на концертній естраді була очевидною. Адже під час публічних виступів дириґент Микола Шпак і оркестр відчували принципово новий, ні з чим не порівнянний психологічно-емоційний стан, що вів, як правило, до великого творчого підйому. Результатом цієї складової є створення Миколою Шпаком на базі театру ансамблю народної музики «Козацькі шляхи», та успішні гастролі колективу у Польщі, Ізраїлі. 

Народний артист України, головний режисер Дніпропетровського театру опери та балету Юрій Чайка завжди враховував особливість оперного театру, яка полягає в тому, що на початку кожного музично-вокального епізоду зорове враження є сильнішим за слухове. Тому режисер завжди оригінально будував початок рухливої мізансцени, забезпечуючи її точними образними й життєво-достовірними деталями, а потім виводив співаків-акторів на авансцену. Еволюція оперної режисури у творчості Юрія Чайки довела, що вже до кінця XX ст. у виставах Дніпропетровського театру опери та балету визрівали важливі передумови появи нових оперних реалій. Творчим пошукам Юрія Чайки було властиве надактивне проникнення в оперну постановку інших видів мистецтва, що посилило здатність вираження смислів в опері. Здійснюючи інформаційно-практичний обмін оперних майданчиків із широкою аудиторією та формуючи сприятливе медіа-середовище для оперних постановок, режисер мав можливість передати культурні принципи і норми побудови гармонійних форм опери також сучасному поп-мистецтву, що сприяло культурному впливу на глядача-слухача й виховувало його естетичні смаки. 

Ефекти реалізації режисури Юрія Чайки, що зводилися до трьох форм – драматичної, позажанрової, продюсерської – спровокували народження на Дніпропетровщині нової форми опери – експериментальної. Основи експериментальної опери стали передумовами саме для режисерської опери. 

Таким чином, відбувався процес становлення нового оперного жанру. Це підтверджується постановкою моноопери «Листи кохання» В. Губаренка, в якій режисер Ю. Чайка додав двох чоловічих персонажів – Луї, якому адресовані ці листи (Олександр Прокопенко) та листоношу (народний артист України Анатолій Дудка), що привозив листи. Завдяки цьому прийому постановка трансформувалася у більш реалістичну площину, а містифікація (Героїня давно вже померла, а листи від неї продовжують надходити) втрачала свою потойбічність. Таким чином, з’являлася сценічна дія та зовнішні ефекти.

Світло рампи на дніпровській оперній сцені побачили такі твори українських композиторів: «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка» М. Лисенка, «Богдан Хмельницький» К. Данькевича (Державна премії України ім. Т.Г. Шевченка, 1977), «Повернений травень» В. Губаренка, «Концерт для голосу з оркестром» Р. Глієра, «Пробудження» Л. Колодуба, «Грім з Путивля» В. Ільїна, «Прапороносці» О. Білаша.

Дніпропетровський театр опери та балету був трупою, в якій співали й танцювали справжні «зірки» музичної сцени. Преса тих часів, телевізійні та радіопередачі активно висвітлювали досягнення багатьох митців, серед яких – народна артистка України та СРСР, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка Нонна Суржина (меццо-сопрано). Співаючи меццо-сопрановий репертуар, Н. Суржина завжди визначала структурні відповідності та закономірності у феномені партії-ролі, досліджувала самобутню психотехніку співака-актора в опері, аналізувала механізми сценічного втілення партії-ролі вокалістом, який присвятив свою творчість оперному театру, виявляла справжні взаємини естетики опери різних століть зі сценічною творчістю співаків-акторів XX–XXI сторіч у даному виді театру, здійснювала пошук методів виховання співака-актора у реаліях оперного мистецтва нашого часу.