Освітянам на замітку

Орієнтири толерантності в дошкільному вихованні

     Кожна дитина, хоч би яка вона була, - це передусім унікальна особистість. 1, незважаючи на особливості розвитку, вона мас рівні  іншими дітьми права, впливати на формування здорових відносин дітей між собою в докладах дошкільної освіти мають педагоги. Навчитися цього не складно, варто тільки захотіти.

Храмцова, Вікторія (практична психологиня).  Вчимося поважати : семінар-практикум // Психолог дошкілля (Шкільний світ) : всеукраїнська газета для психологів, вихователів. - 2021. - № 1/2. - С. 66-72

Анотація: Розглядається психологічна складова у формуванні толерантного середовища у закладі дошкільної освіти в умовах інклюзивного навчання.

      ЮНЕСКО визначає інклюзивне навчання як «процес звернення й відповіді на різноманітні потреби учнів через забезпечення їхньої участі в навчанні, культурних заходах і житті громади та зменшення виключення в освіті та навчальному процесі». Але питання інклюзії варто розглядати не лише в аспекті створення доступного освітнього середовища для дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивна освіта в широкому сенсі передбачає створення рівних можливостей для всіх категорій дітей в Україні: для дітей із ромських сімей, для дітей із сімей внутрішньо переміщених осіб, для дітей інших національних меншин, які мешкають у нашій країні.

    Жоден із них не має відчувати себе іншим — і це головне завдання інклюзії. Метою інклюзії є подолання соціальних, фізіологічних та психологічних бар'єрів на шляху залучення дитини з особливостями розвитку до загальної освіти, до життя в соціумі.

     Отже, інклюзія передбачає зміни. Це неперервний процес навчання та активної участі всіх дітей у житті закладу. Інклюзія — це процес, спрямований на перетворення дошкільних навчальних закладів на заклади з таким освітнім простором, який стимулює та підтримує не тільки дітей, а й усіх членів колективу.

    Обґрунтовано, що інклюзивне навчання корисне не лише для дітей з особливими потребами, а й для їхніх однолітків, оскільки сприяє розвитку емпатії, толерантності, формуванню реалістичного світогляду Водночас одним із чинників, що гальмують інклюзію, визнають неготовність частини педагогів, здорових дітей і їхніх батьків взаємодіяти із дітьми, які мають особливі потреби.

    Так, формування в інклюзивному навчальному закладі толерантного освітнього середовища є важливим соціальним, педагогічним і психологічним завданням.

Але наразі ми маємо дуже несприятливі чинники для цього — порушення сімейних зв'язків, відчуження дорослих і дітей, підвищена конфліктність і нетерпимість у взаєминах, вакуум, у якому часто опиняються діти. Середовище дошкільного закладу покликане наскільки можливо нейтралізувати ці чинники та організувати сприятливі обставини для виховання толерантної особистості.

      Слід зазначити, що толерантність, як і будь-яку іншу якість, у дитини набагато легше сформувати, якщо союзниками педагогів у цьому питанні є її батьки. Вітчизняні та зарубіжні науковці обґрунтували, а практика підтвердила користь інтегрованого навчання не лише для учнів із психофізичними порушеннями, а й для учнів із типовим рівнем розвитку, оскільки це сприяє розвитку в них емпа- тії, уможливлює об'єктивну самооцінку, формує реалістичний світогляд.

    Тому з батьками здорових дітей потрібно проводити цілеспрямовану роботу, роз'яснювати їм важливість виховання в дітей толерантності й культури міжособистісного спілкування.

     Водночас сам педагог має бути прикладом толерантного й поважного ставлення, показувати позитивний зразок гуманної взаємодії з родиною. Якщо чуйність, тактовність, терпіння, увагу та повагу до всіх без винятку дітей і батьків педагоги проявлятимуть із перших днів перебування дитини в закладі, це стимулюватиме прояв таких якостей у дітей і їхніх батьків.

     У толерантному освітньому середовищі діти не лише отримують інформацію про толерантність, а й набувають досвіду життя у відкритому демократичному суспільстві.

Найдієвішими методами виховання толерантності в дітей є розвивально-профілактичні вправи, що мають на меті навчити дітей сприймати та приймати себе такими, які вони є, приймати інших дітей, взаємодіяти з іншими, відкрито висловлювати свої побажання та бути готовими відчути та прийняти позицію партнера по грі; навчити домовлятись; розвивати пізнавальну активність, щоб дитині було цікаво пізнавати навколишній світ і світ іншої людини з її особливостями.

     Просвітницькі бесіди, що мають на меті надати інформацію про те, якими бувають люди, як правильно називати людей з різними вадами (не «даун», а «людина/дитина із синдромом Дауна», не «аут», «аутист», а людина/дитина із розладом аутичного спектру, не «ідіот», а людина/дитина з особливостями розвитку тощо), надати інформацію про різноманітність світу, культури, суспільства людей, про права кожної дитини, про те, що кожен заслуговує на повагу.

     Щоразу,коли дитина каже, що хтось дуже не схожий на інших, можна сказати: «Так, твоя правда, Але. бона (несхожа на інших дитина) любить маму й тата, намагається добре поводитися, хоче мати добрих другів і любить малювати, зовсім як ти».

     Треба допомогти дітям побачити, наскільки подібність переважає відмінності. Саме брак досвіду й інформації - дві найпоширеніші причини розвитку в дітей негативних стереотипів щодо «інших».

     У роботі з батьками слід зробити акцент на заходах просвітницького характеру — семінари, круглі столи, групові консультації (бажано з використанням наочно-демонстраційних матеріалів та відео). Мета таких бесід — підвищення психологічної та правової грамотності батьків (пояснити, що таке інклюзія, її принципи, які діти входять у категорію «особливих», характерні риси різних ~ діагнозів; ознайомлення з правовими актами, на які спирається ідея інклюзії в Україні тощо).

     У роботі з педагогами корисними будуть тренінгові заняття, семінари з елементами тренінгу, круглі столи, групові консультації, метою яких є сприяння розвитку таких чинників педагогічної толерантності, як емоційна стійкість і гнучкість, рефлексія, емпатія, прийняття, альтруїзм, готовність до рівноправного діалогу, культура спілкування з батьками та дітьми, самопізнання та саморозвиток, бажання підвищувати свій освітній рівень.

     Доречним буде використання наочно-демонстраційних і відеоматеріалів. Слід зазначити, що в роботі з педагогами важливо сприяти формуванню цікавості до проблеми педагогічної толерантності (створити мотивацію дізнаватися більше).

      Під процесом формування толерантності мається на увазі створення освітнього середовища прямої чи опосередкованої взаємодії вихованців, батьків і педагогів з метою подолання негативних соціальних установок та стереотипів щодо дітей з особливостями розвитку, запобігання виникненню психотравмувальних ситуацій у міжособистісних стосунках.

     Інклюзія — це не історія про жалість, це не хлопчик у візку, а «ми з ним співали та їли морозиво»; не дівчинка з аутизмом, а «ми з нею стрибали по калюжах, а потім на галявинці роздивлялись хмарки, що пропливали над нами»; не діти із синдромом Дауна, а «друзі, з якими ми зліпили величезного сніговика».

     На соціально - психологічному рівні толерантність несе характер добровільного індивідуального вибору: вона не нав’язується, а отримується через виховання і власний життєвий досвід.

     Далі надаються приклади занять щодо сприяння розвитку толерантності, надання змоги через власні враження зрозуміти, що можуть відчувати люди з обмеженими можливостями.

Вайсбанд, Алла (ініціатор та ідейний керівник проекту; голова правління).  Свобода без уседозволеності / А. Вайсбанд // Дошкільне виховання. - 2018. - N 11. - С. 2-5

Анотація: Розглянуто міжнародний проект "Відображення: цінності німецької та української дошкільної освіти у взаємному порівнянні" в аспекті порівняння суспільних цінностей в Україні та Німеччині.

    Сенс міжнародного проекту "Відображення: цінності німецької та української дошкільної освіти у взаємному порівнянні»  більше не про дошкільну освіту, як про цінності. Про те, що ціннісний конфлікт є найважчою формою конфлікту. Що саме ним скористалася Росія, аби розпалити війну проти України. І що не останню роль відіграв примітивізований образ "Європи", який старанно нав'язується нам східним сусідом: образ бездушного і бездуховного світу, де панують великі монополії, поступово вимирають традиційні інститути, а місце цінностей та ідеалів займають економічні інтереси.

     Цей проект дасть українцям можливість отримати інше, диференційоване і зважене, уявлення про нинішні європейські реалії, дізнатися про Європу в самій Європі, а також транслювати це уявлення на своє близьке й далеке оточення.

     Міністерство закордонних справ Німеччини запропонувало для здійснення цієї мрії ідеальну можливість, оскільки однією з цілей його грантової програми була підтримка дискусій про цінності у країнах Східного партнерства. Предметом для обговорення ми обрали цінності в освіті. І насамперед зупинилися на дошкіллі.

    Завдяки цьому проекту група українських педагогів змогла ознайомитися з цінностями німецької дошкільної освіти безпосередньо в дитсадках Німеччини. Насамперед проект мав розпочати розмову про цінності, але його кінцева мета — допомагати у реформуванні дошкільної освіти в Україні.

     Перше, найзагальніше уявлення про сучасну німецьку освіту можна отримати з книжки "Основні принципи освіти дітей від 0 до 10 років у дошкільних закладах та початковій школі Північного Рейну-Вестфалії". Вона була видана в 2016 році Міністерством у справах сім'ї, дітей, молоді, культури і спорту та Міністерством у справах школи і підвищення кваліфікації землі Північний Рейн-Вестфалія. Книжка містить три основні розділи: виклад цілей і основ освіти, опис її принципів та їх реалізації в конкретних програмах. Це своєрідні методичні рекомендації, затверджені на державному рівні.

     Перша мета освіти, визначена у виданні, — індивідуальним, цілісним і орієнтованим на ресурс дитини способом стимулювати і підтримувати розвиток її особистості.

     Друга — виховувати громадянина, члена демократичного суспільства, активно залученого в суспільні процеси. З огляду на це важливо змалку інформувати дітей про їхні права і створювати ситуації для ознайомлення з ними, давати можливість брати участь у прийнятті рішень. Вихованці дитсадків мають відчувати увагу і повагу в ставленні до себе, своєї інакшості (зокрема й у контексті інклюзії) з боку дорослих. Разом з тим говориться і про необхідність створювати можливості для переживання дітьми цінностей, необхідних для сталого розвитку суспільства і для спільного життя в розмаїтому світі. Йдеться про гідність людини, толерантність, рівність шансів, солідарність.

     Третя наскрізна мета освіти — зміцнення здоров'я дитини і профілактика конфліктів. Основними інструментами її досягнення названі не тільки харчування, рух, гігієна, відпочинок, а й зростання соціальної та емоційної компетентності малюка, його персональної відповідальності, здатності до розв'язання конфліктів і комунікації, а також зміцнення його соціальних зв'язків.

     Яким чином ці цілі реалізуються в освітній практиці сьогоднішньої Німеччини? Спробую відповісти на це запитання за допомогою кількох прикладів.

Католицький дитячий садок (а точніше — сімейний центр) св. Франциска Ассизького працює в районі Дортмунда, де мешкає багато мусульман. Можливо, саме тому в основі виховання тут лежать християнські цінності, які можна назвати загальнолюдськими: толерантність, любов до ближнього, відповідальність.

Важливу роль у формуванні цих цінностей відіграє обов'язковий для Німеччини принцип вікової гетерогенності, згідно з яким усі групи різновікові. Як правило, об'єднують дітей віком від кількох місяців до трьох років і від чотирьох до шести років. Сусідство старших допомагає молодшим розвивати різні вміння та навички.        Спілкування з малюками сприяє розвитку в старших емпатії та готовності допомогти.

     У першій половині дня кожна дитина отримує можливість реалізувати свою свободу, вибираючи між різними видами занять: фізкультура, творчість, майстрування, гра тощо. Втім ця свобода вибору не є абсолютною: обмеженням норма, згідно з якою однією справою може займатися одночасно чітко визначена кількість дітей.

     Педагогічна концепція Марії Монтессорі, в проекті представляв дортмундський дитячий садок "Нідо", — виховати в дітей самостійність і здатність до миротворчості. 

"Допоможи мені зробити це самому". Відповідно до цього ключового принципу педагогіки Марії Монтессорі, якого зараз дотримуються багато муніципальних дитячих садків Німеччини, вихователі насамперед спостерігають за малятами. Це допомагає їм визначити потреби дітей і допомогти самостійно їх реалізувати. Мистецтво виховання при цьому полягає у знаходженні золотої середини: у тому, щоб не нав'язувати дитині той чи інший зразок поведінки, позбавляючи її можливості самореалізації, і, разом з тим, не відмовлятися від своєї відповідальності за неї.

     Концепція вальдорфської дошкільної педагогіки, з якою ми ознайомилися на прикладі сімейного центру "Вальдорфський дитячий садок Віттена", у певному сенсі є протилежністю педагогіки Монтессорі. Оскільки її ключовим принципом є не самостійність дитини, а взаємодія з нею.

     Вальдорфські уявлення про те, що потрібно дати дитині для її дорослого життя, спираються на результати нових наукових досліджень (т. зв. салютогенез), згідно з якими одним з основних чинників психічного і фізичного здоров'я людини є її укоріненість у бутті.

     Відчуття опори в бутті створює усталений ритм. Тому вихователі організовують день, тиждень і рік малят за принципом чергування "вдиху" і "видиху".

Ключові цінності:

• розвиток індивідуальності, що не веде до егоцентризму.

• свобода, що не перетворюється на анархію й свавілля.

• повага до чужого, що не приносить у жертву свого.

     Вважаю, саме ці цінності є визначальними для педагогіки XXI століття, оскільки в них — ключ до розв'язання багатьох його проблем. У Німеччині вони міцно увійшли в педагогічну практику. Українська освіта ще чекає на їх утілення. Вірю, що цьому сприятимуть учасники нашого проекту — зміни, які їм вдасться здійснити, аналітичні тексти, які вони напишуть, дискусії, які організують. 

Бланк-Матьє, Маргарет (доктор; доцент) Виховання цінностей у німецьких дитячих садках / М. Бланк-Матьє // Дошкільне виховання. - 2018. - N 11. - С. 8-12

Аннотація: Мова йде про систему дошкільної освіти Німеччини.

    Якими ж педагогічними орієнтирами керуються вихователі у німецьких дитсадках, впроваджуючи вже багато років ціннісно орієнтовану освіту? До вашої уваги — витяги з публікації німецької вченої доктора М. Бланк-Матьє у книзі "Практичне керівництво для вихователів у яслах та дитсадках".

     В усі часи в усіх спільнотах існували певні цінності, які визнавалися всіма і регулювали суспільні взаємини. "В автобусі діти повинні поступитися місцем дорослим", "Під час їжі не розмовляють", "Одного разу збрехав — хто тобі вже повірить?" — ці та подібні правила виховання дітей добре знайомі нам, старшому поколінню, і ми, як і раніше, багато в чому спираємося на них. 

      Які з ціннісних орієнтирів попереднього покоління ще актуальні? І чи не повинні ми самі вирішувати, які цінності важливі сьогодні для нас, наших сімей та наших дітей? І як ми можемо ввести їх у освітню діяльність дитячих садків, орієнтуючись на потреби дошкільнят?

     Повсякденне життя людини визначають її потреби, починаючи від фізіологічних (їжа, вода, сон) і закінчуючи соціальними та потребою у самовираженні (за А. Маслоу). Для кожного з нас одні потреби мають більшу цінність, ніж інші. Особливо це стає помітним, коли їх не можна задовольнити.

      Маленькі діти добре усвідомлюють свої потреби й очікують їх негайного задоволення з боку дорослих. Вони ще не дуже вміють ставити себе на місце інших людей, і роблять свої потреби мірилом для оцінювання їхніх дій.

      Ціннісне виховання базується на тому, що необхідно враховувати потреби якомога більшої кількості людей. Отже, завдання педагога — допомогти дитині усвідомити, що її потреби іноді не можуть бути задоволені, принаймні у повному обсязі, й навчитися справлятися з відчуттям розчарування від цього.

Потреби Громада комуни або міста, у свою чергу, вимагає від дитини розуміння потреб різних груп населення. 

     Чого слід учити дітей, аби вони в будь-яких ситуаціях могли діяти належним чином? І як саме формувати в них ціннісні орієнтири та готовність керуватися ними у подальшому житті? Діти спочатку наслідують поведінку дорослих, позаяк вважають, що все, що ті роблять, правильно. Які ж цінності вони можуть виявити у близьких дорослих? Саме слово "цінність" означає "щось, що має для когось ціну, значимість.

     Що вважається важливим у родині? Добра їжа, виходи на природу, спілкування з родичами і знайомими? Чи дідусів і бабусь відвідують тільки тоді, коли потрібна їхня допомога, чи тому, що є потреба з ними побачитися, поговорити, порадитися? Чи спілкується батько зі своїми друзями тільки тому, що в них спільне хобі, а чи друзі мають для нього значення й поза цим? Як у родині висловлюються про людей похилого віку, хворих, іноземців, інвалідів?

     Усе це ті цінності, які діти підсвідомо засвоюють у сім'ї й приносять із собою в дитсадок. Там вони бачать, як вихователі розмовляють між собою (зневажають чи підтримують одне одного), як поводяться з рідними дітей (і чи залежить їхнє ставлення від рівня достатку й освіти батьків), як залагоджують конфлікти між малятами, оцінюють їхні дії.

      Які цінності ми маємо закласти у нашу освітню концепцію? Ділі розглядаються окремі цінностні аспекти розвитку суспільства:

• визнання

• правдивість

• надійність

• порядність

• толерантність

• толерантність до фрустрації

• ввічливість / дружелюбність

• потреба у фізичній недоторканності

• потреба в самореалізації та самоформуванні

• партиципація

• благоговіння перед природою

     Виховання цінностей не має нічого спільного з примусовим обмеженням чи із застиглою системою правил. Ми всі потребуємо цінностей, які були б значущими для нас самих, для життя в суспільстві та для здоров'я довкілля. Що раніше ми навчимося визнавати ці цінності як такі, то легше нам буде застосовувати їх і щодо себе самих, і щодо дітей, яких нам довірили. На початку вирішальне значення має приклад дорослих. Що старшими стають діти, то легше їм зрозуміти цінність цього виховання не тільки для них самих, а й для навколишнього світу та майбутнього. 

Єфименко, Людмила Миколаївна (аспірант; викладач кафедри теорії та методики дошкільної освіти)  Педагогічна практика як засіб виховання комунікативної толерантності майбутніх педагогів дошкільної освіти // Молодий вчений : науковий журнал. - 2019. - № 6. - С. 81-84

Анотація: Актуалізується проблема виховання комунікативної толерантності майбутніх педагогів  дошкільної освіти засобом педагогічної практики. Проаналізовано зміст поняття «педагогічна практика» на основі досліджень різних науковців. Визначено, що педагогічна практика майбутніх вихователів виконує низку функцій, серед яких: адаптаційна, навчальна, виховна, розвивальна, діагностична, рефлексивна. 

     Комунікативна толерантність вихователя ЗДО має проявлятися в його умінні будувати педагогічне спілкування на рівні діалогу, довіри та доброзичливості, рівноправних взаємин, поваги, емпатії; позитивно ставитися до дітей, прощати оточуючих, прийняти індивідуальність суб'єкта по спілкуванню з урахуванням його виховання, досвіду спілкування, культури, цінностей, потреб, інтересів, установок, характеру, темпераменту, звичок, особливостей мислення, емоційного стереотипу поведінки.

      Під час міжособистісної взаємодії суб'єктів спілкування комунікативна толерантність може бути як внутрішньою, духовною, емоційною основою спілкування, що передається через емпатію, так і зовнішнім проявом особистісного ставлення до «іншого», що проявляється в діях або протидіях, у світлі раціонального осмислення «іншого».

      У руслі нашого дослідження значущим є заклад дошкільної освіти, який має великі можливості для виховання у дітей толерантності, адже засвоєння моральних норм і правил поведінки починається ще в дошкільному віці. Саме в дошкільні роки у дитини можна виховати гуманістичні цінності та здатність до толерантної поведінки.                  Велика відповідальність у цій справі лягає на плечі вихователя. Тільки той педагог може виховувати толерантність у дошкільників, який сам володіє толерантними якостями та виявляє й реалізовує їх у своїй діяльності, а отже у процесі проходження практики майбутні вихователі мають змогу проявити такі якості під час спілкування з різними суб'єктами освітнього процесу. Виховання комунікативної толерантності, на наш погляд, має здійснюватися за формулою: «батьки — діти — вихователь».

      Орієнтація педагога на осягнення смислів поведінки та вчинків дошкільнят означає, що у виховній діяльності на перший план виходять завдання розуміння дитини.

Зазначимо, що науковець В. Бойко виокремив наступні типи комунікативної толерантності: ситуативна (терпиме ставлення особистості до конкретної людини); типологічна (терпляче ставлення людини до збірних типів особистостей); професійна (терпимість до категорії людей, які об'єднані спільною сферою діяльності); загальна комунікативна толерантність (терпляче ставлення до людей; нахили, що підпорядковані життєвому досвіду, установкам, властивостям характеру, моральним принципам, стану психічного здоров'я індивіда).

      В основі педагогічної діяльності майбутнього вихователя повинен бути живий сенс і живе спілкування, що важливо не саме по собі, а як шлях до толерантної взаємодії та взаємного розуміння. Як свідчать наші спостереження, рівень комунікативної толерантності може проявлятися у відношенні до людей, що зумовлюється установками, властивостями характеру та моральними принципами. Оптимальний рівень комунікативної толерантності є досить важливою якістю і забезпечує успіх діяльності педагогів дошкільного профілю.

       Відтак алгоритм поведінки толерантного вихователя, на нашу думку, має включати: аналіз ситуації, оперативний пошук можливих варіантів поведінки, вибір оптимального методу (комунікативного завдання), організацію толерантної взаємодії.

Педагогічна практика є дієвим засобом виховання комунікативної толерантності майбутніх фахівців дошкільної освіти, адже під час її проходження плідно використовується діалог, співпраця, повага між всіма учасниками освітнього процесу, в результаті яких майбутній вихователь здатний знаходити індивідуальний підхід до дитини, адекватно й гуманно поводитися у взаєминах з їх батьками, бути терплячим і природнім у відносинах з різними суб'єктами педагогічного процесу.

     Перспективами подальших досліджень є реалізація системи виховання комунікативної толерантності майбутніх педагогів дошкільної освіти та перевірка її ефективності у процесі педагогічної практики. 

Кондратець, Інна (кандидатка педагогічних наук; доцентка кафедри дошкільної освіти) Толерантність: нові українські орієнтири // Дошкільне виховання : Щомісячний науково-методичний журнал для педагогів і батьків Міністерства освіти і науки України. - 2024. - N 5. - С. 3-9

Анотація: Визначено толерантність як активну позицію, яка формується на основі визнання універсальних прав і свобод людини; здатність сприймати без агресії думки, що відрізняються від наших власних, особливості поведінки і способу життя інших людей; повага, прийняття і конструктивне ставлення до розмаїття культур, форм самовираження та проявів людської індивідуальності.

    Сучасна людина має не лише володіти певними компетентностями. Щоби бути успішною, гармонійною, щасливою, вона має сформувати в собі недекларативну толерантність, що, безумовно, є ознакою висококультурної особистості, суспільної групи, суспільства загалом. І сьогодні, як ніколи, ця проблема є для нас актуальною.

     Толерантність (лат. ґоіегапґіа — стійкість, витривалість) — термін, що означає терпимість до іншого світогляду, способу життя, поведінки і звичаїв; розуміння та прийняття факту культурного й світоглядного багатоманіття.

      Інколи, аби осягнути сенс поняття, достатньо звернутися до його протилежності. У нашому випадку це нетерпимість, неповага, упередженість, зневажливе ставлення, булінг, тролінг/ мобінг, цькування тощо.

     Виокремлюють близько десятка типів толерантності, пов'язаних із різними соціальними аспектами.  Типи толерантності

♦ Фізіологічна — неупереджене ставлення до хворих, осіб з інвалідністю, осіб із зовнішніми особливостями тощо.

♦ Комунікативна — терпимість до чужої точки зору, емоцій та слів інших людей, їх способу дій та інших аспектів, що проявляється в процесі комунікації й визначає нашу готовність прийняти партнерів у спілкуванні.

♦ Вікова (протилежність — ейджизм) — неупередженість до особлив остей людини, пов'язаних із її віком.

♦ Статева/гендерна (протилежність — сексизм) — неупереджене ставлення до представників іншої статі, неприйняття ідеї про перевагу однієї статі над іншою.

♦ Освітня — терпиме ставлення до висловлювань і поведінки людей з більш низьким рівнем освіти у високоосвічених людей і навпаки.

♦ Міжнаціональна (протилежність — ксенофобія) — неупередженість у ставленні до представників різних націй, здатність не переносити недоліки і негативні дії окремих індивідів на інших представників певної національності.

♦ Расова (протилежність — расизм) — неупереджене ставлення до представників інших рас.

♦ Релігійна — терпиме ставлення до догматів різних конфесій, релігійності з боку атеїстів і вірян, представників "різних конфесійних груп.

♦ Географічна — неупередженість до жителів невеликих або провінційних міст, сіл та інших регіонів з боку столичних жителів і навпаки.

♦ Міжкласова — терпиме ставлення до представників різних майнових верств — багатих до бідних, бідних до багатих.

♦ Політична — неупереджене ставлення до діяльності різних партій і об'єднань, висловлювань їх членів тощо.

♦ Маргінальна — неупереджене ставлення до безхатьків, жебраків, осіб з наркоманією, алкоголізмом, ув'язнених тощо.

♦ Сексуально орієнтована (протилежність - гомофобія) — неупередженість стосовно осіб з іншою сексуальною орієнтацією.

     Якщо раніше значна частина пересічного населення України сприймала толерантність як чесноту та бажану моральну якість, то нині, в умовах війни, толерантність набуває екзистенційної значущості. Наша сила і майбутня перемога великою мірою залежать від здатності до прийняття і любові, делікатності й милосердя, доброзичливості та поваги одне до одного. Не навчимося цього зараз, не прищепимо це нашим дітям — втратимо шанс відбутися як самодостатня нація, спільнота з високим рівнем культури.

     Аби охопити всі аспекти феномену толерантності, розглядатимемо його в чотирьох площинах: думок; слів; дій; емоцій та почуттів.

Завдання педагогів і батьків вихованців — сформувати в собі навички регулювання власних думок, слів і вчинків та навчати цього дітей, як безпосередньо,так і опосередковано. І ще не відомо, який спосіб більше впливає на дітей, позаяк відома їхня здатність "відчувати спинним мозком", схоплювати на льоту "те, що не потрібно", по-мавпячому копіювати слова та дії дорослих, не усвідомлюючи їх сенс, тощо.

      Засоби формування толерантності в дошкільників

      Безпосередні:

♦ спілкування з дитиною (дітьми);

♦ форми освітньої взаємодії з дитиною (дітьми), спрямовані на формування толерантності як чесноти;

♦ розв'язання ситуацій, пов'язаних із толерантним ставленням;

♦ заохочення / похвала / рефлексія досягнень тощо.

      Опосередковані:

♦ розмови між дорослими;

♦ коментарі дорослих щодо відповідних ситуацій (життєвих або побачених у телепередачах, фільмах, мультфільмах);

♦ дії/ вчинки, емоційні реакції дорослих на певні ситуації, пов'язані з толерантним ставленням, у повсякденні.

      Комунікативна толерантність тісно пов'язана ще з кількома видами толерантності, які безпосередньо стосуються спілкування між людьми: освітньою, національною,    географічною.

      Війна стала своєрідним вододілом для українців у питаннях:

♦ мови;

♦ маркерів ідентичності;

♦ ставлення до людей інших національностей;

♦ ставлення до переселенців;

♦ ставлення до російської культури і росіян, що перебувають в опозиції до режиму своєї країни, тощо. Навряд чи політика "Навчу всіх!" буде ефективною: життя доводить, що люди змінюються лише з власної волі й за власним бажанням.

     Напевно, більш конструктивними і життєздатними будуть моделі Григорія Сковороди "Хочеш любові — люби сам" та Антуана де Сент- Екзюпері "Прокинувся — прибери свою планету" (де під планетою розуміємо свою картину світу, своє оточення, родину, колег). Ми можемо лише висловлювати свою позицію, демонструвати власну модель мислення / мовлення / поведінки і прогнозувати, як це вплине на подальше життя наших дітей та онуків у рідній країні.

       Переконані: коли педагоги і батьки з емоційної "дитячої" позиції перейдуть до "дорослої", яка передбачає відповідальність за те, що і як ми говоримо при дітях, делікатність до дитячої чутливості (бо направду ми звалюємо на плечі малят забагато своїх дорослих реакцій, думок, ставлень і патернів), тоді процес "висівання зерен" вищих людських чеснот у серця дітей буде врівноваженим, "заземленим" і стабільним.

Краснік, Олена (учителька коригувального навчання; психологиня) Діти дощу : просвітницька лекція// Дефектолог (Шкільний світ) : всеукраїнське видання для фахівців. - 2021. - № 1/2. - С. 42-55

Анотація: Надано поради батькам і педагогам у вихованні дітей з розладами аутистичного спектру(РАС). Поруч із нами ростуть незвичайні діти, їх називають "дітьми дощу": вони грають із предметами не так, як більшість, вони радіють іншому. Для них немає норм і правил, звичних для нас, їм незрозуміло та нецікаво те, що роблять звичайні дівчатка та хлопчики. У них свій закритий для сторонніх світ, але їм дуже потрібна допомога, підтримка та розуміння.

    Поруч із нами ростуть незвичайні діти, їх називають «дітьми дощу»: вони грають із предметами не так, як більшість, вони радіють іншому. Для них немає норм і правил, звичних для нас, їм незрозуміло та нецікаво те, що роблять звичайні дівчатка та хлопчики. У них свій закритий для сторонніх світ, але їм дуже потрібна наша допомога, підтримка та розуміння.

     Життя людини з аутизмом пов'язане з великим рівнем стресу й емоційних перевантажень. Її мозок шукає зв'язок зі світом через шаблони. Він перебуває в супер-драйві весь день. Він вирішує, міркує, перебудовує, розшифровує й укладає. Стрес починається зранку, його рівень зазвичай тільки наростає, тривожність накопичується й трапляється аварія або відключення (у побуті зазвичай використовують такі визначення). Батьки дітей з аутизмом стикаються з такими станами дітей постійно. Це частина їхнього життя.

     Діти з РАС часто мають більш чутливі «тригери стресу» до факторів навколишнього середовища, які можуть підштовхнути дитину до небезпечного зриву (або відключення) в моменти впливу стресора. Пропоную обговорити подібності та відмінності між цими двома типами поведінки, пов'язаними з РАС.

Згідно з архаїчними формами реагування людини на стрес і страх є три форми захисту: битися, бігти, стати непомітним. Щоб відключитися від реальності дитина з РАС використовує дві протилежні форми вираження відчаю непереносимості тригерів стресу.

     Ці стани важкі не тільки для самої дитини, але також можуть викликати шокову реакцію в батьків та інших свідків зриву. Один загальний елемент зривів — сенсорне перевантаження.

     Першим таким станом є мелтдаун — крайній ступінь активного вираження непереносимості реальності, спосіб створити активну перешкоду між собою та реальністю. Мелтдаун вимагає фізичних витрат, тому триває недовго — 5—10 хвилин. Більшість батьків вважає, що це істерика, але це не «істерика».

     Другий стан — шатдаун — крайній ступінь пасивного вираження непереносимості реальності, спосіб сховатися від реальності. Шатдауни енергоекономні, тому вони тривають довго (від 1 години до 2 днів).

     Задля толерантного ставлення до дітей з РАС треба розвіяти деякі міфи:

• Аутизм—хвороба, від неї страждають. На аутизм ніхто не страждає. Це журналістське кліше, яке дуже ображає людину з РАС. Люди з РАС живуть повноцінно й щасливо.
• Аутист—це як герой із фільму »Людина дощу». Це класний фільм, але його герой не є взірцем людини з аутизмом, це один приклад однієї людини з аутизмом. Аутизм — це спектр, тобто в кожної людини є індивідуальні вияви цього стану.
• Люди з аутизмом не хочуть спілкуватися. Це найбільший міф! Люди з аутизмом, як і решта людей, хочуть спілкуватися та мати друзів. Просто люди з РАС не можуть одразу почати спілкування, їм не так легко взаємодіяти, до них треба знайти трішки інший підхід.

Далі надаються практики планування, які можуть допомогти запобігти тригерів, які можуть призвести до зриву в дитини і зрозуміти та толерувати дітей з РАС.

Морозова С. (вихователька-методистка, ЗДО№ 136, м. Львів) Будьмо толерантними! Семінар-воркшоп для педагогів, що працюють з дітьми з ООП// Дошкільне виховання .-  2020 .-  № 12 .- С. 14-16

Анотація: Розповідається про успіх упровадження інклюзивної освіти що великою мірою залежить від сформованості в педагогів такої важливої особистісної риси як толерантність.

   Треба підвищувати професійну компетентність педагогів закладів дошкільної освіти щодо прояву толерантного ставлення до дітей з особливими освітніми потребами. І виникає потрібність актуалізувати особистісний потенціал учасників з упровадження ефективних способів взаємодії з дітьми з ООП.

    Педагогічна толерантність яскраво проявляється, насамперед, у здатності керувати своїми емоційними та вольовими проявами в проблемних ситуаціях суб'єкт-суб'єктної взаємодії. Толерантність відображає гуманний тип ставлення до іншого, що характеризується прийняттям його позиції й точки зору, співпереживанням його емоційному стану, вербальною і невербальною підтримкою суб'єкта комунікації. 

      А ви толерантні? Аби з'ясувати це, пропонується заповнити анкети-тести.

Толерантний педагог - це людина, здатна зрозуміти кожну дитину, зокрема й з особливими освітніми потребами, подивитися на світ її очима, визнати в ній особистість, гідну поваги, та створювати умови для її розвитку.

     Люди схильні триматися за свої упередження — думки та судження про людей чи події, які склалися без вагомої причини, ґрунтовної поінформованості або досвіду. Упередження є підґрунтям для виникнення стереотипів: коли якісь висновки стосовно певної соціальної групи безпідставно узагальнюються, утверджується загальна думка, що всі члени цієї групи мають однакові риси.

     Важливо, щоб стереотипи (особливо негативні) не впливали на вашу поведінку і прийняття рішень! Пропонується спробувати заглибитись в емоційний світ дітей з особливими освітніми потребами, відчути, як їм живеться в колі здорових дітей. Наються види ігор, щоб відчути себе інакшим.

     Толерантне ставлення до дітей з особливими освітніми потребами — ключова компетенція педагогів ЗДО. Вона являє собою стійку систему гуманних ціннісних ставлень, позитивних установок, що передбачає мотиваційну готовність до педагогічної рефлексії, сформованість умінь і навичок застосування технології ефективної міжособистісної толерантної взаємодії, прийняття кожної дитини такою, якою вона є.

 Тристан А. (практична психологиня, інклюзивно-ресурсний центр, м. Пирятин, Полтавська обл.) Разом до безбар'єрного суспільства. Семінар-практикум для педагогів ЗДО

Анотація: Пропонується практикум для педагогів як вдалий перший крок до формування толерантного суспільства, починаючи з дошкілля.

     Дитячі книжки сучасних вітчизняних авторів виховують нетільки малят, а й дорослих. Тільки коли ми самі усвідомимо важливість порушених у них проблем, так можна навчити дітей — толерантності, поваги до індивідуальності, до людин и як найвищої цінності.

    Опрацювати книжки О. Драчковської"Зай-чик-нестрибайчик та його смілива мама", Надьожної "ЯкийТакий"як дієвий інструмент формування в дітей та дорослих розуміння понять "інклюзія", "толерантність", "безбар'єрність" тощо. Ознайомити педагогів із "Довідником безбар'єрності". Сформувати розуміння важливості впровадження інклюзії та створення безбар'єрного середовища.

      Перший крок до прийняття інших — уживання у спілкуванні коректних назв нозологій, слів на позначення віку, тендеру чи соціального статусу. Своєрідним гідом з коректного спілкування може стати "Довідник безбар'єрності". Це викладений у вільний доступ електронний посібник, над яким працювали правозахисники, психологи, батьки, які виховують дітей з інвалідністю, українські та міжнародні експерти.

      Довідник містить чотири розділи: "Складники безбар'єрності"; "Правила мови"; "Словник"; "Безбар'єрний календар". Ознайомтеся з ними детальніше.

Як допомогти їм закласти у фундамент своїх цінностей важливі "цеглинки": "толерантність", "повага", "допомога", "людяність", "доброта" тощо? У пригоді стане книжка Оксани Драчковської "Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама". Історія про Зайчика-нестрибайчика автобіографічна — авторка має сина Назарчика, який ко-ристується колісним кріслом.

      Ця книжка може допомогти обговорити з дошкільнятами важливі людські цінності, поміркувати про те, що всі різні, показати важливість забезпечення рівних можливостей для всіх.

     На планеті мільярди людей, і кожен із нас неповторний. Усі ми різні на вигляд і маємо унікальне світобачення. І якщо уважно придивитися до будь-якої людини, можна побачити її особливість, її силу чи слабкість. Ми всі доповнюємо одне одного, як пазли однієї картини. Дружити — це чудово! Чи висуває дружба якісь вимоги? Авжеж, ні! Дружба не висуває жодних вимог, окрім однієї — ви маєте хотіти дружити.

     Хочу нагадати одне просте правило, яке звучить так: "Насамперед людина". Не її порушення, діагнози, хвороби, розлади, труднощі поведінки, негативні риси характеру... Людина — це її серце, душа, внутрішній світ, здібності, таланти, уміння...

    Усі ми значно більші, ніж якась одна з наших ознак. Світ прекрасний, бо різноманітний. Побачте його таким і насолодіться. 

Чаплінська Ю. (канд. психол. наук, ст. наук, співроб. відділу психології масової комунікації та медіаосвіти, Інститут соціальної та політичної психології НАПН України) Кіборги серед нас: розуміймо, приймаймо, поважаймо // Дошкільне виховання .- 2024 .- № 5 .- С. 10-17

Анотація: Пропонуються дієві інструменти для формування в дошкільнят толерантного ставлення до кіборгів (людей , які змушені користуватись протезами), поваги і вдячності за те, що ці люди зробили й роблять для суспільства.

     Українське суспільство переживає випробування, пов'язані з війною та втратами як серед військових, що можуть зазнати ампутацій чи інших травм у бойових діях, так і серед цивільних громадян. Технології та медичні інновації відіграють нині ключову роль у процесі відновлення здоров'я таких людей. Розробки в галузі кіборгізації тіла та використання роботизованих протезів дають змогу відновлювати фізичні можливості, забезпечуючи новий рівень життя для кіборгів — людей, що користуються роботизованими протезами. Однак разом із завданням фізичного відновлення таких людей виникає і необхідність психологічної підготовки суспільства, зокрема дітей, до сприйняття цієї нової реальності та формування толерантного ставлення до кіборгів.

      Поняття "кіборг" з'явилося задовго до нього, у 1960-х роках, з легкої руки австрійського вченого Манфреда Клайнса та італійського дослідника Натана Кліна. У їхньому баченні кіборг — це організм, у якому поєднано біологічні та технологічні компоненти з метою покращення фізичних чи когнітивних функцій. Хоча донедавна кіборги вважалися витворами наукової фантастики, стрімкий розвиток медичних технологій і протезування у ХХ-ХХІ ст. змінив ситуацію, і нині ми можемо сміливо назвати кіборгом людину з кардіостимулятором або навіть із зубними імплантами.

      В Україні цей термін має власну історію. Слово "кіборги" українці часто використовують, згадуючи про захисників Донецького аеропорту. У вересні 2014 року це слово промовив невідомий проросійський бойовик, коли намагався пояснити, чому передові загони російського війська у всеозброєнні не здатні захопити аеропорт, який захищають кілька десятків українських військових зі стрілецькою зброєю.

      Нині в Україні почало з'являтися нове покоління кіборгів. їх називають так не лише за силу духу та стійкість, а й з огляду на зовнішні прикмети — неймовірно технологічні роботизовані протези.

      Кіборги — це люди, які мають роботизовані частини тіла, такі як протези чи імпланти. Ці частини можуть бути видні неозброєним оком або ж приховані всередині тіла.

      Поняття "інвалідність" ширше, ніж "кіборгізація". Існує досить багато різновидів та груп інвалідності, пов'язаних із порушеннями фізичних і розумових функцій людського організму, тоді як медичний напрям кіборгізації здебільшого орієнтований на людей, які втратили кінцівки або здатність пересуватися самостійно.

Сьогодні єдиним коректним терміном є "людина (особа) з інвалідністю".

      В українському суспільстві концепція інвалідності нерідко має негативну конотацію, що пов'язано з певними обмеженнями людей з інвалідністю, потребою в соціальному захисті, почуттям провини чи жалю. Наразі Міністерство освіти і науки України активно впроваджує принципи інклюзивного навчання для формування толерантності, рівності, недискримінаціїта прийняття різноманіття. Усі вони мають застосовуватися і до людей з роботизованими протезами (кіборгів).

      Концепція кіборгізації є досить новою, не стереотипізованою і не стигматизованою в українському суспільстві. Презентуючи її дітям, варто фокусуватися на нових можливостях та функціях, які позитивно впливають на якість життя людей з інвалідністю і стають можливими завдяки залученню технологій.

     Навіть якщо людина втратила кінцівку на війні, це не вирок — із роботизованим протезом вона може робити те, що й раніше, і навіть більше.

     Найперше варто пам'ятати, що ця тема досить широка, тому обмежитися лише одним заняттям або розмовою не вдасться. Необхідно розподілити матеріал на послідовні тематичні блоки. Це дасть дітям можливість засвоювати інформацію поступово. Пропонуємо орієнтовний перелік тематичних бесід:

• Хто такі кіборги

• Що таке протези

• Усі люди різні

• Тварини та протези

• Допоможи другу/подрузі

• Надзвичайні звичайні речі

• Повсякденне життя кіборга

• Історії успіху

• Подяки

     Серію тематичних бесід варто доповнити практичними вправами, спрямованими на розвиток толерантного ставлення дітей старшого дошкільного віку до людей, які мають роботизовані протези. Наведено список запитань і варіанти відповідей на них.

Опанування правил поведінки щодо людей із протезами є важливою частиною розвитку в дітей толерантності та емпатії. Наведено кілька таких правил.

     Як підтверджують результати практичної роботи, толерантність -  це така якість особистості, яку можна розвивати. Виховання толерантної особистості дитини — складний процес, на який впливає вся соціальна дійсність, що оточує дитину: суспільство, стосунки та цінності в родині, спілкування з однолітками.