Освітянам на замітку

                 Підтримка емоційного стану та постстресових розладів в умовах російсько-української війни

    Війна є чи не найпотужнішою катастрофічною ситуацією, тим шоком, на який людська психіка реагує досить важко. Тепер, коли ми бачимо, що російсько-українська війна в Україні розтягнувся в часі, виникає потреба розуміння, як адаптуватися до цього психологічно та як допомогти в цьому іншим. Звичайно, ми не можемо озброїти кожного керівника чи працівника освіти фаховими навичками психолога та всіма професійними інструментами. Однак елементарна грамотність у питаннях психологічного здоров'я може убезпечити від зайвої травматизації, розгубленості, дати змогу знайти способи надання самодопомоги та допомоги.

Росінська О. (медіа психолог; практичний психолог; кандидат наук) 

Психологічна підтримка під час війни// Охорона праці .- 2022 .- №5 .- С. 46-49

Анотація:  Як уберегти себе та працівників від надмірної травматизації? Як організувати роботу, щоб допомогти колективу підійти до к індивідуально, висловити розуміння та водночас зберегти продуктивність кожного? 

   Травматична ситуація не може не викликати психоемоційної реакції, що проявляється в різних людей неоднаково. Ступінь і характер проявлення залежить від психотипу особистості, досвіду зіткнення з катастрофічними подіями й долання їх та їхніх наслідків.

   На початку війни ви, наприклад, могли спостерігати, наскільки по-різному люди реагують на подію: хтось одразу зібрав речі та виїхав, хтось дзвонив рідним і близьким, шукаючи підтримки, хтось ніби став на паузу і випав з реальності. Такі дії були, власне, демонстрацією різних способів адаптації.

   Ганс Сельє, засновник теорії стресу, виділяє три фази психофізичного реагування організму на стрес: тривога, опір і виснаження.

   1. У першій фазі - фазі тривоги - тіло миттєво вирішує, яка реакція буде оптимальною: «бий», «біжи» чи «завмри». Усі три реакції є небезпечними, якщо вони неконтрольовані, адже викид в організм гормонів стресу може бути досить потужним. Тому варто спонукати себе зупинитися на хвилину й чітко продумати власні дії, проаналізувати наслідки. Звісно, це не завжди можливо, але потрібно зробити. Варто звернути вашу увагу на те, що спокій і шоковий стан уникання можуть мати схожі ознаки поведінки, хоча сутність їхня різна. У разі уникання людина закривається від сприйняття ситуації, заперечує її - наприклад, може не хотіти евакуюватися, хоча й розуміє, що це необхідно. А стан спокою зумовлений тим, що ситуація проаналізована, висновки зроблені, дії продумані.    

   2. Друга фаза - фаза опору - передбачає зазвичай, що стресовий подразник усунуто. Але в нашому випадку стрес затягується, і організм починає поступово адаптуватися до нього, зберігаючи необхідну активність, удаючись до дій або маючи постійну готовність до них. Стресові реакції вже не є такими гострими, проте вони і не зникають. Поступово організм виснажується від напруження без розслаблення та переходить до третьої фази.

    У другій фазі бажано здійснити продумані дії з убезпечення себе та своїх близьких. Адже, навіть перебуваючи на бойовому посту чи в обороні, потрібно поводитися максимально безпечно. А якщо ви не військова людина, то й поготів.

   3. Фаза виснаження викликана поступовим вичерпуванням ресурсів активності за одночасного збереження стресового подразника, особливо такого сильного, як війна. Виснаження може проявлятися як на фізичному, так і на психічному рівнях: з'являється депресивний стан, роздратованість. До речі, ми досить добре можемо спостерігати це в соціальних мережах: запал, згуртованість, активність у перші дні, а пізніше взаємні звинувачення, агресія один до одного, адже психіка потребує викиду негативу, що накопичився під впливом затяжного стресу. Часто в цій фазі також загострюються відносини між близькими людьми, тому усвідомлення того, що з вами відбувається, може убезпечити від додаткових стресів.

    Одразу зауважу, що в разі сильного виснаження варто поставитися до себе дбайливо: не вимагати від змученого організму надмірної активності, не вступати ні з ким у баталії ні в соцмережах, ні вдома. Спробувати зменшити потік негативної інформації або хоча б приймати її порційно, віднаходити позитивні повідомлення, концентруватися на них.

    Особливо важко неконтрольовані ситуації можуть сприймати люди, які намагалися жити свідомо, контролювати своє життя, зону своєї відповідальності. Різкий злам, несподіваний перехід від затишного захищеного стану до ситуації «від мене мало що залежить» може зруйнувати внутрішню стабільність. До такої зміни буває складно адаптуватися, а наслідки можуть відчуватися впродовж довгого часу. У такому разі ми говоримо про посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), з яким уже має працювати фахівець.

    Варто зауважити, що не всі люди будуть мати ПТСР як наслідок впливу травматичної події. Від чого це залежить? Від багатьох чинників, зокрема від фізіологічних (витривалість організму, рівень здоров'я, витривалості), факторів ситуації (її непередбачуваність, потужність, безпосередній вплив), ставлення до ситуації, наявності підтримки (була людина сама чи разом злимось), рівня розвитку особистості (здатність аналізувати, ухвалювати рішення, приймати допомогу), особистих внутрішніх ресурсів (досвід долання стресових ситуацій тощо).

   Ознаками ПТСР можуть бути страшні сни, повторювані переживання, постійне повернення до травматичної ситуації, нав'язливі спогади з гострими емоційними реакціями, сильні фізичні реакції, відстороненість, схильність до ізоляції, втрата радості життя, недовіра до оточення тощо. Особливо руйнівними можуть бути наслідки, пов'язані з переживанням власної самотності, побудовою відносин зі світом. Це, зокрема, звуження спектру емоцій, особливо позитивних, емоційне «замороження»; надмірне почуття провини, страху, сорому; відсутність очікувань щодо професійного зростання, шлюбу, дітей тощо. Звичайно, у такому стані якість життя знижується, тому людина потребує психологічної допомоги, і лякатися цього не варто. Адже про психічне здоров'я, як і про фізичне, потрібно дбати.

    У разі шокового стану надзвичайно важливо дотримуватися певного алгоритму підтримки, яку слід надати якнайшвидше для запобігання серйознішим наслідкам.

1. Дати людині усвідомити, що вона перебуває у фізичній безпеці.

2. Надати людині елементарну підтримку: за потреби дати виговоритися.

3. Стабілізувати людину на всіх чотирьох рівнях: раціональному, емоційному, тілесному, образному.

4. Інсталювати надію: пояснити, що робиться все потрібне для вирішення ситуації, визначити шляхи подолання кризи, можливі позитивні варіанти вирішення.

5.  Здійснити планування на найближчий час – на день, на тиждень. 

    Загалом важливо визначити оптимальний ступінь підтримки свого колективу, важливо, щоб керівник виявляв емпатію, дбав про членів колективу, однак водночас не перетворювався на «жилетку», бо це може призвести до зловживання емоційністю й позначитися на результатах роботи. Недостатня емпатія, навпаки, посилить стрес.

Досвідчений керівник зазвичай знає, хто з його працівників потребує більшої підтримки та в якій формі. Якщо ж це становить проблему, раджу за першої можливості запросити психолога-коуча для проведення групових тренінгів.

Бугайчук А. 

З натхненням та без соціальних мереж.  5 способів упоратися з тривогою на роботі//  Управління освітою .- 2020 .- № 5 .- С.64-65

Анотація: Про п'ять способів, які допоможуть управлінцям впоратися з тривожністю. Тривога, викликана роботою, — поширене явище. За даними Американської асоціації боротьби з тривожністю і депресією, 56% людей страждають саме від страхів, пов'язаних із роботою. Обмірковуючи, як би все встигнути, ви починаєте нервувати і не можете зосередитися.

   На годиннику четверта година дня, а у вас ще мільйон справ. Обмірковуючи, як би все встигнути, ви починаєте нервувати і не можете зосередитися. Тривога, викликана роботою, — поширене явище. За даними Американської асоціації боротьби з тривожністю і депресією, 56% людей страждають саме від страхів, пов'язаних із роботою. Ось п'ять способів, які допоможуть управлінцям впоратися з тривожністю.

   1.    Перетворіть хвилювання в натхнення. Не поспішайте робити глибокі вдихи і відсиджуватися в тиші. На думку  Елісон Вуд Брукс із Гарвардської школи бізнесу, такий підхід не допоможе. Замість того щоб намагатися розслабитися, вона рекомендує перетворити хвилювання на натхнення.

   2. Відмовтеся від багатозадачності. Нагадуйте собі, що краще зробити щось одне, ніж перемикатися між декількома справами і не зробити взагалі нічого. Якщо ви помітили, що намагаєтеся виконати кілька завдань одночасно і від цього нервуєте, зосередьтеся на одній справі. Якщо всі вони однакові за важливістю, виберіть будь-яку і не витрачайте час на додаткові роздуми.    Коли потрібно зробити багато справ, від прийняття рішень неминуче виникне втома.

   3. Фіксуйте коливання настрою. Як з'ясували вчені, в здатності концентруватися — це застережливий знак,

який сигналізує про наступ тривоги. Наприклад, ви переключаєтеся між декількома справами, шукаєте, на що б відволіктися, прокрастинуєте. Прослідкуйте за такими симптомами, і у вас буде власна система оповіщення про тривогу.

   4. Тимчасово відключайтеся від Інтернету. Більшість людей сьогодні відчувають потребу постійно бути у інтернеті та соціальних мережах. Є навіть поняття «номофобія» — страх залишитися без мобільного телефону чи Далеко від нього. Ми живемо в епоху стресів, а наш телефон нас заспокоює.

   Деякі дослідники навіть називають смартфон «соскою-дурничкою» для дорослих. Він втішає нас, коли ми роздратовані, засмучені або коли нам нудно. Але це нездоровий підхід, адже із часом це тільки посилює проблему. До того ж зацикленість на соціальних мережах найчастіше заважає продуктивній роботі.

   5. Просіть зворотній зв'язок. Тривога виникає ще й тоді, коли ми не розуміємо, чи добре справляємося зі своїми завданнями. Це особливо актуально для тих, хто працює віддалено або через специфіку діяльності не може власними очима побачити результати своєї роботи. У будь-якому випадку не соромтеся просити зворотний зв'язок.

     На думку американського психолога Кері Купера, чіткі очікування і продуманий фідбек-ключ до зниження тривоги. Багатьом управлінцям незручно питати та перепитувати, отримувати зворотний зв'язок у педагога або вищого керівництва, але це необхідно. Постарайтеся домовитися про регулярні особисті зустрічі, щоб можна було обговорити всі деталі й відчути, що ви справді рухаєтеся вперед.

Діденко М, (кандидат психологічних наук, старший викладач кафедри психології та особистісного розвитку Київського ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України)

Тривожність у дорослих. Техніки саморегуляції та психотерапія// Психолог (Шкільнгий світ) .-  2019 .- № 9 .- С. 61-66

Анотація: Про неконтрольоване почуття тривоги, яке частіше проявляється. | Спробуємо розібратися із цим поняттям і феноменом. У сучасному світі почуття тривоги супроводжує нас майже завжди. Коли ЗМІ, соціальні мережі й інші джерела постійно «нагнітають» ситуацію, дають нам додаткові причини для хвилювання.

   У сучасному світі почуття тривоги супроводжує нас майже завжди. Коли ЗМІ, соціальні мережі й інші джерела постійно «нагнітають» ситуацію, , дають нам додаткові причини для хвилювання, а ще коли хтось із ріднив не взяв слухавки телефону або не зателефонував, складно залишатися спокійними. Але комусь вдається подолати це почуття й контролювати є свій стан, а в когось почуття тривоги стає таким сильним, що «паралі- і зує», заважає нормально жити, не дає змоги рухатися вперед. Чимало І клієнтів, які приходять на індивідуальну консультацію, у своєму запиті і озвучують неконтрольоване почуття тривоги, яке частіше проявляється. | Спробуємо розібратися із цим поняттям і феноменом.

   Тривога — це реакція нашого організму на небезпеку. Емоційний стан, який характеризують відчуттям невизначеності, очікуванням негативних подій. Тривога є результатом активності уяви, фантазії майбутнього.    Основне завдання почуття тривоги — попередити про небезпечну подію й не допустити цього.

Нормальний (оптимальний) рівеньтривожно- сті розглядають як необхідний для ефективного пристосування до дійсності (адаптивна, мобілізувальна тривога). Але іноді в людей може виявлятися патологічна тривога, яка заважає їм нормально жити. Тривога стає патологічною, коли в особистості є перебільшене сприйняття небезпеки (там, де її немає, там, де вона статистично малоймовірна), коли це почуття надзвичайно проявляється й надто довго триває, і процес набуває циркулярного характеру (способи вирішення проблем стають проблемою).

   Також часто тривога виникає в разі змін, що відбуваються вжитті людини, навітьякщо ці зміни приємні. Наприклад, у молодої мами після народження дитини, у батьків першокласників, у разі зміни місця роботи чи навчання, зміни соціального статусу тощо. Зазвичай виявити тривогу нескладно. Про проблему свідчать як фізичні, так і психологічні ознаки.

   1. Зверніть увагу на своє фізичне навантаження. У сучасному світі недостатньо рухаємося й перебуваємо на свіжому повітрі. Перегляньте свій розпорядок, додайте заняття спортом або прогулянки на свіжому повітрі не менше ніж40хв надень.

   2. Раціоналізація. Коли почуття тривоги виникає, потрібно поставити собі такі чотири запитання:

— Реальна (на сьогоднішній день) чи гіпотетична проблема?

— Якщо гіпотетична — чи ризик її високий, чи малоймовірний?

— Чи можу я щось зробити, щоб її вирішити?

— Чи корисно про це думати? Чи це гаяння часу, що порушує якість життя?

   3. У момент, коли виникли тривога, паніка, можна використовувати метод «квадратного дихання». Є чимало варіантів, підійде будь-який. Мені подобається такий: однією рукою вам потрібно малювати пальцем по долоні другої руки квадрат. До того ж на верти кал ьн их л і- ніях ви вдихаєте/видихаєте, на горизонтальних затримуєте дихання (схема). Надзвичайно складно одночасно дихати, малювати і тривожитися, поступово ви переключаєтеся з емоцій на дію.

   4. Переключення уваги. Коли виникає сильне відчуття тривоги, то нічого не можемо робити, ніби «ціпеніємо», й нам важко дихати. У цей момент важливо переключити увагу на щось інше, зателефонувати до когось і порозмовляти, прогулятися, зробити комплекс фізичних вправ, подивитися відео, послухати музику.

   5. Коли будете у стані спокою, обов'язково запишіть на аркуші паперу (повісьте на видному й доступному місці) перелік справ, які можуть вас переключити й заспокоїти. У когось це можуть бути дуже індивідуальні речі, а для когось загальноприйняті, щось із зазначеного вище. У вашому переліку має бути не менше ю пунктів (що більше, то краще).

   6. Медитації. Пам'ятайте, що медитації мають безліч форм і різновидів, також вони підходять не всім і не завжди вихдять з першого разу. Ви можете використовувати готову медитацію, скориставшись Інтернет-ресурсами, чи написати й начитати свійтекст, який васзаспокоюватиме. Головне — відведіть собі час, це може бути навіть 3—5 хв, щоб вас ніхто не турбував і нічого не відволікало.

    Одним із дієвих методів подолання тривожності є психотерапія. Ще американський психо- аналітик Карен Хорні говорила про важливість усвідомлення клієнтом (під керівництвом психотерапевта) тривожності й невротичних конфліктів, хибності ідеалізованого «Я» і спільну розробку стратегій справжнього вирішення внутрішніх конфліктів. Такий напрям психотерапевтичної роботи дасть змогу клієнту прийняти реальне «Я» і відновити можливості самореалізації особистості.

   Далі надаються техніки з саморегуляції.

   

Різник Л.( практична психологиня Будинку творчості дітей та юнацтва, м. Мирноград, Покровський р-н, Донецька обл.)

Абсолютний RELAX. Вправи для поліпшення психічного стану// Психолог .- 2019 .- № 11 .- С. 76-95

Анотація: Про важливість зняття психічного навантаження у освітян. Щоб наслідки стресу не псували професійне й особисте життя, важливо своєчасно знімати втому та м'язове напруження, уміти переключатися та знаходити нові джерела енергії та натхнення.

   Ні для кого не секрет, що в освітян психічне навантаження надзвичайно високе. Постійні стреси на роботі й удома, поспіх, надмірний рівень шуму, втома та напруження знижують працездатність, спричинюють головний біль, знижують захисні сили організму що надалі може спровокувати розвиток захворювань та навіть депресію. На тлі постійного стресу псуються стосунки з колективом та оточенням, з'являється роздратування, апатія, педагогу важко зосередитися на своїй діяльності. Щоб наслідки стресу не псували ваше професійне й особисте життя, важливо своєчасно знімати втому та м'язове напруження, уміти переключатися та знаходити нові джерела енергії та натхнення.

   Одним із перших відкривачів методу релаксації можна вважати французького аптекаря Еміля Кує, який створив і розрекламував «Школу самовладання через свідоме самонавіювання». Своїм пацієнтам він говорив, що одужання настане неодмінно, якщо декілька разів на день, сидячи або лежачи в зручній позі, подумки або пошепки зо разів повторювати відповідне формулювання самонавіювання.

   Надалі американський вчений та дослідник Едмунд Джейкобсон показав, що різні емоційні реакції спричинюють напруження скелетної мускулатури в суворо визначеному для кожної емоції ділянці тіла. Так, наприклад, депресивні стани супроводжуються напруження дихальної мускулатури, емоції страху напружують м'язи мовленнєвого апарату й потиличні м'язи. У результаті дослідження було виявлено, що у хворих неврозами постійно підвищений тонус певних груп м'язів, і тому відбувається перенапруження нервових процесів, що викликає відчуття втоми та загальної слабкості. Навчаючи своїх клієнтів спеціальних прийомів м'язового розслаблення, Джейкобсон переконався в дієвості цього методу як лікувального засобу. Згодом він став відомий як «метод прогресивної (послідовної") релаксації».

   Згодом лікування неврозів «прогресивної релаксацією» стало широко розповсюджуватися завдяки німецькому психотерапевту Йоґану Шульцу. У 1932 році він розробив комплексний метод саморегуляції, назвавши його аутогенним тренуванням. Найважливішим компонентом цього методу стали прийоми загального м'язового розслаблення. Спочатку вона була спрямована лише на лікування хворих неврозами.

  Вартий уваги й варіант аутогенного тренування - психом'язового тренування, який запропонував у 1975 році московський фахівець у галузі спортивної психогігієни Анатолій Алексєєв. Методика містить п'ять вправ, які дають змогу розслабити м'язи завдяки безпосередньому напруженню на вдиху й розслабленню на видиху. Систематичне м'язове тренування зі зміною напруження, скороченням та розслабленням, використовують для тренування основних нервових процесів — збудження та гальмування.

   Вправи. які знімуть втому очей. Близько 75% інформації про навколишній світ людина отримує завдяки зору. І через нього втрачає 80% енергії. Нині з тотальною комп'ютеризацією очі піддаються великому навантаженню. Особливо часто стикаються з проблемою втомлених очей люди, які через діяльність змушені чимало часу проводити за комп'ютером. До кінця робочого дня очі втомлюються, можуть почервоніти, з'являються больові відчуття.

   Дихання має важливе значення у всіх фізичних техніках і вправах. Дослідження свідчать, що більшість людей дихає поверхово, не використовуючи весь потенціал легенів. Тому тіло недостатньо забезпечується киснем. Метаболічна функція знижується, а фізичний стан людини значно погіршується.

   У дихальних шляхах знаходяться закінчення вегетативної нервової системи. І нині вчені виявили механізм спрямованого впливу дихальної гімнастики на тонус нервової системи.

   Виявляється, що під час частого й поверхневого дихання збудження певних нервових центрів підвищується, а під час глибокого — навпаки, знижується. Вдих збуджує закінчення симпатичного нерва, який активізує діяльність внутрішніх органів.

   Далі подані вправи: «Дихання животом», «Дихання на рахунок», «Дихання по колу», «Сміх живота», «Подвійний видих».

   Вправи для м’язів обличчя: «Самоконтроль зовнішнього вияву емоцій» та інші. 

   Вправи з візуалізації.  Образи пам'яті, що штучно створює уява людини, по-різному впливають на її психічний стан. Що приємніший образ, то позитивніший емоційний стан він створює. Психологи виявили так званий «ефект Пігмаліона»: людина поводить себе так чи так, керуючись тим, якою вона себе уявляє. Якщо спокійною, впевненою, повною сил і енергії, то її поведінка стає аналогічною.

   Ще один важливий момент в антистресових заходах — розслабити наш допитливий розум. Адже більшість стресів відбувається на психологічному ґрунті, тобто стрес — це, передусім, стан нашого розуму.

Далі подані вправи: «Хмари», «Ситечко», «Ну і що», «Ресурсні образи», «Книга», «Руки» та комплекс вправ по аутотренінгу.

Чаплінська Ю (докторант, кан. псих, наук, старший науковий співробітник лабораторії психології масових комунікацій та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НПН України, м. Київ

Адаптивний інтелект. Використання кейс-методу// Соціальний педагог .- 2020 .- № 11-12 .- С. 62-65

Анотація: Про важливість розпочинати готувати дитину до зустрічі з реаліями життя ще в школі і не тільки через вивчення основних предметів, але за допомогою розвитку адаптакційного інтелекту.

   Сучасний світ стрімко змінюється, активно впроваджуються в буденне життя технології, змінюються звичні моделі поведінки і способи взаємодії між людьми. Світ стає техногенним. І в ньому з'являються як нові переваги, так і нові ризики. Починати готувати дитину до зустрічі з реаліями життя потрібно ще в школі і не тільки через вивчення основних предметів, але за допомогою розвитку адаптаційного інтелекту. Адже не тільки людина підштовхує цей світ до змін, але й зміни стимулюють людину до розвитку й удосконалення самої себе.

   В останні роки концепція Гарі Култон адаптивного інтелекту, набуває все більшої популярності в наукових колах. Култон говорить про те, що адаптивний інтелект — це вроджена здатність мислити гнучко та ефективно у постійно мінливому світі.

   Працюючи в сфері бізнесу, Гарі помітив, що деяким людям ця здат-ність дається легко і природно, тоді як інші борються і докладають чи¬мало зусиль для виконання постав¬лених завдань. У своїх наукових пошуках автор говорить про «шлях адаптивного інтелекту» (АІР) як про «мистецтво і науку мислення», вказуючи на те, що це поняття об'єднує відразу емоційний, ментальний і позитивний інтелекти.

    На думку автора концепції, ментальний інтелект відповідає за раціональне мислення, емоційний дає змогу розпізнавати свої емоції і керувати ними, позитивний інтелект відповідає за позитивний настрій і впевненість у власних силах, а адаптивний інтелект поєднує риси перших трьох понять, використовуючи ці навички для швидкого вирішення завдань та комфортної адаптації до нових умов зовнішнього середовища, дає можливість діяти в непередбачених обставинах.

   Концепцію Култон розробляв більше 30 років, але її застосування здебільшого знайшло свою реалізацію в бізнесі для розвитку кома., та керівників (лідерів).

   У ситуаціях невизначеності, тобто в нових умовах, звичайна людина губиться і починає панікувати (демонструє інтенсивні емоційні реакції), оскільки часто «відривається» від колишнього досвіду, коли вже набуті схеми не працюють і необхідно моментально побудувати нові.

   Розвиток адаптивного інтелекту у кейсовому форматі дає змогу людині сконструювати ситуацію невизначеності і прожити її, проаналізувати свої емоції, спродукувати варіанти вирішення проблеми, проаналізувати слабкі та сильні сторони запропонованих рішень. Тобто розвинути, окрім усього, ще й емоційну стійкість, яка необхідна для продуктивного подолання ситуацій невизначеності.

   Поради для розвитку адаптивного інтелекту

• Завжди вибирати невідоме, навіть у побутових ситуаціях — наприклад, зміна якихось ранкових звичок (почати день не з кави або перегляду стрічки соціальної мережі, а з ведення щоденника, гімнатики тощо).

• Можна взятися за читання книжок того жанру, який людина до цього ніколи не вибирала, наприклад, якщо подобаються романи, почитати наукові статті або історичні документи.  

• Діяти, звісно продумати все наперед неможливо, проте таким способом люди привчають себе мислити інакше. Можна доводити ситуації до абсурду або уявляти найгірші сценарії. Дозволяти собі думати про негативні речі — один із принципів стоїчної філософії, це готує людину до непередбачених ситуацій.

• Виконувати абсолютно нові завдання, які не пов'язані зі сферою звичних інтересів людини. Наприклад, якщо подобаються гуманітарні науки, почати виконувати завдання з фізики або геометрії. Так утворюються нові патерни, що дають змогу людині більш гнучко мислити.

• Вирішувати звичні завдання по-новому на основі дивергентного мислення, яке дає змогу людям діяти в звичних обставинах іншими способами. Починайте з маленьких дій: це може бути новий спосіб приготування сніданку з тих самих продуктів, побудова нового маршруту до будинку тощо.

   Адаптивність — це навичка, якої, за бажання, кожен може навчитися, яка є незамінною в ситуації, коли потрібно кардинально оновити підходи до вирішення якогось завдання, а традиційні інструменти не підходять. Зазвичай люди намагаються спиратися на свій минулий досвід і згадувати, що раніше спрацьовувало в схожій ситуації. Але діти таку можливість не завжди мають, оскільки їхній досвід обмежений.

   Розвиток адаптивного інтелекту через виконання кейсових завдань не тільки допомагає сконструювати незвичні ситуації та розробити системи їх рішення, а й емоційно підготувати дитину до стресових ситуацій у житті, коли необхідно діяти швидко і рішуче.

Діагностика емоційного стану та постстресових розладів в умовах гібридної війни / О. А. Панченко [та ін.] // Психічне здоров'я : міждисциплінарний науково-практичний журнал. - 2015. - № 3/4. - С. 11-15 

Анотація: Військові дії можуть позначитися на психічному стані сотень тисяч українців. Наведено результати психодіагностичного дослідження, яке встановило наявність емоційних порушень у жителів регіону бойових дій, значний відсоток яких зазнає різні негативні емоції, що зберігаються протягом тривалого часу.

   Реакції тривоги диференціюються на малий, середній і крайній ступінь. Психологічний зміст реакції тривоги малого ступеня залежить від прагнення проаналізувати зовнішній подразник, оцінити його значимість і виробити реакції пасивного захисту від фактора, що впливає. На відміну від звичайної орієнтовної реакції реакція тривоги при дії слабкого екстремального фактора більш стійка і в ній більш виражений компонент психічних, поведінкових відповідей. Найбільш вираженими є зміни порогів сприйняття, зміни ряду психологічних функцій, порушення нормального ходу виконання професійних дій. Разом з тим, поява реакцій тривоги малого ступеню не викликає значних емоційних змін, не змінюється і значимість, і співвідношення мотивів діяльності.

   При реакції тривоги середнього ступеня з'являються помилки в трудовій діяльності людини. Помилки частішають, порушується процес здійснення свідомого контролю за ними, змінюється структура асоціативних зв'язків, відбувається їх спрощення. Зокрема, порушується почуття сприйняття часу. Ці явища характеризуються як емоційно-асоціативні порушення, провідним компонентом яких є звуження поля свідомості. З'являється різко виражене емоційне напруження. Воно легко визначається за вегетативними ознаками, мімікою, мовою та рухами людини. Так, в мові з'являються паузи, збільшується тривалість і гучність вимовлення голосних, розбірливість приголосних падає за рахунок порушень артикуляції звуків. Склад повідомлень також змінюється: вони уривчасті, часто неповні, часто зустрічаються повторення. Рухи стають менш точними, в них залучається більший, ніж це необхідно, м'язовий апарат і т. д.

   Психотравмуючі фактори обстановки бойових дій сприяють формуванню психогенних реакцій і пов'язаних з ними порушень поведінки у великого числа осіб. Виживання в умовах війни пов'язано з виробленням нових способів реагування у вигляді постійної настороженості, ворожого сприйняття навколишнього оточення, негайних відповідних дій (переважно агресивних), щодо джерела загрози. 

    У той же час наростаючі загроза і страх супроводжуються відчуттям безпорадності, невпевненості в собі, безсилля перед зовнішньою обстановкою і призводять до зміни форми афектів, дій, мислення. Афективне охоплення переживань визначає односторонню оцінку дійсності, перебільшення її загрозливого характеру, значно спотворює емоційні зв'язки з оточуючими. Сприяючи виживанню в складній та суперечливій бойовій обстановці, навички агресивності набувають форму нажитого в умовах хронічного стресу патологічного поведінкового стереотипу, що приводить до стійкої соціально-психологічної дезадаптації.

   Руйнівна дія війни продовжує чинити негативний вплив на подальше життя людей, які зіткнулися з бойовими діями, позбавляючи почуттів безпеки і самоконтролю, що викликає сильне, іноді нестерпне напруження. Якщо подібне напруга не слабшає з часом, то цілісність психіки може бути порушена. Таким чином відбувається розвиток посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

    Основними ознаками даного стану є нав'язливі картини і думки, що невідступно повертаються. У пам'яті раптово спливають жахливі, неприємні сцени, пов'язані з пережитим. Другий тип реагування — травматичний досвід свідомо витісняється, індивід активно уникає думок і спогадів про пережите, прагне не потрапляти в ті ситуації, які могли б нагадати минуле. Травмуючі спогади проявляються у сні у вигляді нічних кошмарів. Іноді порушення сну виглядають як постійне раннє пробудження, поганий сон посилює важкий стан, виникає втома і апатія.

    Психодіагностичне дослідження виявляло переважаючі емоції у жителів регіону бойових дій, значний відсоток яких відчуває різноманітні негативні емоції (тривога, страх, безпорадність, відчай), що зберігаються протягом тривалого часу. Практично дві третини опитаних відчувають себе постраждалими морально в ситуації, що склалася, більше однієї третини — постраждалими матеріально. Таким чином, тривале психоемоційне напруження може сприяти розвитку психопатологічних і соматичних проявів у жителів регіону військового протистояння. Поступово збільшується кількість осіб, які мають окремі ознаки ПТСР (порушення сну, зниження настрою та активності), одночасно відбувається і зростання відсотка тестованих з ПТСР.