Освітянам на замітку

Цікаво знати

---

Матеріали за темами:
 
                Проектна діяльність як розвиток іміджу освітніх закладів

    Що впливає на імідж школи?  Інформування громадськості про школу.  Громадська діяльність школи , благодійність . Взаємовідношення зі ЗМІ (особливо місцевих) . Поведінка учнів поза школою . Відгуки батьків та випускників. Пристосовуючись до мінливих реалій життя, сучасний навчальний заклад безперервно розвивається та оновлюється і формує власний імідж. У наш час інформація та іміджтехнології стають головною продуктивною силою, основою формування інтелекту та розвитку матеріальної і духовної культури суспільства і цивілізації. Школа, виконуючи найважливіше соціальне замовлення відповідно до суспільно-політичних та економічних перетворень, виступає як могутній фактор виховання та відтворення продуктивних сил України на основі позитивного іміджу. Даний матеріал це друга стаття в циклі  «Самопрезинтація освітнього закладу», що знаходиться в рубриці «Цікаво знати» сторінки сайту  ДОУНБ «На стіл освітянам».

Скрипнік М. Працюєте над розробкою програми дослідно-експериментальної роботи в освітньому закладі. 13 кроків розроблення програми роботи// Хімія. (Шкільний світ)  .- 2020 .- № 11-12 .- С. 26-36
Анотація: Розкривається сутність діяльності методиста, заступника директора школи з організації дослідно-експериментальної роботи на етапі розроблення програми роботи дає змогу покроковий алгоритм.

   Вивчення загальних проблем виховання, розвитку особистості школяра в навчально-виховному процесі, організації та управління науково-методичною роботою в загальноосвітніх навчальних закладах.
   Крок 1. Визначення практичних труднощів у педагогічній діяльності.
   Педагогам важливо з'ясувати труднощі, що виникають у процесі їхньої професійної діяльності, на вирішення яких вони спрямують дослідно-експериментальну роботу.
   Аналізування нормативних документів і практики, діагностування навчальних досягнень учнів із предмета й типових труднощів педагогів із реалізації складників дидактичного процесу (цільового, мотиваційного, змістового, технологічного, результативного), вивчення новітньої науково-методичної літератури дають змогу сформулювати низку труднощів, що існують нині в практиці загальноосвітніх навчальних закладів.
   Крок 2. Опрацювання науково-методичної, психолого-педагогічної літератури.
   Опрацювання науково-методичної, психолого-педагогічної літератури сприяє відновленню та поповненню знань педагогів із різних аспектів педагогічної діяльності.
   Крок 3. З'ясування актуальних педагогічних проблем.
Проблема — знання про незнання, питання (комплекс питань), що виникло в процесі пізнання і вимагає відповіді; у науці — суперечлива ситуація, що виступає у вигляді суперечливих позицій під час пояснення будь-небудь явищ, об'єктів, процесів, вимагає адекватної теорії. Проблемна ситуація —- брак чого-небудь, що перешкоджає нормальному функціонуванню системи та потребує задоволення в цьому (незадоволена потреба).
   Крок 4. Формулювання педагогічних проблем.
   Найвідповідальнішим етапом проведення педагогічного експерименту е формулювання педагогічної проблеми, над вирішенням якої працюють педагоги.
Від правильного формулювання педагогічної проблеми залежатиме перебіг роботи. Для цього потрібно провести ґрунтовну підготовчу роботу, яка передбачає такі дії:
   Крок 5. Визначення учасників педагогічного експерименту.
Успішність педагогічного експерименту залежить і від якісно-кількісного складу його учасників. Щодо кількісного складу, то камерний експеримент має невеликий обсяг і статистичну вибірку, що дає змогу перевірити ідеї та моделі навчально-виховного процесу. Його проводять у кількох класах. Натомість масовий експеримент охоплює більшу кількість учнів. Метою масового експерименту є одержання достовірних даних, тому бажано, щоб одні й ті самі контрольні завдання виконали не менше, ніж 384 учні. Так, якщо контрольна робота має чотири варіанти, то для досягнення достовірності її мають виконати 1536 учнів.
   Крок 6. З'ясування рівня дослідно-експериментальної роботи.
Залежно від педагогічної проблеми, експеримент може відбуватися на кількох рівнях. Рівень дослідно-експериментальної роботи можна визначити за значущістю його результатів для розвитку освіти й за рівнем офіційного замовлення на проведення дослідно-експериментальної роботи.
Крок 8. Визначення об'єкта й предмета, цілей і завдань.
   Після формулювання теми роботи необхідно визначити і конкретизувати її об'єкт і предмет.
   Об'єкт — поняття, яке слугує для позначення речі або предмета, що протистоїть суб'єкту в пізнавальній і практичній діяльності.
   Предмет — категорія, що позначає певну цілісність, виокремлену зі світу суб'єктів у процесі «людської» діяльності та пізнання. Основна структурна відмінність предмета від об'єкта полягає в тому, що предмет охоплює лише головні, найістотніші (із дослідження) властивості й ознаки.
   Мета — ідеальне передбачення результату діяльності, що виступає її регулятором.
Завдання наукове — завдання дослідження, яке необхідно виконати за допомогою встановлення невідомих раніше закономірності, властивості або явища.
   Таку роботу має супроводжувати фіксування фактів і теоретичних положень, які даватимуть вмогу краще розкрити й реалізувати на практиці виконання окреслених цілей і поставлених завдань.
   Крок 9. Обґрунтування ідеї, задуму та гіпотези.
Важливим кроком є формулювання ідеї, задуму та гіпотези, оскільки ідея — вихідна думка, що лежить в основі вирішення науково-практичної проблеми, задум — інструментована ідея, а гіпотеза — передбачення про способи виконання поставлених завдань і можливі результати.
   Крок 10. Створення програми дослідно-експериментальної роботи.
Програма дослідно-експериментальної роботи є науковим документом, що дає змогу реалізувати на практиці кілька важливих функцій.
   Майбутню діяльність дослідників визначає саме програма, адже вона зорієнтована на одержання результатів, яких ще не існує. Під час розроблення програми необхідно враховувати: реалістичність (можна оцінити лише щодо прогнозованих результатів, ситуацій у майбутньому, а не відповідно до сучасних норм); залучення розробника до реалізації програми.
   Крок 11. Розроблення інструментарію та носіїв нововведення.
Ефективну підготовку до проведення дослідно-експериментальної роботи забезпечить добирання необхідного інструментарію. Таким інструментарієм є анкети, тести, опитувальники, які мають стати теорією в дії, адже їх застосують, щоб знову отримати нові знання й інформацію: тести, опитування, анкетування.
   Крок 12 Визначення критеріїв успішності та чинників ризику дослідно-експериментальної роботи.
Для уникнення можливих перешкод під час проведення дослідно-експериментальної роботи необхідно наперед передбачити несподівані фоктори, з'ясувати чинники ризику та визначити критерії, що забезпечать успішний перебіг роботи. Необхідно пам'ятати, що виконувана робота має бути привабливою для педагогів, стимулювати їх. Тривалість дослідно-експериментальної роботи повинна бути оптимальною, не змінюватися за змістом. Бажано врахувати максимум чинників, щоб робота завершилась успішно.
   Крок 13 З’ясування проблем проектування дослідно-експериментаної роботи в загальному навчальному закладі.
   Дослідно-експериментальна робота сприяє підвищенню престижу наукових знань, розвитку дослідницьких умінь і навичок, творчих здібностей, пізнавальної активності, ознайомленню з методами та прийомами наукового пошуку, професійному зростанню педагогів.

Скрипнік М. Узагальнюєте результати дослідно-експериментальної роботи.
Підготовка статті, посібника, програми, методичних рекомендацій, звіту, доповіді, реферату// Хімія. (Шкільний світ) .- 2020 .- № 11-12 .- С. 37-47
Атотація: Надані матеріали, що розглядають результати дослідно-експериментальної роботи навчальних закладів  - це розробка  і видання навчально-методичних матеріалів  (підручників, навчальних посібників).

    Робота з результатами дослідно-експериментальної роботи в педагогічній практиці є доволі широкою: від навчального процесу до практики використання результатів у дослідницько-пізнавальній і професійній діяльності суб'єктів навчально-виховного процесу на різних рівнях. Унаслідок опрацювання і використання результатів дослідно-експериментальної роботи досліджуваний об'єкт трансформують у презентацію, конструйований дидактичний матеріал, кодують у методичних рекомендаціях тощо.
За результатами дослідно-експериментальної роботи ЗНЗ розробляють і видають навчально-методичні матеріали  (підручник, навчальний посібник).

   Функції, яким має бути підпорядкована навчальна книжка:
1. Управління процесом засвоєння змісту освіти. Розкриває дидактико-методологічний зміст програми навчання. Це одна із основних функцій навчальної книжки, яка визначає добір, акцентування, ранжування всього навчального матеріалу. Завдяки цій функції навчальна книжка стає для вчителя засобом планування, підготовки та реалізації навчально-виробничого процесу;
2. Інформаційна. Відображає сутність навчальної книжки як носія змісту освіти, що викладений за допомогою друкованого слова, ілюстрацій тощо. Формування інформаційної функції навчальної книжки в процесі її створення передбачає, насамперед, високий науковий рівень навчального матеріалу;
3. Систематизаційна. Викликає до життя кінцевий результат навчання — необхідність цілісного засвоєння навчального матеріалу; трансформування — перенесення теоретичних знань, наукових методів у навчальну книжку з метою їх найкращого засвоєння;
4. Стимулювальна.    Навчальна книжка має сприяти швидкому та якісному самостійному засвоєнню навчального матеріалу, уміщеного в ньому. Тому виклад матеріалу підручника слід будувати з урахуванням психологічних і педагогічних закономірностей засвоєння знань, застосовувати різні прийоми стимулювання й організації мислення учнів;
5. Координаційна.    Дає змогу встановити взаємозв'язки з іншими джерелами та засобами інформаційно-предметного забезпечення;
6. Закріплення матеріалу та самоконтроль.    Функція, яка сприяє раціональній організації навчальної діяльності, самостійному оволодінню знаннями й уміннями. Вона забезпечує стійке засвоєння знань і вмінь, якого досягають за допомогою повторень, вправ, систематизації тощо;
7. Раціоналізації. Заощадження й оптимізації часу учнів і вчителя;
8. Самоосвіти. Забезпечення умов для ознайомлення учнів із усіма можливими джерелами та засобами для самостійного оволодіння знаннями та вміннями;
10. Виховна. Передбачає формування в учнів наукового світогляду, творчого мислення, екологічної культури, дбайливого ставлення до професійних знань і формування емоційно-мотиваційної сфери навчання.

   Узагальнення перспективного досвіду вчителя з проблеми дослідження
Перспективний педагогічний досвід — це така навчально-виховна чи організаційно-педагогічна діяльність, у процесі якої стабільні позитивні результати у вирішенні актуальних педагогічних проблем забезпечуються використанням оригінальних форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання або інтеграції вже відомих форм, методів, прийомів, засобів.
Вивчити літературу з проблеми. Уточнити питання, які можуть бути розроблені на основі формування перспективного досвіду.
   Відвідати серію занять учителя, з'ясувати науково-методичну основу його роботи, методику організації уроків.
   Проаналізувати спільно з учителем досвід його роботи: основні педагогічні задачі, які він вирішує; наукову обґрунтованість досвіду; рівень новизни досвіду; можливість застосування досвіду в інших умовах.
Додатки містять матеріал, необхідний для розкриття повноти досвіду. Зокрема, можна використати ілюстрації, дидактичний матеріал, фотографії, описи методик, комп'ютерних програм, авторських програм, індивідуальних програм для учнів із предмета, розроблених у процесі експериментальної роботи, творчі роботи учнів, а також таблиці, діаграми, що ілюструють результативність досвіду. Варто звернути увагу на обов'язкове використання системи розробок занять із визначеної теми, що є міні-моделлю, проекцією педагогічних ідей у системі навчання. Систему розробок занять рекомендують супроводжувати методичним аналізом теми, що складається з таких компонентів: основна ідея теми, основні змістові лінії теми, основна мета, основні вимоги до знань і вмінь, методи роботи.
Науковий досвід з проблеми дослідження
   Зразок структури та змісту наукового звіту про результати дослідження
Вступ. У ньому характеризують умови, у яких відбувалось дослідження; стан досліджуваного питання в теорії та практиці; обґрунтовують актуальність вибраної теми, визначають науковий апарат дослідження (об'єкт і предмет дослідження; мета і завдання; гіпотеза дослідження; методи дослідження) (обсяг розділу — 1 с.).
Розділ 1. Зміст цього розділу має теоретичний характер і відображає результати виконаної роботи з вивчення й аналізу літератури за вибраною проблемою, а також показує ставлення експериментаторів до позицій різних учених і практиків, які висвітлювали проблему. Закінчується розділ загальним висновком (обсяг розділу — 1 с.).
   Розділ 2. Зміст цього розділу найчастіше ґрунтується на результатах перевірки висунутої гіпотези експериментально-дослідної роботи. Основну увагу має бути зосереджено на описі етапів, суті, ходу й методик констатувального та контрольного експериментів, на доказі (або спростуванні) висунутої гіпотези, вирішенні поставлених завдань, досягненні окресленої мети експериментального дослідження. Розділ закінчується висновком про виконану експериментально-дослідну роботу (обсяг розділу — 1—2 с.).
Висновки завершують текст наукового звіту про результати дослідження. Складають на основі змісту розділів. Зазвичай увагу звертають на головне, коротко викладають перебіг і результати експериментально-дослідної роботи з покликаннями на таблиці, рисунки. Також указують публікації з досліджуваної теми, де обговорювалися отримані результати. Завершується висновок позначенням «Перспективи розроблення вибраної теми», а також «Рекомендації вчителям (або іншим працівникам освіти)» (обсяг розділу — З—5 с.).
Список літератури. Характеризує рівень обізнаності дослідника в історичному та сучасному стані питання. До списку літератури додають друковані видання (книжки, брошури, статті тощо). Його складають згідно з ухваленим державним стандартом.
   Додатки — важлива складова частина наукового звіту про результати дослідження. їх не можна розглядати лише як ілюстрації до виконаного дослідження, оскільки вони мають прямий і глибокий зв'язок із текстом роботи.    У додатках розміщують допоміжний матеріал звіту: проміжні математичні розрахунки; таблиці допоміжних цифрових даних; описи засобів, які використовували під час проведення експерименту, вимірювань, випробувань; приклади інструкцій, анкет, тестів, контрольних робіт, рекомендації, розроблені й застосовані в дослідницькій роботі; таблиці, графіки, ілюстрації.
Це можуть бути також робочі програми дослідження, анкети, роботи учнів, дидактичний матеріал тощо. Усі матеріали додатків нумерують і підписують. Якщо обсяг додатків значний, то матеріали доцільно зброшурувати в окрему папку.

Шпиг Н. Шукаєте джерела фінансування проекту: основні кроки фандрайзингу// Хімія. (Шкільний світ)  .- 2020 .- № 11-12 .- С.54-61
Анотація:  Розглядаючи розвиток іміджу навчального закладу незайвим буде розказати про джерела фінансування проектів. Докдадно розповідається про фандрайзинг.
   Нині система управління і фінансування середньої освіти в Україні знаходиться в процесі реформування. На нього впливають зміни, що відбуваються як у самій системі освіти, так і поза її межами. Фінансова стійкість — це ключовий елемент ефективної діяльності будь-якої організації. Шлях до фінансової стійкості лежить через трудомісткий і складний процес збору коштів — фандрайзинг.

   Поняття «фандрайзинг». Основні завдання фандрайзингу
   До чинників, що стимулюють зміни в системі управління і фінансування освіти, належать такі інноваційні процеси: вироблення нових стандартів освіти, оновлення навчальних програм і навчально-методичних матеріалів, використання нових форм і методів навчання. Усі ці прогресивні зміни потребують, з одного боку, використання нових підходів до управління навчальним закладом, а з іншого — додаткового фінансування.
   Залучення додаткових джерел фінансування є одним із ключових питань, адже виділених бюджетних коштів вистачає лише на вирішення нагальних проблем. Стратегія залучення коштів (фандрайзинг) дає змогу отримувати з різних джерел (від різних донорів) додаткове фінансування, яке і спрямовується на поліпшення якості освіти.
   Фандрайзинг — це не випрошування коштів у благодійних організацій, а продаж продукту організації (послуги, проекту, програми, ідеї тощо) потенційному дарувальнику, спонсору, грантодавцю.
Фандрайзинг — це мистецтво залучення коштів приватних осіб чи благодійних організацій, які надають фінансові ресурси у вигляді грантів. Діяльність у сфері фандрайзингу — це цілеспрямована, спланована та неперервна діяльність задля забезпечення організації ресурсами, необхідними для реалізації її місії.
Слово «фандрайзинг» походить від англійських слів fund — «кошти, фонди» та raise — «піднімати, збільшувати».
   Благодійний фонд є принципово новою для України моделлю благодійної організації
Принципи будівництва благодійного фонду
   Фонд володіє капіталом, який формують його засновники (grantmaker — засновник фонду, фізична або юридична особа). Виконувати роль благодійних фондів-донорів можуть різні структури: державні установи різних країн, міжнародні організації, приватні благодійні фонди, комерційні структури, релігійні, науковій інші громадські некомерційні організації, а також приватні особи.
   Під час вибору донора важливо розрізняти фонди й організації-посередники. Фонди мають кошти і надають їх у вигляді грантів, організації-посередники не мають власних коштів, а лише надають сприяння в розподілі чужих фінансових ресурсів, інформують громадськість, допомагають оформлювати заявки, контролюють витрати коштів, надають звіти донору.
   Завдання організації полягає у визначенні інтересу потенційного донора: матеріального (пільга, майбутній прибуток), морального (відчуття причетності до важливої, із їхнього погляду, справи), ділового (упевненість у тому, що все вийде якнайкраще) тощо. Намагаючись задовольнити певну зацікавленість донора, організація підвищує імовірність отримання гранту.
Основні поняття фандрайзингу
Заявник (претендент, аплікант, шукач) — це особа, група осіб, організація, яка шукає певні ресурси для здійснення діяльності шляхом звернення (подачі пропозицій щодо фінансування проекту) до донорської організації.
Донор — приватна особа чи організація (фонд, фундація), яка розглядає пропозицію та надає аплікантам певні ресурси у вигляді грантів на реалізацію заявленого проекту.
Грант — ресурси (кошти, послуги, технічне забезпечення), які надаються шукачеві на безповоротній основі. До змісту поняття «грант» входить також цільова субсидія, яка надається на конкурсній основі для реалізації заявленого проекту в певній сфері діяльності.
Пропозиція — детальне письмове звернення до донора, яке містить повну інформацію про ідею із проханням надати ресурсну підтримку (фінансову, технічну).
Програма — план, що має свою мету, завдання й основні кроки, спрямовані на досягнення мети за певний проміжок часу із залученням необхідних ресурсів.
Проект — окрема, відносно незалежна та чітко визначена частина загальної програми, яка може бути спланована та виконана самостійно.
Стратегія фандрайзингу — це різновид стратегічного планування неприбуткових організацій, спрямований на пошук фінансування, що є необхідним для забезпечення діяльності організації, зокрема реалізації неприбуткових проектів.
   Основною проблемою у проведенні етапів роботи щодо здійснення фандрайзингу є відсутність професійного підходу до залучення ресурсів від благодійних фондів.
У результаті недостатнього орієнтування в організаціях-донорах, нечіткого виконання правил оформлення заявок, відсутності здатності наголосити на перевагах власних проектів заявники (апліканти) часто виявляються неконкурентоспроможними, порівняно зі своїми колегами.
   Особливістю діяльності у сфері фандрайзингу, спрямованій на пошук ресурсів для реалізації проекту або програми, є її епізодичний характер, що слугує накопиченню досвіду та його систематизації.
Із урахуванням цілеспрямованості, спланованості й неперервності діяльності у сфері фандрайзингу, можна виокремити основні кроки фандрайзингу:
   Під час розробки стратегії фандрайзингу необхідно визначити переваги організації, а також недоліки, які необхідно подати так, щоб донор зрозумів, що їх наявність негативно не впливатиме на реалізацію проекту у зв'язку з докладанням організацією зусиль щодо їх ліквідації або нівелювання. Для того щоб звернення організації було сприйнято позитивно, потрібно враховувати чинники успіху.
Необхідно привернути увагу до проекту. Уже на перших сторінках документа необхідно привернути увагу до проекту, тобто ідею слід викласти коротко та зрозуміло із самого початку. Незайвим буде повторити ідею в завершальній частині звернення.
   Проект має бути відпрацьованим. Тобто підтвердженим відповідними документами, де це можливо. Якщо йдеться про соціальні проблеми, то наводять результати відповідних соціологічних досліджень.
Запропонований проект мас бути актуальний й інноваційний. инники успіху
   Необхідно відстежувати ті програми, які вже підтримуються державними структурами, уникати паралелізму. На можливість отримати грант найбільше впливає встановлення позитивних відносин із представниками донора та позитивний досвід проектної діяльності організації. Якщо зарекомендувати себе як гарного виконавця проектів, організація створить імідж, що тривалий час працюватиме на її користь.


Харченко Н. Складаєте ділову кореспонденцію. Особливості ведення листування: терміни, види, мовні звороти// Хімія. (Шкільний світ)  .- 2020 .- № 11-12 .- С. 75-89
Анотація: Розглянуто складання ділової кореспонденції як елемент розвиток іміджу освітнього закладу. Розглянуто сучасні форми ділового листування.

   Кожна людина має розвивати 4 обов'язкові для роботи вміння: слухати (повністю розуміти співрозмовника, вибирати основне, нове, цінне з його слів); говорити (коротко, ясно, ввічливо, переконливо); читати (швидко, вибірково, уважно, запам'ятовуючи міцно та надовго); писати (грамотно, точно, із дотриманням правил ділового листа).
   Сучасні форми ділового листування, прийняті в міжнародному спілкуванні, усталися майже 150 років тому в Англії. Саме там зародилися основні правила етикету складання кореспонденції. Перш ніж розглядати особливості письмового ділового спілкування, варто, на наш погляд, уточнити деякі принципові моменти Терміни відповідей. По-перше, письмове ділове спілкування має чимало спільного (за змістом, нормативною базою тощо) із усним спілкуванням. Отже, основні вимоги та нормативи, а також теоретичні підходи останнього здебільшого поширюються і на письмове ділове спілкування. По-друге, культурологічні особливості ділового спілкування з партнерами різних країн також є підґрунтям для письмового спілкування. По-третє, більшість особливостей ділового спілкування відображені в ділових листах, які є однією з найважливіших форм ділової письмової комунікації. Форми написання ділових листів практично однакові для всіх країн.
    Правила етикету щодо складання кореспонденції. Лист із вдячністю за надану гостинність надсилають приблизно за тиждень після від'їзду.
   Лист із привітаннями з нагоди якої-небудь приємної події надсилають протягом тижня із дня отримання повідомлення про цю подію.
Лист із виразом співчуття надсилають протягом десяти днів із моменту отримання повідомлення про сумну подію.
   Такий лист вимагає особливої щирості й не терпить банальних виразів; привітання, подяки, співчуття і відповіді на них пишуть завжди від руки, і ніколи олівцем – лише ручкою.
Зовнішній вигляд
   Діловий лист пишуть на бланку фірми-відправника, на якому зображено емблему фірми, розміщено її повну назву, поштову і телеграфну адреси, номер телефону та банківські реквізити.
    Не варто недооцінювати вплив зовнішнього вигляду вашого листа на адресата. Ділові листи пишуть лише на білому папері та лише на лицьовому боці аркуша. Якщо текст не помістився на одній сторінці, слід продовжити на іншій. По можливості уникайте перенесення слів.
    Діловий лист зарубіжному партнерові повинен бути складений мовою адресата. За неможливості це зробити (наприклад, якщо виникають труднощі з перекладом на рідкісні мови) — допустиме складання листа англійською мовою як найбільш поширеною в діловому світі.
    Лист повинен бути коротким, чітко виражати думку відправника та не допускати подвійних тлумачень. У тексті небажані виправлення і стирання.
Конверт
   На конверті повинна бути вказана повна й точна адреса одержувача вашої кореспонденції. Його прийнято друкувати заголовними латинськими літерами. У першій позиції адреси — Кому? — зазначають прізвище адресата, його посаду та повну назву установи або фірми. У разі вказування посади допустимо використовувати скорочення. У другій позиції — Куди? — зазначають номер будинку, назву вулиці, міста. У разі відправлення листа в Англію необхідно вказати графство, у США — назву штату. Наприкінці зазначають назву країни.
   Якщо лист вкладають у конверт із прозорим віконцем, то адресу пишуть один раз — у лівому верхньому куті листа. При цьому лист складають так, щоб адресу одержувача було видно у віконці конверта. Адресу відправника на конверті зазвичай не зазначають, але за необхідності її можна написати на зворотному боці.
Діловий лист складають текстом усередину, але краще його не згинати, а пересилати у великому щільному конверті.
   Як відомо, більшість документів письмової ділової комунікації об'єднується поняттям «службовий лист».
Під службовим листом розуміють узагальнену назву різних за змістом документів, що надсилають поштою. Службовий лист є не лише носієм певної інформації, а й правовим документом. Лист має бути логічним за змістом, послідовним, стислим, переконливим, спонукати адресата в належний спосіб вирішити порушене питання.
    Офіційно-ділова сфера спілкування та функціональне призначення ділового листування визначають його особливості.
    Насамперед це офіційність, зумовлена, по-перше, ситуаціями спілкування, а по-друге — характером відносин між партнерами. У письмовій діловій мові широко використовують ситуаційні кліше, стереотипні вирази та фрази. Стандартність ділового листування спричинена вимогами економії і необхідністю полегшити процес опрацювання листів.
   Автор листа повинен чітко уявляти, про що писати, які наводити аргументи для досягнення певної мети. До того ж він має бути впевнений, що саме лист є найефективнішим засобом вирішення конкретного питання.
Перш ніж писати лист, варто усвідомити певні аспекти. Кожен із розділів листа (вступ, основна та заключна частини) має певні особливості написання. Так, зміст вступної частини залежить від мети написання листа.
Найменування організації, яка є автором документа, має відповідати найменуванню, закріпленому в її установчих документах.
   Раніше в ділових листах дату ставили на початку листа, а в приватних — наприкінці. Нині прийнято починати з дати в будь-якому випадку.
   Листи-вітання. Виявлення уваги до своїх клієнтів чи колег — один із обов'язкових елементів ділового етикету. Приводом для вітання можуть стати досягнення, свята, дні народження й інші щасливі хвилини в їхньому житті. Такий вияв поваги сприятиме вашому взаємопорозумінню й у діловій сфері, й у сфері особистих відносин.
Зрозуміло, що зміст і стиль привітання залежатиме від святкової нагоди (день народження, ювілей, одруження, публікація нової книжки тощо) і близькості знайомства автора з адресатом. Лист, написаний від фірми її керівництву чи колективу, як і лист від давно знайомого ділового партнера, може мати різний ступінь офіційності. Наприклад, лист-вітання з нагоди ювілею.
   Листи-запрошення. Листи-запрошення виконують ту саму функцію, що й запрошення, але відрізняються від них насамперед стилем — він хоч і офіційний, але не такий холодний і менш стандартизований. Такі листи — це вияв особливої поваги. Досить часто вони мають виразно персональний характер. Низка фактів указує на те, що лист адресовано не абстрактній особі, одній із десятків чи сотень, а саме тій людині, ім'я якої стоїть у звертанні.
   Рекомендаційні листи. Рекомендаційні листи в діловому світі є досить поширеними. Вони давно вже стали невід'ємним елементом ділових відносин. На відміну від характеристики, рекомендація не обов'язково подається з місця роботи. Зацікавленою в рекомендації стороною може бути або сама людина, або ж організація чи фірма. Для останніх особливо важлива об'єктивність, оскільки вони зацікавлені в сумлінних, кваліфікованих працівниках або ж стипендіатах, що гідно використають виділені їм кошти.
   Листи-подяки. Рівень серйозного ділового спілкування передбачає обов'язкове засвоєння етикету цієї сфери, основу якого становлять ввічливість, тактовність. Хороші взаємини між партнерами мають ґрунтуватися на взаємній повазі та ввічливості, а це передбачає вміння висловлювати подяку. Потрібно пам'ятати, що цінність листа-подяки суттєво зростає, якщо він написаний від руки — це свідчить про особливу повагу до адресата. І якщо ви особисто написали запізнілу подяку та вибачились за затримку, можна вважати, що помилку виправлено. Кілька слів подяки, написаних у листі, не лише гарантують добрі партнерські відносини, а й забезпечують вам репутацію порядної людини.
   Супровідні листи. Супровідні листи надсилають разом із комерційними чи іншими документами (рахунком-фактурою, накладними, чеками) або ж кресленнями, каталогами, проспектами, прейскурантами, буклетами, зразками нових товарів тощо та покликані інформаційно супроводжувати їх. Інколи вони є своєрідною констатацією факту надсилання: вам надіслано (що саме, у якій кількості, із якою метою).
Відповіді на листи-претензії та листи-рекламації. Перш ніж відповідати на лист-претензію чи лист-рекламацію, уважно проаналізуйте ситуацію, з'ясуйте способи взаємовигідного вирішення проблеми, тому що партнер, як і ви, певно, шукає оптимальний варіант вирішення питання.
   Відповідати за принципом «зуб за зуб» геть недоречно — це не допоможе вирішити непорозуміння, а навпаки, поглибить взаємну недовіру, неприязнь, може покласти початок розриву вашої співпраці. Тому під час відповіді на такі листи найважливішими умовами успішного вирішення всіх проблем будуть ваші ввічливість, тактовність, конструктивність. Не завадить пояснити партнерові ваші проблеми та причини, що спричинили непорозуміння.

Харченко Н. Ведете сторінку в Інтернет-мережі. Як потрібно керувати своїм онлайн-профілем// Хімія. (Шкільний світ)  .- 2020 .- № 11-12 .- С. 117-119
Анотація: Про важливий фактор сучасного педагога: залученість в світову мережу Інтернет, використання його для розвитку іміджу щколи, розвитку себе, розвитку учнів.

   Нині більшість українських педагогів мають власний сайт чи блог, де розміщують корисну та цікаву інформацію для учнів, батьків. Який має бути профіль учителя в соціальних мережах? Яку інформацію можна розміщувати, а яку — ні? Британець Росс Мак-Гіл дав кілька порад. Він — старший учитель, який працює в школі в Північному Лондоні, відповідальний за поліпшення якості викладання і навчання у своїй школі, автор одного з найпопулярніших блогів для вчителів у Британії Te@cher Toolkit. Росс має багато нагород, зокрема у 2015 р. увійшов до рейтингу 500 найвпливовіших британців. Його часто запрошують виступати на національних конференціях щодо розвитку освіти, він постійно дає коментарі у різні газети стосовно освітньої політики. Ці поради стануть у пригоді вчителям, які мають власний блог чи зареєстровані у Twitter, Facebook або будь-якій іншій соціальній мережі.
     Поради для ведення сторінки в соціальній мережі. Налаштуйте персональну сторінку в соціальній мережі так, щоб вона виглядала професійно. Захистіть свою приватну інформацію. Перед тим як щось опублікувати, поставте собі запитання: «Як би я на це відреагував, якби був татом чи мамою одного з учнів?». Будьте прикладом для своїх учнів — покажіть їм, як потрібно поводитися в мережі. Виважено ставтеся до розміщення особистих фото. Пам'ятайте, що їх бачитимуть колеги, учні, батьки.
    Захистіть свої паролі — не дозволяйте учням користуватися вашими ґаджетами чи заходити на особисту сторінку. Попросіть друзів і родичів не позначати вас на тому, що може скомпрометувати вас як професіонала.
    Пишіть на теми, які стосуються вашої професійної діяльності — це демонструватиме ваш професіоналізм і знання предметної галузі.
І наостанок пам'ятайте, що соціальні мережі мають неймовірну силу: вам потрібно чимало років, щоб вибудувати професійну репутацію, але достатньо кілька секунд, щоб її зруйнувати.
    Загальні правила спілкування в Інтернеті. Пишіть тему листа. Якщо надсилаєте комусь електронний лист, візьміть за правило писати в рядку «Тема» кілька слів, адже адресат може отримувати сотні листів на день. Указавши тему, ви можете бути впевненими, що ваше послання буде помічено та не втрачено серед інших повідомлень.
   Не зловживайте смайликами. В електронній комунікації знаки пунктуації «відтіснені» смайликами, які наповнюють текст емоціями й інтонацією автора. Однак зловживати ними не варто, адже вони є лише «приправою до основної страви». У діловому листуванні смайлики зовсім недоречні.
    Анонімність — не значить безкарність.Інтернет хороший тим, що можна дозволити собі зберігати анонімність. Але навіть під маскою не варто ображати людей, публікувати чужі записи або особисте листування, а також красти або займатися плагіатом. Також недоречними є розмови «ні про що» і суперечка заради суперечки.
 Дотримуйте правил. У кожному Інтернет-співтоваристві є певні правила. Під час реєстрації, наприклад, на форумі, потрібно вивчити його правила, щоб випадково їх не порушити.
    Пам'ятайте, що ви перебуваєте в кіберпросторі. Його «кордони» значно ширші, ніж «кордони» звичайного людського суспільства, і в різних його частинах можуть діяти свої закони. Тому, стикаючись із новим для вас видом спілкування в мережі, вивчайте і визнайте їх пріоритет. У будь- якій групі новин, форумі існують локальні правила. Ознайомтесь із ними, перш ніж надсилати своє перше повідомлення.
    Економте час. Гарним тоном в Інтернеті вважається економія чужого часу: потрібно дати коротку відповідь на запитання, а не писати коментарі, без яких можна обійтись у процесі обговорення.
    Рукописи не горять. Пам'ятайте також, що всі слова (а оцінюють вас у мережі саме за ними) і тексти в Інтернеті зберігаються. Це може вам як нашкодити, так і допомогти — залежить лише від того, що і як ви пишете. Після того як напишете лист, уважно перечитайте і про всяк випадок увімкніть програму перевірки орфографії. Оцінюватимуть ваше вміння грамотно писати.

    Таким чином, важливою особливістю іміджу навчального закладу як інформаційного явища є його динамічний характер. Вважають, що він повинен не тільки підлаштовуватися під очікування громадськості і задовольняти її вимоги повністю, а й увесь час змінюватися, щоб розширювати горизонти поглядів і формувати суспільний запит на нові програми навчання, що забезпечують знаннях передових технологій, реалізацію творчих проектів, цікавих спільних ідей.