Освітянам на замітку

Самооцінка та успішність особистості підлітка

     Самооцінка визначає взаємини людини з її оточенням, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. У такий спосіб самооцінка впливає на ефективність діяльності людини й розвиток її особистості. Самооцінка тісно пов'язана з рівнем вимог, цілей, що людина ставить перед собою.

Качур О. Як допомогти дитині підвищити самооцінку. Практичне заняття для педагогів // Соціальний педагог .- № 11 .- 2019 .- С. 40-46

Анотація: Розглянуто важливим особистісним елементом дитини, що дає змогу їй успішно розвиватися, є її самооцінка. Самооцінка — основа успішної людини, саме тому вона повинна бути адекватна. Формуванню адекватної самооцінки сприяє і сам педагог, який працює з дитиною. Тому важливо, щоб педагоги про це знали й розуміли.

      Адекватна самооцінка дає змогу людині правильно співвідносити свої сили із завданнями різної складності, із вимогами тих, хто її оточує. Неадекватна (завищена або занижена) самооцінка деформує внутрішній світ особистості, спотворює її мотиваційну й емоційно-вольову сфери й у такий спосіб перешкоджає гармонійному розвитку.

     Життєві досягнення й успіхи людини суттєво визначають її самооцінку. Що це за чарівне слово? Самооцінка — сам себе оцінюю, сам себе ціную. Що в мені цінного, чого я вартий? А звідси — чого я гідний, на що заслуговую, а на що — ні? На що здатен, а що мені не під силу?

       Як формується наша самооцінка? Звідки вона береться? Насамперед вона складається з оцінок інших людей — батьків, педагогів, друзів. Якщо вам пощастило і у вашому оточенні є люди, які схвалюють ваші вчинки, належно оцінюють успіхи, підтримують і підбадьорюють у разі невдачі, вірять у ваші здібності, то у вас буде позитивне ставлення до себе, упевненість у власній унікальності, цінності вашої особистості.

       Якщо вам частіше доводиться чути критику й зауваження на свою адресу, нескінченне акцентування на невдачах і промахах, то навряд чи ви самі високо оцінюватимете свої особистісні якості.

        Нелюбов до себе може отруїти життя дорослої людини й дитини, а відсутність самоповаги може стати зачарованою стіною між вами й кар'єрою, любов'ю або друзями. Як підвищити самооцінку й упевненість, щоб кожен новий день був радісний і плідний? Дізнатися про психологічні прийоми й техніки, що дають змогу впоратися із цією проблемою, допоможуть надані в статті вправи.

        Страх перед невдачею пов'язано із самооцінкою людини, а також із її впевненістю у власній цінності особистості. Діти вдаються до надзвичайних психологічних махінацій, щоб уникнути невдач і не втратити відчуття власної цінності, що, як усі ми знаємо, може спричинити тривалі негативні наслідки. Якщо людина не вірить у те, що вона здатна досягти успіху, чи якщо постійні невдачі руйнують цю віру, ця людина, свідомо чи несвідомо, починає практикувати чи вигадувати виправдання для того, щоб підтримати свою самооцінку з огляду на себе і в очах оточення. Що інтенсивніше докладено зусиль, що завершуються невдачею, то важливішим стає механізм відмовок або захисту.

        І ті діти, які уникають невдач, і ті, які змирилися з невдачами, зосереджують більше уваги на неакадемічних дисциплінах, де вони можуть досягти успіху, зокрема: спорт, мистецтво, або можуть виявляти ризиковану поведінку. А батьки дітей, мотивацією для яких є страх перед невдачею, здебільшого нечасто хвалять дітей за успіхи, але часто карають за невдачі. Це змушує вірити в те, що любов батьків зумовлена їхніми успіхами в навчанні.

      Способи підвищення самооцінки

• Пам'ятка педагогу
• Відмова від самокритики й комплексу провини.
• Пробачення колишніх помилок.
• Уміння отримувати досвід із помилок.
• Відмова від негативних думок і стереотипів. 
• Дотримання власних принципів.
• Планування життя.
• Заняття улюбленою справою.
• Доведення до кінця розпочатих справ.
• Увага до своєї зовнішності.
• Позбавлення страхів.
• Самоповага.

Soft skills як запорука успішного майбутнього. Навіщо вчитися м'яких навичок // Шкільний світ .-2019 .- № 15 .- С. 7-11

Анотація: Розглядаються навички; які використовує людина для досягнення цілей, — це саме «м'які навички». І що вище людина піднімається кар'єрними сходами, то більшу роль відіграють соціальні навички, тоді як професійні відходять на другий план. 

     Тому важливо, щоб сучасні підлітки мали відповідь на 3 запитання: якими навичками необхідно володіти, навіщо вони можуть знадобитися в майбутньому професійному житті та як їх «прокачати». 

1. Зв'язок (комунікація). Чому це потрібно вам: і письмові, і мовні навички комунікації є надзвичайно важливими на роботі, оскільки вони задають тон того, як люди сприймають вас. Вони також покращують ваші шанси на налагодження взаємин з іншими (колегами, однокласниками, людьми, з якими ви берете участь в проектах, акціях, працюєте в одній команді тощо) по вертикалі та горизонталі.

     Чому це потрібно роботодавцю: працівники більш продуктивні, коли знають, як спілкуватися зі своїми колегами. Якщо ви можете чітко висловити, хто, що, коли, де, чому і як — ви працівник, якого цінують на вагу золота.

      Як «прокачати» навички: один зі способів відточити свої навички спілкування та презентації — це звернутися до організацій чи тренерів, які пропонують майстерні для публічних виступів.

2. Командна робота. Чому це потрібно вам: успіх будь-якої справи рідко залежить від того, як працює одна людина. Успіх є результатом того, що багато людей працюють над спільною метою. Коли в команді можуть синтезувати різноманітні таланти та вміння, виграє кожен. Управлінці надають перевагу командним гравцям, які допомагають побудувати дружню офісну культуру, корпоративний дух. Це допомагає утримати працівників і, передусім, приваблює «топ-таланти». Окрім того, можливість співпраці з колегами посилює якість роботи кожного окремого працівника.

3. Адаптивність. Опинившись у передбачуваних обставинах, ви повинні мати можливість для маневру і здатність до пошуку альтернативних рішень. Успішні лідери — це ті, хто знає, як бути гнучкими, коли виникають проблеми. Чому це потрібно роботодавцю: велика швидкість змін в сучасному світі створює постійне навантаження та часто ставить під сумнів працездатність традиційної функціональної моделі будь-якої організації. Отже, роботодавці потребують працівників, які можуть пристосуватися до змін та підтримувати.

4. Вирішення проблем. Чому це потрібно вам: коли щось піде не так, можна жалітися на несправедливість долі і скаржитися, або вжити відповідних заходів по вирішенню питань. Справжній лідер знає, що проблеми — нормальне і природне явище. Коли він стикається з ними, то не вважає це важким ударом долі. І визнає, що рішення проблем — один із головних обов'язків лідера. Пастор Девід Джеремія висловив це так: «Лідер створений для проблем. Якби їх не було, то лідери були б не потрібні».

5. Критичне мислення. Чому це потрібно вам: дослідники зазначають, що критичне мислення дає змогу людині усвідомлювати власні думки і причини виникнення позиції, чи переконання. До найважливіших ознак цього виду мислення відносять: свідому спрямованість на певну мету; опору на логіку, надійну і достовірну інформацію, яку збирають із багатьох джерел.

Як «прокачати» навички: 

    Коли виникає перешкода — випромінюйте впевненість і оптимізм, навіть якщо не все йде гладко. Ентузіазм заразливий, а невдачі — вдалий привід дати оточуючим урок наполегливості, твердості характеру і здатності вирішувати питання. Американський філософ і педагог Джон Дьюї вважав, що критичне мислення виникає тоді, коли люди починають перейматися конкретною проблемою: «Тільки борючись із конкретною проблемою, відшукуючи власний вихід зі сформованої ситуації, людина справді думає». Основне завдання людини — навчитися самій ставити запитання та формулювати проблеми, тому що вміння вирішувати проблеми — шлях до досягнення мети, шлях до успіху. 

    На щастя, лідерами стають, а не народжуються. Лідери в основному створюють себе самі, тобто самотужки розвивають власні лідерські якості. Вони постійно працюють над собою, навчаються, зростають і з роками стають усе більш здібними та компетентними.

Навіщо нам змінюватися. Тренінгове заняття з підвищення адаптивності // Шкільний світ .-2019 .- № 15 .- С. 19-24

Анотація: Зосереджено увагу на сприянні розвитку компетенцій емоційного інтелекту: адаптивності та ініціативності.

      Як зрозуміти, що ви володієте м'якими навичками? Гнучкість та адаптивність — головні навички в епоху автоматизації та інформатизації. Технології перетворюють цілі галузі, а багато спеціальностей витісняються автоматизацією і штучним інтелектом. Майже неможливо передбачити, які навички знадобляться нам у майбутньому. Проте експерти вважають, що здатність до адаптації — це навичка, яку у будь-якому випадку варто тренувати.

      Здатність адаптуватися до соціуму і ефективно діяти в ньому залежить від багатьох особливостей людини. Безумовно, це і інтелект, і темперамент, і комунікативні здібності, і зовнішність, і багато іншого. Деякі із цих особливостей незмінні, як, наприклад, темперамент.

       Але є і ті, які можна розвивати, що, можливо, сприятиме побудові конструктивних відносин з навколишнім світом.

Експерт з пошуку роботи Елісон Дойль зазначає, що «м'які навички» варто напрацьовувати і розвивати будь-якій людині. Для цього необхідно розуміти і відчувати зміни, які відбуваються в суспільстві і світі. Що зараз актуально? Які навички важливі? 

     Що в пріоритеті? Можете з упевненістю стверджувати, що володієте soft skills, якщо ви:

1.  Проявляєте гнучкість. Наприклад, не кривитесь як від зубного болю, якщо вас попросили затриматися на годинку після закінчення якоїсь роботи або порекомендував попрацювати над певним аспектом на вихідні.

2. Не боїтеся брати на себе відповідальність. Є люди, які в скрутну хвилину намагаються кинути на амбразуру інших, а самі пересидіти в бункері. Змінюватися і відповідати на виклики—здатність адаптивної людини.

3. Добре взаємодієте з людьми. Усі люди різні. Уміння знаходити спільну мову з іншими (такими різними!) людьми і отримувати бажаний результат — ось уміння, яке варте зусиль.

4. Умієте працювати в команді. Ви — хороший командний гравець, який не випинає на кожному кроці своє «Я», а розуміє, що успішний проект здали «Ми».

5. Можете навчати інших. І не просто навчати, а ділитися знаннями без психів, криків, роздратування, без самозамилування й приниження новачка.

6. Володієте мистецтвом суперечок. Дискутуєте, як вихована людина, володієте мистецтвом аргументації та переконання.

7. Бачите сутнісні характеристики поставлених завдань. Здатні швидко й точно ставити завдання перед людьми, мотивуючи їх на якісну роботу.

8. Умієте згладжувати конфлікти, а не провокуєте їх. Вирішення конфліктів залежить від сильних навичок міжособистісного спілкування та здатності встановити зв'язок з іншими.

9.   Мислити креативно. Завжди готові запропонувати цікаву ідею для того, щоб команда працювала ще краще.

      Далі надаються вправи. Наприклад, вправа «Неочікувана зустріч». Мета: тренування здатність вступати в контакт з різними людьми.

     Вправа «Три способи поведінки». Мета: використання різних ролей в одних і тих самих ситуаціях, аналіз дієвої та результативної стратегії поведінки.

Учасники/-ці грають сценки конфліктних ситуацій (необхідність повернути у магазин неякісний товар, відмовити приятелеві у якомусь нетактовному проханні тощо, приклади можуть запропонувати самі учасники/-ці), у яких їм дається завдання поводитися відповідно до одного з таких стилів поведінки: сором'язливо, упевнено, агресивно. Після програвання кожної сценки вони діляться своїми спостереженнями.

      Як навчитися м'яким навичкам: методи розвитку. 

1. Виберіть навичку, яку ви хочете вдосконалити, і практикуйте її послідовно.

2. Спостерігайте й імітуйте позитивні м'які навички, які ви бачите в інших.

3. Установіть мету для покращення м'яких навичок.

4. Знайдіть ресурси, які допоможуть вам навчитися.

5. Отримуйте відгуки від інших.

6. Практикуйтеся з другом.

7. На кожен навик виберіть не один, а мінімум 2—3 інструменти розвитку.

      Завжди поєднуйте способи розвитку навичок: збирайте зворотний зв'язок, беріть нові завдання і виходьте із зони комфорту, читайте книжки. Поєднання навичок дасть змогу вам досягати результатів швидше і робити їх більш якісними.

7 ознак дорослої людини. Тренінгове заняття з напрацювання навичок самостійності // Шкільний світ .-2019 .- № 15 .- С. 21-27

Анотація: Розглянуто важливість формування особистісних якостей, розвитку рефлексії в учасників/-ць уявлення про себе як особистості бажання та здатності бути кращим і успішнішим.

      Уміння вирішувати проблеми — ознака дорослої людини. Передусім — дорослої емоційно. У підлітковому віці це важко, але можливо. Зазвичай підлітковий вік характеризують як переломний, перехідний, критичний. І дійсно, він є одним із найскладніших у становленні особистості.

      Підлітковий вік називають «подорож до дорослості». Ця подорож охоплює «підйоми» і «падіння». Підліток, якого уже не влаштовує роль «дитини», намагається дещо розширити свої межі, прагне діяти та виглядати як дорослий, мати його права і можливості. Для підлітка це — період «входження» у світ дорослих, де він намагається зайняти це місце в системі реальних взаємин із людьми. Так, дійсно, у цьому віці відбуваються інтенсивні зміни людини в психологічному та фізичному аспектах. Певно, ви й самі помічали, що у вас змінюються погляди, ставлення, оцінка того, що відбувається навколо вас, чи не так?

      Цей період не минає безтурботно. Утім, інколи буває і так, що підлітковий вік проходить без видимих змін. Та чи добре це? Адже це може означати, що підліток так і лишився дитиною, яка не хоче брати на себе відповідальність та ставати самостійною і незалежною особистістю.

      Далі розглядаються вправи. Наприклад вправа ««Знайдіть три відмінності». Учасники/-ці об'єднуються в групи. Кожна група має написати, чим, на їхню думку, відрізняються (або не відрізняються) дорослі від дітей у:

• ставленні до грошей;

• плануванні сімейного бюджету;

• виборі одягу;

• прийнятті рішень;

• взаємовідносинах з рідними; — • взаємовідносинах з друзями;

• виборі кола спілкування;

• ставленні до дітей;

• ставленні до дорослих.

     Кожна група наводить власні аргументи. Інші групи погоджуються (або не погоджуються), наводять свої аргументи, доповнюють відповідь.

Вправа «Мікрофон». Мета: напрацювання навичок аргументації, аналітичного мислення. 

    Вправа «Порада другу». Мета: відпрацьовувати навички прийняття рішення.

     «Як довести батькам, що ви дорослі?». Порад можна дати багато. Розділи з батьками їхні турботи. Коло турбот дорослої людини набагато більше, ніж у дитини.       Допомагай своїм близьким, їм теж потрібна твоя турбота. Наприклад, у твої обов'язки входить прибирання лише своїх речей? Що ж, прояви ініціативу: прибери та поскладай і речі батьків, зроби покупки, підготуй на завтра не лише своє взуття, а й почисти мамині (татові, бабусині) туфлі. І візьми це за правило, щоб вони могли розраховувати на тебе!

     Відповідай за свої слова. Візьми за правило завжди виконувати домовленості з батьками. Обіцяв/-ла, що прибереш в кімнаті або сходиш в магазин? Виконай. А виправдання «Я не встиг/-ла», «Багато уроків», «Давай завтра» не спрацьовують. Повір, батьки поставляться з розумінням до твоїх обставин, але причини для невиконання своєї обіцянки мають бути дійсно серйозними. Адже у батьків темп життя швидший, ніж у тебе, та й турбот більше. Але ж вони якось встигають, чи не так?

     Аргументуй. Аргументуй свої вимоги. Наприклад, ти хочеш новий планшет або ноутбук, тож поясни батькам, навіщо він тобі потрібен: для навчання або для ігор. І будь готовий нести тягар наслідків! Якщо сказав, що для навчання, а в школі почалися відставання, не ображайся, якщо їм доведеться вжити виховних заходів і позбавити тебе цієї речі.

     Проявляй інтерес. Ти для батьків — найдорожче в їхньому житті. Тому вони не можуть бути просто байдужими спостерігачами, навіть якщо тебе їхня пильність і зацікавленість дратує.

     Намагайся контролювати емоції. Нерідко підлітки не в змозі контролювати свої емоції; вони надто вразливі саме через вікові зміни. Тож навчитися спокійно реагувати — ознака дорослішання.

     Нерідко буває і так, що підлітки намагаються показати свою дорослість неправильними способами. Наприклад, демонструючи «дорослі звички»: куріння, уживання алкоголю, користування ненормативною лексикою. Утім, варто згадати слова Жоржа Сименона: «Починаєш курити, щоб довести, що ти дорослий. Потім намагаєшся кинути курити, щоб довести, що ти дорослий».

      Насправді ж дорослість — це, звичайно, не вік. Бути дорослим, насамперед, означає бути відповідальним.

      Пам'ятка «бути дорослим означає...»      Бути відповідальним - , нести відповідальність означає приймати на себе всі наслідки власних вчинків. Відповідальній поведінці протистоїть безвідповідальна — це вчинки, які відбуваються без урахування наслідків для себе та інших. Безвідповідальність завжди пов'язана з байдужістю й легковажністю або з надмірною самовпевненістю. Насамперед, безвідповідальність означає спробу перекласти наслідки своїх вчинків на інших. Ти відповідальний за свої вчинки й справи, свій розвиток, своє життя. Є така фраза: «Ти — або частина рішення, або частина проблеми». Так от, дорослі — це, швидше за все, рішення. Хто ти — обирай сам.

     Не боятися спитати поради, не втративши авторитету. Якщо перед вами стоїть завдання, яке ви маєте виконати, але не знаєте як — спитайте поради в того, хто знає. Адже вчитися — означає розвиватися. Якщо ви справитеся зі своїм завданням «на відмінно», наступного разу будуть питати поради у вас.

Ковганич Г, Кондратець М. Сучасний заклад освіти. Виховуємо лідера // Соціальний педагог .- № 11 .- 2019 .- С. 7-13

Анотація: Лідери — агенти змін, які спрямовують свої сили на те, щоб змінити світ на краще. Лідери — сильні особистості, здатні спрямовувати групу та вести її до перемоги. Що раніше ми почнемо закладати лідерські якості дитини, то швидше вона почне їх проявляти.

      Важливим і доволі поширеним в Україні чинником, який суттєво впливає на розвиток молоді, є проблема вибору між двома моделями життя: пасивною (коли за людину хтось робить вибір і приймає рішення, коли вона діє під впливом зовнішніх обставин) й активною (коли людина сама свідомо вирішує, як їй жити і діяти).

Вибравши першу модель життя, молоді люди ростуть пасивними споживачами суспільних благ, не докладають особливих зусиль для їх отримання. Апатія та байдужість дедалі більше виявляються їх звичним станом. Учнівська молодь не культивує позиції, за якої вона є господарем власних дій. У результаті цього в молодих людей формується перекойання, що відповідальність за них несуть інші люди.

      Байдужість учнівської молоді до суспільних справ — не лише великі втрати для суспільства загалом, а й для кожної особи зокрема, бо така ситуація позбавляє молодих людей повноти життя, обмежує можливості особистісного зростання й самореалізації.

      Призначення на керівну посаду не робить з дитини лідера. Наприклад, учня призначили на посаду старости, але навіть будучи керівником класу за своїм статусом, він лідером може не стати. Тоді як інший учень без офіційної посади завдяки своїм особистим якостям вже є неформальним лідером, уплив якого нерідко поширюється не тільки на рядових членів групи, а й на офіційних керівників.

      Виникнення позиції неформального лідера в школі може бути продиктовано як людським бажанням бути головним, впливати на деякі ситуації, так і сучасним трендом в соціумі. Сьогодні лідерство є яскравим показником суспільної значущості. воно дає людині популярність і краще життя. 

Програма розвитку лідерських якостей

      Для розкриття, розвитку та реалізації соціального, творчого і лідерського потенціалу дітей та молоді, здобуття ними досвіду конструктивної соціальної дії виникає необхідність створення програми занять.

      Програма має містити потужний виховний потенціал: вводити особистість у світ лідерства, формувати соціальні мотиви поведінки, ціннісні орієнтації на суспільну активність, розширювати сферу соціального спілкування, розвивати самодіяльність та ініціативу дітей, сприяти формуванню мотивації до самовизначення, удосконалювань вміння реалізувати поставлену мету, забезпечувати можливість самостійно приймати рішення і поводитися відповідно до них, культивувати в учнівської молоді позицію, за якою вона є господарем власних дій, учити конструктивно впливати на довкілля та самого себе (почуватися активним суб'єктом життєдіяльності, не задовольнятися пасивною роллю спостерігача та споживача активності інших, об'єкта впливів дорослих та однолітків).

      Отже, формування якостей лідера насамперед залежить від розуміння важливості цього питання закладом освіти. У концепції реалізації такої програми щонайперше має бути дотримано принципу системності, який допоможе учням виходити на новий рівень власних можливостей.

      Далі надаються вправи по формуванню якостей лідера

Гнучкі й жорсткі навички. Чим «м'які (гнучкі)» навички відрізняються від «твердих (жорстких)»? // Шкільний світ .-2019 .- № 11 .- С. 12-13

Анотація: Розглядаються Soft skills як хороші манери й риси особистості, необхідні для взаємодії з іншими й побудови хороших взаємин. Soft skills застосовують у будь-якій індустрії будь-якій професії, будь-якому виді діяльності та будь-якій взаємодії між людьми. Hard skills — містять технічні навички й уміння виконувати певні функціональні завдання.

      Soft skills — це хороші манери й риси особистості, необхідні для взаємодії з іншими й побудови хороших взаємин. Soft skills застосовують у будь-якій індустрії будь-якій професії, будь-якому виді діяльності та будь-якій взаємодії між людьми. Hard skills — містять технічні навички й уміння виконувати певні функціональні завдання.

Hard skills, часто перекладають, як «тверді (жорсткі) навички» — це технічні навички, пов'язані з діяльністю у сфері формалізованих технологій: діловодство, логістика, керування автомобілем, володіння іноземною мовою, програмування, метод сліпого друку тощо. Тобто це прямі професійні, у розумінні основ професії, навички.

      Оскільки вони стійкі, достатньо доступні для огляду, вимірні й чітко ототожнюються з конкретними конструкціями, вони входять до переліку вимог, викладених у посадових інструкціях, легко піддаються розкладанню на низку простих і кінцевих операцій.

      Жорсткі навички — це навички, які ви можете отримати через освіту, програми навчання, сертифікації та навчання на робочому місці. Це, зазвичай, кількісні навички, які можна легко визначити й оцінити. Навички з категорії hard skills просто спостерігати в повсякденному житті.

       Потрібно зазначити, що для освоєння м'яких навичок потрібно більше часу, ніж на жорсткі. Hard skills можна освоїти простим повторенням операцій за наставником. З гнучкими все набагато складніше. їх необхідно постійно тренувати, бо із часом гнучкі навички можна повністю втратити.

       У чому відмінності hard від soft? Щоб бути успішним в опануванні hard skills, необхідний інтелект (ліва півкуля мозку — IQ, логіка); для розвитку soft skills — потрібна емоційність (права півкуля мозку — EQ, емпатія).

     Вимоги до hard skills залишаються незмінними, незалежно від організації, у якій працює людина, і корпоративної культури. Soft skills, навпаки, мінливі й ситуативні. Наприклад, програмування відноситься до професійних навичок (hard skills): правила створення гарного програмного коду будуть однакові для будь-якого програміста будь-якої компанії. Комунікативні навички відносяться до універсальних компетенцій (soft skills): правила побудови ефектної промови залежатимуть від аудиторії, до якої звертається промовець, від мовної ситуації (розмова в метро або виступ на конференції); 

     Оволодіти hard skills можна в різних закладах освіти (школи, інститут, додаткові курси). Зазвичай у них є певні рівні складності, за якими можна поступово підніматися, як по сходах.

      Наприклад, володіння англійською мовою ділиться на рівні Elementary, Pre- Intermediate, Intermediate, Upper-Intermediate тощо. Щоб отримати новий рівень, необхідно скласти іспит. На відміну від hard skills, для освоєння soft skills не існує легких покрокових інструкцій: людина або має ту чи ту рису від народження (наприклад, дружелюбність, спокійний характер), або набуває її з досвідом через проби й помилки (наприклад, уміння працювати в команді, лідерські риси). Soft skills освоюють повільніше, ніж hard skills.

        Для hard skills існують сертифікати та дипломи, які підтверджують, що працівник має необхідні професійні навички. Soft skills не мають сертифікації і довести їх наявність набагато важче.

Плескач, Б. В.  Реалізованість особистісних цінностей як один з чинників самооцінки // Молодий вчений : науковий журнал. - 2023. - № 7. - С. 31-36 

Анотація: Присвячена вивченню взаємозв’язку між цінностями та самооцінкою. Аналіз проведених в цій області досліджень показав, що цінності не лише виступають у якості еталонів з якими особа себе порівнює. Пріоритетні цінності, також, визначають напрямок в якому особа намагається вдосконалюватись. 

      Самооцінка вважається інтегруючим елементом процесу зуміти як доцільно скоректувати свою поведінку самоусвідомлення. Основу самооцінки утворюють самоприйняття, самоцінність. Крім того, самооцінку вважають складовою структури особистості.

     В підході, Е. Фромма самооцінка розглядається в контексті цінностей. Зокрема, Е. Фромм розглядав совість (яка вважається одним із різновидів самооцінки) як структуру, яка пов'язана з нав'язаною ззовні системою заохочень та заборон, інтеріоризованими авторитетами (культурні, політичні та побутові приписи) або з самостійно узагальненим моральним досвідом, принципами та цілями життя. Тобто, Е. Фромм пов'язував совість (самооцінку) не лише з зовнішніми приписами (цінностями), а і з певним синтезом соціальних цінностей, досвіду та внутрішніх потреб. Згідно вченого, задоволення собою пов'язано з плідним та щасливим життям; невдоволенням собою пов'язане з ситуаціями в яких людина використовується в чужих цілях та відмовляється від своїх інтересів та потреб.

      Згідно теорії А. Маслоу, самооцінка пов'язана з тим, наскільки особа здатна задовольняти свої потреби (на вершині яких є самореалізація). Якщо потреби є внутрішніми конструктами, то цінності визначені соціумом та культурою, є певними ідеями, які дозволяють задовольняти потреби і надають цьому процесу певного смислу. Тобто, структура цінностей може сприяти реалізації одних потреб і гальмувати реалізацію інших, що в свою чергу (згідно теорії А. Маслоу) буде впливати на самооцінку.

       У. Джемс вважав, що висока самоповага є результатом досягнень людини та переживання успіху. Потрібно додати, що самі по собі уявлення про досягнення та успіх є соціальним феноменом, тобто, відображає певну існуючу ціннісну модель в суспільстві. Крім того, У. Джеймс вважав, що завищені домагання як правило не призводять до успіху та викликають занижену самоповагу. Домагання, також, можна пов'язати з цінностями, оскільки, людина намагається досягнути певного результату який: 1) дозволяє задовольнити і її індивідуальні потреби; 2) є чимось таким, що вважається важливим в суспільстві та соціумі.

       В сучасних психологічних концепціях завищені домагання пов'язують з заниженою самооцінкою. Так, намагання досягнути недосяжні цілі призводить до поразки, стану фрустрації та погіршення самоповаги. Оскільки, домагання частково зумовлені соціальними цінностями — самооцінка та значення певних цінностей знаходиться у тісному зв'язку.

      В роботі І.І. Чеснокової відмічається, що самооцінка є результатом емоційно-ціннісного само-ставлення, результатом оцінки власних можливостей та зіставлення цих можливостей з вимогами щодо поведінки в тих або інших ситуаціях. Тобто, самооцінка залежить від певних уявлень та еталонів, тобто, фактично від певних цінностей.

      Дослідження, які були проведені з дітьми показали сильну залежність самооцінки від учбових досягнень. Так, наприклад, в дослідженні Є.М. Калюжної, М.В. Шавергіної було встановлено, що учбова успішність учня та позитивна оцінка учителем підвищую самооцінку і, навпаки, низька успішність учнів була пов'язана з заниженою самооцінкою. Потрібно відмітити, що оцінка учбових знань педагогом впливає на самооцінку дитини не лише через те, що це є міжособистісна оцінка а і тому, що навчальна діяльність схвалюється соціумом як важлива та корисна, а її результат (освіченість) є соціальною цінністю.

      В роботі Н.А. Самойлик вивчався взаємозв'язок між ціннісними орієнтаціями педагогів та їх самооцінкою. Самооцінка розглядалась як важливий елемент який формує впевненість у собі завдяки систематичній роботі над собою на шляху до педагогічної майстерності. В досліджені були виявлені кореляції між ціннісними орієнтаціями та певними аспектами самооцінки. Отримані результати показали, що високий рівень цінностей в певній сфері корелював з високою самооцінкою пов'язаною з цією сферою.      

        Наприклад, цінність ставлення корелювала з високою самооцінкою в області зовнішності, професійними здібностями, авторитетом серед колег та високими оцінками свого характеру. Тобто, високий пріоритет цінностей ставлення, напевно, визначали бажання досягти соціального схвалення в сферах за якими здійснюється ставлення до спеціаліста (зовнішність, здібності, авторитет, індивідуальний характер), що формувало високі рівні домагань, професійний розвиток в цих сферах та дозволило відчути високу самооцінку. Отже, ми приходимо до висновку, що прийняті особою цінності визначають напрямок самовдосконалення та розвитку.

       Підсумовуючи, в сучасних дослідженнях підкреслюється, що самооцінка здійснюється відповідно до певних еталонів, цінностей. Цінності спонукають людину до росту, розвитку у заданому ними напрямі. Проте, в доступній нам літературі ми не знайшли емпіричних досліджень, в яких вивчалось як важливість цінності та неможливість досягти цю цінність відображається на самооцінці. В якості гіпотези ми допускаємо, що висока значимість цінності та не можливість її реалізації — призводить до заниження самооцінки (подібно до самооцінки дитини яка усвідомлює, що не відповідає вимогам до поставленого рівня знань).

       Для досягнення поставленої мети нами були обрані наступні методи дослідження:

1) Методика дослідження самооцінки Дембо-Рубінштейн. Методика передбачає самооцінку за 6 субшкалами (Здоров'я, Витривалість, Пам'ять, Розум, Характер та Здібності) на основі яких можливе обчислення загального значення самооцінки (арифметичне середнє).

2) Методика «Рівень співвідношення «цінності» і «доступності» в різних життєвих сферах» (в модифікації І. Субашкевич).

        Дослідження проводилось через мережу Інтернет за допомогою додатку Google form. Було опитано 43 осіб (34 жінки та 9 чоловіків), віком від 17 до 44 років. Для обробки отриманих результатів та розрахунку критеріїв математичної статистики використовувався пакет статистичних програм IBM SPSS Statistics.

       Тому, важливо прояснити взаємозв'язок між пріоритетними цінностями, мірою їх досягнення та самооцінкою особи.

Отримані в дослідженні результати показують, що прийняті особою цінності в залежності від їх реалізованості (не реалізованості) в житті — впливають на самооцінку. Зокрема, отримані результати свідчать про те, що: 1) досягнуті пріоритетні цінності підвищують самооцінку; 2) не реалізовані в житті пріоритетні цінності — погіршують самооцінку. Отримані результати показують, що для діагностики високої/заниженої самооцінки можуть використовуватись

Зомчак О.  Формування позитивної самооцінки : рекомендації для батьків дітей з ООП // Психолог. (Шкільний світ) . - 2021. - № 1/2. - С. 94-97. 

Анотація: Надано рекомендації для батьків дітей з особливими освітніми потребами. Діти з особливими освітніми потребами (ООП) потребують доброзичливого, чуйного ставлення до себе. Оточення дитини має бути уважним до її інтересів та можливостей, сприяти формуванню в неї позитивної самооцінки, підкріплювати навіть найменші здобутки в навчанні та поведінці.

       Образ власного «Я» є в кожної людини — це система уявлень про себе. Вона складається з усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних, моральних якостей, самооцінки.

       Дитині необхідно мати позитивні уявлення про себе, що є неодмінною умовою адаптації в соціальних умовах. Як правило, дітям із негативною самооцінкою важко починати будь-яку справу, долати труднощі, які виникають.

       Важливо, щоб самооцінка була не просто позитивною, але й адекватною, наприклад: «одне — я вмію робити добре, а над іншим — мені потрібно ще попрацювати». Батьки, як найближчі для своєї дитини люди, можуть вплинути на формування адекватної позитивної самооцінки. Правильна оцінка дітьми своїх особистісних переваг і недоліків сприяє налагодженню відносин та взаєморозумінню з оточенням.

      Дитина з ООП є вразливою, тому важливо створити навколо неї толерантне середовище у якому вона б відчувала любов, повагу, підтримку та захист.

Часто в таких дітей занижена самооцінка, тому батькам, учителям, однокласникам потрібно формувати адекватну позитивну самооцінку учня, використовувати похвалу та заохочення.

       Важливо визначити сильні сторони дитини, її інтереси, здібності та розвивати їх. Якщо учень буде займатися тією справою, яка в нього добре виходити і бачити результат своєї роботи — він відчує впевненість у собі, гордість за ту діяльність, яку виконує.

       Це можуть бути різноманітні види образотворчої діяльності (робота з пластиліном, малювання, аплікації), колекціонування, конструювання (конструктор, кубики), читання та обговорення улюблених книг, догляд за домашніми тваринами чи рослинами, відвідування гуртка.

        Такі види діяльності розвивають пізнавальні процеси, творчі здібності в дітей; формують позитивну самооцінку, уміння планувати свою роботу, дають відчуття власної значущості.

       Важливу роль у формуванні позитивної самооцінки в дітей з ООП відіграє оточення дитини, зокрема батьки. Діти, які відчувають, що батьки їх люблять і приймають, також навчаються любити й приймати себе.

        Кожна дитина особлива, тому і підхід до неї має бути нетиповий, але іноді найближчі люди — батьки не можуть знайти правильний шлях до дитини. Допомогти їм у цьому може психолог, давши кілька корисних порад, методів і нескладних завдань для формування позитивної самооцінки в дітей.

        «Відповідальні обов'язки — створення ситуації успіху». Дитина розвиває почуття власної гідності, знаючи, що їй довіряють. Кращий спосіб зробити це — доручити дитині відповідальну роботу. Складіть список завдань, які під силу виконати вашій дитині (наприклад, поливати кімнатні рослини, гуляти із собакою тощо). Кожного разу, коли дитина успішно виконує роботу, хваліть її, але так, щоб вона знала, за що саме ви її похвалили. Якщо вона робить помилки, допоможіть їй виправити їх, але не наголошуйте на цьому.

     «Мої позитивні якості». Разом із дитиною напишіть на листку паперу її позитивні якості, наприклад: що вона вміє робити, її гарні риси характеру, добрі вчинки. Прочитайте написане вами. Час від часу повертайтеся до* цього листка, щоб перечитати його.

     «Продовж речення» Це завдання допомагає дитині зрозуміти свої переваги, можливості, формує адекватну позитивну самооцінку. Запропонуйте дитині продовжити речення й обговоріть відповіді, які вона дасть, акцентуйте увагу на позитивних відповідях: «Я вмію...»; «Я можу...»; «Я хочу навчитися...».

      «Щоденник успіху» — журнал, у якому дитина самостійно або з допомогою дорослого, записує (робить малюнок) свого певного досягнення (добра справа, правильно виконане завдання тощо).

 

      Для підняття самооцінки треба  не боятися спробувати себе в різних соціальних ролях. Підлітковий вік — вік пошуку та спроб. Якщо є можливість спробувати себе в ролі лідера, керівника, підлеглого, ініціатора або командного гравця — спробуйте! Будьте ініціативні та набувайте різноманітного (соціально прийнятного) досвіду. Тому що роль «спостерігача», яку часто обирають підлітки (оскільки бояться бути осміяними або постати в непривабливому світлі перед однолітками), не дасть вам можливості на практиці зрозуміти, що вам ближче та прийнятніше. Спробувавши різні ролі, ви отримаєте безцінним досвід та швидше зорієнтуєтеся у власних пошуках. Як сказав Джим Ронн: «Якщо вам не подобається ваше місце, змініть його, ви ж не дерево!»

    Ще більше матеріалу за посиланням:

https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ALLP&P21DBN=ALLP&S21FMT=&S21ALL=&Z21ID=&S21CNR=

    Маєте можливість отримати інформацію з послугою електронної доставки документів

https://www.libr.dp.ua/?do=eldd