Освітянам на замітку

Толерантність в освітньому середовищі

     Одною з головних складових морально-ціннісного аспекту освіти для сталого розвитку є етика толерантності. Толерантність виступає ключовою характеристикою існування демократії, правової держави та громадянського суспільства. Толерантність у контексті пріоритетів розвитку сучасної освіти включає: визнання безумовної цінності іншої людини (її самоцінності); визнання пріоритету саморозвитку, самореалізації особистості; домінування альтруїстичної мотивації на противагу егоїстичним спонуканням; орієнтацію на співробітництво, компроміс, пошуки згоди.

Бондаренко Г. Дітям слід зростати в сім'ї. Робота з реформою системи інституційного догляду //Соціальний педагог .- 2020 .- № 1 .- С. 22-30

Анотація: Формує уявлення про толерантність як універсальний принцип життя людини; виховувати толерантність як особистісну якість учнів.

     Вирішальною главою в історії толерантності з'явився кромвелевский період англійської історії XVII ст. У той час серед різних пуританських сект, що входили до армії Кромвеля, тільки індепенденти і левелери були зацікавлені у свободі й терпимості. Відповідно до їхніх поглядів, жодне переконання не може бути настільки непогрішним, щоб йому в жертву можна було принести інші переконання, наявні в суспільстві. Джон Солтмарш, один із видних захисників толерантності в епоху Кромвеля, говорив: «Твої доводи будуть настільки темні для мене, як мої доводи для тебе, поки Господь не відкриє нам очі».

     Епоха Просвітництва XVIII ст., яку часто наділяють духом толерантності, породила дуже небезпечний якобінський фанатизм раціоналістичного типу. Єдиним видатним представник- ком толерантності тієї епохи був Вольтер. Йому приписують вислів: «Я не згоден із тим, що ви говорите, але пожертвую своїм життям, захищаючи ваше право висловлювати власну думку», — афоризм, у якому висловлено класичну теорію толерантності.

     Свої погляди Вольтер сформував, коли спостерігав за подіями в Англії, де в XVII ст. в умовах релігійного плюралізму та релігійної толерантності досягай громадянського миру та встановили загальну атмосферу милосердя.

      У загальному розумінні слова толерантність — «допустиме відхилення». Загалом толерантність встановили, як в Англії, так і в Америці, не стільки як ідеальний принцип, скільки за потребою — коли зруйнували монолітну єдність суспільства. Виявилося, що в суспільстві буде більше миру, якщо не намагатися нав'язувати йому зверху релігійну єдність.

     Примітно, що проблема толерантності вперше виникла в західній цивілізації саме на релігійному рівні, а релігійна толерантність поклала початок усім іншим свободам, яких було досягнуто у вільному суспільстві.

      Розуміння толерантності не однакове в різних культурах і залежить від історичного досвіду народів. В англійців толерантність розуміють як готовність і здатність без протесту сприймати іншу особистість, у французів — як свободу думок людини, поведінки, політичних і релігійних поглядів. У китайців бути толерантним означає великодушно і щиросердно ставитися до інших. В арабському світі толерантність — уміння вибачати, терпимість, співчутливість, а в персидському — ще й здатність до примирення.

      У наш час толерантність розуміють як повагу та визнання рівності, відмову від домінування та примусу, визнання права інших на власні думки і погляди.

Отже, толерантність насамперед має на меті прийняття інших такими, якими вони є, і взаємодію з ними на основі згоди.   

Поділ людей на толерантних та інтолерантних є досить умовним. Кожна людина у своєму житті здійснює як толерантні, так й інтолерантні вчинки. Але здатність поводити себе толерантно може стати особистісною рисою, а відтак — забезпечити успіх у спілкуванні.

      Почуття гумору і здатність посміятися над своїми слабкими сторонами — особлива риса толерантної людини. У того, хто здатний до цього, менша потреба домінувати і зверхньо ставитися до інших. Толерантна особистість знає і правильно оцінює себе. Її добре ставлення до себе співіснує із позитивним і доброзичливим ставленням до інших.

     Далі наводяться приклади занять для формування уявлення про толерантність як універсальний принцип життя людини, щоб виховувати толерантність як особистісну якість.

Чхеайло Ірина Етика сталості – нова парадигма гідного життя людства // Грані .- 2024. - № 5. - С. 6-13.  

Анотація: Досліджено етику сталості як етичного договору між живими і тими, хто ще не народився та морального обов’язку враховувати вплив наших дій на прийдешні покоління. 

     У Декларації принципів толерантності, прийнятої державами-членами Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, що зібралися в Парижі на двадцять восьму сесію Генеральної конференції 25 жовтня - 16 листопада 1995 р., зазначається «...толерантність означає повагу, прийняття і правильне розуміння всього різноманіття культур, форм самовиразу і вияву людської індивідуальності. Толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування і свобода думки, совісті, переконань.       Толерантність - це єдність у розмаїтті. Це не тільки моральний обов'язок, а й політична та правова потреба. Толерантність - це те, що робить можливим досягнення миру і веде від культури війни до культури миру. Толерантність - це не поступка, полегкість або потурання, а, перш за все, активне відношення на основі визнання універсальних прав і свобод людини».

     Таким чином, поняття толерантності охоплює як почуття свободи, поваги до прав іншої людини, так і терпимість, ненасильство й культуру компромісу. Толерантність здійснюється завдяки діалогічній формі спілкування, а її джерелом є налаштованість на комунікацію з Іншим, відповідальність перед Іншим і за Іншого, переживання Його свободи як своєї власної. При цьому під Іншим розуміється як інша особистість, так й інший етнос, нація, культура.

     Етика толерантності передбачає досягнення взаєморозуміння та узгодження відмінних інтересів і точок зору без застосування тиску, переважно методами діалогу та взаємного компромісу. Без толерантності були б неможливі права людини, які, насамперед, затверджують право окремої людини на зовнішню й внутрішню несхожість.    Толерантність припускає готовність прийняти інших такими, якими вони є, і взаємодіяти з ними на основі згоди. Однак толерантність не повинна зводитися до конформізму, обмеження власних інтересів і передбачає активність всіх зацікавлених сторін. Толерантність - це також важливий компонент життєвої позиції зрілої особистості, що має власні цінності та інтереси, й готова їх захищати, але одночасно - з повагою ставиться до позиції, цінностей, національних та культурних особливостей інших людей.

     «Етика толерантності» - майданчик де створюються: умови для толерантної поведінки та розвитку неконфронтаційної свідомості, вміння знаходити альтернативні виходи зі складних ситуацій, орієнтація на емоційно-ціннісне відношення до іншої людини, вміння побачити її позитивні риси особистості або вчинку, вміння встати на позицію іншого. Практичні заняття привчання до відкритого й вільного виразу своїх думок, розвиток навичок аргументування своєї думки; вміння оптимально реагувати на зауваження, справедливу й несправедливу критику, здатність говорити собі й оточенню «ні», відстоювати свою позицію, не принижуючи гідності іншої людини.

     В умовах системної кризи другої половини ХХ - початку ХХІ ст. світове співтовариство мобілізує зусилля на пошук та обґрунтування ефективних стратегій не лише виживання людства та убезпечення його подальшого фізичного існування, а й збереження людяності. Це завдання можна вирішити не лише за допомогою технічних засобів подолання екологічних, економічних чи фінансових криз, а й зміни світоглядних і ціннісних орієнтирів задля подолання антропологічної кризи. Науково-технічний прогрес, нові технології самі по собі не здатні подолати загрози, що постали перед людством. Потрібна нова філософія, нова політика, нові моральні орієнтири - зобов'язання кожної людини і людства в цілому. Загалом ідеться про систему цінностей, складову культурного світобачення кожної людини і суспільства в цілому, яка не залежала б від економічних сплесків чи занепадів, зміни політичної влади, у якій би захист і збереження природи, турбота про людину, її життя і дотримання її прав вважались такими ж важливими, як і саме життя.

     Однією із таких стратегій є стратегія сталого розвитку. Концепція сталого розвитку стала, з одного боку, центральною темою міжнародних форумів найвищого рівня, з іншого, темою для наукових дискусій щодо змісту самої концепції, її принципів та шляхів їх практичного впровадження. 

     В сучасних умовах концепція сталого розвитку повинна передбачати не лише узгодження політики економічного зростання з політикою охорони навколишнього середовища та природних ресурсів, а й морально-етичну складову. Тому визначення сталого розвитку в як основи ефективної еколого- економічної діяльності, зумовленої розвитком техніки і технологій має доповнюватися людським чинником, а також такими атрибутами людського буття як духовність і моральність, що забезпечується та гарантується освітою як соціальним інститутом, здатним об'єднати минуле, теперішнє та майбутнє, тобто передавати знання, цінності, вміння і навички від покоління до покоління.

Попова Г.  Булінг: боротьба триває! Толерантний всесвіт побудуй. (3 досвіду роботи) //  Початкова школа. - 2020. - № 11-12. - С. 60-62

Анотація: Розглядається питання чому той, хто відрізняється від оточуючих, частіше залишається на самоті та стає об'єктом насмішок, а іноді — й проявів колективного цькування.

     У XVIII ст. французький філософ-просвітитель Франсуа-Марі Вольтер сказав свою знамениту фразу: "Ваша думка для мене глибоко ворожа, але за ваше право висловити її, я готовий віддати своє життя".

     У II столітті в Римській імперії правив імператор Марк Аврелій. Він постійно вів війни і водночас був філософом. Вважав, що перед обличчям світового закону всі люди рівні — вільні й раби, греки і варвари, чоловіки і жінки. Марку Аврелію належить ряд висловлювань: "Гідність людини полягає в тому, щоб любити тих, хто її ображає", "Найкращий спосіб помсти — не відповідати злом на зло, а бути терплячим".

     Нетерпимі часто платять дорого за те, що терплячим дістається безкоштовно, — говорять французи. За терпіння Бог дасть спасіння — вважають українці.

Успіхи у навчанні, матеріальні можливості та навіть особливості характеру можуть стати основою для нетерпимості, цькування людей, особливо дітей. Чому одні нетерпимі до інших? Чому той, хто відрізняється від оточуючих, частіше залишається на самоті та стає об'єктом насмішок, а іноді — й проявів колективного цькування? В українському суспільстві зараз багато говорять про толерантність. Водночас найпоширенішими проблемами у є боулінг, мобінг, кібербулінг.

     Чи можна запобігти виникненню цих явищ? За даними численних досліджень, на вміння знаходити спільну мову з оточуючими впливає розвинутість емоційного інтелекту і, зокрема, емпатії — здатності розуміти емоційні стани іншої людини, бачити світ її очима та скеровувати власну поведінку відповідно до цього.

     Що робити, якщо дітей цькують? Не мовчати, попросити допомоги. В цьому випадку згадується поняття, яке характеризує добрі взаємини між людьми, воно допоможе вирішити цю проблему з булінгом — це толерантність, що означає повагу, здатність без агресії сприймати думки, поведінку, форми самовираження та спосіб життя іншої людини, якщо вони відрізняються.

     Слово толерантність походить від латинського прикметника "терплячий". Отже, толерантність — це здатність витримувати іншого, не такого, як сам. Люди повинні вміти чути одне одного, поважати думку іншої людини, бути терплячими й доброзичливими. Людське життя дуже мінливе. Воно може бути щасливим і нещасним. І в багатьох випадках це залежить саме від нас.

    16 листопада — Всесвітній день Толерантності. Розглянемо символи толерантності. Це райдужний прапор, долоньки навколо земної кулі й різнокольорові сплетені руки. Виявляється, всі ми — різні, а наша сила — в дружбі та в порозумінні. На землі повинні дружити маленькі й великі, товсті й худі, дорослі й діти, кішки й собаки, Африка і Євразія, Америка і Європа, всі мають уміти домовлятися між собою.

    Толерантність у новому тисячолітті — спосіб виживання людства, умова гармонійних взаємин у суспільстві — 'Тепер, коли ми навчилися літати в повітрі, як птахи; плавати під водою, як риби; нам не вистачає тільки одного: навчитись жиги на землі, як люди". (Бернард Шоу).

     Булінг, як явище, було завжди в нашому житті. Здається, ця проблема вічна, як і людство. Педагогічна діяльність кожного вчителя — це навчання і виховання дітей. Булінг і толерантність — це дві протилежності, антоніми нашого шкільного життя, добро і зло.

     Декілька років тому я підготувала і провела великий проект 'Толерантність — риса сучасної людини", а також виховний захід "Джерело толерантності". Тоді не йшлося про кібербулінг в інтернет-просторі. Ми, педагоги й дорослі, виховуємо наших учнів, рятуємо їхні душі в цьому складному всесвіті. Боротьба триває! Навчайте дітей співпереживати через читання літературних творів або перегляди фільмів, мультфільмів, життєвих історій — це можливість "походити у взутті іншої людини".

     Моральний досвід людства втілено у художніх творах, казках, переказах, притчах. Це такі твори, як "Хатинка Дядька Тома", "Пригоди Цибуліно", "Гидке каченя",  фільмах Р.Бикова "Опудало" і фільм "Диво" з Дж. Робертс, мультфільмах - "Подарунок", 2015 р., Німеччина,  "Маленька каструлька Анатоля", 2014 р., Франція, "Мій братик з місяця", 2007 р., Франція.

    Далі надаються практичні рекомендації та ігри.

Довга Т.,  Прибора Т. Педагогічна толерантність як інструмент протидії булінгу в освітньому середовищі початкової школи

Анотація: Порушено проблему агресивної поведінки молодших школярів. Проаналізовано чинники булінгу в початковій школі. Наведено результати дослідження причин булінгової поведінки учнів у закладах загальної середньої освіти м. Кропивницького. Здійснено пошук ефективних педагогічних засобів протидії виявам агресії в початковій школі.

    Дедалі частіше вчителі початкової школи помічають агресивні тенденції в поведінці дітей. Вияви агресії у молодших школярів зумовлені такими чинниками, як низький рівень матеріального забезпечення та несприятливий морально-психологічний клімат у сім'ї; відсутність розуміння та допомоги вчителя; відхилення у віковому та індивідуальному розвитку дитини; незадовільний стан фізичного, психічного та морального здоров'я; напружені стосунки з однолітками; обмежене коло спілкування, тиск дорослих; надмірне захоплення комп'ютерними іграми тощо. Як наслідок, у початковій школі набувають поширення раніше поодинокі випадки насилля та боулінгу.

    За дослідженнями ЮНІСЕФ, з фактами шкільного булінгу в Україні мали справу 67% дітей у віці від 11-17 років. Стали жертвами 24% дітей, а нікому не розповідали про ці випадки 48% з них.

    Поняття «толерантність» дало поштовх виникненню «педагогіки толерантності» та об'єднало актуальні напрями, що розвиваються в рамках традиційної педагогіки - «педагогіка співробітництва», «педагогіка успіху», «педагогіка діалогу», «педагогіка ненасилля», «педагогіка підтримки», «педагогіка добра», «педагогіка здоров'я» тощо.

    Поняття толерантності порівняно недавно ввійшло в педагогічний обіг, його недостатньо розглядають в системі етичних принципів сучасної молоді. Але причини соціального характеру орієнтують на виховання толерантності, потребують від учителя знання проблем, пов'язаних з вихованням цієї якості. На нашу думку, для сучасного вчителя важливим є оволодіння педагогічною толерантністю та вироблення в нього толерантної професійної позиції.

Педагогічна толерантність - це володіння вміннями й навичками толерантної взаємодії з усіма суб'єктами освітнього процесу. Педагогічна толерантність є соціальною категорією і виявляється в установці на прийняття іншої людини, на емпатій- не розуміння, на відкрите й довірливе спілкування. Педагогічна толерантність - важлива професійна риса вчителя та запорука гуманізації суб'єкт-суб'єктних відносин.

    Академік О. Савченко зазначає: «Толерантний педагог готовий проявити терпіння, він налаштований на те, щоб не принизити дитину, не зламати її, побачити та прийняти її особливості й пристосуватися до них, спрямований на пошук шляхів корекції проблем розвитку вихованців, розв'язання конфліктів у дитячому колективі».

    Відомо, що не завжди розв'язання конфліктів у шкільному колективі відбувається «мирним шляхом». Іноді діти, щоб довести свою правоту, вдаються до образ, психологічного знущання, фізичного насилля тощо.

    В Україні 19 січня 2019 року набув чинності закон про протидію булінгу.

    Тривалий час зарубіжні вчені (К. Арора, А. Бандура, Д. Лейн, П. Рандол, Д. Томпсон, Л. Філонов) активно досліджують витоки агресивної поведінки дітей. Серед причин виникнення цього явища в сучасній шкільній практиці називають такі: хибне уявлення громадськості, батьків, педагогів про школу як безпечне, дружнє до дитини середовище (Д. Лейн), відсутність відповідального ставлення педагогів до виховної роботи з учнями (К. Арора, П. Рандол, Д. Томпсон), жорстоке поводження дорослих з дитиною (А. Бандура, С. Філонов). 

    Зокрема, П. Рандол стверджує, що неправильний підхід до виховання і навчання дітей формує асоціальну особистість, схильну до агресивного маніпулювання іншими, зазвичай, слабшими людьми.     На думку А. Бандури, на формування неадекватної поведінки дитини в школі впливає сім'я.     

     Педагогічна толерантність - важлива професійна риса сучасного вчителя. Вона слугує встановленню сприятливого морально-психологічного клімату в класному колективі, налагодженню конструктивної взаємодії між усіма суб'єктами освітнього процесу, слугує дієвим інструментом у вирішенні проблем, що неминуче постають в освітньому процесі та потребують своєчасного та цивілізованого втручання.

Ланова В., Тодосійчук С.  Будь толерантним // Початкова школа – 2020. – № 7. – С. 61–62.

Анотація: Розглядається концепція поведінки школярів так, щоб уникати конфліктів, долати непорозуміння, вміти володіти собою, гідно виходити з конфліктної ситуації.

    Спробуємо визначити, чим відрізняється правопорушення від конфлікту, навчимося долати конфлікти. Адже незрідка вони затьмарюють наше життя, як правило, через невміння спілкуватися.

    Конфлікт — це невдоволення, тривога, небажання спілкуватися з тими чи іншими людьми. Конфліктів не уникнути, адже люди різні, тобто непорозуміння між ними можливі. То що — робити вигляд, що нічого не сталося? Звісно, конфлікти необхідно розв'язувати.

    Можливі такі форми конфліктів:

— різні погляди на одну і ту ж ситуацію, незгода (конфлікт не зачіпає особистості);

— невдоволеність (з'являються негативні емоції);

— сварка (конфлікт зачіпає особистість);

— розрив (остаточне припинення стосунків).

     Можливі способи вирішення конфлікту:

— "чарівні" слова;

— компроміс (на основі взаємних поступок);

— виявлення турботи, ніжності, любові;

— усвідомлення та визнання власної провини чи неправоти у суперечці;

- віра в позитивне вирішення конфлікту та налагодження доброзичливих стосунків;

- уміння поставити себе на місце іншої сторони конфлікту;

- знаходження оптимального результату за позитивних дій обох сторін.

     Конфлікти навчають людей жити злагоджено й зрештою - безконфліктно. Адже конфлікти — це початок біди, великої чи малої. Тому слід їх уникати.

1. У конфліктах не буває переможців - програють обидві сторони. Отже, не порівнюй, хто більше винуватий, а вияви доброзичливість до співрозмовника, першим зроби крок назустріч - це показник твого характеру та самоповаги.

Розпочни розмову з опису конкретної ситуації, яка тебе не влаштовує. Намагайся бути якомога об'єктивнішим.

2. Вислови своє бачення щодо непорозуміння. Чимало їх ускладнюються наявністю невимовлених думок і почуттів. Озвучивши їх, іноді можна залагодити ситуацію.

3. Намагайся вислухати протилежну сторону - це, мабуть, найважче. Слід пам'ятати, що ваші думки різні, і саме це спричинило конфлікт.

Уважно вислухай опонента, не перебивай, не сперечайся. Покажи співрозмовникові, що ти його уважно слухаєш і прагнеш досягти злагоди.

4. Утримуйся від коментарів, завершуючи будь-яку розмову. Наголошуй на тому, де ваші думки збігаються.

5. Вислови конкретні пропозиції, реалізація яких може змінити ситуацію, поведінку, стосунки.

    Бути розсудливим і виваженим краще, ніж сперечатися; треба завжди шукати шляхи, аби уникнути сварок, образ і конфліктів; ніколи не роби того, чого б не хотів, аби робили тобі.

Токарева У.Д. Публічне управління створенням безбар'єрного середовища в освітній сфері// Інвестиції: практика  та досвід  .- 2021 .- № 12 .- С. 89-94

Анотація: Визначено, що створення безбар'єрного освітнього середовища є одним з головних пріоритетів державної освітньої політики останніх років, що передбачає забезпечення рівних можливостей та вільного доступу до освіти для всіх громадян.

    Створення безбар'єрного освітнього середовища є одним з головних пріоритетів державної освітньої політики останніх років, що передбачає забезпечення рівних можливостей та вільного доступу до освіти для всіх громадян, в тому числі для людей з інвалідністю та представників інших маломобільних груп.

     Наявність суттєвих бар'єрів в освіті в українському соціумі відображають дані соціологічного дослідження щодо ставлення українців до безбар'єрності та інклюзії в суспільстві, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології в рамках ініціативи "Велика розмова про безбар'єрність", згідно з яким топ бар'єрів у галузі освіти є наступним: "упереджене ставлення з боку інших дітей до дітей з особливими освітніми потребами (24%, з них 13% називають проблему невідкладною), відсутність пандусів і ліфтів (22% 12% відповідно), складнощі інтеграції спеціальних програм для дітей з вадами зору, слуху, тощо (20% і 9%), упереджене ставлення з боку батьків інших дітей (20% і 9%), відсутність спеціальних програм для навчання дітей з ментальними відмінностями (19% і 8,5%), булінг (12,5%), харчування, що не враховує потреби дітей (11,3%) тощо. Загалом 74% респондентів вважають актуальним створення безбар'єрного середовища в закладах освіти".

     В Україні на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету міністрів України 14.04.2021 № 366-р, а саме:

• збільшено кількість осіб з особливими освітніми потребами, які здобувають освіту в інклюзивних класах (групах), щороку на 10 відсотків;

• частка студентів з особливими освітніми потребами пропорційно відповідає частці цільових груп у суспільстві;

• забезпечено функціонування системи центрів підтримки студентів/молодіжних центрів на базі всіх закладів вищої, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної) освіти;

• збільшено кількість охоплених осіб похилого віку освітніми програмами університетів третього віку;

• збільшено частку дитячих садочків в громадах, що задовольнили особливі потреби і забезпечили привітне та доступне середовище освітнього процесу і приймають дітей з інвалідністю і особливими освітніми потребами;

• всі інклюзивно-ресурсні центри в громадах відповідають нормативним вимогам; інклюзивно-ресурсні центри мають достатньо фахівців для надання освітніх послуг;

• надавачі освітніх послуг (вчителі, викладачі, тренери, вихователі, асистенти вчителів, майстри виробничого навчання) володіють навичками і спроможні надавати послуги відповідно до потреб здобувачів;

• система раннього втручання впроваджена на рівні громад;

• запроваджено в Україні та інтегровано в систему освіти.

    Таким чином, реалізація права дітей, учнів, студентів з особливими освітніми потребами щодо рівного доступу до якісної освіти вимагає забезпечення безбар'єрності та організації безпечного інклюзивного освітнього середовища. Це потребує створення відповідної нормативно-правової бази; розробки фінансових механізмів утримання системи інклюзивної освіти; підготовки кваліфікованих кадрів; удосконалення спеціальних навчальних планів, програм, підручників; створення безперешкодного середовища для людей з інвалідністю.

    Важливим напрямом реалізації цих завдань є створення безбар'єрного середовища за принципами універсального дизайну, що сприяє участі дітей, учнів, студентів з особливими освітніми потребами у соціальному житті суспільства; розширює можливості їх пересування; підвищує шанси бути активними членами суспільства.

Очікуваними результатами змін в інклюзивному освітньому середовищі є: можливість молоді та дітей використовувати всі види та форми освіти; створення відповідних освітніх закладів або центрів надання освітніх послуг, які відповідають запитам цих категорій; створення відповідної інфраструктури, необхідної для отримання освіти, в тому числі засобами діджиталізації; вільний доступ до освіти протягом життя та здобуття іншої професії, підвищення кваліфікації та опанування додаткових компетентностей.

Голота Анастасія (кандидатка психологічних наук; наукова співробітниця лабораторії психології спілкування). 

 Сприймати світ : тренінгове заняття з профілактики стигматизації // Психолог. (Шкільний світ) : психолого-педагогическая газета. - 2021. - № 1/2. - С. 66-73 

Анотація: Розглянуто зміст поняття "стигматизація". Одним із дієвих способів профілактики стигматизації є виховання з раннього віку дитини толерантності до інакшості у будь-якій формі. Психолог навчального закладу може сприяти профілактиці стигматизації і розвивати толерантне ставлення до інакшості дітей, батьків та педагогічному колективу насамперед  способом інформування та просвітницької роботи. На допомогу можуть прийти розвивальні та тренінгові  заняття з дітьми,вихователями, викладачами.

 

    Наш світ є різноманітним. Нас оточують люди, які на перший погляд можуть бути дуже схожими на нас, але в той самий час бути зовсім іншими за своїм характером чи світоглядом. З іншого боку, буває і так, коли зовні різні люди с однодумцями майже у всьому.

    Явище стигматизації ше й досі, на жаль, є надзвичайно актуальним для нашого суспільства. Під стигматизацією вбачається упереджене, негативне ставлення оточення до окремих осіб, груп людей на підставі реальних чи приписуваних їм якостей, які відрізняються від загальноприйнятої «норми» або ж на підставі належності до певної групи. Стигма (від грец. «ярлик, клеймо»), як правило, виникає за ініціативою домінувальних членів спільноти і виступає в якості символічної форми визначення соціального статусу людини.

    Стигматизація завжди неухильно призводить до дискримінації, яку ще часто називають стигматизацією в дії. Під терміном «дискримінація» розуміють навмисне обмеження прав частини населення, окремих груп чи індивідів за певною ознакою. Найпоширенішими формами стигматизації є плітки, фізична або вербальна агресія, звинувачення, ізоляція, висміювання, образи, переслідування, погрози тощо.

    Стигма може стосуватися наявності фізичних або психічних особливостей (люди з особливими потребами, фізичними вадами, психіатричними захворюваннями, певними діагнозами, зокрема, ВІЛ, особи з надлишковою вагою, зовнішністю, що відрізняється від «більшості» тощо); етнічної або релігійної належності (етнічні меншини, расова належність тощо); статевої належності або сексуальної орієнтації; особи, які мають певні види залежностей (наркоманія, алкоголізм); особи, які належать до різноманітних соціальних груп (вимушені переселенці, ветерани війни, люди із судимістю, неформальні групи тощо).

Особливо вразливими до соціальної стигматизації стають сім'ї, у яких народжується дитина з особливостями розвитку. Вона проявляється у формі опосередкованої або прямої ворожості, агресивності, деструктивності з боку соціальних груп та індивідів із метою примусу людей до певної поведінки, що визначає в суспільстві ситуацію соціальної ексклюзії сімей, які виховують дитину з особливими потребами.

    Так, наприклад, діти, які мають розлади аутичного спектра (РАС) та їхні батьки, відчувають на собі вплив стигматизації, яка, за браком належного інформування в суспільстві про РАС, проявляється в очікуванні від такої дитини вираженої деструктивної, антисоціальної поведінки.

      Результатом постає стигматизація дитини, яку сприймають як неви- ховану, неадекватну та неслухняну, а її батьків вважають некомпетентними, такими, що не вміють виховувати і любити своїх дітей. Більшість батьків із часом приймають та «засвоюють» стигму — так відбувається самостигматизація.

    Одним із дієвих способів профілактики стигматизації є виховання з раннього віку дитини толерантності до інакшості у будь-якій формі. Психолог навчального закладу може сприяти профілактиці стигматизації і розвивати толерантне ставлення до інакшості дітей, батьків та педагогічного колективу насамперед способом інформування та просвітницької роботи, особливо, якщо в закладі організовано інклюзивне навчання. Важливою також постає розвивально-корекційна робота, зокрема, у групах, де спостерігається підвищений рівень інтолерантності, агресивності, низький рівень згуртованості її членів. На допомогу можуть прийти розвивальні та тренінгові заняття з дітьми, вихователями, викладачами.

    Далі надаються практичні рекомендації та ігри.

    Нетьсова С. І. Шляхи забезпечення освіти особливої дитини в умовах інклюзії // Вісник університету ім. Альфреда Нобеля. Серія: Педагогіка і психологія : науковий журнал. - 2019. - № 1. - С. 70-77

Анотація: Досліджено хід соціально-педагогічного супроводу дитини, роботу педагогів, стосунки учениці з класом, позицію батьків дитини, якій було діагностовано розлад спектра аутизму, синдром Аспергера. Визначено, що одним із вирішальних факторів у створенні сприятливого мікроклімату для дитини з ООП є не тільки наявність спеціалістів-дефектологів, але й готовність до співпраці сім’ї, учителів, позиція адміністрації школи, співпраця з інклюзивно-ресурсним центром.

    Діти з особливими освітніми потребами починають контактувати з однолітками та працювати з педагогами, які не завжди готові до роботи з особливою дитиною. Неприйняття та нерозуміння особливостей такого учня оточенням ускладнює процес соціалізації особливої дитини, а в середовищі класу може стати причиною булінгу. Розвиток таких негативних тенденцій робить травмуючим освітній процес як для дитини, так і для її сім'ї.

    У процесі створення інклюзивного класу в закладі загальної середньої освіти, який до цього був масовим, виникає низка проблем, розв'язання яких залежить від особистого ставлення до інклюзії адміністрації закладу, команди спеціалістів, які будуть працювати з особливим учнем, та сім'ї дитини. Тут ми говоримо про ті труднощі, які з'являються безпосередньо під час освітнього процесу у вигляді проблемних ситуацій. Найчастіше вони обумовлені недовірою педагогічного колективу до інклюзивної системи навчання і неготовніс- тю до пов'язаних з нею змін. Аналіз шляхів вирішення цих питань наразі є актуальним для всіх учасників освітнього процесу в інклюзивному середовищі.

     Впровадження інклюзивної освіти в школах України має позитивні результати, але сподівання щодо ефективності інклюзії не завжди реалізуються через низку обставин.

     Сім'я, яка обирає шлях інклюзивного навчання, має бути готовою до виникнення труднощів у процесі її впровадження. Але це є досяжною метою при професійному підході спеціалістів до забезпечення інклюзивного навчання.

     У першу чергу слід описати ситуацію, у якій опинилася досліджувана нами сім'я. Точний діагноз О. Л. було встановлено лише у 2017 р., у віці 12 років. До цього часу батьки намагалися самостійно допомогти своїй дитині.

     Після впровадження інклюзії О. Л. продовжила навчання з тим ж дітьми, з якими минули роки початкової школи. За час спільного навчання у однокласників дівчинки сформувалося певне ставлення до О. Л. та її особливостей: вона дивакувата, дуже незвичайно реагує на жарти та власні невдачі, плакса. За допомогою бесід на тему терпимості, поважливого ставлення до особливостей один одного, вдалося досягнути значних змін у взаємовідносинах О. Л. з однокласниками. Слід відзначити, що хлопчики швидше, ніж дівчата, пішли на контакт та почали проявляти толерантне ставлення до О. Л. Дівчата ж умовно поділилися на дві групи: одні змінили модель спілкування з О. Л., стали враховувати її характерологічні особливості, внаслідок чого сформувалися гармонійні стосунки між цими дівчатами та О. Л. Друга група дівчат не усвідомила необхідність толерантного ставлення до інших, конфліктні ситуації з О. Л. та слабшими однолітками продовжували виникати, що потребувало постійного додаткового втручання з боку педагогів.

     За дослідженнями М. Андрєєвої, навчання в інклюзивному класі є корисним і для дітей з нормальним розвитком. Правильна організація взаємодії між звичайними дітьми та дітьми з ООП необхідна, вона дозволяє вирішити проблему дефіциту спілкування дітей з ООП, а також навчити дітей основ толерантного ставлення до інших, сформувати терпимість, милосердя і гуманність. Однак реальний досвід свідчить про те, що учням інклюзивного класу достатньо важко усвідомити необхідність особливого ставлення до дітей, які його потребують. Більш ефективною виявляється робота із формування толерантності загалом у поєднанні з бесідами, спрямованими на протидію булінгу. Усвідомлення вищого прояву людяності, гуманності та відповідальності за свої вчинки, передбаченої законом, потроху змінює ставлення учнів до взаємовідносин у класі та формує здорову модель міжособистісного спілкування.

    Із родиною О. Л. вдалося встановити міцний контакт. Зацікавлені в результативності інклюзії, вони взяли на себе вирішення організаційних питань з адміністрацією закладу, брали активну участь у створені індивідуальної програми розвитку, підтримували спілкування з компетентними фахівцями, ознайомлювалися з нормативно-правовою базою інклюзії. Така підготовка забезпечила високу продуктивність взаємодії з асистентом учителя, і, як наслідок, успішне виконання завдань інклюзивного навчання. Але якими позитивними не були б результати, сім'я дитини з ООП має постійну потребу в спілкуванні з компетентним психологом.

     Перелічені вище проблеми сприяють підвищенню тривожності в сім'ї, емоційного напруження, а в деяких випадках навіть відокремлюють родину від суспільства. Для розвитку будь-якої дитини, не тільки з ООП, мікроклімат сім'ї відіграє важливу роль, тому завданнями роботи психолога є оптимізація внутрішньосімейної атмосфери, гармонізація міжособистісних, подружніх, батьківсько-дитячих стосунків

     Шляхами успішної соціалізації дитини з ООП в умовах інклюзивного навчання виступають: 1) максимально раннє діагностування психофізичних проблем дитини; 2) активність батьків як членів навчальної команди; 3) забезпечення теоретико-методичної підготовки вчителів для роботи з особливими дітьми; 4) створення та реалізація системи співпраці та взаєморозуміння сім'ї з педагогами особливої дитини; 5) встановлення тісного особисто-професійного контакту асистента особливої дитини з учителями школи; 6) одним із основних напрямів роботи з шкільним соціумом має бути формування толерантності, визнання особливостей кожної особистості, виховання милосердя та гуманності у шкільному середовищі.

Далі в статтях надаються практичні рекомендації по впровадженню інклюзтвності та толерантності в освіньому середовищі.

Попова Г.  Проект "Джерело толерантності" (4 клас) // Початкова школа . - 2018. - N 4. - С. 50-52. 

Анотація: Надається розробка проекту для учнів 4 класу, що покликаний продовжувати формувати в учні розуміння толерантності, дати можливість школярам оцінити ступінь своєї толерантності, формувати толерантне ставлення до інших людей та виховувати почуття колективізму, чуйність і терпимість.

Петренко І. Про недискримінацію та емпатію // Шкільний світ .- 2021 .- № 9-10 .- С. 84-91

Анотоація: Досліджено, що є спільного або відмінного в запровадженні недискримінаційного підходу й розвитку емпатії в закладах освіти Швеції та України й узяти найкращий досвід у систему освіти України.

     Усе нове тяжко прокладає собі дорогу, але незважаючи на труднощі забезпечення якісної освіти дітей з ООП, необхідно поширювати інформацію про інклюзію, позитивний досвід її реалізації, змінюючи ставлення суспільства до людей з особливими потребами. Толерантні люди більше знають про свої недоліки та переваги. Вони критично ставляться до себе і не прагнуть у всіх бідах звинувачувати інших. Толерантна людина не поділяє світ на два кольори — чорний і білий. Вона не акцептує на розбіжностях між «своїми» та «чужими», а тому готова вислухати і зрозуміти інші точки зору.