Освітянам на замітку

Система управління та фінансування закладів загальної середньої освіти в Україні

      В умовах соціальних трансформацій в Україні заклади освіти мають бути забезпечені висококваліфікованими й конкурентоспроможними на ринку освітніх послуг фахівцями; сучасними формами, методами, технологіями й засобами професійно-педагогічної та управлінської діяльності керівників; здобутками соціальної, педагогічної, психологічної, управлінської, економічної, правової, технологічної галузей наукового знання. Усе це загалом впливає на діяльність закладу освіти й зумовлює потребу в оновленні управлінської компетентності його керівника в різних формах системи підвищення кваліфікації.

Просіна О. (кандидат педагогічних наук, доцент кафедри філософії і освіти дорослих) Чому  управлінцям важливо вчитися. Оновлення освіти й ролі, які виконує керівник// Управління освітою .- 2020 .- № 3 .- С. 8-11

Анотація: Розглянуто чому успішним керівником закладу освіти треба  уміти постійно шукати й знаходити нові, оптимальніші шляхи досягнення результатів, чому недостатньо керувати за звичними «рецептами». Чому керівник нині — більше, ніж начальник — це лідер, коуч, наставник. Розглянуто оновлення системи середньої освіти що потребує оновлення знань у сфері управління закладами освіти.

     На початку XXI століття потреба в оновленні змісту освіти на всіх її ланках актуалізувала інтеграційні процеси, спрямовані на впровадження фундаментальних принципів освіти: від формування цілісної картини світу, планетарного мислення, уміння об'єднати в єдину цілісну систему вузькі галузеві проблеми до національної спрямованості освіти, що передбачає її інтеграцію з національною історією, традиціями, українською культурою та інтеграцію у світовий освітній простір.

     Актуальною залишається проблема, як навчати дорослих, щоб «захопити їх хвилею інновацій, сучасних ефективних освітніх технологій, методів і підходів та змотивувати до створення умов гармонійного розвитку кожної дитини».

      Інформаційне суспільство, яке нині стрімко розвивається, а отже, і змінюється, потребує неперервного професійного розвитку педагогів, ставить нові вимоги, за яких педагогічні працівники повинні мати не лише ґрунтовні знання й уміння, а й виявляти такі якості особистості: гнучкість. Підвищення мобільність, критичне мислення, готовність кваліфікації до інноваційної діяльності, варіативної керівників реалізації основних положень стандарту освітніх установ з урахуванням типів шкіл, можливостей має враховувати специфіку педагогічних колективів тощо.

      Особливо актуальною є проблема підготовки організації педагогічних кадрів до управління закладами їхньої діяльності освіти з огляду на інтегративні стратегії розвитку загальної середньої освіти загалом.

      Підвищення кваліфікації керівників варто проводити з урахуванням системоутворювальних принципів освітнього процесу, зокрема:

• пріоритетності самостійного навчання як створення можливостей для дорослої людини для ознайомлення з навчальними матеріалами, надання можливості для осмислення процесів і технологій їхнього виконання;

• використання наявного управлінського й педагогічного досвіду, що ґрунтується на активних методах навчання, що стимулюють творчу роботу слухачів;

• коригування застарілого досвіду й особистісних установок, що перешкоджають освоєнню нових знань, передбачає використання як професійного, так і соціального досвіду, що суперечить вимогам часу, цілям сучасної освіти;

• індивідуального підходу до навчання на підставі особистісних потреб із урахуванням соціально-психологічних характеристик особистості й тих обмежень, які зумовлені діяльністю, наявністю вільного часу, фінансових ресурсів тощо;

• елективності навчання для надання слухачам свободи вибору цілей, змісту, форм, методів, джерел, засобів, термінів, місця навчання, оцінювання результатів тощо;

• актуалізації результатів навчання, що спрямоване на якнайшвидше використання їх у практиці, інтегрує принципи системності, практичної потрібності результатів навчання, індивідуального підходу, використання напрацьованого досвіду;

• науково-методичного супроводу як неперервної підтримки творчих ініціатив керівника закладу освіти, інновацій на всіх етапах підвищення кваліфікації.

• (ефективного наукового, інформаційного, професійно-кваліфікаційного забезпечення процесу самовдосконалення й самореалізації, професійної мотивації до виконання професійних ролей;

• моніторингу якості, що забезпечує можливість перманентного вимірювання й оцінювання професійного розвитку керівника.

      Забезпечення неперервного професійного саморозвитку й самовдосконалення керівників закладів освіти сприятиме ефективному навчанню колег і підлеглих, активному творчому спілкуванню з батьками вихованців, вивченню колективом очолюваної установи передового педагогічного досвіду, опануванню нових ідей і здобутків в умовах соціальних трансформацій.

Просіна О. (кандидат педагогічних наук, доцент кафедри філософії і освіти дорослих) Хто не бачить у змінах нових можливостей, не зможе бути ефективним/ Розмову вела Наталія Харченко// Управління освітою .- 2020 .- № 3 .- С. 12-17

Анотація: Як управлінцю розвивати креативні вміння й чому це важливо? Що таке креативний менеджмент і чому він є корисним інструментом сучасного керівника? Про це й чимало іншого поговорили з Ольгою Просіною — науковицею, засновницею громадської організації, діяльність якої спрямована на розвиток сучасного креативного ініціативного й успішного українського вчительства.

     Ольга Просіна — науковиця, засновниця громадської організації, діяльність якої спрямована на розвиток сучасного креативного ініціативного й успішного українського вчительства. Ця ідея виникла в процесі впровадження проекту професійного розвитку «Толока позашкільників», розробленого на кафедрі філософії і освіти дорослих ДВНЗ «УМО», спрямований на розвиток управлінської компетентності в керівників закладів позашкільної освіти для апробації та впровадження авторської технології управління освітньою діяльністю закладу позашкільної освіти.

      Використовуючи в назві проекту поняття «толока», акцентували увагу на потребі в співпраці, передбачили об'єднати разом талановитих, активних і небайдужих освітян із різних куточків України для спільного розв'язання актуальних управлінських та педагогічних завдань.

     ГО «ЦОІ "Толока"» народилася від синергії науки й практики. Ми співпрацюємо з інститутами НАПН України: Університетом менеджменту освіти, Інститутом проблем виховання, Інститутом педагогіки.

     Керівнику треба дати змогу вчителю повірити в себе, підтримувати його, заохочувати до розвитку. Важливо зменшити градус критичності в закладі, підсилити віру в потенціал кожного вчителя, і це суттєво позначиться на бажанні професійного розвитку.

     Як керівникам і педагогам не «загубитися» У великій кількості освітніх онлайн-курсів, вебінарів, тренінгів, конференцій тощо й обрати потрібну тему для підвищення кваліфікації та розвитку професійної освіти?

Які професійні вміння хоче опанувати педагогічний працівник під час навчання, і тоді знайти оптимальний варіант для навчання. Слід вивчити освітню програму, за якою планують навчатися вчителі, чи передбачені результати в програмі відповідають запиту, важливим є професійний рівень експертів, які викладають ці програми.

      Варто дізнатися, чи здійснюється науково-методичний супровід після навчання, бо, коли завершили інтенсивне, наступний крок — етап осмислення, застосування знань і після цього можуть виникати запитання, що має допомогти розв'язати експерт, який проводив навчання.

      Нині є чимало сучасних закладів післядипломної освіти, що готові забезпечити якісне підвищення кваліфікації, а є такі заклади, де лишилися застарілі підходи до навчання. Водночас нові обличчя й організації, що пропонують підвищення кваліфікації, мають також різний рівень професійної майстерності.

      Ми живемо в епоху змін. Керівники, які не бачать у змінах нових можливостей, не зможуть передбачати ризики — важливі вміння сучасного керівника. На часі зміни самої філософії управління. На жаль, і досі чимало керівників сповідує філософію диктату. Варто змінити культуру в освітніх закладах — від культури звинувачень до культури співтворчості. Саме це в пріоритеті.

       Сучасний менеджер розуміє, що він не може бути ефективним керівником без сильної команди; немає ідеального менеджера, є успішні команди. Успішний менеджер має знати, як формувати такі команди та як спільно досягати поставлених завдань. Команда має свого лідера, який є її ядром, є спільна мета й цінності, згуртованість колективу, усталені традиції, уміння ухвалювати спільно рішення, сприятлива емоційна атмосфера.

       Магічні секрети мотивації вчителів до професійного розвитку хотів би знайти, мабуть, кожен директор школи. Джон Вітмор, автор популярної в усьому світі книги «Ефективний коучинг», зазначив, що символічні зовнішні мотиватори — пряник і батіг — стають дедалі менш ефективними. Перевагою є, безперечно, самомотивація до професійного розвитку, й змусити когось мотивувати себе неможливо.

      Страх є досить сильним мотиватором, але він блокує творчість. А ми вже говорили, що в сучасному світі може бути успішною тільки творча особистість. Заохочення лише на певний час допомагають і збільшують мотивацію до професійного розвитку. Тому важливо підсилити самомотивацію кожного члена колективу. Щоб підсилити самомотивацію вчителя для професійного розвитку варто створити атмосферу, що мотивує до самовдосконалення.

        Якщо взаємодія в колективі відбувається на позиціях партнерства й співпраці — це надасть можливість ефективно забезпечувати освітній процес. Коучинговий стиль керівництва — це спілкування на рівних. Такий підхід забезпечить можливість залучити потенціал кожного співробітника колективу для ухвалення рішень. Дух коучингу — це спосіб організації взаємодії всіх членів колективу на позиціях довіри, відкритості, щирості, відповідальності.

       Школи залучають нових партнерів, створюючи великий спектр послуг для учнів, молоді, сімей та громад. Школи, які налагоджують ефективну співпрацю з громадою, стають конкурентоспроможними закладами. Такі освітні заклади є лідерами в розв'язанні важливих актуальних проблем тієї або тієї території, є повноцінним членом громади, а не прохачем і механізмом здобуття освіти учнями. Завдяки такій співпраці зміцнюються родини й поліпшуються стосунки між членами громади, школа отримує більше реальної допомоги від місцевої громади, влади, комерційних структур тощо.

Манн Р.В. Цифровізація освітньої сфери як стратегічний орієнтир розвитку країни // Науковий погляд: економіка та управління : науковий журнал. - Дніпропетровськ : Університет митної справи та фінансів, 2023. - № 2. -  С. 121-126

Анотація: Статтю присвячено дослідженню процесу цифровізації середньої освіти як стратегічного орієнтиру розвитку країн. Виділено наступні ключові напрями цифрової трансформації освіти – розвиток цифрової інфраструктури освіти, розвиток цифрових навчально-методичних матеріалів, цифрового оцінювання та атестації, перехід до персоналізованої організації освітнього процесу. У дослідженні проведено аналіз процесу цифровізації середньої освіти в таких країнах, як Республіка Корея, Німеччина, США та Україна.

      Цифровізація системи освіти може визначатися як перехід від традиційної освіти до цифрової, пов’язана вона з використанням та розповсюдженням технологій в освітньому середовищі. У процесі цього явища фундаментально змінюються як сама структура навчання, так і організація освітнього процесу. Завдяки різноманітності технічних ресурсів (комп’ютери, мобільні пристрої, мережі тощо) в учнів та осіб, які виконують посадові обов’язки, з’являється доступ до таких освітніх ресурсів, як електронні бібліотеки, інформаційно-освітні портали, системи для реалізації дистанційного навчання, вебінари, з’являються методи управління цими процесами: дистанційне навчання, електронна пошта, індивідуальний кабінет. Така цифрова трансформація сприяє підвищенню можливостей багатьох людей, надаючи інструменти, що дозволяють стати активнішими та мобільнішими в сучасному світі.

      Найважливішими завданнями інформатизації освіти слід зазначити: 

– підвищення якості підготовки викладачів на основі використання інформаційно-комунікаційних технологій в освітньому процесі; 

– застосування активних методів навчання; 

– підвищення рівня творчої та інтелектуальної складових навчального процесу; 

– інтеграція різних видів освітньої діяльності (навчальної, дослідницької та інших); 

– адаптація інформаційних технологій до індивідуальних особливостей та потреб учня; 

– забезпечення безперервності та наступності у навчанні; 

– розробка інформаційних технологій дистанційного навчання; 

– вдосконалення програмно-методичного забез¬печення навчального процесу. 

     Аналіз теорії та практики цифровізації освіти дозволяє стверджувати, що актуальними є наступні основні напрямки цифрової трансформації освіти. 

     Реалізація двох перших напрямків допоможе подолати технологічний цифровий розрив: 

– Розвиток цифрової інфраструктури освіти – забезпечення доступу освітніх організацій та всіх учасників освітнього процесу до сучасних цифрових технологій. 

– Розвиток цифрових навчально-методичних матеріалів, цифрового оцінювання та атестації: 

- Розробка та використання нових цифрових навчально-методичних комплексів (у тому числі, мережевих), систем та матеріалів для оцінювання, що формує та констатує за всіма напрямами освіти; 

- Підтримка та вдосконалення традиційного освітнього процесу, створення умов для його трансформації та якісного поліпшення. 

     Ці тенденції традиційну організацію освітнього процесу не змінять, вони знаходяться у розряді інноваційних, але вони дозволяють удосконалювати освітній процес і впливатимуть на підвищення ре¬зультатів освітньої діяльності.

    Розглядаючи світовий освітній простір, можна розглянути кейс Республіки Кореї. Корея займає провідні позиції як одна з високотехнологічних країн, яка використовує високошвидкісний інтернет та голосовий зв’язок Концепція цифрового навчання почала активно впроваджуватися в освітню світову систему Кореї наприкінці 90-х рр. – «Школа майбутнього» стала інноваційним проектом, націленим на виховання у школярів адаптивності, готовності не лише до змін, а й до електронного навчання, орієнтації у величезних інформаційних потоках, роботи з цифровими технологіями. Смарт-школи – це повна комп’ютеризація загально¬освітніх закладів та навчання школярів користуванню інформаційними ресурсами. 

Просіла О. (кандидат педагогічних наук, доцент кафедри філософії і освіти дорослих) Change managemend. Управління закладом освіти в умовах змін// Управління освітою .- 2020 .- № 3 .- С. 36-45

Анотація:  Розказано як мінімізувати ризики інноваційних змін в освіті потрібне кваліфіковане управління в закладі освіти.

     Сучасні заклади освіти функціонують в умовах постійних змін, що відбуваються як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях. Зміна взаємопов'язана з невизначеністю, що можна трактувати як невпевненість людини щодо її спроможності передбачити, яка з можливих подій буде наступною.

     Невизначеність — досить широке поняття, що відображає об'єктивну неможливість отримання абсолютного знання про внутрішні й зовнішні умови їхнього функціонування, неоднозначність параметрів.

     Зміни всередині організації проходять як реакція на зміни в зовнішньому середовищі. Можна погодитися з твердженням, що зміни тривають постійно й відбуваються на фізичному, соціальному, економічному рівнях.

      Управлінське рішення в умовах невизначеності — це результат аналізу, прогнозування, оптимізації, обґрунтування й вибору альтернативи в умовах недостатньої кількості відомостей, повної або часткової не наявності інформації. 

      Тож управлінець хвилюється: що робити? Почуває себе невпевнено: чи повинен він це робити? Відчуває ризик і тому починає сприймати нове явище як проблему. Що більше змін, то більше з'являється проблем. Сучасне життя — це постійні зміни, а якщо зміни ми сприйматимемо як проблему, то чи буде наше життя ефективним, успішним, щасливим?

      Успішне проходження стадії «розморожування» за триступеневою моделлю змін Курта Левіна залежить також від наявності в організації досить могутніх чинників, які змогли б зіграти роль механізму для запуску процесу змін.        До таких чинників зазвичай відносять:

 • наявність недоліків, що є очевидними для працівників і викликають незадоволеність серед них, або хоча б наявність ризику виникнення подібної ситуації в майбутньому;

• тиск на користь змін з боку хоча б частини місцевих неформальних лідерів;

• можливості отримання співробітниками персональних вигод від майбутніх змін.

       Стадія «розморожування» може викликати тривогу серед співробітників. Коли сумніваються у методах і стилі роботи, люди схильні до автоматичних реакцій, у них спрацьовує природне прагнення до стабільності. Тому на цій стадії є значні ризики, що особливо зачіпають індивідуальні інтереси співробітників. Важливо дати змогу всім зацікавленим працівникам досконально вивчити нову систему орієнтирів.

      Другий крок у процесі впровадження змін — власне зміна — пов'язаний з опануванням людьми нових навичок, ролей, норм і стандартів поведінки, відносин і культурних цінностей.

      Найпоширенішими й ефективними способами здійснення організаційних змін є: створення команд, консультування щодо групової динаміки, розроблення програм підвищення якості трудового життя, налагодження між групової взаємодії. Головним завданням менеджера на другому етапі є здійснення запланованих змін. 

      Третім й останнім кроком у процесі змін є «заморожування». Воно концентрує увагу на підкріпленні нової поведінки й відносин високими результатами та винагородами.

Рамський А. Ю.,  Казак О. О. (Київський університет імені Бориса Грінченка) Розвиток системи управління та фінансування закладів загальної середньої освіти// Журнал стратегічних економічних досліджень .- 2023 - № 2(13) .- С.8-15

Анотація: В представленій роботі розглянуто основні аспекти розвитку закладів загальної середньої освіти, визначено особливості їх фінансування та подальші шляхи розвитку. Особливого значення за сучасних умов господарювання та розвитку освітніх процесів в світи має перехід освітніх закладів на інноваційних шлях розвитку для забезпечення своєї адаптації до сучасних глобалізацій них та інтеграційних процесів.

      Система освіти кожної країни в умовах інноваційних змін потребує ретельного дослідження зміни візії розвитку та можливого перегляду стратегії фінансування у бік залучення грантових коштів на розвиток та імплементацію освітніх програм. Особливого значення має, в таких умовах, розвиток закладів загальної середньої освіти, як першої ланки в підготовці майбутніх висококваліфікованих кадрів для національного господарства країни.

     Розвиваючи надійну систему управління та фінансування, заклади загальної середньої освіти можуть забезпечити сприятливе навчальне середовище та озброїти учнів необхідними знаннями та навичками, щоб досягти успіху в сучасному світі.

      Розвиток системи управління закладів загальної середньої освіти є невід'ємною частиною процесу модернізації освітньої системи. Система управління включає комплекс організаційних, адміністративних, методологічних та інформаційних засад, що дозволяють забезпечити ефективне функціонування закладу освіти.

     Забезпечення достатнього фінансування та створення сприятливих умов для приваблення інвестицій у систему освіти допомагає розвивати інфраструктуру, модернізувати технічне обладнання та ресурси закладів загальної середньої освіти. Успішна система управління закладами загальної середньої освіти базується на гармонійному поєднанні засад ефективного управління, педагогічних інновацій, фінансового забезпечення та залучення всіх зацікавлених сторін до процесу прийняття рішень.

     Враховуючи потреби сучасного суспільства та глобальних викликів, система управління закладами загальної середньої освіти має бути гнучкою, інноваційною та спрямованою на розвиток інтелектуального потенціалу кожного учня:

– Основні аспекти розвитку закладів загальної середньої освіти:

– Оцінка потреб

– Стратегічне планування

– Фінансове забезпечення

– Фінансове управління

– Залучення грантових коштів

– Державно-приватне партнерство

– Система моніторингу та вдосконалення

– Оцінка ефективності.

     Освіта сьогодні стає запорукою сталого розвитку держави та дає можливості покращення позицій країни на зовнішніх ринках, бо саме освіта спонукає розвиток багатьох сфер народного господарства та диктує необхідність підготовки висококваліфікованих кадрів для всіх сфер життя суспільства.

      Розвиток системи управління закладів загальної середньої освіти включає кілька ключових особливостей, що сприяють впровадженню інновацій, підвищенню якості навчання та забезпеченню ефективного функціонування закладів. Деякі з особливостей розвитку системи управління включають:

• застосування сучасних інформаційних технологій та електронних систем управління дозволяє оптимізувати процеси прийняття рішень, автоматизувати адміністративні процедури та поліпшити комунікацію між всіма сторонами освітнього процесу;

• співпраця з батьками, громадськими організаціями, бізнес-середовищем та іншими зацікавленими сторонами є важливим елементом розвитку системи управління.

       Взаємодія з партнерами допомагає забезпечити підтримку та ресурси для реалізації нових ініціатив;

• розвиток системи управління передбачає формування кадрів з лідерським

• потенціалом, здатних впроваджувати інновації та реалізовувати стратегічні цілі закладів загальної середньої освіти.

• постійне навчання та підвищення кваліфікації педагогічних працівників є важливим аспектом розвитку системи управління, що дозволяє підвищити якість навчання та створити стимулюючу робочу атмосферу;

• розвиток системи управління передбачає формування стратегічного плану, який визначає місію, візію та основні цілі закладу загальної середньої освіти. Стратегічне планування дозволяє визначити пріоритети та напрямки розвитку;

• регулярний моніторинг та оцінка діяльності закладів загальної середньої освіти допомагає виявляти проблеми та успіхи, а також внести необхідні корективи для досягнення стратегічних цілей;

• розвиток системи управління вимагає впровадження нових інноваційних підходів та методів навчання, що дозволяють підвищити якість освіти та відповідати сучасним викликам;

• ефективна система управління має базуватися на адекватному фінансовому забезпеченні, яке дозволяє забезпечити необхідні ресурси для функціонування та розвитку закладів загальної середньої освіти.

      Окрім того, система фінансування повинна бути гнучкою та адаптивною, щоб враховувати різноманітні потреби та особливості різних закладів освіти. Забезпечення рівних можливостей для всіх учнів та створення сприятливих умов для розвитку їх індивідуального потенціалу є ключовим завданням системи фінансування.

      Враховуючи вищенаведені аспекти, розвиток системи управління та фінансування закладів загальної середньої освіти потребує постійного вдосконалення та узгодження інтересів різних стейкхолдерів. Важливо забезпечити прозорість та відкритість у процесі прийняття рішень щодо фінансування, враховувати потреби та думки всіх зацікавлених сторін, а також використовувати сучасні методи та інструменти управління для досягнення кращих результатів у розвитку загальної середньої освіти.

Просіла О. (кандидат педагогічних наук, доцент кафедри філософії і освіти дорослих) Діджиталізація, інклюзія та декомунізація. Як суспільство впливає на управління закладами освіти?// Управління освітою .- 2020 .- № 3 .- С. 44-51

Анотація: Розглядається освіта, що працює в гармонії із суспільством як у школі, так і поза нею, управлінцям найперше варто з'ясувати—а як ці зміни в суспільстві впливають на управління освітніми процесами.

       Умови функціонування закладу освіти в ситуації невизначеності загострюються, збільшується масштаб і діапазон невизначеності, а також зростають ризики невдач. Тому для гарантування умов розвитку організації зростає потреба й значення професіоналізації управління, зокрема й під час використання методів, механізмів й інструментів, які пропонує наука про управління, і які можуть допомогти керівникам уникнути невдач.

      Важливим етапом класичного стратегічного планування є прогнозування оточення організації в умовах змін. Можна виокремити зміни, що нині особливо впливають на діяльність закладу освіти, зокрема: децентралізація, демократизація, декомунізація, діджиталізація, інклюзія, тривалі трагічні події на сході країни тощо. Далі розглянемо докладніше сутність цих змін та їхній вплив на роботу закладу освіти.

      Як бути в умовах децентралізації? Важливо сформувати в суспільстві громадську думку щодо потреби в закладах позашкільної освіти. Для забезпечення високої якості й доступності позашкільної освіти потрібно активно розвивати партнерство — на всіх рівнях і за всіма напрямами.

      Нині в умовах децентралізації влади реформування освітньої системи в регіонах має бути вирнесено на порядок денний. Кінцева мета децентралізації — забезпечення потреб, що зростають, щодо отримання якісної освіти на будь-яких рівнях. Саме позашкільна освіта здатна доповнювати, поглиблювати, розширювати межі дошкільного, початкового, неповного середнього, допрофільного, профільного, загального середнього, професійно-технічного освітніх рівнів.

      Ми живемо в інформаційному світі, де з кожним днем зростає темп життя, розвиваються технології і способи зберігання та поширення інформації, віртуальний світ дедалі міцніше захоплює наше життя. Не виходячи з дому, кожна людина за наявності комп'ютера й доступу до інтернету може відвідати музеї та театри світу, прослухати лекції в університетах, дізнатися про особливості живої природи, поспілкуватися з друзями й колегами, які перебувають у будь-якій точці планети, узяти участь в онлайн-семінарах та конференціях.

       Під діджиталізацією розуміють глибинну трансформацію, проникнення цифрових технологій в оптимізацію та автоматизацію процесів підвищення продуктивності й поліпшення комунікаційної взаємодії зі споживачами.

       Під впливом сучасних змін зазнала суттєвих трансформацій і система освіти. Розвиток технологій спричиняє розроблення нових інструментів навчання й робить навчальний процес ефективнішим.

     На жаль, не завжди зміни є ефективними. Невміле застосування нових інструментів спричиняє зворотний ефект, коли реальне пізнання замінюють ілюзорним, а навчання перетворюється на розваги.

     Вагомий внесок у розвиток демократичних тенденцій в освіті зробив американський філософ і педагог Джон Дьюї. У його праці «Демократія й освіта» зазначено, що мета освіти — дати людині нагоду продовжити освіту.

      Джон Дьюї визначає такі риси прогресивної освіти:

• ідея самовираження й розвитку особистості;

• вільна діяльність дітей;

• навчання через досвід;

• опанування вмінь та навичок для досягнення життєво важливих цілей;

• максимальне використання можливостей, які є тут і зараз;

• розуміння і використання динаміки змінного світу.

      Традиційна парадигма освіти:

• той, хто знає істинне знання, навчає того, хто не знає;

• слухняність, повторення того, що вже є.

      Демократична парадигма освіти:

• співпраця рівноправних партнерів;

• вироблення нового досвіду.

       Інклюзивна освіта — термін, який вперше було описано в Саламанській декларації про принципи, політику й практичну діяльність у галузі освіти осіб з особливими потребами, яку прийнято на Всесвітній конференції з питань освіти осіб з особливими потребами в червні 1994 року. Саме ця Декларація стала першим міжнародним документом, у якому наголошено на важливості проведення освітніх реформ у напрямі інклюзивної освіти.

      Організація інклюзивного навчання в системі середньої освіти передбачає забезпечення рівних прав дітей з особливими освітніми потребами на якісну шкільну освіту, розвиток їхніх здібностей та обдарувань, задоволення їхніх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

       Декомунізація тісно пов'язана з громадсько-патріотичним вихованням. Поки суспільство не позбудеться радянських історичних міфів, не варто чекати рушійних змін в ідеологічній площині. Руйнація цих міфів починається саме зі школи, педагогів та батьків.

Просіла О. (кандидат педагогічних наук, доцент кафедри філософії і освіти дорослих) Командоутворення в закладі освіти. Як це працює? Чому на зміну менеджерам приходять успішні команди// Управління освітою .- 2020 .- № 3 .- С. 44-51

Анотація: Пропонуємо ознайомитися з теорією командоутворення вченого, що допоможе управлінцям ефективно керувати закладом освіти. Видання «Library Journal» внесло Іцхака Адізеса у список найкращих світових бізнес-авторів і назвало його книги «класичними посібниками з теорії управління компаніями, які повинен прочитати кожен керівник».

    Керівник закладу освіти повинен знати відповіді на запитання: чому батьки приведуть дитину саме до вашого закладу? Для чого ви їм потрібні? Які освітні послуги їм потрібні?

     Іцхак Адізес розглядає стилі менеджменту (відповідно, типи менеджерів) у контексті чотирьох функцій, які повинен виконувати менеджмент і які визначають і формують систему діяльності будь-якої організації:

1. Producing (Р) — виробництво результатів — перша та найважливіша функція, яку менеджмент повинен виконувати в будь-якій організації — це створення результатів (Р), заради яких й існує ця компанія або структура.

Чутливе реагування на потреби й прагнення людей на підставі поваги та довіри об'єднує індивідів у згуртовану самобутню групу, забезпечує створення такої атмосфери й системи цінностей, які змусять людей діяти спільно й не дадуть нікому стати незамінним, що робить організацію ефективною в довгостроковій перспективі.

2. Administrating (А) адміністрування. Функція потрібна, щоб забезпечити чіткість, порядок, контроль у системі роботи закладу й організаційних процесів загалом. Адізес підкреслює, що в закладі повинні робити правильні речі в правильній послідовності й з правильною інтенсивністю. Тому завдання Адміністратора (А) — забезпечити ефективність діяльності системи як організації в короткостроковій перспективі.

3. Entrepreneuring (Е) — підприємництво. Мета функції підприємництва (Е) — аналіз змін навколишнього оточення, значущих для освітнього закладу зокрема, планування і визначення курсу розвитку діяльності закладу з урахуванням цих змін. Тому завдання Підприємця (Е) — творчість, інноваційність, готовність ризикувати.

4. Integrating (І) — інтегрування. Метою функції інтегрування (І) є взаємодія. Якщо цю функцію виконують добре, люди працюють як одна команда й можуть упоратися з будь-яким завданням. Тому завданням Інтегратора (І) є заохочення потреб у взаємодії та формування команди.

      Важливість цих функцій зумовлена тим, що як хоча б одну з них не виконують, модель менеджменту є неправильною. Ці чотири функції — РАЕІ — потрібні для успішного управління будь-якою організацією, незалежно від технології, культури й масштабів. Якщо всі функції виконують принаймні на задовільному рівні, управління можна вважати успішним.

      Функції виробника, адміністратора, підприємця й інтегратора може виконувати взаємодоповнювальна команда, оскільки жодна людина не впорається з ними поодинці. Окремі функції мають виконувати різні люди.

     Щоб успішно управляти закладом, потрібно зібрати разом управлінців з різними підходами й способом мислення, зібрати тих, хто доповнює директора. Керівник повинен навчитися не сприймати незнайомий підхід як загрозу, а використовувати його собі на благо, повинен навчитися приймати правильні рішення і втілювати їх у життя, працюючи з командою людей, які дотримуються інших стилів.

     Риси хорошого менеджера:

• Розуміння себе.

• Свідомість.

• Відсутність нулів у його функціях (РАЕІ).

• Знання своїх слабих і сильних сторін, усвідомлення власної унікальності.

• Прийняття своїх слабких

• і сильних сторін й унікальності.

• Уміння приймати й поважати відмінності інших.

• Уміння залишатися врівноваженим у складний час.

• Уміння створити таке освітнє середовище, в якому конфлікти вирішують в атмосфері взаємної довіри та поваги.  

      Взаємодоповнювальні команди дають змогу розв'язати велику частину проблем, з якими стикається організація. Однак така команда теж може зайти в глухий кут, впасти у відчай і виявитися неефективною. Успіх або провал команди визначають за тим, як спілкуються і взаємодіють її члени.

      Іцхак Адізес зазначає, що для ефективного управління потрібна функція спільного бачення цінностей, процес спільного прийняття рішень, команда зрілих людей, які керують і забезпечують довіру й взаємоповагу: «Цінності — те, у що ми віримо. Бачення — формулювання бажаного у світлі очікуваного: куди ми рухаємося; куди ми рухаємося, беручи до уваги, де ми перебуваємо зараз; як далеко просунемося, зважаючи на час, який маємо».

      Надзвичайно потужну метафору наводить І. Адізес щодо поведінки лідера в конфліктах. Експерт зазначає, що хороший лідер має бути щ в конфлікті схожий на качку. Коли ми дивимося на качку, яка пливе по воді, на поверхні вона видається спокійною і незворушною, але, якщо зазирнути під воду, ви побачите, що її лапки працюють надзвичайно швидко.

      Так і хороший менеджер має бути розслабленим, коли виникає конфлікт. Він має бути об'єктивним і з повагою ставитися до інших. Що складніший конфлікт, то спокійнішими стають хороші менеджери.

А. В. Кирпале А. В. (аспірантка кафедри публічного управління та митного адміністрування Університету митної справи та фінансів)

Досвід управління системою освіти в європейських країнах// Публічне управління та митне адміністрування .- 2022 .- № 2 (33) .- С. 29-33

Анотація: Досліджується управління системою освіти в зарубіжних країн та в Україні. Висвітлено чинники, що мали вагоме значення при сприянні розвитку системи освіти в умовах інноваційного розвитку суспільства. Проведено порівняльний аналіз за структурними характеристиками освіти. Розглянуто особливості сучасної освіти за кордоном та в Україні, а також визначення спільних та відмінних рис їх діяльності та розвитку.

      Для будь-якої держави освіта є пріоритетом розвитку та конкурентоспроможністю. Розвиток освіти безпосередньо залежить від держави, а точніше органів держави, що і є публічним управлінням системою освіти.        Сучасне реформування системи освіти в Україні має позитивні ідеї, але здебільшого не містить структури публічного управління, про це свідчить задвоєння функцій та повноважень в державних виконавчих

та розпорядних органах управління.

      Кардинальні зміни та реформи в галузі освіти відбуваються в усіх країнах світу за специфікою соціально-політичних умов кожної конкретної країни.

      Для підтримки розвитку систем освіти європейські країни фокусуються на аспектах:

– співпраця з національними представництвами європейських країн з метою корегування їх освітніх політик і обміну позитивним досвідом;

– розвиток і адміністрування різних освітніх програм, які фінансуються урядами країн.

      Останнім часом в європейських країнах актуальним є впровадження демократичного державно-громадського управління освітою, яке визначається конституційно-законодавчими нормами функціонування сфери освіти. У документах Ради Європи наголошується про те, що в основі децентралізації систем освіти закладено ідеї та цінності ринкової економіки.

       Державна політика щодо сфери освіти реалізується спеціально створеними центральними органами державного управління:

– США – міністерством освіти (автономія навчальних закладів є найважливішим критерієм під час акредитації);

– Великобританії – міністерством освіти і науки;

– Франції – міністерством національної освіти;

– ФРН – федеральним міністерством науки і освіти;

– Швейцарії – федеральним управлінням освіти і науки департаменту внутрішніх справ та федеральне управління промисловості, ремесел і праці федерального департаменту управління державними ресурсами тощо;

– Польщі – міністерство національної освіти і міністерства науки та вищої освіти.

      З досвіду зарубіжних країн зрозуміло, що збалансування між державним регулюванням і автономією навчальних закладів, зокрема управління ними та їхнє фінансування є оптимальним. Наразі автономія освітніх закладів є актуальною тенденцією світового масштабу.

      Стосовно шляхів модернізації вищої освіти України, то вони подібні до європейських підходів. Приєднання до процесу імплементації принципів Болонської декларації почалося на Конференції Міністрів у травні 2005 року в м. Берген (Норвегія). Україна приєдналася до решти країн, які виявили бажання втілювати Болонський процес.

      Варто зазначити, що академічна мобільність вищих навчальних закладів почала розвиватися в Україні саме завдяки впровадженню Болонського процесу.

      Було визначено механізми для досягнення поставленої мети, до яких належать:

• запровадження системи зрозумілих і порівнянних наукових ступенів; запровадження системи освіти, яка базується на двох циклах навчання (бакалавр – магістр); 
• застосування кредитної системи (ECTS); спрощення процедури визнання кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників та студентів на європейському ринку праці (за допомогою додатка до диплома – Diploma Supplement);
• розвиток європейського співробітництва у сфері контролю якості освіти; навчання упродовж усього життя; створення умов для мобільності на європейському ринку праці та освітніх послуг;
• підвищення привабливості європейського простору вищої освіти, перетворення Європи на найбільш конкурентоспроможний і передовий освітній простір у світі.

      Вважається, що запровадження загальноєвропейської системи забезпечення якості освіти, системи накопичення навчальних кредитів, легкодоступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу до вищої освіти громадян європейських та інших країн; встановленню більш тісних зв’язків між європейським простором вищої освіти та європейським дослідницьким простором; головним же завданням університетів та урядів країн Європи є вжиття всіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб кваліфікація студентів відповідала загальним вимогам.

       Аналізуючи детальніше всі складові системи освіти у будь-якій країні можна краще уявити систему і зрозуміти, на чому вона базується. Дошкільна освіта здійснюється в дитячих яслах, дитячих садках та дошкільних закладах сімейного типу і передбачає всебічний розвиток дитини з раннього віку. В свою чергу загальна середня освіта має на меті забезпечити всебічний розвиток школяра, виявити та розвивати його нахили та здібності протягом всіх років навчання у школі. Професійно-технічна освіта покликана допомогти здобути професію або підвищити вже здобуду професійну кваліфікацію; вища освіта дає можливість отримати освітньо-кваліфікаційний рівень відповідно до покликання студента.

      Отже, сучасна система публічного управління системою освіти повинна стати державно-громадською і розвиватися за найкращими світовими зразками. Основними пріоритетами повинні стати: орієнтація освіти на індивідуальну освітню траєкторію особистості.