Освітянам на замітку

                          Психологічний клімат освітнього простору та медіація

   Як уже давно відомо, безпека освітнього середовища на сьогодні є однією з нагальних і базових засад ефективного функціонування будь-якого навчального закладу. Відтак цілком обґрунтованою є потреба в постійному дослідженні її проблемного поля і відповідному вдосконаленні методологічного інструментарію для вирішення завдань, які виникають. 

Завгородній М.

Рівні – рівним. Як вирішувати конфлікти до їх виникнення за допомогою медіації//  Соціальний педагог .- 2020 .- № 5 .- С. 10-19

Анотація: Подані ситуації, щоб суперечка через просте непорозуміння, не переростала у великий конфлікт, коли дві сторони не здатні об’єктивно оцінити ситуацію, переходять до взаємних звинувачень і відмовляються слухати аргументи одна одної. І медіація як інструмент вирішення конфліктів.

   Вирішення конфліктів як окреме явище відоме з давніх-давен. За довгу історію воєн та конфліктів, як соціально-економічних, так і релігійно-етнічних, людство має багатий досвід їх вирішення та регулювання.

   Нині ми звикли, що суперечки — не важливо між державам вони чи між окремими людьми — вирішуються переважно в правовому полі. Але в більшості випадків конфлікти можна розв'язати і на більш ранніх етапах. Саме таке альтернативне вирішення і є предметом медіації, яка покликана налагодити процес комунікації під час спірної ситуації так, щоб сторони змогли обрати той варіант рішення, який би задовольняв інтереси та потреби всіх учасників конфлікту.

   Витоки медіації. Медіація — це альтернативне врегулювання спорів за участю третьої, нейтральної та не зацікавленої в певному конфлікті сторони, тобто медіатора. Сам інститут посередництва під час конфліктів відомий дуже давно, хоча інституалізації він набув тільки останнім часом.

   Ще в Стародавньому Китаї, Стародавній Греції, Персії, в арабських країнах існувала традиція звернення до авторитету, щоб подолать* розбіжності, вирішити конфлікт.

   У середні віки посередниками в міжнародних і внутрішніх чварах були Папи, імператори та королі. На низовому рівні суспільства в конфліктах між і всередині родин часто посередниками були священники. У багатьох народів Європи, зокрема в німців, поляків, українців, була традиція «відновного правосуддя», яка закріплювалася в кодексах звичаєвого права.

   Медіація в сучасному її розумінні почала зароджуватись у Великобританії в XIX столітті, та найбільш бурхливого розвитку медіація зазнала в США. Ще у зв'язку з розвитком робітничого руху в США у 1888 році прийнято Акт про арбітрацію, за яким трудові суперечки мали вирішуватися способом звернення до третьої сторони. У 1926 році була заснована Американська Арбітражна Асоціація. До вісімдесятих років XX століття американські арбітратори мали всі підстави стверджувати, що саме медіація й арбітрація трудових конфліктів зробили США найбільшим і найсильнішим гравцем міжнародного економічного співтовариства.

   Ненасильницьке спілкування — метод, який ґрунтується на емпатії, утриманні від оцінювання й критики, роботі з фактами, почуттями та потребами — власними та опонента. Він базується на постулаті: немає конфліктів на рівні потреб, складні ситуації можна вирішити за рахунок застосування інших стратегій задоволення потреб.

Програми медіації:

• Програма Німецького Товариства Міжнародного Співробітництва (GIZ) Civil Peace Service. Проект визначає пріоритет молодого покоління в Україні, яке виростає в надзвичайно напруженому середовищі, що характеризується величезними забобонами щодо інших груп населення.

• Проект «Мирна школа» Інституту миру і порозуміння. Метою проекту є формування системи безпечного, мирного освітнього середовища в школі, що грунтується на співпраці та партнерстві у взаємодії та комунікації. Модель «Мирна школа» має статус освітнього експерименту всеукраїнського рівня, що наданий Міністерством освіти і науки.

• Проект із використання творчих методів для транссрормації конфліктів «Митці згоди» у м. Дніпро (регіональний експеримент). Головна ідея освітнього проекту «Митці згоди» — трансформація конфліктів через творчі методи й напрями, як-от: плейбек-театр, барабанне коло та арт-техніки.

• Соціально-емоційне і етичне навчання (EdCamp Україна). В Україні стартував пілотний проект із впровадження в школах системи соціально-емоційного та етичного навчання (СЕЕН або SEE Learning), яка не тільки розвиває м'які навички, але й має змінити атмосферу в школах та ставлення учнів до вчителів, навчання, один до одного та до самих себе. 

• Дніпровська академія неперервної освіти (національний експеримент). У січні 2020 року між комунальним закладом вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради разом із Німецьким Товариством Міжнародного Співробітництва (СІ7) стартувала Дніпровська академія неперервної освіти, що співпрацює для підготовки та підтримки педагогів та психологів, посилення їхніх здібностей до аналізу та врегулювання конфліктів ненасильницьким способом, розуміння та використання можливостей діалогу, медіації та інших можливих додаткових підходів у сфері педагогіки миру.

   У такому контексті, як виявилось, діти-медіатори діють набагато ефективніше і здатні на більш глибоке розуміння своїх однолітків.

    Якості, яких набуває дитина-медіатор:

• повага до права кожного на задоволення власних потреб і захист своїх інтересів, без шкоди чужим інтересам;

• культура конструктивної поведінки в конфлікті;

• чуйність до переживань інших;

• уміння поставити себе на місце іншого;

• здатність сприймати інших;

• почуття власної гідності та самоповаги;

• усвідомлення сили свого впливу на навколишній світ.

   Незважаючи на опір, шкільні служби медіації з'являються в школах по всій Україні. Особливо перспективним тут є напрям «Медіація однолітків», однак впровадження дуже залежить від позиції адміністрації шкіл, педагогічного колективу. Разом із тим, потреба в медіації все більше зростає.

10 факторів успішної шкільної медіації // Соціальний педагог .- 2020 .- № 5 .- С. 40-41

 Анотація: Розглядається медіація, важливе завдання якої має на меті створення безпечного середовища та профілактика правопорушень в школі.

   Порівняно з медіацією в інших сферах, шкільна медіація має особливості, зумовлені розширеним спектром завдань. Так, окрім вирішення поточного конфлікту в навчальному закладі надзвичайно важливою є навчально-виховна функція. У медіації учні навчаються управляти конфліктами, приймати рішення та відповідати за власні вчинки, слухати опонента тощо — тобто всього арсеналу навичок, володіння якими сприятиме формуванню майбутньої емоційно-компетентної нації. 1. Віра в дітей. Усі здатні вирішувати конфлікти, оскільки людям притаманне прагнення до гармонії і всі володіють вродженим відчуттям того, як правильно діяти в конфліктних ситуаціях. Проте, процеси дорослішання і, особливо, соціалізації, ускладнюють доступ до «внутрішньої мудрості» —саме тому, дорослим набагато складніше вчитись справлятись із конфліктами. Натомість дітям — простіше. Головне — створити сприятливе навчальне середовище, що допоможе актуалізувати потенціал до гармонії кожного. 

2. Розкриття справжнього. Система освіти зрегульована правилами, у рамках яких учитель змушений виконувати свою роль. Перехід від взаємодії «учитель—учень» до комунікації «людина—людина» дає можливість обом сторонам відчувати себе людьми, розкривати свій потенціал, розвиватися та бути справжніми,

3. Делегування повноважень. Успіх впровадження Шкільної служба порозуміння (ШСП) у залежить від вміння

дорослих чесно делегувати повноваження дітям. Дорослі повинні не гратися в ШСП, а справді перенаправляти конфлікти, виділяти дітям час і простір, справді підтримувати ті рішення, які діти прийняли в процесі медіації. Такі дорослі не контролюють, а підтримують, наснажують, та професійно супроводжують. 

4. Упровадження роботи агентів змін. У справі медіації допоможе Шкільна служба порозуміння. Робота учнів-медіаторів набагато ширша, ніж виключно посередництво у вирішенні конфліктів. Вони не тільки вирішують конфлікти, а ще й формують середовище розуміння в школі, учать дітей і дорослих не конфліктної поведінки, навчають домовлятись і поважати інших, турбуватись про свої потреби в конфлікті та зважати на потреби іншого, зберігати та відновлювати добрі стосунки.

5. Розуміння та повага. Будь—яка відновна практика починається з питання «Що сталося? Як на тебе вплинула ця ситуація?». Ми визнаємо важливість і унікальність досвіду кожного учасника ситуації та даємо простір для того, щоб думка кожного була почута. 

6. Підсилення особистої відповідальності. ШСП привносить у шкільне середовище інше розуміння відповідальності. Відповідальність — це відповідь, усвідомлення наслідків своїх дій і вироблення плану дій із їх усунення (якщо ці наслідки негативні). Замість «традиційного» розуміння «відповідальність — це покарання», слід ввести інше: відповідальністю не можна покарати чи примусити, або призначити її.

7. Почуття власної гідності. ШСП— це превенція булінгу та ярликування в шкільному середовищі. Замість того, щоб бути під тиском ярликів: «порушник», «з нього пуття не буде», «це — жахливо», «як так можна», «про що ти думав?», дитина бере на себе відповідальність та через дії із виправлення завданої шкоди, відновлює почуття власної гідності та повагу в очах своїх друзів та педагогів.

8. Трансформація поведінки. Процес вирішення конфліктів — це не разова атсція, а певна трансформація через поведінку. Учні чи дорослі, які хоча б один раз брали участь у процедурі медіації, зазвичай, здатні відтворювати алгоритм вирішення проблеми в інших ситуаціях, використовуючи відновний підхід.

9. Турбота. ШСП та відновний підхід — це про формування небайдужого ставлення одне до одного, до стосунків, до шкільного середовища загалом, через навчання предметів, через спілкування поза уроками та позашкільну активність, через взаємодію вчитель— учень—батьки. «Мені не все одно, це має значення для мене» — проактивна позиція, тому що учні, педагоги та батьки відчувають себе частинкою школи.

10. Зміна фокусу. Уміння змінити акценти з рутини на дійсно важливі речі: стосунки, цінності, принципи взаємодії, формує емпатійні зв'язки. Це про баланс між результатом і процесом, підтримкою і певним форматом. Це про вміння йти разом, на відміну «робити щось із(над) ними», «робити, як я кажу» або «робити для них без них».

Коваль Є. (радниця з побудови миру; ГО «Інститут миру і порозуміння»; м. Київ Регулятори миру. Досвід ГО «Інститут миру і порозуміння»// Соціальний педагог .- 2020 .- № 5 .- С. 28-39

Анотація: Як регулювати конфлікти в школі ефективно? Чи завжди вчителі мають бути єдиними посередниками в цьому процесі? Ви вже чули про Шкільні служби порозуміння (ШСП), але, у будь- якому випадку, вам буде цікаво дізнатися про це більше з особистого досвіду організації, що була першопрохідцем медіації в Україні — ГО «Інститут миру і порозуміння», дії якого з упровадження медіації на теренах України мали приголомшливий успіх. 

   Почалося все з однієї школи —№ 255 в Дарницькому районі міста Києва. Це стало можливим завдяки невеликому проекту міжнародної організації Search for Common

Ground для навчання школярів медіації однолітків, а також мрії команди молодих натхненних медіаторів із БО «Український Центр Порозуміння» під координацією Альони Горової.

   Проте самої участі дітей було недостатньо для досягнення системних змін. Тому аби закріпити досвід ШСП в школах та забезпечити спадковість шкільної медіації, працювали з дорослими також.  За цією програмою пройшли навчання педагоги, соціальні педагоги, шкільні психологи та представники громадських організацій.

   За цією програмою пройшли навчання педагоги, соціальні педагоги, шкільні психологи та представники громадських організацій. Окрім стандартів поведінки медіатора однолітків, документ також містить рекомендації з розроблення та управління ШСП, стандарти підготовки програм із медіації однолітків (тренінгів) та рекомендації щодо підготовки та оцінки програми, компетентності медіатора.

   ШСП завжди мали на меті значно більше, ніж тільки вирішувати конфлікти серед дітей та зменшувати їх кількість у школі. Це інструмент створення безпечного середовища в громаді через попередження підліткової злочинності та девіантної поведінки.

   Як потрібно медіювати?

• Медіатор має проводити медіацію відповідно до принципу добровільності сторін і не втручатися в процес їх самовизначення незалежно від причин, зокрема від бажання примирити сторони. 

• Медіатор має бути компетентним — мати необхідні навички та знання, а у випадку якщо медіація вимагає навичок та знань, якими медіатор не володіє — усунутися від процесу (це може відбутися як на етапі підготовки, так і в процесі медіації). 

• Медіатор має уникати конфлікту інтересів (не бути стороною конфлікту або спору), а якщо дізнався про подібний конфлікт в процесі — продовжувати процедуру лише за умови, якщо всі учасники на це погоджуються, або усунутися від посередництва в цьому процесі.

• Якщо в будь-який момент медіатор не може провести процес без упередженості, такий медіатор повинен самоусунутися від цієї справи.

• Медіатор повинен поширювати правдиву інформацію про програму медіації, її цілі та завдання.

• Медіатор має бути неупередженим посередником (без прихильностей або упередженостей щодо сторін медіації), погоджуватися на медіацію лише в тому випадку, якщо він може забезпечити власну нейтральність, уникати будь-яких дій, що можуть створити враження наче він стає на чиюсь сторону. 

• Медіатор має зберігати конфіденційність щодо усього, що відбулося під час медіації (окрім випадків, коли інформація порушує закон України, правила школи, або сторони разом домовилися про її розголошення).

• Медіатор має слідкувати за якістю процесу — проводити медіацію чесно, з повагою до інших, вчасно, дотримуючи цих стандартів; якщо внаслідок певних дій із боку сторін конфлікту проводити медіацію відповідно до Стандартів неможливо, медіатор має усунутися від процесу.

• Медіатор повинен засвідчувати повагу до різних поглядів у сфері медіації, прагнути навчатися та співпрацювати з іншими медіаторами. 

• Своєю поведінкою медіатор повинен сприяти розвитку та вдосконаленню практики медіації.

   Модель «Мирна школа» — це комплексний підхід, покликаний » змінити практику комунікації та побудови стосунків та сформувати систему безпечного середовища у шкільній громаді способом профілактики насильства та зниження рівня конфліктності.

   Трирівнева модель профілактики правопорушень серед дітей та молоді — це комплексна система, яка на рівні громади об'єднує зусилля органів місцевої влади та самоуправління, правоохоронних органів, соціальних служб, освітніх закладів та громадських організацій задля ефективного попередження та реагування на порушення закону та суспільного порядку в громаді, виховання молоді в дусі поваги до загальнолюдських цінностей та прав людини.

Бондар М. ( практичний психолог Дар’ївської ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Андрія Шульги, Херсонська обл. )

 Будь як ми! Як створити Шкільну Службу Порозуміння? //  Соціальний педагог .- 2020 .- № 5 .- С. 20-27

Анотація: Розглядається Шкільна служба порозуміння (ШСП) як медіатор нейтральний відносно конфлікту, що не «втягується» в суперечки і, у той самий час, щиро прагне допомогти сторонам знайти найкраще для обох рішення.

   У разі виникнення конфліктів люди розпочинають боротьбу і витрачають енергію на цю битву, яка зазвичай приймає одну з двох форм: ми боремося або проти, або за щось. Боротьба «проти» — це процес протистояння. Боротьба «за» — це процес взаємного зближення. Медіація дає змогу врегулювати ці суперечності.

   Медіація — це добровільний та конфіденційний процес, у якому нейтральна третя особа (медіатор) допомагає сторонам знайти взаємоприйнятний варіант вирішення ситуації, що склалася. Особливою рисою медіації є те, що сторони спільно беруть на себе відповідальність за прийняття рішення та його виконання. Під час проведення медіації сторони дотримуються таких принципів:

• Добровільність — кожна зі сторін добровільно приймає рішення щодо участі в переговорах і усвідомлює, що рішення може бути досягнуте тільки способом співробітництва; припинити процес можна добровільно на будь-якому етапі.

• Розподіл відповідальності — сторони несуть відповідальність за прийняття рішення та його виконання, медіатор — за дотримання правил та принципів процедури.

• Нейтральність, безоцінювальність — під час процесу медіатор не займає позицію однієї із сторін, не оцінює їх, а однаково допомагає обом.

• Конфіденційність — усе, що відбувається на медіації не розголошується ні медіатором, ні сторонами. За винятком ситуацій, коли сторони планують завдати шкоди собі чи комусь.

    Шкільна служба порозуміння (ШСП) — це команда підготовлених старшокласників-посередників (медіаторів), які допомагають своїм ровесникам розв'язувати конфлікти мирним способом, використовуючи у роботі відновні практики — медіацію однолітків, коло тощо — і працюють над формуванням безпечної атмосфери в навчальному закладі.

Атмосфера довіри та поваги сприяє тому, що учасники конфлікту охочіше беруть на себе зобов'язання щодо виправлення ситуації або відновлення стосунків.

   Вирішуючи конфлікт за допомогою медіації, сторони повинні налаштуватися на співробітництво, і це є головним завданням медіатора — спеціально підготовленого посередника у вирішенні конфліктів, який однаково підтримує обидві сторони та допомагає їм знайти взаємоприйнятне рішення.

  Однією з особливостей діяльності ШСП є застосування в її роботі медіації однолітків: школярі-медіатори проводять зустрічі з однолітками, між якими виник конфлікт, і допомагають їм залагодити суперечку з урахуванням інтересів всіх сторін. Так, головна роль у вирішенні конфліктів в навчальному закладі належить не дорослим, а самим школярам (які, звичайно, отримують відповідну допомогу і підтримку від своїх дорослих колег).

   Так, медіація однолітків покладає відповідальність за вирішення конфліктів на самих учнів. Окрім виховного компоненту ШСП, перевага методу полягає в тому, що школярі мають багато переваг перед досвідченими спеціалістами під час вирішення конфліктів, що виникають між однолітками.

Шпачинський І. (кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри психології та соціальних наук, Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського)

Безпека освітнього середовища в інноватиці вищої освіти // Вища освіта України .- 2020 .- № 2 .- С. 46-51

Анотація: Проаналізовано складові поняття «інформаційна безпека» і запропоновано можливі шляхи до її максимізації. Окремо наголошується не тільки на розвитку критичного мислення, а й реалізації творчого потенціалу особистості загалом.

   Міністерством освіти і науки України спільно з Українським фондом «Благополуччя дітей» розроблений так званий «Кодекс безпечного освітнього середовища» (КБОС), в якому, зокрема, наголошується: «...Вже ні для кого не таємниця, що суспільний запит спрямований на школу, яка є не тільки місцем, де дітей навчають, а, насамперед, простором для їхнього повноцінного розвитку, осередком успішних, креативних і щасливих людей. Такий омріяний навчальний заклад можливий лише в атмосфері фізичного комфорту, сприятливого соціального та психологічного клімату, що підтримує особистість, яка розвивається, вчасно реагує на її потреби та з повагою ставиться до її особливостей. Водночас КБОС передбачає навчання школярів, батьків, працівників закладів освіти правилам безпечної поведінки особистості, формування навичок уникнення потенційних ризиків і небезпек, а також навичок подолання труднощів у власному житті».

   Постановка мети зрозуміла та обґрунтована. Тепер проаналізуємо власне складові означеної безпеки освітнього середовища. Наголошується, що таких складових три, а саме: психологічна, екологічна та інформаційна. 

   На думку Н. Кириленко, застосування інформаційно-комунікаційних технологій в освіті здійснює масовий, глобальний вплив на особистість. Серед чинників негативного впливу інформації на сучасне освітнє середовище є: «відсутність належних механізмів контролю якості інформації, доступної через сучасні телекомунікаційні технології, що породжує проникнення в освітній простір великого обсягу недостовірної інформації; неконтрольоване проникнення інформації сумнівного, агресивного змісту».

   Тож чи існує дієвий захист від такого агресивного чинника? Це, насамперед і безумовно, розвинуте критичне мислення особистості, її «інтелектуальний потенціал». Якраз такі якості найбільшою мірою закладає і розвиває такий предмет, як філософія. Тому не випадково цій царині приділяється особлива увага не тільки на теренах вітчизняного освітянського простору, але й за кордоном,

   Звернемо тепер увагу на такий пункт Кодексу, як «сприятливий соціальний та психологічний клімат». Насамперед нас буде цікавити, яким саме чином розвивати означене критичне мислення і водночас забезпечувати цей клімат. Кодекс формулює конкретні рекомендації учням за принципом «мої права закінчуються там, де починаються твої права», а це ніщо інше, як один з варіантів «золотого правила моралі», сформульованого ще Конфуцієм. Н. Юліна зазначає, що мета викладання філософії в школі у того ж таки М. Ліпмана, це «не тільки набуття навичок аргументативного, критичного судження. Не менш важливо напрацювати навички ведення дискусії, міжособистих стосунків, необхідних для мирного вирішення людських проблем».

   Вперше егоцентризм може бути подоланий лише там, де дитина попадає у суспільство рівних собі, у суспільство таких же егоцентриків, з якими вона вимушена сперечатись і вважає себе в силах робити це. Тільки тут, власне, вона й примушується до спроб подивитись на речі з іншої позиції, очами іншого егоцентрика, осягаючи - поступово й важко, - що ця інша позиція має точно такі самі права, як і його власна. Що вони - рівноправні. Тільки тут вона й осягає, що вона не тільки повинна, а й може прийняти (хоча б на деякий час, щоб з нею порахуватися) протилежний погляд на речі, на одну й ту саму річ. Ця педагогічна ситуація складається природним шляхом в умовах гри з однолітками, а подолання егоцентризму виявляється умовою можливості самої гри... А ось у відносинах дитини і дорослого така ситуація скластися не може».

   Мається на увазі те, що проблеми сьогодення мають саме означену «комплексну природу». Це також знаходить своє відображення в Кодексі, де, зокрема, зазначається, що «у навчанні школярів варто передбачити теми, спрямовані на розвиток навичок уникнення потенційних небезпек, з якими вони можуть зустрітися як у реальному житті, так і в мережі Інтернет, а також на розвиток навичок подолання труднощів у своєму житті». На таку навичку прямо вказував ще Д. Дьюї у своїй «інструментальній педагогіці», якого «у США називають «батьком прогресивної освіти». Він вважав, що завдання школи - навчити дитину знаходити вихід з будь-якої ситуації, пристосовуватися до навколишнього середовища. Тому дітей варто навчити виконувати конкретні завдання, а не напихати їх абстрактними знаннями з підручників».

   Окремо треба наголосити, що поданий матеріал з дисципліни «Евристика» якнайближче торкається сучасних розробок таких напрямів, як «креатологія», «новістика», «віденіка (рос.)», розвідок із створення «штучного інтелекту» тощо.

Затворницька А.

Критерії та стандарти безпечного середовища. Якою має бути безпечна

і дружня до дитини школа // Управління освітою .- 2020 .- № 1 .- С. 9-14

Анотація: Розглядаються  інструменти гармонійного розвитку, бо дитина повинна перебувати в комфортних і сприятливих умовах. Саме про це йдеться в концепції дружньої до дитини школи.

   Школа — це місце, з яким пов'язано більшу частину життя дитини. Саме тому на заклад освіти покладають завдання значно  масштабніше, ніж проведення уроків. Тут людина соціалізується й формує життєві цінності. Для гармонійного розвитку дитина повинна перебувати в комфортних і сприятливих умовах. Саме про це йдеться в концепції дружньої до дитини школи.  

   Одним із найважливіших завдань школи повинно стати оволодіння навичками, які застосовуватимуть в реальному житті.

   Учителям варто звертати увагу на схильності учня й допомагати йому розвиватися саме в тому напрямі, який його цікавить і йому близький. Так дітям буде цікавіше вчитися й легше засвоювати нові знання. Безпечна і дружня до дитини школа (БДДШ) — освітній заклад, який забезпечує всі необхідні умови для навчання, успішної соціалізації та гармонійного розвитку дітей і підлітків із наголосом на питаннях захисту життя і здоров'я.

Які документи треба знати (взаємодія суб'єктів сфери захисту прав дітей з виявлення випадків жорстокого поводження з дитиною та реагування на них)

• Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 (редакція від 09.08.2019).

• Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеці альні установи для дітей» від 24.01.1995.

• Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005.

• Закон України «Про пробацію» від 05.02.2015.

• Закон України «Про безоплатну правову допомогу» від 04.11.2018.

• Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо захисту дітей від сексуальних зловживань та сексуальної експлуатації» від 14.03.2018.

• Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017

• Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії боулінгу (цькуванню)» від 18.12.2018 № 2657-УІІІ.

• Наказ Міністерства освіти і науки України «Про вжиття додаткових заходів щодо профілактики та запобігання жорстокому поводженню з дітьми» від 25.12.2006 № 844.

• Наказ Міністерства освіти і науки України «Про вжиття заходів щодо запобігання насильству над дітьми» від 01.02.2010 № 59.

• Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей» від 05.05.2008 № 411/2008.

• Лист Міністерства освіти і науки України «Методичні рекомендації щодо запобігання та протидії насильству» від 18.05.2018 № 1/11-5480.

Та інші.

Різник Л.( практична психологиня Будинку творчості дітей та юнацтва, м. Мирноград, Покровський р-н, Донецька обл.)

Абсолютний RELAX. Вправи для поліпшення психічного стану// Психолог .- 2019 .- № 11 .- С. 76-95

Анотація: Про важливість зняття психічного навантаження у освітян. Щоб наслідки стресу не псували професійне й особисте життя, важливо своєчасно знімати втому та м'язове напруження, уміти переключатися та знаходити нові джерела енергії та натхнення.

   Ні для кого не секрет, що в освітян психічне навантаження надзвичайно високе. Постійні стреси на роботі й удома, поспіх, надмірний рівень шуму, втома та напруження знижують працездатність, спричинюють головний біль, знижують захисні сили організму що надалі може спровокувати розвиток захворювань та навіть депресію. На тлі постійного стресу псуються стосунки з колективом та оточенням, з'являється роздратування, апатія, педагогу важко зосередитися на своїй діяльності. Щоб наслідки стресу не псували ваше професійне й особисте життя, важливо своєчасно знімати втому та м'язове напруження, уміти переключатися та знаходити нові джерела енергії та натхнення.

   Одним із перших відкривачів методу релаксації можна вважати французького аптекаря Еміля Кує, який створив і розрекламував «Школу самовладання через свідоме самонавіювання». Своїм пацієнтам він говорив, що одужання настане неодмінно, якщо декілька разів на день, сидячи або лежачи в зручній позі, подумки або пошепки зо разів повторювати відповідне формулювання самонавіювання.

   Надалі американський вчений та дослідник Едмунд Джейкобсон показав, що різні емоційні реакції спричинюють напруження скелетної мускулатури в суворо визначеному для кожної емоції ділянці тіла. Так, наприклад, депресивні стани супроводжуються напруження дихальної мускулатури, емоції страху напружують м'язи мовленнєвого апарату й потиличні м'язи. У результаті дослідження було виявлено, що у хворих неврозами постійно підвищений тонус певних груп м'язів, і тому відбувається перенапруження нервових процесів, що викликає відчуття втоми та загальної слабкості. Навчаючи своїх клієнтів спеціальних прийомів м'язового розслаблення, Джейкобсон переконався в дієвості цього методу як лікувального засобу. Згодом він став відомий як «метод прогресивної (послідовної") релаксації».

   Згодом лікування неврозів «прогресивної релаксацією» стало широко розповсюджуватися завдяки німецькому психотерапевту Йоґану Шульцу. У 1932 році він розробив комплексний метод саморегуляції, назвавши його аутогенним тренуванням. Найважливішим компонентом цього методу стали прийоми загального м'язового розслаблення. Спочатку вона була спрямована лише на лікування хворих неврозами.

  Вартий уваги й варіант аутогенного тренування - психом'язового тренування, який запропонував у 1975 році московський фахівець у галузі спортивної психогігієни Анатолій Алексєєв. Методика містить п'ять вправ, які дають змогу розслабити м'язи завдяки безпосередньому напруженню на вдиху й розслабленню на видиху. Систематичне м'язове тренування зі зміною напруження, скороченням та розслабленням, використовують для тренування основних нервових процесів — збудження та гальмування.

   Вправи. які знімуть втому очей. Близько 75% інформації про навколишній світ людина отримує завдяки зору. І через нього втрачає 80% енергії. Нині з тотальною комп'ютеризацією очі піддаються великому навантаженню. Особливо часто стикаються з проблемою втомлених очей люди, які через діяльність змушені чимало часу проводити за комп'ютером. До кінця робочого дня очі втомлюються, можуть почервоніти, з'являються больові відчуття.

   Дихання має важливе значення у всіх фізичних техніках і вправах. Дослідження свідчать, що більшість людей дихає поверхово, не використовуючи весь потенціал легенів. Тому тіло недостатньо забезпечується киснем. Метаболічна функція знижується, а фізичний стан людини значно погіршується.

   У дихальних шляхах знаходяться закінчення вегетативної нервової системи. І нині вчені виявили механізм спрямованого впливу дихальної гімнастики на тонус нервової системи.

   Виявляється, що під час частого й поверхневого дихання збудження певних нервових центрів підвищується, а під час глибокого — навпаки, знижується. Вдих збуджує закінчення симпатичного нерва, який активізує діяльність внутрішніх органів.

   Далі подані вправи: «Дихання животом», «Дихання на рахунок», «Дихання по колу», «Сміх живота», «Подвійний видих».

   Вправи для м’язів обличчя: «Самоконтроль зовнішнього вияву емоцій» та інші. 

   Вправи з візуалізації.  Образи пам'яті, що штучно створює уява людини, по-різному впливають на її психічний стан. Що приємніший образ, то позитивніший емоційний стан він створює. Психологи виявили так званий «ефект Пігмаліона»: людина поводить себе так чи так, керуючись тим, якою вона себе уявляє. Якщо спокійною, впевненою, повною сил і енергії, то її поведінка стає аналогічною.

   Ще один важливий момент в антистресових заходах — розслабити наш допитливий розум. Адже більшість стресів відбувається на психологічному ґрунті, тобто стрес — це, передусім, стан нашого розуму.

Далі подані вправи: «Хмари», «Ситечко», «Ну і що», «Ресурсні образи», «Книга», «Руки» та комплекс вправ по аутотренінгу.

   Основа шкільної медіації — повага, відкритість, нейтральність, прийняття, що створює безпечне середовище для розвитку особистості. У результаті розвивається конструктивна поведінка в конфлікті, взаємоповага.

    Для шкільного середовища важливим є акцент на відновленні відносин між учасниками конфлікту та створенні дружньої атмосфери, що сприятиме навчанню. Важливе завдання, що стоїть перед медіацією в школі, — створення безпечного середовища та профілактика правопорушень.

Ще більше матеріалу за посиланням:

https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ALLP&P21DBN=ALLP&S21FMT=&S21ALL=&Z21ID=&S21CNR=

Маєте можливість отримати інформацію з послугою електронної доставки документів

https://www.libr.dp.ua/?do=eldd