Освітянам на замітку

                              Агресія і агресивність: нетерпимість до насильства в закладах освіти

   Політичні, економічні та соціальні зміни, що відбуваються в нашому суспільстві, призвели до посилення негативних проявів гострих проблем, пов'язаних зі зростанням насильства й напруженості між людьми. Освітнє середовище повинно бути комфортним і сприятливим для роботи й навчання. Саме в таких умовах можливі гармонійний розвиток, самовдосконалення та всебічна реалізація всіх учасників освітнього процесу.

Шугай М.(методист навчально-методичного кабінету психологічної служби системи освіти КЗ «Житомирський ОІППО» ЖОР)

Агресія й агресивність. Розмежовуємо поняття // Соціальний педагог .- 2019 .- № 11 .- C.  4-6

Анотація:  Наголошено чому важливо насамперед розуміти та розмежовувати поняття «агресія» та «агресивність». Для дитини з агресивною поведінкою характерні різкі негативні реакції на незначні зауваження, прояви агресії за відсутності причин. Характеризуючи таку дитину, педагоги використовують певну термінологію та правила взаємодії з дитиною.

  Агресивність (лат - напад) — короткий емоційний стан (властивість особистості дитини (психічний стан)), що проявляється в готовності заподіяти моральну чи фізичну шкоду іншим особам. Певною мірою агресія є характерною для дітей молодшого віку як наслідок несформованості моральних норм, невідпрацьованої моделі конструктивної поведінки.

  Агресивність дитини зазвичай є наслідком незадоволення базових фізичних потреб. У ранньому віці дитина в задоволенні своїх потреб повністю залежить від батьків, які не завжди виконують свій батьківський обов'язок. Як результат — дитина своє роздратування, гнів проявляє спочатку криком, а згодом безпосередньо агресивними діями. 

Агресивні тенденції дитини проявляються удвох напрямах:

• агресія, спрямована на себе (аутоагресія);

• агресія, спрямована на соціальне оточення чи його окремі структурні елементи або явища.

Проявами агресивної поведінки в дитини можна вважати, коли:

• у дитину час від часу ніби вселяється злий дух;

• дитина не може промовчати, стриматися, коли чимось незадоволена;

• на заподіяне зло дитина намагається обов'язково відповісти;

• трапляються лайки, бійки без будь-якої нате причини;

• можливі випадки, коли дитина із задоволенням ламає іграшки...

   Агресія — мотиваційна поведінка або акт, які суперечать усталеним у суспільстві нормам (правилам), для завдання шкоди об'єктам атаки-нападу або фізичного спаду іншим людям, що супроводжується депресією, напруженням, страхом, відчуттям пригніченості, іншими аномальними психопереживаннями.

   Прояви агресії в дітей важливо відрізняти від капризів. Дитина, наприклад, може бути неслухняною або збудженою, тому що голодна, недоспала або, наприклад, не звикла, щоб їй відмовляли. Трапляються ситуації, коли дорослі (батьки, педагоги) провокують агресію дітей несвоєчасними або недоцільними повчаннями.

   Агресивні діти — діти з особливостями індивідуальної поведінки, що спрямована на завдання фізичної або психологічної шкоди іншій особі. Агресивність у поведінці дитини зумовлена анатомо-фізіологічними особливостями дитини певного віку, тобто біологічними причинами, але дуже часто їх підсилюють соціальні аспекти. У науковій літературі виокремлюють 4 категорії агресивних. Умовно їх поділяють на типи: діти із соціалізованою формою порушень поведінки (фізична й опосередкована агресія); діти з несоціалізованою формою порушень поведінки (вербальна агресія та негативізм).

   Агресію як спробу самоствердитися проявляють у відстоюванні свого місця в групі (з одного боку, цінують члени групи, а з іншого вона дає почуття захищеності та належності до певного кола) і у взає- модіїЛ дорослими (батьками, педагогами). Дитина ніби «відпрацьовує» лідерські якості, програє роль ситуативного лідера, який має підлеглих та впливає на них. У спілкуванні з дорослими демонструє протест проти фальші дорослих (батьків, педпра- цівників).

Особливість оборонної агресії полягає в тому, що її супроводжують гнівом. А гнів — реакція на порушення значущої для особистості системи життєвих цінностей. Для когось значущим може бути факт фізичної образи, для іншого — образливе слово, для третього — певна заборона. У результаті дитина починає активно протестувати. Особливості реакції обумовлено типом вищої нервової діяльності. Слабка, астенічна, дитина заплаче, замкнеться в собі, а сильна, стенічна, — спробує дати відсіч. Тому важливо розуміти критерії, за якими можна визначити агресивну.

   Роботу з агресивністю пов'язано із широким колом завдань, а саме:

• формування емоційної стабільності;

• робота з почуттями;

• робота з відчуттями;

• відпрацювання мотиваційної сфери (вольова регуляція);

• корекція поведінкової сфери (навички конструктивної міжособистісної взаємодії).

   Серед відомих тренінгових програм із подолання агресивності та агресії є система корекційної роботи Т. П. Смірнорої, яка належить до професійної компетентності працівників психологічної служби за активної підтримки педагогів, взаємодії з ними та батьками.

Критерії агресивних дітей. Поради для нейтралізації негативних 

емоційних переживань // Соціальний педагог .- 2019 .- № 11 .- C.  6-13

Анотація: Розглядається класифікація  агресивних дітей по критеріях поведінки.  

Якщо хоча б частина критеріїв мають прояви протягом 6 місяців, то можна зробити припущення щодо агресивності дитини. Надаються поради для нейтралізації негативних 

емоційних переживань.

   Діти, схильні до фізичної агресії. Фізична агресія характерна для активних, цілеспрямованих дітей, які наділені рішучістю, здатні на ризик. їх екстравертованість підкріплюють лідерські якості, іноді із садистськими нахилами, низьким рівнем самоконтролю, потребою в гострих переживаннях, імпульсивністю. 

    Діти, схильні до прояву вербальної агресії. Для таких дітей характерними є неврівноваженість, депресивні стани, фрустраційна толерантність, підвищена чутливість до оцінок, уразливість особистості, неспроможність усвідомлювати та керувати своїми почуттями та думками, постійний внутрішній конфлікт, апруженість та імпульсивність.

Діти, що проявляють опосередковану агресію. Таких дітей характеризують надмірною імпульсивністю, недостатнім рівнем самоконтролю, недостатньою усвідомлюваністю власних дій, негативізмом.

Діти, схильні до негативізму.

Характерними є мнимість, уразливість. Яскраво виражені риси таких дітей — егоїзм, завищена самооцінка, консерватизм.

Поради для нейтралізації негативних емоційних переживань:

• Приймати дитину такою, якою вона є.

• Висувати вимоги до дитини, враховуючи не бажання дорослого, а можливості дитини.

• Певний час не робити негативних оціночних суджень щодо незначних проявів агресії дитини.

• Забезпечувати умови для створення «ситуації успіху» дитини.

• Використовувати під час взаємодії ігри, жарти, гумор.

• Протягом 3-4 тижнів педагогу буде доцільно знизити рівень вимогливості до агресивної дитини, час від часу нехтувати проявами агресії.

• Схвалювати будь-які прояви конструктивної поведінки, відзначати навіть незначний «успіх», використовуючи «Я-повідомлення». 

   Критерії виявлення агресивної дитини. Дитина часто сперечається, лається з дорослими. Часто втрачає контроль над собою. Звинувачує інших у своїх помилках. Дитина заздрісна, мстива. Дитина часто гнівається, відмовляється виконувати вимоги педагогів, інших дорослих. Навмисно дратує людей. Відмовляється виконувати усталені правила. Характер відрізняється вразливістю, дратівливою реакцією на дії оточення. 

   Якщо 4 з 8 критеріїв мають прояви протягом 6 місяців, то можна зробити припущення щодо агресивності дитини.

Затворницька А. 

Політика нульової толерантності. Нетерпимість до насильства в закладах освіти// Управління освітою .- 2020 .-  № 1 .- С. 18-21

Анотація:  Про поняття нульової толерантності, що демонструє найнижчий із можливих рівень терпимості та про стратегію, яку застосовують у разі виявлення небажаної поведінки. Наприклад, коли йдеться про насильство в закладах освіти.

   Політика нульової толерантності передбачає суворі покарання за будь-які насильницькі дії, незалежно від їх тяжкості або особи, яка їх вчинила. Уперше таку стратегію запроваджено у США в 90-х роках XX століття.

   Тоді на законодавчому рівні було введено правило негайно відраховувати будь-якого учня, який приніс до школи зброю. Згодом таке явище поширилося й на інші форми насильницької поведінки.

   Підтвердження дієвості такого методу не змусило себе довго чекати. Освітній заклад оперативно позбувався порушників, а отже — кількість виявів насильства стрімко зменшувалася.

   Така стратегія дає змогу дуже швидко реагувати на порушення й не залишає жодних можливостей уникнути покарання. Щоправда, як і будь-яке явище, політика нульової терпимості зазнала не лише схвалення, а й критики.

   Насамперед, зважаючи на відсутність індивідуального підходу до кожного окремого випадку й зрівняння порушень різних ступенів тяжкості. Тобто, яка різниця, яке порушення вчиняти, якщо покарання чекає те саме? Також є думка, що такий підхід формує в дітей уявлення про чіткий поділ людей на хороших і поганих.

   Політика нульової толерантності може бути одним із методів боротьби з булінгом (тобто агресивною поведінкою, часто знущаннями, в учнівському колективі) разом із превентивними заходами, серед яких можна виокремити просвітницьку роботу, організацію доступних і безпечних каналів для повідомлення про випадки застосування насильства тощо.

   Зазначимо, що йдеться не лише про фізичне насильство. Серед форм знущання можна назвати і словесні образи, погрози, наклеп, залякування або навпаки —ігнорування, відмову

в будь-якій комунікації; примус до небажаних дій, вимагання; умисне завдання шкоди речам конкретної особи. 

  Окремо варто виокремити так званий кібербулінг, тобто знущання за допомогою різноманітних ґаджетів та Інтернету.

   З 2019 року в Україні набрав чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)». Згідно з його нормами порушника не відраховують зі школи, а накладають стягнення у вигляді штрафу або громадських робіт.

• Булінг, учинений стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, карається штрафом від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

• Якщо ж такі дії вчинила особа віком від 14 до 16 років, відповідатимуть батьки чи особи, що їх заміняють. Покарання в такому разі матиме вигляд штрафу розміром від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

• Якщо булінг був застосований групою осіб віком від 1,4 до 16 років або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, батьки чи особи, які їх заміняють, сплачуватимуть штраф розміром від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або відбуватимуть громадські роботи на строк від 40 до 60 годин.

• Керівник закладу освіти, який знав про вчинення насильницьких дій, але не повідо-

мив про це правоохоронним органам, також нестиме юридичну відповідальність. Такі дії

тягнуть за собою накладення штрафу розміром від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до 1 місяця з відрахуванням до 20 відсотків заробітної платні.

Карта «гарячих точок» булінгу в закладі освіти. Булінг боїться гласності! Учителі, прибиральниці, кухарі та технічний персонал, — усі дорослі, які працюють у школі, повинні бути пильними. Розпізнавати перші ознаки булінгу в учнівському середовищі — важлива професійна компетенція педагога.

   Проте для початку булінг потрібно виявити. Де його шукати? «Гарячі точки» — це конкретні місця в будівлі школи та на шкільному дворі, де можливий боулінг. У США, наприклад, на першому місці — шкільний автобус. Інакше кажучи, усі ті місця, які заховані від очей пильних дорослих.

Затворницька А.

Міфи і факти. Що варто знати кожному про булінг// Управління освітою .- 2020 .-  № 1 .- С. 62-65

Анотація:  Про розповсюдженні міфи які супроводжують таке явище в суспільстві як боулінг. Коли йдеться про насильство, віра в неправдиві твердження може мати негативні й дуже серйозні наслідки. Саме тому так важливо не потрапити на гачок помилкової суспільної думки. Розібано 10 найпоширеніших міфів.

   Міф 1: побутує думка, що насильство у школі у значних масштабах з'явилося лише в останні роки.

Факт: це неправда. Ще в 1910 році у Відні Зигмунд Фройд, Альфред Адлер і Вільгельм Штекель провели перший в Австро-Угорщині конгрес на тему «Про суїцид, зокрема,

про суїцид серед учнів середньої школи». 

   За всіх часів саме тому, що школа збирає незрілих ще особистостей — дітей і підлітків — у ній були і будуть проблеми насильства. Школа і вчитель не можуть гарантувати, що актів насильства не буде (це було б нереалістично), проте повинні зробити все, щоб діти бачили, як потрібно твердо і з гідністю протистояти насильству.

   Міф 2: булінг, як й інші форми пору шень дисципліни, можливий лише в класі у слабкого вчителя.

Факт: логіка міркувань: «Якщо це відбувається в моєму класі, це означає, що я поганий

учитель». Саме така помилка призводить до того, що чимало вчителів не хочуть говорити

про те, що в класі присутнє насильство, надто дрібне, звичне, — їм здається, що так вони

«виносять сміття з хати» і підводять власну школу.

   Міф 3: булінг є нормальним складником дитинства, варто просто ігнорувати його.

Факт: булінг не є «нормальним» або прийнятним у будь-якій формі, й ігнорування не завжди може привести до його припинення. Якщо є така можливість, потерпілий повинен довіритися дорослій людині, можливо, це хтось із батьків, учитель, шкільний психолог, які почнуть протидіяти булінгу. Просто терпіти — означає втратити самоповагу та залишити ситуацію безкарною.

   Міф 4: сильства не так уже й багато (у нашій школі його взагалі немає!). Воно стосується не більше ніж 10% учнів, у всякому разі, у початковій і середній школі.

Факт: за даними Дана Ольвеуса приблизно 16% дівчаток і 17,5% хлопчиків у всіх розвинених країнах світу 2—3 рази на місяць стають жертвами булінгу незалежно від того, 

у якій школі вони вчаться: дорогій елітній або бюджетній у соціально неблагополучному 

районі. 7% дівчаток і 12% хлопчиків є власне ініціаторами цькування — булерами. Дані 

майже повністю збігаються в різних країнах. 

   Міф 5: викликати занепокоєння повинні лише випадки фізичного насильства. 

Факт: поширена думка про те, що вчительський колектив не має змоги заглиблюватися у всі «непорозуміння» (сутички, конфлікти, образи тощо), Така позиція дуже небезпечна. Фізичне насильство стає причиною підліткового суїциду набагато рідше, ніж психологічне. 

На першому місці за частотою міститься словесне цькування: образи, злі жарти, словесні 

провокації, обзивання, непристойні жарти тощо. На другому місці — бойкот. На третьому — фізична розправа. На четвертому — поширення чуток і пліток. На п'ятому — крадіжки, відбирання особистих речей. Бойкот щодо дитини, який практикується протягом тривалого часу, є найпоширенішою причиною суїциду.

   Міф 6: булерами стають «нещасні» діти, з низькою самооцінкою, ті, хто не вміє інакше контактувати з однолітками. 

Факт: така небезпечна помилка призвела до того, що багато років (і досі) проблематика булінгу входить до компетенції відділів, що опікуються бездоглядністю і соціальним неблагополуччям.

   Статистика засвідчує, що самооцінка агресорів висока, їхня поведінка викликана не афектами, які вони не можуть контролювати, а холодним розрахунком. Вони прекрасно вміють поводитися коректно, проте не роблять цього, якщо відчувають відсутність загрози покарання.

   Міф 7: жертвами булінгу стають діти, які «самі винні» в тому, що не можуть вибудувати взаємини з однолітками, вони повинні навчитися справлятися з труднощами самостійно.

Факт: тривалий час вважали, що жертвами стають діти, які з огляду на особливості власної поведінки й емоційного реагування самі мимоволі провокують інших людей на специфічно «несерйозне» або навіть презирливе ставлення до себе. Проте нині віктимізація зачіпає також і цілком соціальних учнів, які мають друзів і нормальну самооцінку. Статистика переконує, що жертвою булінгу може стати будь-який учень.

   Міф 8: жертва може самотужки впоратися з булінгом. 

 Факт : якщо людина піддається значному психологічному навантаженню, вона повинна володіти цілим арсеналом засобів, щоб зуміти протистояти негативним впливам. 

Однак найчастіше, навіть будучи добре «озброєною», людина не може впоратися з булінгом. 

   Жертва, зі свого боку, може розглядати власні неадекватні реакції як пояснення того, чому до неї погано ставляться, чому вона піддається булінгу (у такий спосіб вона якби виправдовує агресорів). 

Так виникає замкнуте коло, з якого без сторонньої допомоги вже не можуть вирватися ні жертва, ні її переслідувачі. Саме тому уявлення про те, що жертва могла б самостійно щось протиставити терору, є міфом. 

   Міф 9: учитель повинен вміти впоратися з фактами фізичного та емоційного насильства в своєму класі самостійно. 

Факт : один дорослий не зможе впоратися з фактами насильства в цілій школі самотужки, проте він може почати гуртувати навколо себе інших дорослих, які не хочуть миритися зі свавіллям. 

І він може розпочати зі свого класу. Перемогти власне відчуття безсилля і створити в школі атмосферу безпеки можна лише тоді, коли вчителі об'єднаються проти насильства. Організаційна культура школи, що не звертає уваги на питання насильства, — це  нежиттєздатна культура. Секрет у тому, що всі до єдиного до рослі, утім насамперед, професіонали — учителі, повинні вміти й бути готовими протистояти агресору.

   Міф 10: діти виростають і припиняють чинити насильство.

Факт: найчастіше діти, які залякують, можуть вирости і стати дорослими, які знущаються або використовують агресивну поведінку, щоб отримати те, що вони хочуть. Така модель поведінки у підлітковому віці закріплюється як успішна.

   Виняток становлять випадки, коли в ситуацію булінгу втрутилися відповідні органи влади, школа чи батьки і поставили під сумнів успішність такої стратегії.

Качмар, Олександра (кандидат педагогічних наук; доцент; доцент кафедри мистецьких дисциплін початкової освіти ). 

 Стратегії подолання агресивності студентів у сучасній вищій освіті // Вища освіта України. - 2017. - № 2. - С. 52-57

Анотація: Запропонована концептуалізація стратегій вищої освіти, орієнтованих на упереджєння, подолання чи мінімізацію агресивності студентів. Дослідження стратегій здійснено довкола ключових викликів сучасній вищій освіті (інформаційні технології та глобалізаційні тенденції), що дозволило виявити ускладнений характер обґрунтування цілісної концепції подолання агресивності, адже зазначені виклики носять динамічний характер. 

   Враховуючи досвід теоретичних напрацювань представників західних наукових шкіл, про які йшлося вище, є розширення проблемного поля агресивності шляхом включення до нього сучасних соціокультурних та антропологічних феноменів, які через об’єктивні обставини не були враховані класиками теорії агресивності (К. Лоренц, 3. Фрейд, Е. Фромм, К.-Г. Юнг, представниками біхевіоризму (необіхевіо- ризму), інстинктивізму тощо), напрацювання яких історично припадають на початок та середину XX ст. 

   Відповідно особливості проявів агресивності в суспільстві в цілому та вищій освіті зокрема під впливом процесів утвердження інформаційного (постіндустріального, знаннєвого, мержевого тощо) суспільства та тенденції глобалізації не могли бути розкритими в роботах зазначених поважних авторів.

   У цьому плані в дослідженні Д. Бен-Сассона та А. Сомех стверджується, що прояви агресії у сучасному освітньому середовищі, які порушують гармонію командної роботи викладача та студентів, можуть бути більш продуктивно досліджені через аналіз підкатегорій, що відображають динамічну природу агресії:

• обструкціонізм (особистість демонструє один із низки проявів агресивної поведінки, зменшуючи ефективність взаємодії з іншими), який може проявлятись у відмові від співпраці (порушення домовленостей чи спільних рішень), проявах принизливої поведінки (демонстративне запізнення, розмови по телефону, демонстративна неучасть у дискусіях тощо);

• демонстрація ворожості: переривання інших під час спілкування; приниження думки чи досягнень людини у присутності інших осіб; ігнорування людини під час її промови; підвищення голосу в бік іншої людини; бойкотування іншої людини;

• відкрита агресія, аж до безпосередньо фізичної агресії.

   Ці види агресії, безумовно, корелюють із класичними уявленнями про прояви агресії, проте наближують нас безпосередньо до контекстів, у яких відбувається актуалізація агресивності у просторі вищої освіти. Відповідно кожен із пропонованих видів агресії може бути дослідженим окремо з метою пошуку стратегій подолання чи мінімізації агресивності. 

    Особливої ж уваги, на нашу думку, заслуговує перший етап розгортання агресивних потенцій в освітньому середовищі, і саме від ефективності його подолання засобами освіти та виховання, через прояснення глибинних причин обструкціоністської поведінки тощо агресивність особистості може бути мінімізована чи навіть трансформована в прагнення до синергії в освітньому середовищі.     Дослідник Т. Хагуров метафорично зауважує у зазначеному плані, що аби подолати зло та агресію, ми маємо детально вивчити цього «ворога».

   Переходячи до аналізу потенційних загроз утвердження агресивних життєвих стратегій сучасної молоді в контексті поширення сучасних інформаційних технологій, хотілося б звернути увагу, що вони слугують ефективними «каналами» трансляції агресивності і можуть значно збагатити можливості для актуалізації агресивних інтенцій сучасного студентства. 

   Ця загроза загострює потребу трансляції через вищу освіту позитивних етичних настанов для спілкування у мережі Інтернет, які б слугували бар’єром для проявів агресивності за умов анонімності, притаманних сучасному спілкуванню: у цифрову епоху агресія усе більше отримує вербальної анонімної форми, а фізичні її прояви відходять на другий план. 

   З іншого боку, ми намагаємось дистанціюватись від засудження чи однобічного висвітлення ролі інформаційних технологій у контексті упередження агресивності. На цьому ж наполягають європейські автори дослідження «Молодь в інформаційному суспільстві», зазначаючи наступне: «Можливо, ми всі поділені на два ворожі табори щодо Інтернету. 

   Один табір вважає Інтернет носієм потужного потенціалу для людського прогресу, що змінить наші засади мислення, тоді як інший табір вважає його зворотнім боком прогресу хитрою (проте потужною) іграшкою або засобом для контролю над людьми, суто комерційним методом тощо. Термінологічно перший табір називають «технофілами», а інших - «лудитами».

   Гідно зустріти виклики поширення ідей агресивності здатна університетська освіта, яка спирається на імператив діалогічної взаємодії, потребу розбудови гнучкості мислення та підтримку відкритості світоглядних орієнтацій.

Лущ, Ольга (магістрантка). 

 Епіцентр злості : як тривожність впливає на агресивну поведінку // Соціальний педагог (Шкільний світ) . - 2021. - N 3/4. - С. 6-21 

Анотація: Розглянуто рівні та форми підліткової агресії. Трансформація колишньої соціально-політичної системи, високий рівень протестних настроїв, війна на сході України, радикальна зміна цінностей і вимушена переорієнтація поведінки призвели до сплесків агресії, зростання насильства та злочинності, жорстокості людей у побутовій поведінці. Але не тільки неспокій у суспільстві впливає на неспокій у душі. Тривожні стани можуть також викликати агресивну поведінку.

   Підліткова агресія є предметом вивчення багатьох наукових дисциплін. Психологи та фізіологи вважають І її характерною рисою перехідного віку, що виникає в результаті зміни гормонального фону, розвитку когнітивних процесів, інтелекту та здібностей. Для соціологів цікаво те, яких форм може набути підліткова агресія в процесі соціалізації. Проблема агресії й агресивної поведінки в науці стає актуальною, коли суспільство переживає критичні періоди розвитку.

   Підвищена тривожність впливає на всі сфери психіки дитини: афективно-емоційну, комунікативну, морально-вольову, когнітивну. Тривожність часто супроводжується фізіологічними симптомами, як-от: серцебиття, піт, пронос, прискорене дихання. 

   Хоча фізичні вияви емоцій особливо помітно виражені в тривозі, вони характерні не тільки— для неї. Під час депресії сповільнюються фізичні та психічні процеси; бурхлива радість змінює напруження тканин або робить ходу легшою; сильна лють викликає тремтіння або приплив крові до голови.

   Під агресією розуміють акти ворожості, атаки, руйнування, тобто дії, які шкодять іншій особі. Людська агресивність є поведінковою реакцією, що характеризується виявом сили в спробі завдати шкоди чи збитку особистості або суспільству.

   Агресія — це фізична дія. Погрози такої дії від однієї особи зменшують волю або генетичну пристосованість іншої особи. Тобто агресія — це мотивована дія, що порушує норми та правила, що заподіюють біль і страждання. У цьому аспекті розрізняють навмисну й інструментальну агресію.

   Інструментальна агресія — це коли людина не ставила за мету діяти агресивно, але «так довелося» або «треба було діяти». У такому випадку мотив є, але він не усвідомлюється.

   Навмисна агресія — це дії, які мають усвідомлений мотив, — заподіяння шкоди або збитків. Агресія — це будь-яка форма поведінки, націлена на образу чи заподіяння шкоди іншій живій істоті.

   Це визначення підкреслює, що агресія — це модель поведінки, а не емоція або мотив. Хоча агресія часто асоціюється з негативними емоціями, як-от злість; із мотивами, як-от прагнення нашкодити або образити. Звичайно, ці фактори впливають на агресивну поведінку, але їх наявність не є необхідною умовою для такої поведінки.

   Говорячи про особливості агресії в підлітковому віці, необхідно враховувати той факт, що підліток зростає в сім'ї. Сім'я майже завжди є основним фактором соціалізації, вона є головним джерелом живих прикладів агресивної поведінки для більшості дітей.

   Становлення агресивної поведінки в підлітків — складний процес, у якому беруть участь багато факторів. Агресивна поведінка визначається впливом сім'ї, однолітків, а також масової інформації. Діти вчаться агресивній поведінці як за допомогою прямих рушіїв, так і спостерігаючи за агресивними діями.

   Намагаючись припинити негативні взаємини між своїми дітьми, батьки можуть ненавмисно заохочувати ту саму поведінку, якої хочуть позбутися. Батьки, які застосовують суворі покарання, можуть виявити, що їхні діти агресивні та неслухняні.

   Дослідження агресивності. Використовуючи методику Басса-Дарки, слід пам'ятати про те, що агресивність як властивість особистості й агресія як акт поведінки можуть бути зрозумілі в контексті психологічного аналізу мотиваційної сфери особистості. Дослідження на виявлення рівня агресивності та тривожності проводились у старших класах (9—11-х) Ілемнянської загальноосвітньої школи. Загальна кількість опитаних учнів — 30 осіб.

   Обробка даних показала, що серед старшокласників у більшості спостерігається високий рівень агресивності (46,7%) та дещо в меншої кількості реципієнтів спостерігається середній рівень агресивності (43% опитаних). Низький рівень агресивності виявлено в 10% опитаних. Дещо кращі показники щодо виявлення ворожості: 66,7% — середній рівень та 33,3% — високий рівень.

   Соціальні причини підліткової агресії сьогодні, як і десять років тому, зводяться до впливу сім'ї, однолітків, системи освіти та засобів масової інформації. Зміни, які відбулися за цей час, стосуються всіх згаданих агентів соціалізації, але більшою мірою вони пов'язані з лібералізацією цінностей, а також зміною форм і видів спілкування, розширенням інформаційного простору через посилення ролі інтернету.

   Соціальні мережі відіграють у процесі соціальної адаптації дедалі більшу роль, пропонуючи вирішення багатьох психологічних підліткових проблем, як-от: самоактуалізація, потреба в теплих дружніх взаєминах, вибір життєвої стратегії та схвалення.

Різник Л.( практична психологиня Будинку творчості дітей та юнацтва, м. Мирноград, Покровський р-н, Донецька обл.)

Абсолютний RELAX. Вправи для поліпшення психічного стану// Психолог .- 2019 .- № 11 .- С. 76-95

Анотація: Про важливість зняття психічного навантаження у освітян. Щоб наслідки стресу не псували професійне й особисте життя, важливо своєчасно знімати втому та м'язове напруження, уміти переключатися та знаходити нові джерела енергії та натхнення.

   Ні для кого не секрет, що в освітян психічне навантаження надзвичайно високе. Постійні стреси на роботі й удома, поспіх, надмірний рівень шуму, втома та напруження знижують працездатність, спричинюють головний біль, знижують захисні сили організму що надалі може спровокувати розвиток захворювань та навіть депресію. На тлі постійного стресу псуються стосунки з колективом та оточенням, з'являється роздратування, апатія, педагогу важко зосередитися на своїй діяльності. Щоб наслідки стресу не псували ваше професійне й особисте життя, важливо своєчасно знімати втому та м'язове напруження, уміти переключатися та знаходити нові джерела енергії та натхнення.

   Одним із перших відкривачів методу релаксації можна вважати французького аптекаря Еміля Кує, який створив і розрекламував «Школу самовладання через свідоме самонавіювання». Своїм пацієнтам він говорив, що одужання настане неодмінно, якщо декілька разів на день, сидячи або лежачи в зручній позі, подумки або пошепки зо разів повторювати відповідне формулювання самонавіювання.

   Надалі американський вчений та дослідник Едмунд Джейкобсон показав, що різні емоційні реакції спричинюють напруження скелетної мускулатури в суворо визначеному для кожної емоції ділянці тіла. Так, наприклад, депресивні стани супроводжуються напруження дихальної мускулатури, емоції страху напружують м'язи мовленнєвого апарату й потиличні м'язи. У результаті дослідження було виявлено, що у хворих неврозами постійно підвищений тонус певних груп м'язів, і тому відбувається перенапруження нервових процесів, що викликає відчуття втоми та загальної слабкості. Навчаючи своїх клієнтів спеціальних прийомів м'язового розслаблення, Джейкобсон переконався в дієвості цього методу як лікувального засобу. Згодом він став відомий як «метод прогресивної (послідовної") релаксації».

   Згодом лікування неврозів «прогресивної релаксацією» стало широко розповсюджуватися завдяки німецькому психотерапевту Йоґану Шульцу. У 1932 році він розробив комплексний метод саморегуляції, назвавши його аутогенним тренуванням. Найважливішим компонентом цього методу стали прийоми загального м'язового розслаблення. Спочатку вона була спрямована лише на лікування хворих неврозами.

  Вартий уваги й варіант аутогенного тренування - психом'язового тренування, який запропонував у 1975 році московський фахівець у галузі спортивної психогігієни Анатолій Алексєєв. Методика містить п'ять вправ, які дають змогу розслабити м'язи завдяки безпосередньому напруженню на вдиху й розслабленню на видиху. Систематичне м'язове тренування зі зміною напруження, скороченням та розслабленням, використовують для тренування основних нервових процесів — збудження та гальмування.

   Вправи. Які знімуть втому очей. Близько 75% інформації про навколишній світ людина отримує завдяки зору. І через нього втрачає 80% енергії. Нині з тотальною комп'ютеризацією очі піддаються великому навантаженню. Особливо часто стикаються з проблемою втомлених очей люди, які через діяльність змушені чимало часу проводити за комп'ютером. До кінця робочого дня очі втомлюються, можуть почервоніти, з'являються больові відчуття.

   Дихання має важливе значення у всіх фізичних техніках і вправах. Дослідження свідчать, що більшість людей дихає поверхово, не використовуючи весь потенціал легенів. Тому тіло недостатньо забезпечується киснем. Метаболічна функція знижується, а фізичний стан людини значно погіршується.

У дихальних шляхах знаходяться закінчення вегетативної нервової системи. І нині вчені виявили механізм спрямованого впливу дихальної гімнастики на тонус нервової системи.

   Виявляється, що під час частого й поверхневого дихання збудження певних нервових центрів підвищується, а під час глибокого — навпаки, знижується. Вдих збуджує закінчення симпатичного нерва, який активізує діяльність внутрішніх органів.

   Далі подані вправи: «Дихання животом», «Дихання на рахунок», «Дихання по колу», «Сміх живота», «Подвійний видих».

   Вправи для м’язів обличчя: «Самоконтроль зовнішнього вияву емоцій» та інші. 

   Вправи з візуалізації.  Образи пам'яті, що штучно створює уява людини, по-різному впливають на її психічний стан. Що приємніший образ, то позитивніший емоційний стан він створює. Психологи виявили так званий «ефект Пігмаліона»: людина поводить себе так чи так, керуючись тим, якою вона себе уявляє. Якщо спокійною, впевненою, повною сил і енергії, то її поведінка стає аналогічною.

   Ще один важливий момент в антистресових заходах — розслабити наш допитливий розум. Адже більшість стресів відбувається на психологічному ґрунті, тобто стрес — це, передусім, стан нашого розуму.

Далі подані вправи: «Хмари», «Ситечко», «Ну і що», «Ресурсні образи», «Книга», «Руки» та комплекс вправ по аутотренінгу.

 «Ні» насильству!»: промова Астрід Ліндгрен на врученні «Премії миру» німецької книготоргівлі // Управління освітою .- 2020 .-  № 1 .- С. 8-11

Анотація: Про знамениту промову Астрід Ліндгрен у 1978 році яку вона виголосила на церемонії вручення їй престижної «Премії миру» в Німеччині, яка відразу облетіла весь світ.

   Астрід Ліндгрен — шведська дитяча письменниця, чиї книги лперекладено більше ніж 85 мовами та видано понад у 100 країнах. Про «Карлсона, який живе на даху» та «Пеппі Довгапанчоху» знає чи не кожна дитина у світі.

   У 1978 році на церемонії вручення їй престижної «Премії миру» в Німеччині Астрід Ліндгрен виголосила знамениту промову, яка відразу облетіла весь світ.

   Любі друзі! Від самого початку історії людство живе під прапором воєн і насильства, а той крихкий мир, який іноді панує на Землі, завжди перебуває під загрозою. І цей момент зовеш не виняток. Саме зараз ми вкотре завмерли в очікуванні нової глобальної війни, яка знищить усіх нас. У мене вселяє тендітну надію той факт, що дедалі більше людей говорять про це й навіть намагаються діяти на благо світу…

   Однак чи не час нам запитати себе, озираючись на тисячоліття історії насильства, що такого є в нашій свідомості, що незмінно призводить нас до воєн і вбивств одне одного? Невже ми всі приречені загинути внаслідок такої нескінченної агресії? І якщо ми всі щиро бажаємо собі миру, то чи є змога у нас змінитися так, щоб повністю відмежуватися від насильства, поки ще не стало занадто пізно? Спробувати стати новим видом людських істот. Утім, як це зробити і з чого почати?

   Я впевнена, що ми повинні розпочати з основи. З наших дітей. Сьогодні ви нагородили мене «Премією Миру», проте як дитячу письменницю. І ви навряд чи очікуєте від мене широких політичних поглядів або розумних пропозицій щодо вирішення міжнародних проблем. І я хочу поговорити про дітей. Усі мої надії спираються лише на них. Адже саме вони невдовзі прийматимуть рішення, зокрема про війну і про світ, і про те, у якому світі нам жити — у світі насильства або у світі братства і співпраці. Чи є хоч маленька надія на те, що жахливий світ, створений людством, стане раптом іншим? І чому нам ніяк не вдається створити хороший світ, незважаючи на всю добру волю, яка є?

   Нами керують звичайні люди, у них немає дару божественного передбачення або нереальної мудрості. Вони такі самі, як ми, зі своїми слабкостями і пристрастями, проте вони мають владу. Чому ж ці люди ухвалюють такі погані рішення? Невже тому, що вони злі за своєю природою?

Ще більше матеріалу за посиланням:

https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ALLP&P21DBN=ALLP&S21FMT=&S21ALL=&Z21ID=&S21CNR=

Маєте можливість отримати інформацію з послугою електронної доставки документів

https://www.libr.dp.ua/?do=eldd