Освітянам на замітку

                              Шляхи подолання конфліктів в освітньому процесі

    Сучасний стан суспільства характеризується кризою соціальної взаємодії між людьми. Наслідком цієї негативної тенденції є численні конфлікти в різних сферах суспільного життя. У зв'язку з цим система освіти, як соціальний інститут, має сприяти зниженню соціальної напруженості і нестабільності у суспільстві через подолання конфліктів між суб'єктами освітнього процесу як на мікро, так і на макрорівні. Тому в умовах модернізації освіти однією з провідних проблем педагогічної вищої школи, що мають соціальну спрямованість і вимагають негайного вирішення, особливого значення набуває конфліктологічна підготовка майбутнього вчителя.

Мудра поведінка в конфлікті. Тренінгове заняття з відпрацювання навичок управління конфліктами// Шкільний світ .- 2019 .- № 15 .- С. 32-35

Анотація: Формується уявлення про види поведінки в конфлікті; напрацювати навички ефективної поведінки управлінця в ситуації конфлікту; напрацювати вміння продуктивно діяти й приймати ефективні рішення в кризових ситуаціях.

   Конфлікт — це діалог, взаємодія, джерело розвитку нових стосунків, бачень, гармонії. Конфлікт є невід'ємною приналежністю людського суспільства протягом усієї історії його існування. Водночас конфлікт не можна розглядати як відхилення від нормальної поведінки людей, тому що є певним різновидом спілкування, в основі якого лежать суперечності сторін.

   Конфлікт — досить складне психологічне та соціальне явище, успішність вивчення якого залежить від вихідних теоретичних та методологічних умов.

У конфліктів високі психологічні складники — розмаїття негативних емоцій, стресів, переживань, розчарувань, втрат, провини. За умов конфлікту змінюється система відносин та цінностей, по-іншому сприймається реальність.

   Провідну роль у попереджені відіграє поведінка учасників/-ць конфліктної ситуації. Щоб управляти конфліктною ситуацією, необхідно добре розуміти психологічні механізми ескалації та перебігу конфліктів, знати динаміку їх прояву, передбачати можливі дії опонентів.

   Найчастіше виникають чотири типи конфліктів:

• внутрішньо-особистісні, які виникають на рівні однієї особистості (наприклад, на рівні безпосередньо працівника);

• міжособистісні, які виникають між двома особистостями (наприклад, між двома працівниками

• внутрішньогрупові, які виникають усередині групи, зокрема між конкретною особою та групою;

• міжгрупові, які виникають між соціальними групами, зокрема як усередині організації, так і в її взаємодії з оточенням (наприклад, між двома підрозділами в організації).

   За причинами виникнення внутрішньо-особистісні,міжособистісні, внутрішньо групові та міжгрупові конфлікти можна класифікувати так:

• конфлікти ролей — зіткнення різних соціальних ролей, які виконуються однією людиною або кількома людьми (групами);

• конфлікти бажань — зіткнення кількох бажань у свідомості однієї людини або зіткнення свідомостей кількох людей (груп) з приводу того самого бажання;

• конфлікти норм поведінки — зіткнення цінностей, норм поведінки, життєвого досвіду під час взаємодії та спілкуванні людей (груп).

   Для вирішення різних конфліктів надаються приклади ігор , наприклад: «Поведінка в конфлікті», «Поведінка в конфлікті», «Нескінченне уточнення», «Просто скажи "Ні"».

Павлова О.Г. (Комунальний заклад «Харківська гуманітарно-педагогічна академія». Харківської обласної ради)

Підготовка майбутнього вчителя початкових класів до розв'язання конфліктних ситуацій у шкільному колективі// Молодий вчений .- 2021 .- № 1 (89) .- С. 82-86

Анотація:  Розглядаються окремі аспекти конфліктів у педагогічній діяльності, зокрема загальні ознаки, особливості конфліктів серед дітей молодшого шкільного віку. Проілюстровано процес вирішення конфліктних ситуацій, який передбачає аналіз самого конфлікту та його урегулювання. Наведено систему дій, які спрямовані забезпечити успіх реалізації означеного процесу. 

    Конфліктологічна некомпетентність вчителя негативно впливає на його професійне становлення та рівень професійного розвитку. Також порушується цілісність педагогічного процесу, формуються формально-рольові відносини між вчителем і учнем, що виражається в дистантності їх позицій і несформованості адекватних стилів поведінки в процесі вирішення педагогічного конфлікту. 

   Як наслідок відбувається деформація сформованих педагогічно доцільних взаємин між ними, істотно гальмується процес розвитку особистості сучасного школяра. У результаті відбувається деформація освітніх цілей, інтересів, мотивів, потреб, цінностей учнів і виникає незадоволеність результатами своєї діяльності у вчителя, порушується принцип зворотного зв'язку між учителем і учнем.       Актуальність підготовки майбутнього вчителя початкових класів до розв'язання конфліктних ситуацій у шкільному колективі обумовлюється високим рівнем конфліктогенності навчально-виховного середовища.

    У цьому контексті особливо важливою є роль шкільного колективу, який складається з однолітків – однокласників і дорослих – учителів, адміністрації школи. Саме від них багато в чому залежить, освоїть школяр правила партнерського спілкування з людьми. У процесі становлення особистості цей досвід може стати базою для розвитку емпатії, яка дозволить людині бути уважною до оточуючих, розуміти емоційний стан і співпереживати людям, толерантного ставлення до відмінних від власної точкам зору, сприяти формуванню навичок конструктивного вирішення проблемних ситуацій. 

   «Конфлікт (лат. conflictus – зіткнення) – процес різкого зіткнення, загострення протилежно направлених цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів опонентів чи суб'єктів взаємодії; сприйнята несумісність дій або цілей; серйозне непорозуміння, суперечка. 

   Конфлікти вивчаються не тільки в рамках їх загальної теорії, а й з урахуванням особливостей сфери їх протікання. Так, сферою протікання педагогічних конфліктів є освітнє середовище. 

   Дослідниця С. Баникіна педагогічний конфлікт визначає як утворену в результаті професійної і міжособистісної взаємодії учасників навчально-виховного процесу форму прояву загострення суб'єктно-суб'єктних протиріч, що у більшості випадків викликають негативні емоції під час спілкування, і яка передбачає орієнтацію сторін конфлікту на усунення його причин. 

   Таким чином, визначається сфера протікання педагогічного конфлікту (навчально-виховний процес), активність учасників (взаємодія, в основі якої суб'єкт-суб'єктні протиріччя), емоційний фон (негативні емоції). 

   На думку деяких науковців кількість конфліктів між учнями залежить від того, наскільки успішно проходять процеси адаптації дитини до школи, від особливостей її соціалізації, характеру сімейних відносин, від сформованих у неї моральних цінностей. 

   Конфлікти між дітьми, як правило, пов'язані з емоційно-особистісним ставленням школярів до однокласників, їх учинків. При цьому протистояння може бути відкритим (суперечка, сварка тощо) та прихованим (дії нишком, маскування істинних намірів тощо), а також спонтанним та навмисним, заздалегідь спланованим або просто спровокованим. Найчастіше дитячі конфлікти позбавлені доцільності, однак і вони можуть грати позитивну роль, наприклад, сприяти засвоєнню дитиною норм конструктивної взаємодії з однолітками. 

   Аналізуючи конфлікти типу «учень-учень», І. Курочкіна поділяє причини, що викликають їх на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх причин можна віднести: 

– навчальні перевантаження дітей, загальну стомлюваність учнів, результатом чого можуть бути загострення протиріч; 

– зміна шкільного (або класного) колективу, що викликає труднощі адаптації учнів; 

– загальну несприятливу морально-психологічну атмосферу у класі.

   Конструктивне вирішення конфліктних ситуацій у шкільному колективі неможливе без сформованої системи конфліктологічних знань і умінь, становлення педагогічної позиції і базових основ індивідуально-педагогічного стилю поведінки, розвиненість культури педагогічного мислення майбутнього вчителя щодо вирішення педагогічних конфліктів.    Під час професійно- педагогічної підготовки, з метою формування у майбутніх учителів початкових класів умінь розв'язання конфліктних ситуацій у шкільному колективі, вважаємо за доцільне використання комплексу методів, що дозволять здобувачу освіти освоїти означену проблему як з теоретичної так із практичної сторін.

  Підготовка майбутнього вчителя початкових класів до розв'язання конфліктних ситуацій у шкільному колективі – це обов’язкова частина професійно-педагогічної підготовки педагога, яка обумовлена необхідністю формування знань та умінь щодо конструктивного вирішення конфліктів у реаліях педагогічної діяльності. Запропонована системи прийомів спрямована на формування умінь запобігання конфліктів, розуміння майбутніми вчителями можливих варіантів протікання конфліктних ситуацій, оперативному їх вирішенню, сприяє професійному самопізнанню та удосконаленню вчителя.

Різник Л.( практична психологиня Будинку творчості дітей та юнацтва, м. Мирноград, Покровський р-н, Донецька обл.)

Абсолютний RELAX. Вправи для поліпшення психічного стану// Психолог .- 2019 .- № 11 .- С. 76-95

Анотація: Про важливість зняття психічного навантаження у освітян. Щоб наслідки стресу не псували професійне й особисте життя, важливо своєчасно знімати втому та м'язове напруження, уміти переключатися та знаходити нові джерела енергії та натхнення.

   Ні для кого не секрет, що в освітян психічне навантаження надзвичайно високе. Постійні стреси на роботі й удома, поспіх, надмірний рівень шуму, втома та напруження знижують працездатність, спричинюють головний біль, знижують захисні сили організму що надалі може спровокувати розвиток захворювань та навіть депресію. На тлі постійного стресу псуються стосунки з колективом та оточенням, з'являється роздратування, апатія, педагогу важко зосередитися на своїй діяльності. Щоб наслідки стресу не псували ваше професійне й особисте життя, важливо своєчасно знімати втому та м'язове напруження, уміти переключатися та знаходити нові джерела енергії та натхнення.

   Одним із перших відкривачів методу релаксації можна вважати французького аптекаря Еміля Кує, який створив і розрекламував «Школу самовладання через свідоме самонавіювання». Своїм пацієнтам він говорив, що одужання настане неодмінно, якщо декілька разів на день, сидячи або лежачи в зручній позі, подумки або пошепки зо разів повторювати відповідне формулювання самонавіювання.

   Надалі американський вчений та дослідник Едмунд Джейкобсон показав, що різні емоційні реакції спричинюють напруження скелетної мускулатури в суворо визначеному для кожної емоції ділянці тіла. Так, наприклад, депресивні стани супроводжуються напруження дихальної мускулатури, емоції страху напружують м'язи мовленнєвого апарату й потиличні м'язи. У результаті дослідження було виявлено, що у хворих неврозами постійно підвищений тонус певних груп м'язів, і тому відбувається перенапруження нервових процесів, що викликає відчуття втоми та загальної слабкості. Навчаючи своїх клієнтів спеціальних прийомів м'язового розслаблення, Джейкобсон переконався в дієвості цього методу як лікувального засобу. Згодом він став відомий як «метод прогресивної (послідовної") релаксації».

   Згодом лікування неврозів «прогресивної релаксацією» стало широко розповсюджуватися завдяки німецькому психотерапевту Йоґану Шульцу. У 1932 році він розробив комплексний метод саморегуляції, назвавши його аутогенним тренуванням. Найважливішим компонентом цього методу стали прийоми загального м'язового розслаблення. Спочатку вона була спрямована лише на лікування хворих неврозами.

  Вартий уваги й варіант аутогенного тренування - психом'язового тренування, який запропонував у 1975 році московський фахівець у галузі спортивної психогігієни Анатолій Алексєєв. Методика містить п'ять вправ, які дають змогу розслабити м'язи завдяки безпосередньому напруженню на вдиху й розслабленню на видиху. Систематичне м'язове тренування зі зміною напруження, скороченням та розслабленням, використовують для тренування основних нервових процесів — збудження та гальмування.

Вправи. Які знімуть втому очей. Близько 75% інформації про навколишній світ людина отримує завдяки зору. І через нього втрачає 80% енергії. Нині з тотальною комп'ютеризацією очі піддаються великому навантаженню. Особливо часто стикаються з проблемою втомлених очей люди, які через діяльність змушені чимало часу проводити за комп'ютером. До кінця робочого дня очі втомлюються, можуть почервоніти, з'являються больові відчуття.

   Дихання має важливе значення у всіх фізичних техніках і вправах. Дослідження свідчать, що більшість людей дихає поверхово, не використовуючи весь потенціал легенів. Тому тіло недостатньо забезпечується киснем. Метаболічна функція знижується, а фізичний стан людини значно погіршується.

У дихальних шляхах знаходяться закінчення вегетативної нервової системи. І нині вчені виявили механізм спрямованого впливу дихальної гімнастики на тонус нервової системи.

   Виявляється, що під час частого й поверхневого дихання збудження певних нервових центрів підвищується, а під час глибокого — навпаки, знижується. Вдих збуджує закінчення симпатичного нерва, який активізує діяльність внутрішніх органів.

   Далі подані вправи: «Дихання животом», «Дихання на рахунок», «Дихання по колу», «Сміх живота», «Подвійний видих».

   Вправи для м’язів обличчя: «Самоконтроль зовнішнього вияву емоцій» та інші. 

   Вправи з візуалізації.  Образи пам'яті, що штучно створює уява людини, по-різному впливають на її психічний стан. Що приємніший образ, то позитивніший емоційний стан він створює. Психологи виявили так званий «ефект Пігмаліона»: людина поводить себе так чи так, керуючись тим, якою вона себе уявляє. Якщо спокійною, впевненою, повною сил і енергії, то її поведінка стає аналогічною.

   Ще один важливий момент в антистресових заходах — розслабити наш допитливий розум. Адже більшість стресів відбувається на психологічному ґрунті, тобто стрес — це, передусім, стан нашого розуму.

Далі подані вправи: «Хмари», «Ситечко», «Ну і що», «Ресурсні образи», «Книга», «Руки» та комплекс вправ по аутотренінгу.

Міщенко Н. (соціальний педагог Мелітопольського НВК № 16. Запорізька обл.)

Мета конфлікту. Формування навичок безконфліктного спілкування// Соціальний педагог .- 2019 .- № 5 .- С. 10-12

Анотація: Про інноваційний підхід до вирішення міжособистісних конфліктів, які виникають між учасниками освітнього процесу, медіацію, мета якої впровадження та реалізація практики конструктивної ненасильницької взаємодії в конфліктних ситуаціях.

   Тема шкільних конфліктів зовсім не нова. З нею хоча б раз у житті стикалася кожна людина. Від того, наскільки швидко й правильно вдається вирішити ситуацію протиріччя між учасниками, залежать подальші успіхи дитини, формування його світогляду. 

   Інноваційним підходом до вирішення міжособистісних конфліктів, які виникають між учасниками освітнього процесу, — є медіація, мета якої впровадження та реалізація практики конструктивної ненасильницької взаємодії в конфліктних ситуаціях.

   Медіація (англ. mediation — посередництво) — вид альтернативного врегулювання суперечностей, метод їх вирішення із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити комунікацію й проаналізувати конфліктну ситуацію так, щоб вони змогли обрати той варіант вирішення, який би задовольняв інтереси й потреби всіх учасників конфлікту. Медіатор не приймає рішення за них.

   Форма управління конфліктом, що залучає третю особу — медіатора — яка допомагає в обговоренні та розв'язанні проблеми. Рішення проблеми йде від задіяних у конфлікті, а не від медіатора. Медіатори не дають порад і не приймають рішення. 

   Переваги та недоліки медіації.

За:

• Справедливість, нейтральність, об'єктивність.

• Кожна сторона описує проблему зі свого боку, і це не заборонено законом.

• Сторони мають можливість послухати одна одну й почути, як бачить проблему інша сторона.

• Сторони безпосередньо беруть участь у вирішенні проблеми.

• Сторони будуть більш схильні підтримувати свої взаємини. 

 Процес може бути дешевшим і займати менше часу.

Проти:

• Сторони безпосередньо беруть участь в пошуку рішення, яке задовольняє обох. Це може ускладнити та затягнути процес.

• Сторони повинні сідати за один стіл й обговорювати проблему, але люди не завжди готові це робити.

• Сторони можуть перейматися недостатністю забезпечення правовою санкцією угоди, що була досягнута.

• Одна сторона може бути більш активною чи агресивною, тоді інша може відчувати себе пригніченою.

   Але, безумовно, не варто думати, що медіація — це панацея від усіх негараздів.

Далі надаються приклади та вправи для медіації.

Першина З.( практична психологиня Інклюзивно-ресурсного центру м. Енергодар, Запорізька обл.)

Мова - дзеркало душі. Запобігання використанню конфліктогенних слів в освітній роботі// Соціальний педагог .- 2022 .- № 1-2 .- С. 31-37

Анотація: Матеріали семінару-практикуму для педагогів із запобігання використання конфліктогенних слів і висловів у навчально-виховній роботі й у спілкуванні «Мова — дзеркало душі».

   Мета занять з подолання конфліктних ситуацій:

1. Навчальна. Формування в педагогів морально-психологічної позиції, що полягає в нетерпимості до лихослів'я, використання конфліктогенних слів і виразів; формування відповідального ставлення до власного прикладу у вихованні учнів.

2. Розвивальна. Розвиток емпатії, уміння розуміти емоційний стан іншого й не провокувати нервових зривів; формування вміння висловлювати свої думки й почуття без агресії, сприяти саморегуляції емоційних станів і контролю над собою; формування вміння вербалізувати свій емоційний стан.

3. Виховна. Сприяння зниженню рівня використання конфліктогенних слів і виразів у системі спілкування «учитель — учень»; гуманізація стосунків у шкільному середовищі; сприяння самоаналізу й самовдосконаленню.

   У певному віці проблема нецензурної лексики стає особливо гострою, адже в очах дитини лихослів'я — це прояв незалежності, здатності не підкорятися заборонам, ознака дорослості. Але мало хто здогадується, що лихослів'я, як і хамство — зброя невпевнених у собі людей. Слово здатне дуже багато розповісти про наш духовний стан.

   На жаль, у наш час глобалізації та інтеграції в мовлення вкорінюються інші «інтернаціональні» слова, які спотворюють стосунки й душі, призводять до відчуження найближчих людей. Такими словами є лихослів'я, особливо нецензурна лайка.

   Є об'єктивні пояснення, чому лихослів'я лунає дедалі частіше. Подвійні стандарти, девальвація моральних норм, ускладнення життя, безробіття та інфляція, постійна соціальна незахищеність викликають загальний стрес і призводять до того, що лаятися починають і ті, хто раніше якось утримувався від цієї звички.

    Така звичка поширилася в сімейне коло й у стіни школи. Особливо небезпечною стає ситуація для дітей — бо існує безліч негативних зразків для наслідування. Грубість і лайку нині дитина може почути звідусіль. Лихословлять сусіди, власні друзі, друзі батьків, лихословлять однолітки й літні люди, лихословлять перехожі на вулиці.

  Неумисний особистий вплив різних людей навчає дитину різноманітних форм лихослів'я. Ці негативні впливи змінюють у дитини образ реальності, і весь світ постає перед нею лихослівним. Так ламаються внутрішні перепони, які не дозволяли лихословити самому.

   Послухайте притчу. Жив один чоловік. У дитинстві він хотів переробити світ, у юності — країну, у зрілості — сім'ю, у старості — себе. На смертному ложі він зізнався рідним: «Якби я в дитинстві почав із себе, то вже переробив би світ». Отже, ознакою зрілої особистості є вміння керувати собою, натомість незріла особистість намагається керувати іншими.

   Нині актуальною є проблема конфліктних стосунків учителя й учня. Учитель є центральною фігурою школи.

«Найдосконаліші програми, підручники, технічні засоби не можуть компенсувати душевну черствість, нетактовність, грубість, непідготовленість педагога». Як зазначає Ірина Козубовська, нині у спілкуванні вчителя з учнями трапляються такі слова: «телепень», «бовдур», «недотепа», «бидло», погрози: «вріжу», «вмажу», «вилетиш за двері», а також навіть нецензурна лайка.

   У 90% випадків їх уживають у спілкуванні з важковиховуваними дітьми, що аж ніяк не може вплинути на їх перевиховання. Таке спілкування навчить лихословити навіть ту дитину, яка не є «важкою». Жорсткість шкільної обстановки виражається не лише в несправедливих оцінках, а й у неповазі до дитини: образах, приниженнях, тиску, криках, байдужості. За даними Валентини Оржеховської, помітне падіння загальної культури поведінки вчителів нині негативно відбивається не лише на стосунках із учнями, а й на мікрокліматі в педагогічному колективі.

Образливі слова вчителя можуть викликати в учня не лише агре сивні реакції у словесній формі, а і зниження соціальної активності, агресію щодо однолітків і школи загалом. Такі факти виявила й описала у своїх працях російська психологиня Валерія Мухіна.

   Тобто вчитель ніби використовує лихослів’я для поліпшення поведінки і навчання учня (інструментальне), але, як ми вже зазначали, лайка засуджує не вчинок, а особистість, тому учень сприймає її як агресивний випад проти його особи загалом. Тому бачимо не поліпшення поведінки, а зниження соціальної активності.

   Виникає стан фрустраційної агресії, що негативно відбивається не лише на взаєминах у шкільному колективі, а й на ході навчального процесу.

   Для підтримки добрих стосунків, для того щоб вас слухали й погоджувалися з вами, треба наказову форму спілкування заміняти проханням або порадою. Замість «Замовкни!» (а в нашому дослідженні траплялося навіть «Позатикали роти!») доречно сказати: «Прошу тебе, більше не будемо обговорювати цю проблему», замість «Відповідайте негайно» (учні скаржились на фразу «Від твоєї відповіді можна заснути!») — «Раджу вам, відповідайте одразу. Ви можете».

   Психологи довели, що негативні думки й фрази ослаблюють роботу мозку, погіршують діяльність щитоподібної залози, яка підтримує імунітет організму, знижують життєву енергію людини. Наші думки, почуття і ставлення передаються іншим через вираз обличчя, жести, тон голосу. Отже, учитель передає учням позитивну й негативну енергію.

Козлова А. 

7 педагогічних конфліктів. Основні причини виникнення. 8 компетентностей конфліктів// Соціальний педагог .- 2022 .- № 1-2 .- С. 42-45

Анотація: Про специфіку педагогічних конфліктів. Педагоги стикаються не тільки з учнями, а і з їхніми батьками й іншими вчителями. Працюючи з учителями, соціальний педагог має зорієнтувати їх на те, що всі ми люди, і наше життя не можливе без конфліктів, адже саме завдяки їм ми вдосконалюємо власні стратегії поведінки й моделі роботи.

    

   Специфіка педагогічного конфлікту в тому, що педагоги стикаються не тільки з учнями, а і з їхніми батьками й іншими вчителями. Учителів дуже часто подають як еталон поведінки, діти беруть із них приклади, батьки орієнтуються на моделі навчання, а колеги запозичують досвід. Працюючи з учителями, соціальний педагог має зорієнтувати їх на те, що всі ми люди, і наше життя не можливе без конфліктів, адже саме завдяки їм ми вдосконалюємо власні стратегії поведінки й моделі роботи. Щодо конфліктів дітей і вчителів — це досить поширене явище і, їх складно уникнути. 

   У разі конфлікту з учнем учитель має не нав'язати дитині своє рішення, а, навпаки, зміцнити його/її волю та розум, пробудити добрі почуття.

Тому що:

   1.Відповідальність учителя за педагогічно правильне вирішення проблемних ситуацій. Адже школа — модель суспільства, де учні засвоюють норми відносин між людьми.

2. Різний соціальний статус учасників конфліктів (учителя й учня), чим і визначається їхня поведінка в конфлікті.

3. Різниця в життєвому досвіді учасників — джерело різного ступеня відповідальності за помилки у вирішенні конфліктів.

4.  Різне розуміння подій і їхніх причин (тому вчителю не завжди легко зрозуміти глибину переживань дитини, а учневі — впоратися з емоціями, підпорядкувати їх).

5. Перетворення інших учнів зі свідків на учасників конфлікту, що набуває виховного сенсу

і для них.

6. Професійна позиція вчителя в конфлікті, що зобов'язує взяти на себе ініціативу в його вирішенні й на перше місце зуміти поставити інтереси учня як особистості, що формується.

7. Сприяння новим проблемам і конфліктам як наслідок помилок учителя.

   Управління педагогічними конфліктами можна розглядати у двох аспектах — внутрішньому й зовнішньому. Внутрішній аспект передбачає застосування технологій ефективного спілкування й раціональної поведінки в конфлікті. Зовнішній аспект відображає управлінську діяльність керівника (учитель чи адміністрація школи).

Професійна відповідальність за педагогічно правильне управління конфліктними ситуаціями лежить на вчителі. Завдання сучасного педагога — знати й уміти застосовувати всі механізми й способи управління конфліктом.

   Педагогічна компетентність означає, що людина, яка працює в галузі педагогіки, здатна раціонально використовувати всю сукупність цивілізаційного досвіду в справі навчання й виховання, а отже, достатньо володіє способами й формами цивілізаційної (доцільної) педагогічної діяльності та відносин.

   Існує два рівні конфліктної компетентності. Перший передбачає вміння розпізнавати ознаки конфлікту, його оформлення, втілені в ньому розбіжності, володіння методами його регулювання й вирішення. Другий — уміння проектувати необхідні для досягнення певних результатів конфлікти й конструювати їх безпосередньо в ситуаціях взаємодії

Лекція «Шведська освіта для України: корисні аспекти». Навчально-методична розробка для педагогів//Шкільний світ .- 2022 .- № 9-10 .-С. 92-99

Анотація: Як зробити школу дружньою для кожної дитини? Як створити атмосферу взаємоповаги й підтримки в класі? Як переконатися, що «права дитини» й «дитиноцентризм» — не просто слова? Матеріал викладений в формі лекції.

   Оновлення освітнього середовища в сучасних закладах освіти вимагає перебудови освітнього процесу на засадах гуманізму й дитиноцентризму; урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів/-ниць; поліпшення якості міжособистісної взаємодії; застосування інноваційних педагогічних технологій і механізмів, що дасть змогу перетворити заклади освіти на інституції нової формації, комплексною характеристикою яких буде дружність до дитини.

  Метою діяльності школи, дружньої до дитини, постає забезпечення цілісного добробуту дитини через створення необхідних умов її особистісного розвитку, упорядкування сприятливого й безпечного освітнього середовища з наголосом на питаннях захисту життя і здоров'я.

   Метою діяльності школи, дружньої до дитини, постає забезпечення цілісного добробуту дитини через створення необхідних умов її особис- тісного розвитку, упорядкування сприятливого й безпечного освітнього середовища з наголосом на питаннях захисту життя і здоров'я.

   Сьогодні дискримінація є прихованою проблемою освіти, що дуже впливає на взаємовідносини в колективі та результати освітньої діяльності. Згідно з дослідженнями, найчастіше школа дискримінує дітей за такими ознаками: стать, вік, інвалідність, сімейне становище, релігійні переконання, місце проживання, етичне походження, майнове становище, мова, раса, колір шкіри, зовнішність. Але кожна людина відіграє власну роль у суспільстві. Важливо поважати це різноманіття, і з раннього віку навчати, що інакший — не означає гірший.

   Підхід емпатійного спілкування підвищує шанси взаємодії між людьми з повагою та розумінням. Тому емпатійної комунікації у Швеції навчають із дитячого садка. «Емпатія означає взутись у взуття іншого, відчути його серцем, подивитися його очима», — пояснює американський письменник і журналіст Даніель Г. Пінк. Тім Мінчайн зазначає, що «емпатія — річ інтуїтивна, але також — це те, над чим можна працювати інтелектуально».

Овадюк І. (практична психологиня Одеської ЗОШ № 15)

Ідемо мирним шляхом. Програма занять із формування навичок вирішення конфліктів

Анотація: Формування навичок вирішення конфліктів мирним шляхом, безперечно, є одним із дієвих методів запобігання випадкам насильства в дитячих колективах. Містить матеріали занять із докладним описом проведення вправ і переліком необхідного обладнання. 

   Високий рівень конфліктності в шкільному середовищі, прояви насильницької й агресивної поведінки, випадки булінгу зумовлюють потребу в постійній систематичній роботі з профілактики цих негативних явищ. Формування навичок вирішення конфліктів мирним шляхом, безперечно, є одним із дієвих методів запобігання випадкам насильства в дитячих колективах. Представлена програма розрахована на роботу з учнями, складається з п'яти занять і спрямована на формування навичок вирішення конфліктів мирним шляхом.

     Програма максимально враховує умови й специфіку діяльності фахівців установи освіти й розроблена з урахуванням потреб і можливостей дітей молодшого та середнього підліткового віку. Містить матеріали занять із докладним описом проведення вправ і переліком необхідного обладнання. Програма має профілактичну спрямованість й адресована передусім психологам, соціальним педагогам і класним керівникам, які працюють із дітьми віком 10—14 років.

   Мета занять визначення правил ефективної, комфортної, безпечної роботи; усвідомлення особистісного розуміння поняття «конфлікт»; демонстрування конфліктної ситуації; ознайомлення з поняттями «конфлікт», «конфліктна ситуація», з видами конфліктів (міжособистіс- ними й внутрішньо особистісними); визначення можливих причин виникнення конфлікту.

   Тема занять : проблемою є не сам конфлікт, а невміння вирішувати його мирним шляхом.

Як говорив Ілля Шевельов: «Якщо є готовність до конфлікту, привід знайдеться завжди». Конфлікти — це необхідне соціальне явище, вони виконують важливі функції в житті людини й суспільства, як негативні, так і позитивні. Конфлікти чинять суперечливий вплив на наше життя. В одних випадках конфлікт виконує позитивні функції: ослаблює психічну напруженість, стимулює активність людини, поліпшує якості діяльності, згуртовує однодумців; в інших — негативні: шкодить здоров'ю, погіршує настрій, знижує згуртованість групи, порушує міжособистісні відносини.

   Кожен із нас — індивідуальність. У нас різні інтереси, мрії, прагнення, і це може іноді викликати конфлікти.  Найважливіше у спілкуванні з іншими людьми — володіти собою, приймати чужу думку, уміти чути інших. Дуже важливо сформувати в себе звичку з розумінням, толерантно й навіть із цікавістю ставитися до думки інших людей, і тоді багатьох проблем можна уникнути.

   Невміння вирішувати конфлікти конструктивно може призвести до негативних наслідків, одним із яких є така «хвороба» дитячого колективу, як булінг. Нормування навичок вирішення конфліктів мирним шляхом, безперечно, є одним із дієвих методів профілактики випадків насильства в дитячих колективах.

   Уміння працювати в команді, вирішувати конфлікти або запобігати їм, досягати компромісів, повага до законів — усе це компоненти громадянської й соціальної компетентностей учнів і необхідні умови для ефективної й конструктивної участі в громадському житті, спілкуванні в сім’ї та на роботі. 

Шляхи вирішення конфліктів:

• Суперництво (примус) — прагнення домогтися задоволення своїх інтересів, незважаючи на інтереси іншої сторони конфлікту.

• Компроміс — вибір, за якого кожна сторона щось виграє, та щось і втрачає.

• Уникнення (ухиляння від конфлікту) — людина, що дотримується цієї стратегії, прагне уникнути конфлікту.

• Пристосування (згладжування) — принесення в жертву власних інтересів заради інтересів іншого.

• Співпраця — вибір альтернативи, що максимально відповідає інтересам обох сторін.

«Конфліктні ситуації неминучі, але розумний шукає вихід з них, \ а дурень — вхід»: каже Віктор Губарєв.

   Неправильно вважати, що конфлікт — це завжди погано. Бувають конфліктні ситуації, у які треба вступати, наприклад, коли на твоїх очах принижують гідність іншої людини або коли тобі пропонують зробити вчинок, несумісний із твоїми життєвими принципами.

   Надаються заняття  де учасники об'єднуються в кілька груп. Кожна група отримує завдання: скласти список можливих причин конфліктів узагалі в житті людини або, наприклад: внутрішньо особистісних, міжособистісних, у житті звичайної дорослої людини, у житті школяра, у житті класного колективу, у житті вчителя тощо. Через визначений час (5 хвилин) групи презентують свої напрацювання.

Можливі відповіді дітей: протилежні інтереси, брак вірогідної інформації, нерозуміння одне одного, небажання поступатися, невміння володіти своїми емоціями, несприйняття думки іншого, невміння слухати, прислухатися тощо.

Соколюк О.(практичний психолог Косівського РЦДТ, Івано-Франківська обл.)

Дитячі конфлікти в школі:запобігти та вирішити// Шкільний світ .- 2018 .- № 1 .- С. 56-59

 Анотація: Про особливість  дитячих конфліктів мають цілу низку особливостей, на які варто зважати педагогам, щоб правильно відреагувати на них. Педагогам та батькам варто пам'ятати про загальні

вікові тенденції поведінки школярів у конфлікті.

   За статистикою, найчастіше в міжособистісні конфлікти в процесі гри потрапляють, і в результаті травмуються,молодші школярі. Це пояснюється тим, що діти віком від 7 до ю років не мають

стіиких навичок спілкування і водночас є дуже активними.

   Не знаючи куди виплескувати свою енергію, вони, як правило, починають зачіпати один одного: передражнюють, штовхаються, сіпають за одяг, відбирають речі тощо. Зазвичай такі сутички носять ситуативний характер: хтось щось сказав чи зробив, не подумавши про наслідки, комусь захотілося привернути до себе увагу або самоствердитися за рахунок іншого, а дехто просто «загрався» і втратив самоконтроль.

   Нерідко все закінчується образами, лайкою, стусанами, навіть груповою бійкою. І причиною, з погляду дорослого, часто виявляється якась «дурниця». Висновок очевидний: дітей молодшого шкільного віку не варто залишати без нагляду надовго. їх треба контролювати, а ще краще — зацікавити чимось корисним.

   У 8 років школярі конфліктують переважно, щоб відстояти свої кордони, завоювати авторитет. Тому з ними краще обрати тактику «розведення сторін» і запропонувати чесне змагання.

    Дев’ятирічні діти насторожені та невротичні. Свої конфлікти вони намагаються приховати від дорослих. Схильні до накопичення негативних переживань і неадекватних емоційних реакцій. У 10-річному віці школярі стають достатньо спокійними та рівними у своїх проявах. У конфліктах вони переважно самі шукають примирення, охочіше йдуть на контакт один із одним.

   Особливо гостро дорослі реагують на нецензурну лайку в дитячому конфлікті. Ті діти, які користовують лайливі слова в суперечці, автоматично визнаються винними. І дарма. Переживання дитини, її прагнення захистити свої інтереси є важливішими за форму, у якій це відбувається.

   Чому діти під час з'ясування стосунків називають одне одного «дурепою», «дебілом», «калікою», а деякі з них, особливо в ранньому підлітковому віці, вживають нецензурні слова й звороти? Все, яку дорослих: коли закінчуються аргументи, починається лайка. А матюки у свідомості дитини звучать більш вагомо, бо їх уживають дорослі.

   У подібних ситуаціях правильно було б відокремити внутрішній зміст конфлікту та деструктивний спосіб аргументації, вибраний дитиною, і працювати з ними окремо.

   Складність конфлікту в дитячому колективі залежить від статусу його учасників. Якщо між собою конфліктують, так би мовити, «рядові» єни групи, то зазвичай все проходить непомітно для оточення і завершується мирно. Коли ж зіштовхуються інтереси лідерів, то тут, як правило, виникають справжні протистояння з важкими морально-психологічними наслідками.

   Найправильніше в цій ситуації, розвести сторони конфлікту. Дітям, що стали осередком суперечки, треба нагадати про їхню особливу відповідальність перед колективом як авторитетних осіб, оскільки вони свідомо чи несвідомо впливають на настрої його членів, формують ціннісні орієнтири тощо.

   Решту дітей слід навчати не піддаватися негативному впливу та відстоювати власні переконання. Зони мають зрозуміти, що бути другом — не означає підтримувати «маленького диктатора» та замовчувати його погані вчинки.

   Важливо розуміти, що втручання батьків у дитячі конфлікти незавжди є правильним й ефективним. Особливо це стосується підліткового віку. Поява мами, що захищає вже немалу дитину, часто має зворотний ефект. Ця дитина або опиняється в ізоляції, або стає для ровесників (нехай не відразу і позаочі) об'єктом глузування.

   До розв'язання дитячих конфліктів варто залучати не батьків, а авторитетних дорослих. Авторитетний дорослий — це, по-перше, людина, здатна зайняти нейтральну позицію в конфлікті, а по-друге, та, якій довіряють усі діти. Такою особою в освітньому закладі може бути психолог або вчитель.

   Коли ми говоримо про соціалізацію дитини, ми маємо на увазі насамперед її вміння самостійно приймати рішення, вміти захищати власні та колективні інтереси, відстоювати гідність і переконання, знаходити компроміси, йти на поступки, бути чесним і справедливим, добрим і милосердним.

Увесь цей досвід діти отримують саме в простих життєвих ситуаціях, під час розв'язання дрібних міжособистісних конфліктів. І наше завдання — зробити цей досвід позитивним, тобто правильним і корисним.

   «Життя — це процес вирішення нескінченної кількості конфліктів. Людина не може уникнути їх. Вона може лише вирішити, брати участь у виробленні рішень або залишити це іншим» як казав Бенціон Вул. Багато конфліктів виникають через звичайне непорозуміння. Особливо небезпечно у важливих питаннях покладатися на емоції. Уміння відокремлювати роздуми від фактів розвинути важко, але дуже корисно. Можна обійти конфлікт, якщо відповісти з усмішкою. Люди з почуттям гумору рідко конфліктують, а вже якщо сперечаються, то завжди приємно, з жартом, усмішкою (не із сарказмом, злою іронією, а з добрим, дотепним жартом). Успіхів нам у цьому!

Ще більше: Електронний каталог

 https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ALLP&P21DBN=ALLP&S21FMT=&S21ALL=&Z21ID=&S21CNR=