Освітянам на замітку

Міжнародна освітня міграція: сучасні тенденції та виклики

      Міграційні процеси, які сьогодні є характерною особливістю будь-якої країни, мають об'єктивний характер і є індикатором її соціально-економічного розвитку. Головним чинником міграцій у світовому просторі є економічний, що обумовлює потреби людей у пошуку комфортних умов життя, достойної заробітної плати, попиту на ринку праці . Основна категорія мігрантів - це потенційно працездатне й активне населення. Освітня міграція як один з трендів світових міграційних процесів у ХХІ ст . - це важливий напрям академічної мобільності з метою диверсифікації джерел отримання знань та нових навичок і водночас є проявом глобалізації світового господарства. Динаміка міграційних процесів обумовлена також політичними та воєнними конфліктами. Не є винятком Україна.

Бутник О. О. (кандидат державного управління; доцент; доцент кафедри теорії та практики управління). 

 Удосконалення публічної політики інтернаціоналізації вищої освіти та науки  // Інвестиції: Практика та досвід : Аналіз. Прогнози. Коментар. - 2023. - № 20. - С. 153-157

Анотація: Досліджено витоки процесу інтернаціоналізації, яка стала ключовою темою в 1990-х роках  як у дискусіях про політику в галузі вищої освіти, так і в дослідженнях, присвячених науці у вищих навчальних закладах. Цей процес супроводжується європейською політикою, яка сприяє  денаціоналізації вищої освіти та зростанню відповідальності окремих вищих навчальних закладів. Розглянуто традиційно суперечлива роль вищої освіти в контексті інтернаціоналізації та національної держави. 

     Інтернаціоналізація була стратегічним засобом трансформації вищої освіти та стала помітною тенденцією в університетах по всьому світу в останні десятиліття. Інтернаціоналізація вищої освіти і науки привертає все більшу увагу ширшої спільноти за межами сектору освіти, особливо тому, що її обгрунтування, функціонування та вплив все тісніше узгоджуються з соціальними, культурними, економічними та політичними інтересами. На інтернаціоналізацію вищої освіти і науки вплинув розвиток цифрових технологій, а також локальних і глобальних ринків онлайн-навчання, що стало особливо актуальним під час пандемії, воєнного стану, фінансових, геополітичних криз і природних катастроф.

     Європейський Союз (ЄС) став головною рушійною силою для інтернаціоналізації у вищій освіті та науці. За іронією долі, конфлікт між зусиллями з боку Європейської Комісії постійно розширювати сферу своєї діяльності та прагненням національних урядів не допускати Комісію в ядро вищої освіти, спричинив появу європейської політики інтернаціоналізації. Сприяння мобільності студентів (і до певної міри академічного персоналу) стало ключовим інструментом інтернаціоналізації для ЄС. Вибір мобільності та міжінституційна співпраця як сфера європейської політики не був очевидним. Обговорювалися й інші пріоритети. Перші зусилля в цьому напрямку, однак, не були успішними, оскільки національні погляди були надто різними, і більшість національних урядів заперечували проти руху до "гармонізації" систем вищої освіти.       Таким чином, Європейська діяльність у цій сфері змогла розпочатися лише за умови суворої поваги до розмаїття національних систем вищої освіти.

     Спільні навчальні програми, започатковані у 1976 році, мали на меті стимулювати тимчасове навчання на партнерському факультеті, обмін викладацьким складом та розробку спільних навчальних програм на невеликій експериментальній основі. Приблизно через десять років була започаткована програма ERASMUS. Початкова програма Еразмус була пізніше об'єднана з подібними ініціативами у 1980-х роках під назвою "Сократ" і нещодавно під назвою "Еразмус+". Ці програми не грунтувалися на освітніх міркуваннях і ролі Європейського співтовариства до підписання Маастрихтського договору 1992 року. Вона була зосереджена на мобільності студентів і включала в себе різні інші засоби співпраці. Ця програма створила спільне розуміння та рушійні сили для інтернаціоналізації в більшості країн, що було ще більше посилено Болонським процесом. Так, деякі дослідники, аналізуючи Болонський процес в Європі, розглядають такі аспекти інтернаціоналізації: потоки студентської мобільності, інтернаціоналізацію як ініціатор змін у вищій освіті і науці, міжкультурну компетентність, стратегічне міжнародне співробітництво, фінансування інтернаціоналізації та дослідження якості інтернаціоналізації.

     Два опитування щодо інтернаціоналізації в Європі та світі, проведені Міжнародною асоціацією університетів та Європейською асоціацією університетів, демонструють, що лідери вищої освіти та практикуючі фахівці в міжнародній освіті:

— сприймають ключові переваги та причини інтернаціоналізації як чинник зростання якості викладання і навчання та підготовку студентів до життя і роботи в глобалізованому світі;

— розглядають публічну політику на регіональному/національному рівні як ключовий зовнішній фактор, що впливає на інституційну політику інтернаціоналізації;

— зауважують, що збільшення мобільності студентів є ключовим напрямком інституційної політики інтернаціоналізації вищої освіти і науки;

— повідомляють, що, як і міжнародна мобільність студентів, міжнародна науково-дослідницька співпраця та міжнародні стратегічні партнерства є пріоритетними серед заходів з інтернаціоналізації, що здійснюються європейськими інституціями.

      Інтернаціоналізація у вищій освіті, як і сама вища освіта, хоча і зазнає все більшого впливу і діє в глобалізованому контексті, все ще переважно визначається регіональними, національними та інституційними законами і правилами, культурою та структурами. Не існує єдиної універсальної моделі. Регіональні та національні відмінності є різноманітними і такими, що постійно розвиваються, те ж саме стосується і самих інституцій (державні/приватні, дослідницькі/прикладні науки, комплексні/спеціалізовані тощо).

      В нинішніх умовах інтернаціоналізація вищої освіти визначається як відповідь на глобалізацію, і саме в цій відповіді вона зміщується від соціальних до більш політичних та економічних досліджень, від співпраці до конкуренції і до появи нових вимірів, таких як віртуальне навчання і транскордонне надання послуг. Ця багатогранна інтернаціоналізація охоплює безліч різних обгрунтувань, стратегій, підходів, видів діяльності і вимірів, які іноді доповнюють, а іноді конфліктують один з одним і сприймається одними як корисна, а іншими як негативна або принаймні непередбачувана за своїми наслідками.

      Інтернаціоналізація вищої освіти і науки поєднує економічний та освітній контексти таким чином, що має важливі політичні наслідки, не останнім з яких є перетин з імміграційною політикою — сферою, яка стала ще складнішою через потрясіння, спричинені різними кризами, зокрема пандемією COVID-19 та війною в Україні. Мацумото і Вічко дослідили, як канадська система вищої освіти переживає це з 2021 року, зосередившись на тому, як на міжнародну освіту впливають міркування раси, економіки та громадської безпеки. Вони проаналізували дві окремі урядові політичні ініціативи, одна з яких була спрямована на підтримку мобільності студентів під час пандемії, а інша — на надання можливості українським біженцям тимчасово переселитися та здобувати освіту під час війни. Дослідження показує, як на концепцію та застосування міжнародної освітньої політики впливають неоліберальні економічні моделі та нерівне сприйняття бажаності різних груп іммігрантів у канадському контексті.

     Основними перспективними напрямами публічної політики інтернаціоналізації вищої освіти та науки є:

— зростання конкуренції з боку країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються, одночасно поява можливостей для більшої співпраці, оскільки вони стають сильнішими гравцями у сфері вищої освіти;

— перехід від набору іноземних студентів з метою отримання короткострокової економічної вигоди до набору талановитих іноземних студентів та науковців, зокрема в галузях STEM, щоб задовольнити потреби в академічних колах та промисловості, спричинені демографічними тенденціями, недостатньою участю місцевих студентів у цих галузях та зростаючими вимогами економіки, заснованої на знаннях;

— фінансування вищої освіти, плата за навчання та стипендіальні схеми стають різноманітними і призводять до різних стратегій, але також створюють низку перешкод для мобільності та співпраці. Більша прозорість та усунення цих та інших перешкод необхідні для розширення можливостей для мобільності та співпраці;

— спільні наукові ступені визнані важливими для майбутнього інтернаціоналізації вищої освіти і науки в Європі та за її межами, хоча багато бар'єрів все ще потрібно подолати, і слід визнати, що такі зміни повинні будуватися на взаємній довірі та співпраці; — усвідомлення необхідності посилення співпраці між вищою освітою і наукою та промисловістю в контексті мобільності студентів і науково-педагогічних співробітників;

— все більше визнання отримує важлива роль академічного та адміністративного персоналу в подальшому розвитку інтернаціоналізації вищої освіти та науки.             Викладачі, чий внесок за останні 25 років зменшився через посилення централізації управління європейськими програмами, тепер розуміють, що вони відіграють вирішальну роль в інтернаціоналізації освіти і досліджень і потребують додаткової підтримки;

— незважаючи на досягнення Болонського процесу щодо подальшої прозорості, все ще існують відмінності між системами вищої освіти та процедурами фінансування між європейськими країнами;

— подолання дисбалансів як у кредитній мобільності. Це особливо помітно в Центральній та Східній Європі, де спостерігається як дисбаланс мобільності, так і зменшення кількості студентів у вищих навчальних закладах. Це вимагає уваги з боку національних урядів, а також на європейському рівні, оскільки це може призвести до збільшення розриву у вищій освіті в регіоні.

      Українська система також потребує змін і нового ставлення до вищої освіти та наукових досліджень, адже лише створивши реальні можливості для розвитку якісних нових знань, виховання майбутніх лідерів та фахівців, впровадження інновацій та умов для створення інтелектуальних екосистем, ми можемо створити реальні перспективи для розвитку українського суспільства.

      Це має супроводжуватися відчутним підвищенням заробітної плати науковців, капітальними інвестиціями в науку та створенням необхідного законодавчого підгрунтя для розвитку академічної сфери, починаючи з фінансової автономії.

      Українські вищі навчальні заклади ще мають пройти довгий шлях до більшої інтернаціоналізації та глобалізації. Для цього вони повинні позбутися пострадянських рис, що залишилися, і завершити розпочаті реформи. Головна мета — дати можливість українським університетам стати більш автономними, потужними та відповідальними.

Черушева Г. Б. (кандидат педагогічних наук; доцент; доцент кафедри філософії, права та соціально-гуманітарних дисциплін). 

 Міжнародна освітня міграція в умовах воєнного стану // Статистика України: науково-інформаційний журнал. - 2025. - № 1. - С. 79-88 

Анотація: Розкрито особливості міграційних процесів в умовах воєнного стану в Україні. За результатами статистичного аналізу визначені зміни міграційних потоків та їхні причини, виявлена тенденція   внутрішнього переміщення осіб із окупованих територій. Особлива увага приділена аналізу освітньої   міграції української молоді та визначенню основних соціально-економічних чинників її виїзду за кордон. 

     Міжнародна освітня міграція зумовлена мотивацією молодих людей до отримання якісної освіти і є це важливим напрямом академічної мобільності з метою диверсифікації джерел отримання знань та нових навичок. Українська молодь виїжджає за кордон з метою не тільки здобути вищу освіту в топових європейських закладах, а насамперед забезпечити собі на майбутнє конкурентоздатність на ринку праці, перспективи професійного кар'єрного зростання, матеріального достатку та кращих умов життя.

      Освітня міграція, яка з роками набула все більшої актуальності, з початком повномасштабної війни в Україні викликає особливу тривогу Аналіз міграційних процесів в Україні дає підстави для висновку, що молодь, яка навчається сьогодні за програмою академічної мобільності, усвідомила суттєві переваги у працевлаштуванні та кращому житті й намагається за будь-яких умов залишитись за кордоном.

      Після початку війни, з 24 лютого 2022 року, через загрозу життю, руйнування інфраструктури та бойові дії почалася вимушена міграція громадян України, переважно жінок і дітей, як всередині країни, так і за кордон За даними ООН, за два місяці Україну покинули близько 5,2 млн біженців, близько половини з яких - неповнолітні Серед основних країн, які прийняли українських біженців, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців станом на 24 квітня 2024 року називає такі: Польща (близько 2,9 млн осіб); Румунія (774 тис .); Угорщина (486 тис.), Молдова (431 тис.), Словаччина (352 тис. ). Країни, що межують з Україною, стали транзитними для частини біженців, які прямували в інші країни ЄС, зокрема Німеччину, Австрію, Чехію, Італію, Францію, Іспанію, Португалію, країни Балтії тощо . Відносно невелика кількість українських громадян також шукали прихисток поза межами ЄС.

      За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), станом на 21 березня 2022 року в Україні було зафіксовано близько 6,48 мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО) . Згодом, у серпні 2022 року, ця цифра зросла до 6,9 мільйона. А вже станом на серпень 2024 року, за даними МОМ, в Україні налічувалося 3,67 мільйона внутрішньо переміщених осіб.

     Отже, саме в період загострення військових подій та економічної нестабільності в Україні у 2022/2023 н . р . відбулося значне збільшення виїзду на навчання за кордон У польські ЗВО виїхало 48 056 українців, що практично на 12 000 осіб, тобто на третину, перевищує показник попереднього року Вважаємо, що цей стрибок пов'язаний з повномасштабним вторгненням РФ на територію України .

      Аналіз статистичних даних щодо загальної кількості українських студентів, які навчались у Польщі за останні п'ять років (з 2019/2020 н . р . по 2023/2024 н . р . ), та кількості молоді, що вступила за цей період на перший курс, свідчить про відносну стабільність співвідношення цих показників (у відсотках) за роками . Лише у 2022/2023 н . р . простежується збільшення обох значень і зростання показника співвідношення цих величин, а саме 48 056/27 999 (58%) . Такий різкий стрибок пояснюється масовою евакуацією українців . А вже 2023/2024 н. р. показник зарахування суттєво зменшується (на 8099 осіб) у зв'язку з обмеженням виїзду.

     За даними відомства, у 2023/2024 н . р . до польських закладів вищої освіти вступили 19,9 тис. українських студентів . Більшість із них за місце навчання обрали приватні заклади (11,9 тис . осіб), 7,8 тис . осіб здобували вищу освіту у державних закладах, а 0,2 тис - у церковних університетах.

       За результатами дослідження Національного науково-дослідного інституту Польщі, з початку війни спостерігається зростання співвідношення юнаків та дівчат (61% до 39% у 2022/2023 н . р . ) . При цьому виїзд юнаків віком 16-17 років додатково зумовлюється можливістю перебування за кордоном і гарантією відстрочки від мобілізації у період воєнного стану за умови отримання статусу студента Зазначимо, що співвідношення чоловіків і жінок серед першокурсників у 2021/2022 н . р . складало 43% до 57% на користь жінок, а у 2020/2021 н . р . - 45% до 55% .

       Порівняно з контингентом польських ЗВО, в Україні намітилася тенденція до збільшення вікового порогу чоловіків 30+. Кількість нових студентів-чоловіків віком від 30 років, прийнятих у 2022-2023 роках на навчання в українські заклади вищої освіти, збільшилась у 23 рази . Так, якщо у 2020 році кількість чоловіків-вступників віком 30-39 років становила 1700 осіб, то у 2023 році - 43 722 Серед чоловік віком від 40 років у 2020 році було 692 охочих вступати на навчання, а у 2023 році - вже 27 728.

Молоді люди вбачають у міграції вирішення як економічних, так і соціальних проблем, зокрема мобілізаційних (для осіб чоловічої статі) . Більшість молодих людей після закінчення ЗВО за кордоном залишаються в цих країнах для працевлаштування, обираючи їх як постійне місце проживання за сприяння приймаючої країни.

      Прогнозуючи реальну ситуацію в Україні, можна передбачити подальше зростання кількості молодих людей - учасників динамічного процесу освітньої міграції в європейські заклади освіти . Це має викликати занепокоєння з боку української влади, оскільки є фактором втрати інтелектуального потенціалу країни.

Мікула Анастасія. 

 Детермінанти та динаміка міграційних змін в контексті російсько-української війни // Грані : Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Дніпро : Дніпропетровський нац. ун-т, Центр соц.-політ.досліджень, 2024. - № 2. - С. 93-100.  

Анотація: Досліджено деструктивні та конструктивні детермінанти міграційних змін в умовах російсько-української війни, зокрема й інтелектуальної міграції, зумовлених впливом різних об’єктивних обставин  подальшого розвитку військових дій та суб’єктивних чинників (наміри, очікування, мотивація, повернення/неповернення мігрантів). 

     Українські студенти часто розглядають освітню міграцію як можливість еміграції чи "соціального ліфта", що в майбутньому даватиме змогу працевлаштуватися на ринку праці ЄС, та відкриватиме широкі перспективи для трудової або професійної мобільності. Статистичні дані свідчать про зростаючу тенденцію кількості українських студентів, які обирають навчання за кордоном. За останні 20 років цей показник зріс з 5,2 тисяч осіб у 1999 році до майже 80 тисяч осіб у 2017/2018 навчальному році.

     Впродовж 2022-2024 рр. європейські університети максимально спростили умови участі українських студентів в академічній мобільності: збільшили фінансування для України, а також ввели у дію спрощену процедуру конкурсного відбору для того, щоб молодь з найбільш небезпечних регіонів України могла самостійно звертатися до європейських університетів із проханням про прилисток. 

     Сьогодні інтелектуальна міграція є надзвичайно актуальною проблемою для більшості країн світу, з тією лише відмінністю, що одні країни виступають реципієнтами висококласних фахівців, інші - донорами. Проте слід зауважити, що може мати місце і явище «втрати мізків», коли інтелектуали не реалізовують свій потенціал за кордоном. Особливо гостро та болюче це питання постає для країн, що мають досвід колоніального минулого, політичних репресій та примусових переселень, які неухильно спричиняли втрати національно свідомої та інтелектуальної еліти.

      Разом зі зростаючим інтересом сучасних дослідників до чинників та мотивів міграції висококваліфікованих працівників, постає і питання дослідження особливостей інтелектуальної міграції в Україні. Більше того, російське вторгнення 2022 р. в Україну ще більше загострило проблему втрати інтелектуального потенціалу, де молодь є винятковою соціально-демографічною та найбільш мобільною групою. Відтак, виявлення потенціалу міграції та подальших намірів молоді має бути складовою стратегії національної безпеки, відновлення та розбудови України в повоєнний період.

      Міграція жінок та дітей в часі війни призводить як до демографічної кризи, так й інтелектуальних втрат. Серед українок, які виїхали, більшість - близько 60-70% має вищу освіту, що робить їх конкурентоспроможними на ринку праці і збільшує шанси адаптуватись в країнах перебування. Європейський Союз надав українським вимушеним переселенцям право на проживання та роботу в усіх 27 країнах ЄС протягом 3 років. Вони також мають право на соціальні виплати, медичну допомогу та доступ до шкільної освіти. Крім цього, багато компаній евакуювали свій персонал за кордон, також спричинивши інтелектуальний «відтік мізків». Особливо це характерно для ІТ-компаній, які в останні роки заробляли величезний експортний виторг для України.

       Проблема неповернення як біженців, так і висококваліфікованих трудових мігрантів є також однією з деструктивних змін та стала актуальною вже через кілька місяців від початку широкомасштабної російської агресії, коли стали зрозумілими колосальні обсяги міграційних втрат України внаслідок війни. Зараз дискусії щодо перспектив неповернення громадян України інтенсифікувались.

        Подальша динаміка міграційних процесів залежатиме від певного розвитку подій, включаючи як несприятливі, так і сприятливі умови. За несприятливих умов (продовження інтенсивних воєнних дій, збільшення числа мобілізованих, подальших людських і матеріальних втрат, зростання потоків міграції, зменшення міжнародної допомоги) ймовірними є значне збільшення груп економічно неактивного населення, зокрема з числа військових і цивільних осіб з інвалідністю, та й таких економічно активних груп як демобілізованих військовослужбовців, безробітних й, відповідно, подальше скорочення і переструктурування різних груп зайнятого населення 

      Через великі людські втрати серед військових і цивільних зменшується зайняте населення; через поранення і втрату здоров'я значно збільшується група людей з інвалідністю; через виїзд за кордон великої кількості високоосвічених жінок працездатного віку та мобілізацію до ЗСУ насамперед чоловіків відбувається зміна пропорцій чоловіків та жінок у певних соціальних групах. Відтак, будуть суттєві зміни в демографічній, поселенсько-територіальній, професійній підструктурах та соціальній структурі українського суспільства загалом.

      Інтелектуальна міграція висококваліфікованих фахівців, науковців відбувається передусім із двох найважливіших причин - з міркувань безпеки та бажання професійної самореалізації в кращих соціально-економічних умовах. Сьогодні, в часі війни, є ризики повторити гіркий досвід минулого - втратити науковий потенціал у зв'язку з масовою еміграцією. Адже нові університети, зведені за найкращими стандартами, після перемоги та відбудови пошкоджених міст, не вартуватимуть нічого без талановитих викладачів. Як і нові лікарні - без кваліфікованих медиків, а оборонні концерни - без фахових розробників. Очевидним є той факт, що втрати освітньо-наукового потенціалу призведуть до суттєвих економічних втрат. Отже, основними деструктивними міграційними змінами було визначено: демографічні та міграційні втрати, наслідком яких є «відтік мізків» та проблема неповернення мігрантів.

      За сприятливих умов (завершення війни у найближчі рік-два, повернення з-за кордону значної частки мігрантів, швидкі темпи відбудови економіки, зокрема завдяки ресурсній допомозі колективного Заходу в межах «Програми з відновлення України») поступово відбуватиметься скорочення «інших активних груп» (шляхом демобілізації особового складу ЗСУ та працевлаштування безробітних, зокрема через «Армію відновлення країни»). Відповідно, повернуться вимушені мігранти, що використовуючи досвід перебування в приймаючих країнах, стануть рушійним інтелектуальним та трудовим потенціалом для подальшої відбудови України після війни.

       Узагальнюючи результати численних досліджень, варто відзначити, що однією з найголовніших причин для повернення в Україну буде безпекова ситуація. Тривалість воєнних дій суттєво впливатиме на мотивацію щодо повернення біженців та внутрішньо переміщених осіб до своїх домівок.

      Серед причин повернення: возз'єднання родини; проблеми, складнощі (ризики) у пошуку доступного й комфортного житла за кордоном; труднощі з працевлаштуванням; брак власних фінансових ресурсів і обмеження соціального забезпечення; обмеження адміністративної системи конкретної країни чи в межах України; особливості політик ЄС щодо біженців з України тощо. Отже, до конструктивних міграційних змін слід віднести: розбудову системи захисту біженців відповідно до європейських стандартів; зростання співпраці з європейськими університетами; спільні проекти України та ЄС у рамках Східного партнерства; протидію нелегальній міграції; розвиток інфраструктури інтегрованої охорони кордону; боротьбу з корупцією та організованою злочинністю тощо.

 

Адамик Вікторія. 

 Міжнародна міграція студентів: сучасні тенденції та виклики для країн, що розвиваються // Вісник економіки = Herald of Economics : Науковий журнал. - 2023. - N 1. - С. 80-93

Анотація: Наголошено, що серед факторів-мотиваторів саме покращення майбутнього матеріального становища завдяки отриманню якісної освіти у престижному університеті посідає чільне місце, адже це дає змогу отримати добре оплачувану роботу у розвинутій країні. Особливо це характерно саме для студентів з бідних країн, які не мають таких перспектив на батьківщині. 

     Можна сформувати чотири основні чинники, що мотивують студента мігрувати: 1) незадоволеність вітчизняною системою вищої освіти; 2) відсутність можливостей працевлаштування після закінчення ЗВО; 3) вагомість диплому закордонного університету; 4) політична нестабільність у країні походження студента, загроза його безпеці.

     Однак, окрім чинників-мотиваторів, відомі так звані «демотиватори» ухвалення рішення щодо студентської мобільності. Власні дослідження, базовані на аналізі сучасних публікацій та оглядів опитувань студентів, дають змогу виокремити такі з них:

1) мовні та психологічні перепони. Більшість великих університетів світу пропонують англомовні програми навчання для іноземців, однак поза ЗВО студенти з неангломовних країн часто відчувають комунікаційний дискомфорт. Для багатьох освітніх мігрантів виїзд на навчання за кордон означає відсутність можливості бачитися з рідними впродовж тривалого періоду часу. Однак останніми роками цифровізація суттєво згладжує ці проблеми;

2) фінансові труднощі. Програми кредитної академічної мобільності, як правило, передбачають стипендії для студентів з інших країн, однак навчання на ступеневих програмах у більшості країнах дестинацій освітніх мігрантів здебільшого платне і часто дорожче, ніж для місцевих студентів. Наприклад, у США, Австралії, Канаді, Новій Зеландії плата за навчання для іноземців суттєво вища (у середньому на 13,5 тис. дол. США на рік), а у Фінляндії, Данії, Швеції, Естонії та деяких інших країнах ЄС місцеві студенти-бакалаври, а іноді й магістри навчаються безкоштовно, а для іноземців встановлена доволі висока ціна.

      Проблема ускладнюється неможливістю взяти недорогу студентську позику для іммігрантів без дозволу на постійне проживання. Водночас кредити або взагалі недоступні, або сплата відсотків може тривати роки, що для тимчасового мігранта з бідної країни стає непосильним тягарем. Зауважимо, що висока вартість навчання компенсовується, по-перше, відсутністю мовних труднощів (йдеться переважно про англомовні країни), а також перспективою знайти високооплачуване місце праці;

3) інформаційні та бюрократичні бар'єри. Інколи університети та відповідальні інституції не надають достатньої інформації про програми навчання іноземців; студенти мають слабке уявлення про імміграційну політику держави дестинації, відчувають труднощі з підготовкою численних документів тощо;

4) соціальна ізоляція і дискримінація. Недостатність навичок міжкультурної комунікації простежується не лише і не стільки у країнах, які відносно нещодавно почали приймати іноземних студентів та вирізняються мононаціональністю (частка титульної нації становить 80% і більше) та монорелігією, а й у таких країнах, як США. Брак знань місцевих підлітків та молоді про традиції і культуру інших народів, а також конфлікти у середині та між певними етнічними групами, збільшення глобальної політичної напруженості сформували стереотипні уявлення про іноземців, що не сприяє інтеграції останніх у соціокультурне середовище країни-реципієнта.

       Стрімкий поступ науково-технічного прогресу і прагнення більшості країн світу до технологічного лідерства на світовій арені обумовлює зміщення пріоритетів у міграційній політиці держав-реципієнтів у бік заохочення в'їзду більш кваліфікованих / освічених осіб, а також тих, хто бажає підвищити рівень своїх компетенцій завдяки отриманню вищої освіти. Однак складні внутрішні й геополітичні проблеми створюють суттєві труднощі для освітньої міграції з країн, що розвиваються, особливо найбідніших. Навчання за кордоном для більшості студентів-мігрантів - це спосіб покращити свій матеріальний стан і створити стабільні і безпечні умови для самореалізації. Однак потрібно пам'ятати, що освітня еміграція - це відплив інтелектуального капіталу з країни, який, на жаль, переважно не передбачає повернення додому носія здобутих знань й умінь. 

      Тому, на нашу думку, донори студентів-потенційних мігрантів повинні всіляко сприяти участі своїх громадян у програмах міжнародної академічної мобільності, ініційованих власними ЗВО та урядом, заохочуючи їх до продовження і завершення навчання на батьківщині.

Майбутні дослідження необхідно зосередити на вивченні можливостей для підвищення ефективності програм міжнародної академічної мобільності українських та іноземних студентів за участю українських університетів.

Замошнікова, Ю. Р. (аспірант). 

 Проблемні питання розвитку академічної мобільності в Україні // Інвестиції: Практика та досвід : Аналіз. Прогнози. Коментар. - 2024. - № 9. - С. 172-176 

Анотація: Розглянуто сутність поняття "академічна мобільність" в контексті забезпечення розвитку якості освіти України, проаналізовано поняттєвий апарат поняття "академічна мобільність"  Охарактеризовано його види та узагальнено його класифікацію, проаналізовано їхній вплив на розвиток освіти в Україні. Виокремлено основні зовнішні та внутрішні фактори які здійснюють постійний вплив на академічну мобільність, як негативний так і позитивний. З'ясовано, що державі об'єктивно необхідно забезпечувати розвиток академічної мобільності адже всеосяжні глобалізація та інтеграція як головні тенденції розвитку сучасного світу формують новий каркас системи європейської вищої освіти.

      Академічна мобільність є інструментом та метою формування Європейського простору вищої освіти. Болонська декларація регулює побудову єдиного освітнього простору в Європі на основі запровадження багаторівневої системи вищої освіти та кредитно-модульної системи навчання, модернізації державної системи гарантій якості освіти та розробки внутрішньовузівських систем управління якістю освіти, розробки нових форматів документів про освіту та модернізацію схем фінансування освіти.

Академічна мобільність — далеко не нове явище в освіті, однак у сучасному контексті євроінтеграційних процесів в Україні набуло іншого статусу та ваги. Разом з тим, аналіз та дискурс сучасного стану теоретичних пошуків у галузі феномену академічної мобільності демонструє великий розкид теорій та відсутність фундаментальних досліджень в освіті.

      Загалом виділяють чотири підходи до визначення поняття академічної мобільності: функціональний, особистісний, культурологічний, віртуальний.

Функціональний підхід дозволяє розглядати академічну мобільність з позиції функціональних особливостей: навчання, науково-дослідної діяльності, практики. Цей підхід дотримуються міжнародні організації: ЮІЕСКО, Асоціація з академічного співробітництва (АСА, Academic Cooperation Association), Європейська комісія, Робоча група з контролю реалізації Болонського процесу (BFUG) та інші.

       В академічній мобільності виділяють наступних учасників: ініціатор академічної мобільності, суб'єкт академічної мобільності, сторона, що приймає. При цьому ініціаторами академічної мобільності є рідний виш або його підрозділи, іноземний виш або його підрозділи, держава, недержавні організації, міжнародні державні організації, підприємства, роботодавці, батьки. Суб'єктами академічної мобільності є студенти, магістранти, аспіранти, науковці, докторанти, професорсько-викладацький склад, адміністрація вишу. Роль приймаючої сторони виконують іноземні чи будь-які, відмінні від постійного місця навчання чи роботи, навчальні заклади.

       Останнім часом програми взаємодії між вишами активно розвиваються у напрямку:

— розширення спектра освітніх програм;

— зміцнення кооперації у дослідженнях;

— підвищення інтернаціоналізації;

— підвищення міжнародної впізнаваності та престижу вузу. 

1990-і рр., зростання їхньої кількості стало важливим світовим трендом, змушуючи навчальні заклади, уряди, фонди та агенції акредитації в усьому світі обміркувати подальшу стратегію розвитку.

      Для кращого розуміння вважаємо необхідним наведені вище проблеми структурувати за шістьма основними і двома додатковими бар'єрами. Проранжовані в порядку зменшення значущості, структура цих бар'єрів, на нашу думку, може виглядати наступним чином:

— мовний;

— організаційний (візові, побутові проблеми, оформлення документів);

— інформаційний;

— ресурсний (недолік фінансових та інших. ресурсів);

— нормативний (проблеми визнання дипломів);

— змістовний (сумісність змісту та рівня програм);

— соціальні та культурні бар'єри (звичаї, традиції іншої держави, відмінності у менталітеті, расова ворожнеча, націоналізм);

— психологічні бар'єри (нові умови життя та навчання, сімейний стан).

       Узагальнюючи результати досліджень та, виходячи з предмета нашої роботи, ми вважаємо, що класифікувати проблемні питання, що ускладнюють розвиток академічної мобільності в Україні та знижують якість результатів від участі у ній доцільно за наступними критеріями: мотиваційний, через відсутність мотивації внаслідок нерозуміння всіх переваг від участі в академічній мобільності; інформаційний, через незнання термінології, нерозуміння процесу академічної мобільності, відсутності інформації про можливості участі в стажуваннях, отриманні грантів, стипендій та іншого (частково це є і вирішення фінансових проблем); оцінювальний, через невміння оцінити запропоновані програми з академічної мобільності та невміння оцінити результати від участі в академічній мобільності; діяльний, через відсутність самостійного досвіду вирішення побутових проблем у зарубіжній країні та недостатній досвід роботи в команді; соціокультурний, через недостатній обсяг знань про традиції інших народів та їх менталітеті; комунікативний, через недостатній рівень володіння мовою, що заважає якісно вчитися за кордоном, а також складнощі у встановленні контактів з закордонними колегами (хоча це й має бути однією з переваг участі в академічній мобільності — налагодження особистих контактів); креативний, через недостатню креативність, невміння генерувати ідеї та передбачати їх наслідки.

 

Дуброва, О. М. (кандидат педагогічних наук; доцент; докторант). 

 Підходи до інтернаціоналізації вищої освіти у контексті дії інтелектуального капіталу на глобальному, національному та локальному рівнях  // Інвестиції: Практика та досвід : Аналіз. Прогнози. Коментар. - 2022. - № 21. - С. 110-116 

Анотація: Розроблено підхід до інтернаціоналізації вищої освіти, що передачає її експорт та імпорт (мобільності студентів, викладачів, ЗВО, освітніх програм, наукових досліджень) та дію інтелектуального капіталу органів державної влади та недержавних установ, суб'єктів  господарювання та на ринках через призму глобальних, національних та локальних рівнів.  

      В умовах глобалізації інтернаціоналізація вищої освіти стає головним аспектом, що забезпечує сумісність освіти та формування єдиного освітнього простору з урахуванням економічних та соціально-політичних факторів. Мобільність студентів є найпоширенішою формою, яка передбачає переміщення людини, що має відношення до освіти (абітурієнта, студента, викладача, дослідника, академічного адміністратора) за кордон для здобуття освіти, підвищення рівня кваліфікації.

       Ця форма передбачає, що після закінчення терміну навчання чи стажування, її учасник повертається до країни походження. Найбільш поширеною формою є навчання студентів у закордонних ЗВО або міжнародна освітня міграція, що поєднує переміщення людей між країнами на різний за тривалістю період з метою здобуття освіти та підвищення кваліфікації різного рівня.

        З метою стимулювання мобільності студентів розвивається ціла низка спеціалізованих програм, найбільш відомою серед яких є "Еразмус" з 1987 р., яка об'єднує проекти ЄС, що існували раніше, у сфері освіти, в тому числі Еразмус, Еразмус Мундус, Темпус, Леонардо да Вінчі, Каменіус, програму Жана Моне та ін. Існують регіональні програми мобільності, у тому числі: "Центральноєвропейська програма в галузі університетської освіти" — орієнтована на створення спільних програм у магістратурі та докторантурі, підтримує короткострокову мобільність студентів та викладачів країн-учасниць, об'єднує 16 держав від Польщі до Македонії та від Словенії до Молдови, не має централізованого фінансування, мінімальний внесок кожної країни-учасниці становить 100 щомісячних стипендій упродовж академічного року; "Програма мобільності Вишеградського фонду" підтримує проекти в галузі культури, освіти та науки, студентського обміну, розвитку туризму та транскордонного співробітництва на території Західних Балкан та країн Східного Партнерства, пропонує гранти на навчання в магістратурі та аспірантурі в одному з вишів країн Вишеградської групи, що складаються з двох частин, одержувачем однієї з яких є приймаючий виш; "Програма Нордплюс" — програма співробітництва у сфері освіти між Північними країнами та країнами Балтії, фінансується Радою Північних країн та охоплює рівні освіти першого та другого циклів університетської освіти.

         Мобільність викладачів (інтелектуальна міграція) вважається другою за важливістю формою інтернаціоналізації, що грунтується на концепції міжнародного обміну знаннями та досвідом і сприяє розвитку зв'язків між ЗВО, а також підвищенню якості освіти та збільшенню міжнародного академічного визнання. Зазвичай дана форма інтернаціоналізації передбачає поєднання дослідницької та наукової роботи з викладацькою діяльністю.

       Транскордонна освіта може бути реалізована за допомогою використання інноваційних технологій в освіті. Серед найбільш затребуваних заходів можна виділити такі: введення в навчальні плани спеціальних міжнародних дисциплін, які будуть цікаві для всіх студентів, у тому числі "мобільних", а також включення міжнародних прикладів та тем до наявних дисциплін; розробка навчальних планів з урахуванням навчання на них міжнародних студентів (у тому числі іноземними мовами) та спрямованих на підготовку випускників до роботи в міжнародних компаніях; розробка навчальних планів з урахуванням вивчення особливостей професійної діяльності у двох чи більше країнах; розробка навчальних планів із обов'язковим модулем академічної мобільності для навчання в іншій країні.

      Інтернаціоналізація освітніх програм може здійснюватися у трьох формах: франчайзинг, програми "близнюки", взаємне визнання програм. У свою чергу, для країн, що направляють студентів на навчання, ця ситуація може розглядатися як втрата талантів, яка може бути заповнена у разі повернення після закінчення навчання студентів додому або підтримки міцних зв'язків, які сприяють нарощуванню потенціалу рідної країни та її інтеграції у глобальні мережі знань. Для окремих ЗВО конкуренція за таланти з кожним роком стає все більш інтенсивною та глобальною. У цій ситуації зростає популярність університетських та інших інституційних рейтингів, які дозволяють оцінювати ЗВО: їхню якість, рівень навчання та можливості зарахування.

      У рамках розвитку стратегій інтернаціоналізації дедалі більше ЗВО відкривають свої філії інших країнах або розвивають програми подвійних дипломів, змінюють правила прийому для іноземних студентів, переглядають освітні програми, заохочують викладання іноземними мовами, а також використання онлайн-курсів та міжнародних стажувань викладачів як можливостей розвитку експорту освітніх послуг. Як наслідок, міжнародна діяльність ЗВО не лише розширюється за обсягом та масштабами, а й за складністю.

     Таким чином можна зробити висновок, що навчання за кордоном стає для людей можливістю здобути якісну освіту, набути навичок та досвіду, а також стати ближчими до глобальних ринків праці, що пропонують велику віддачу від вкладених в освіту інвестицій. У свою чергу для приймаючих країн розширення міжнародної мобільності студентів є важливим політичним завданням, вирішення якого впливає на економічні та інноваційні системи, а також сприяє отриманню додаткового доходу, створенню знань, інновацій та зростанню економічних показників за рахунок інтеграції міжнародних студентів на національні ринки праці.

Ще більше матеріалу за посиланням:

https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ALLP&P21DBN=ALLP&S21FMT=&S21ALL=&Z21ID=&S21CNR=

Маєте можливість отримати інформацію з послугою електронної доставки документів

https://www.libr.dp.ua/?do=eldd