Освітянам на замітку

Моніторинг в системі стратегічного управління освітньої галузі

       Сучасні підходи щодо зміни механізмів публічного управління у системі вищої освіти тісно пов'язані з існуючими трансформаційними процесами у суспільстві в цілому та економіці, динамічності сучасних умов та необхідності швидкого реагування, прийняття відповідних нормативних документів. Система вищої освіти розвиватиметься у необхідному напрямі тільки за умови врахування попиту і пропозицій у площині різноманітності та якості освітніх послуг, орієнтуванні на існуючі запити.

Кирпале А. В. (аспірантка кафедри публічного управління та митного адміністрування ). 

 Досвід управління системою освіти в європейських країнах // Публічне управління та митне адміністрування : науковий збірник. - 2022. - № 2. - С. 29-33 

Анотація: Досліджується управління системою освіти в зарубіжних країн та в Україні. Висвітлено чинники, що мали вагоме значення при сприянні розвитку системи освіти в умовах інноваційного розвитку суспільства. Проведено порівняльний аналіз за структурними характеристиками освіти. Розглянуто особливості сучасної освіти за кордоном та в Україні, а також визначення спільних та відмінних рис їх діяльності та розвитку. 

        Кардинальні зміни та реформи в галузі освіти відбуваються в усіх країнах світу за специфікою соціально-політичних умов кожної конкретної країни.

Для підтримки розвитку систем освіти європейські країни фокусуються на аспектах:

- співпраця з національними представництвами європейських країн з метою корегування їх освітніх політик і обміну позитивним досвідом;

- розвиток і адміністрування різних освітніх програм, які фінансуються урядами країн.

Аналізуючи Європейський досвід реалізації державного управління у системі освіти, можна виділити три основні моделі освітньої політики: англо-саксонську, скандинавську та західно-європейську, основні характеристики яких наведено у таблиці 2.

Останнім часом в європейських країнах актуальним є впровадження демократичного державно-громадського управління освітою, яке визначається конституційно-законодавчими нормами функціонування сфери освіти. У документах Ради Європи наголошується про те, що в основі децентралізації систем освіти закладено ідеї та цінності ринкової економіки.

Державна політика щодо сфери освіти реалізується спеціально створеними центральними органами державного управління:

- США - міністерством освіти (автономія навчальних закладів є найважливішим критерієм під час акредитації);

- Великобританії - міністерством освіти і науки;

- Франції - міністерством національної освіти;

- ФРН - федеральним міністерством науки і освіти;

- Швейцарії - федеральним управлінням освіти і науки департаменту внутрішніх справ та федеральне управління промисловості, ремесел і праці федерального департаменту управління державними ресурсами тощо;

- Польщі - міністерство національної освіти і міністерства науки та вищої освіти.

Стосовно шляхів модернізації вищої освіти України, то вони подібні до європейських підходів. Приєднання до процесу імплементації принципів Болонської декларації почалося на Конференції Міністрів у травні 2005 року в м. Берген (Норвегія). Україна приєдналася до решти країн, які виявили бажання втілювати Болонський процес. Варто зазначити, що академічна мобільність вищих навчальних закладів почала розвиватися в Україні саме завдяки впровадженню Болонського процесу.

         Управління освітою в Україні здійснюється системою державних органів і органів місцевого самоврядування. До органів управління освітою в Україні належать: Міністерство освіти і науки України; міністерства України, яким підпорядковані заклади освіти; Вища атестаційна комісія України; місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

        Центральним галузевим органом державного управління в галузі освіти є Міністерство освіти і науки України (Міносвіти і науки). Міносвіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань у сфері прогнозування і планування розвитку освіти, розроблення організаційного та правового механізмів її функціонування аналізує стан освіти, прогнозує її розвиток відповідно до потреб особистості, суспільства, держави; розробляє нормативно-правову основу функціонування системи освіти; здійснює експертизу проектів загальнодержавних, відомчих, інших рішень і програм у частині, що стосується освіти і науки; готує проекти законодавчих актів та урядових рішень; прогнозує та впорядковує структуру мережі державних навчально-виховних закладів; розробляє пропозиції щодо переліку спеціальностей, кваліфікацій, вчених звань та наукових ступенів; забезпечує виконання вищими навчальними закладами (ВНЗ), що перебувають у його управлінні, державного замовлення та договорів на підготовку спеціалістів, науково-педагогічних кадрів; розробляє положення про навчально-виховні заклади освіти.

         Аналізуючи детальніше всі складові системи освіти у будь-якій країні можна краще уявити систему і зрозуміти, на чому вона базується. Дошкільна освіта здійснюється в дитячих яслах, дитячих садках та дошкільних закладах сімейного типу і передбачає всебічний розвиток дитини з раннього віку. В свою чергу загальна середня освіта має на меті забезпечити всебічний розвиток школяра, виявити та розвивати його нахили та здібності протягом всіх років навчання у школі. Професійно-технічна освіта покликана допомогти здобути професію або підвищити вже здобуду професійну кваліфікацію; вища освіта дає можливість отримати освітньо-кваліфікаційний рівень відповідно до покликання студента.

         Отже, сучасна система публічного управління системою освіти повинна стати державно-громадською і розвиватися за найкращими світовими зразками. Основними пріоритетами повинні стати: орієнтація освіти на індивідуальну освітню траєкторію особистості.

Баженков Є. В. 

 Концептуальна основа моніторингу в системі стратегічного управління освітньої галузі // Актуальні проблеми економіки : науково-економічний журнал. - 2022. - № 9. - С. 6-14 

Анотація: Розглянуто концептуальну основу моніторингу в системі стратегічного управління освітньої галузі. Визначено сутність моніторингу в системі стратегічного  управління освітньої галузі. Дано визначення поняттю "Моніторинг". Визначено роль моніторингу в внутрішньогалузевому управлінні. Виокремлено предмет моніторингу у освітній галузі. 

         Інтеграція освітньої сфери України в європейський освітній простір вимагає постійного вдосконалення системи освіти країни, пошуку результативних й ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг у національному середовищі.

Моніторинг є необхідним для своєчасного прогнозування майбутнього стану освітньої галузі та прийняття управлінських рішень щодо подолання або мінімізації виявлених небажаних тенденцій у внутрішньогалузевому розвитку. Ефективна реалізація моніторингу в освітній галузі можлива лише за наявності чітко поставлених завдань, інструментального забезпечення та сформованого плану.

        Предметом моніторингу у освітній галузі є:

- внутрішньогалузева структура та організаційно-функціональне середовище освітньої галузі;

- матеріально-технічна база освітньої галузі та її сегментів;

- внутрішньогалузевий людський капітал, рівень підготовки (кваліфікації) персоналу, психологічний клімат у внутрішньогалузевому середовищі, умови праці, соціальна захищеність тощо;

- рівень та джерела фінансування в освітній галузі;

- внутрішньогалузева інвестиційна та інноваційна діяльність;

- внутрішньогалузева кооперація й комунікація між різними суб'єктами діяльності та підрозділами;

- оперативність реагування на суспільні регіональні потреби щодо освітніх послуг;

- імідж внутрішньогалузевого управління та підпорядкованих йому суб'єктів діяльності;

- співвідношення попиту та пропозиції на ринку освітній послуг;

- відповідність результатів діяльності в освітній галузі затвердженим планам;

- дотримання державних стандартів та норм з питання надання освітніх послуг;

- ефективність використання бюджетних коштів, якими оперує освітня галузь;

- ефективність діяльності в освітній галузі та її сегментах;

- залучення громадськості, національних та міжнародних інституцій до контролю за діяльністю в освітній галузі;

- кількість та якість освітніх послуг, які є результатами внутрішньогалузевої діяльності;

- наявність систем контролю за діяльністю установ (організацій, підприємств та інших суб'єктів, які функціонують у внутрішньогалузевому середовищі ;

- програмне внутрішньогалузеве планування, відповідність місцевих програм освітній політиці держави та потребам суспільства;

- рівень задоволеності споживачів результатами діяльності в освітній галузі;

- поінформованість суспільства щодо функціонування та розвитку освітньої галузі.

      Суб'єктами моніторингу у освітній галузі можуть бути:

- Міністерство освіти і науки України;

- Інститут модернізації змісту освіти;

- Державна служба якості освіти України;

- Український центр оцінювання якості освіти;

- Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти;

- Державні та недержавні надавачі освітніх послуг та інших видів діяльності у освітній галузі;

- Органи місцевого самоврядування;

- Громадські об'єднання;

- Міжнародні інституції.

      При проведенні моніторингу в умовах діджиталізації управлінських процесів необхідно застосування цифрових технологій, які забезпечують якість і швидкість проведення моніторингу в освітній галузі з урахуванням галузевої специфікації. Реалізація моніторингу в освітній галузі має бути економічною та ефективною.

      Погодимося, що «ефективність моніторингу можливо досягти, якщо:

а) визначити основні задачі моніторингу;

б) виокремити об'єкти та сегментувати їх за встановленими завданнями;

в) на основі сформованих завдань визначити систему індикаторів, які характеризують діяльність об'єкта моніторингу;

г) застосовуючи цифрові технології при обробці отриманої інформації від моніторингу».

      Таким чином, моніторинг у системі стратегічного управління освітньої галузі є інструментом забезпечення організаційно-функціонального механізму у внутрішньогалузевій діяльності. Моніторинг в освітній галузі є інструментом системи стратегічного управління, який забезпечує збір, обробку, накопичення, зберігання та поширення фактичної інформації щодо стану освітньої галузі, прогнозування на підставі обґрунтованих даних динаміки й основних тенденцій її розвитку, визначення стратегічного потенціалу та формування науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття стратегічних управлінських рішень стосовно підвищення.

Бебко Світлана В. (доцент; кандидат економічних наук). 

 Стратегічні напрями управління розвитком кооперації міжнародних закладів вищої освіти // Журнал стратегічних економічних досліджень. - 2022. - № 3. - С. 8-20 

Анотація: У статті висвітлено специфіку та ключові елементи управління розвитком  кооперації міжнародних закладів вищої освіти, а також обґрунтовано, що завдяки  кооперації відбувається концентрація можливостей (у тому числі концентрація  виробництва товарів і послуг). 

        Процес управління розвитком кооперації міжнародних закладів вищої освіти слід розглядати через три основні сфери діяльності ЗВО: навчання (освіту), дослідження і передачу (трансфер) знань та технологій. Крім того, синергетичне поєднання цих сфер в процесі кооперації створюють стратегічні можливості для учасників-партнерів таких об'єднань.

Досліджено і обґрунтовано, що розвиток кооперації міжнародних ЗВО посилює потенціали залучених людей (інтелектуальний потенціал) і потенціали ЗВО (ресурсно-інфраструктурний потенціал).

Якість освіти та навчання:

- Більша мобільність і можливості співпраці;

- Підтримка та придбання протягом усього життя мовних компетенцій.

        Інклюзія та тендерна рівність:

- Гендерно-чутливе навчання;

- Зменшення рівня соціальної нерівності;

- Доступ до інклюзивної інфраструктури.

     Зелена та цифрова трансформація:

- Екологізація освітньої інфраструктури;

- Імплементація програм з екологічної стійкості;

- Імплементація програм з цифрової освіти

    Викладачі та тренери:

- Навчання в Erasmus Teacher Academies;

- Керівництво для національні рамки кар'єри.

    Вища освіта:

- Отримання спільного диплому;

- Вступ до консорціуму або альянсу університетів.

    Геополітичний вимір:

- Співпраця зі стратегічними глобальними партнерами;

- Обмін знаннями та спільне використання результатів досліджень;

- Доступ до інноваційної інфраструктури (лабораторій, центрів колективного користування, наукових парків, силіконових долин, науково-інноваційних кластерів);

- Участь у реформуванні системи оцінювання та підвищення якості наукових досліджень;

- Циркуляція талантів, розвиток міждисциплінарної, міжнародної, міжсекторальної мобільності;

- Посилення сталого розвитку наукової інфраструктури;

- Сприяння розвитку трансформації зеленої енергетики;

- Прискорення цифрового та зеленого переходу промислової екосистеми;

- Забезпечення синергії розвитку в Європейському та світовому науковому просторі;

- Наближення науки до суспільства.

- Доступ до міжнародних баз трансферу технологій;

- Доступ до міжнародних баз авторського права;

- Доступ до міжнародних ринків технологій;

- Імплементація передового світового досвіду з трансферу технологій;

- Налагодження співпраці з приватними замовниками міжнародного ринку;

- Доступ до міжнародних бізнес-інкубаторів.

    Особливості міжнародної кооперації ЗВО пропонуємо розглядати з точки зору дуальності ресурсного та інституціонального підходів. Відповідно до ресурсного підходу, кооперація розширює ресурсний потенціал учасників ( у нашому випадку мова йде про ЗВО), які об'єднуються. Взаємні сильні сторони та додаткові ресурси, або «сумісність» між партнерами визначається як передумова для успішної кооперації. 

     Ключовий висновок ресурсного підходу полягає в тому, що організації будуть шукати партнерів, взаємодія з ресурсами яких буде синергійною та спрямованою на отримання корисних результатів. Цей погляд також можна застосувати до співпраці між ЗВО. Стратегічні ресурси для міжнародної кооперації можуть бути найрізноманітнішими, починаючи від інфраструктурних та матеріальних ресурсів, таких як науково-дослідні лабораторії чи бібліотечні колекції, до освітніх ресурсів, таких як конкретні програми чи методи навчання, людські ресурсів або навіть нематеріальні ресурсів, як-от репутація і імідж.

     Запропонований нами механізм управління розвитком кооперації міжнародних закладів вищої освіти здебільшого ґрунтується на отриманні ефективності від взаємодоповнюваності ресурсів. Обмін ресурсами є, звичайно, найважливішою причиною кооперації міжнародних закладів вищої освіти. В той же час, слід відмітити, що сприйняття кооперації закладів вищої освіти лише як засіб отримання стратегічних ресурсів не зовсім коректне. Інші підходи до кооперації також існують. Наприклад, кооперація закладів вищої освіти може також сприйматися як засіб зниження трансакційних витрат.

     Завдяки інтеграції конкретних видів діяльності, такі транзакції, як мобільність студентів та обмін персоналом, можуть відбуватися в адміністративній структурі, за допомогою якої такі операції можуть виконуватися більш ефективно. Інше, обґрунтування кооперації також є очевидним та ефективним у деяких випадках. Це, наприклад, колективне представництво закладів вищої освіти в міжнародних структурах, такими як Європейський освітній простір та Європейський простір досліджень. Багато освітніх та науково-дослідницьких програм ЄС забезпечують фінансування спільних досліджень та освіти за умови, що заявки надходять від кількох університетів із кількох країн.

     Незважаючи на представлені вище альтернативні підходи, підхід до управління розвитком кооперації міжнародних закладів вищої освіти на основі ресурсного підходу є, на нашу думку, більш значущим. Притаманний стратегічному менеджменту підхід, що ґрунтується на ресурсах, є директивним за своєю природою, і тому саме такий підхід демонструє можливості, які виникають через кооперацію в міжнародному контексті. У той же час, міжнародні можливості в багатьох випадках залишаються невикористаними. Багато закладів вищої освіти ще не готові або не здатні до інтенсивної та тісної співпраці з іноземними партнерами.

     Відсутність бажання або спроможності бути залученими до тісної та інтенсивної співпраці пов'язано з інституційними контекстами, в яких працюють та розвиваються заклади вищої освіти. З цієї точки зору, ЗВО-партнери кооперації також повинні мати схожість, для реалізації ефективної співпраці. Різні інституційні форми по-різному впливають на співпрацю. Вплив централізованих інституційних форм, таких як національні закони та організаційні правила може негативно впливати на співпрацю. Що стосується таких децентралізованих інституційних норм, як культура, норми та переконання, то вони, навпаки, можуть розглядалося як один із цікавих факторів співпраці. Таким чином, академічне та культурне розмаїття може - за умови правильного сприйняття - стати основним джерелом взаємодоповнюваності, а не несумісності.

      Загалом, не існує сильного зв'язку між ефективністю кооперації та сумісністю. Лише в тих випадках, коли інституційна сумісність між університетами сприймається як низька, це заважає співробітництву.  Цілком імовірно, що якщо інтенсивність співпраці збільшується, розбіжності в інституційних контекстах стають більш очевидними та заважають співпраці. У зв'язку з цим застосування інституційного механізму подолання несумісності стає актуальним у випадках, коли передбачається тісна інтеграція.

       Таким чином, головна мета запропонованого нами механізму управління розвитком кооперації міжнародних закладів вищої освіти, який базується на максимізації ресурсної взаємодоповнюваності і мінімізації інституційної несумісності, полягає у забезпеченні розвитку кооперації міжнародних закладів вищої освіти як напряму підвищення ефективності діяльності ЗВО за трьома сферами (освіта, дослідження, трансфер технологій) для розвитку глобальної конкурентоспроможності. 

  

Бебко Світлана В. (доцент; кандидат економічних наук). 

 Концептуальні орієнтири створення синергетичного ефекту консолідації та диверсифікації ресурсів при реалізації механізму управління кооперацією закладів вищої освіти // Журнал стратегічних економічних досліджень. - 2022. - № 2. - С. 8-21 

Анотація: Висвітлено специфіку та ключові елементи методики щодо консолідації та  диверсифікації ресурсів при реалізації механізму управління кооперацією закладів вищої  освіти. Обгрунтовано, що розвиток сучасної вищої освіти будь-якої країни в умовах  глобалізованого світу неможливо уявити поза процесом її інтернаціоналізації, що  відбувається у формі міжнародної кооперації. 

     Заклади вищої освіти всього світу усвідомлюють необхідність виходу за межі кампусів та кордонів, щоб охопити весь світ та виконати своє завдання щодо розвитку ефективних навичок у майбутніх спеціалістів. Університети ЄС мають довгу історію співпраці у галузі вищої освіти між його державами-членами, міжнародна академічна мережа все більше залучає країни-партнери за межами Європи для просування цього міжнародного виміру через підтримку співпраці та політичного діалогу. Це вигідно всім закладам вищої освіти різних країн. Тобто, співпраця між університетами допомагає залучати кращі таланти в галузі вищої освіти в заклади вищої освіти країн, які відстають у своєму розвитку, сприяти взаємному навчанню та міжнародному порівнянню, що сприятиме вдосконаленню досліджень та викладання.

     Визначені нами концептуальні орієнтири управління кооперацією закладів вищої освіти для розвитку глобальної конкурентоспроможності: 1) сталий розвиток якості вищої освіти на засадах дотримання людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства закону та поваги до прав людини, у тому числі прав осіб, що належать до меншин; 2) розвиток людського потенціалу забезпечення ґендерної рівності, інклюзивності та справедливості надання послуг вищої освіти в умовах кооперації; 3) кооперація досліджень та інновацій у міжнародних закладів вищої освіти, особливо пов'язаних з «зеленим» та цифровим переходом суспільства; 4) формування транснаціональних ексклюзивних компетенцій майбутніх фахівців за рахунок отримання наскрізних навичок, що сприяють підприємництву, інноваціям та творчості; 5) міжнародна студентська та викладацька освітня та науково-дослідна мобільність; 6) залучення всіх рівнів стейкхолдерів до підвищення рівня міжнародної конкурентоспроможності.

     Відповідно до першого орієнтиру для країн-партнерів у всьому світі підтримка співробітництва в галузі вищої освіти має важливе значення для посилення набуття та розвитку навичок відповідно до цілей ООН у галузі сталого розвитку, зокрема, якості надання послуг вищої освіти. Багато проектів співробітництва у галузі вищої освіти розвивають необхідний потенціал для ефективного просування до інших цілей, таких як, наприклад, підвищення ефективності використання енергії, захист морського середовища та забезпечення продовольчої безпеки та інших основних напрямків сталого розвитку країн. Дотримання першого концептуального орієнтиру дозволило суттєво підвищити якість та конкурентоспроможність вищої освіти у рамках учасників програми Європейських університетських альянсів. Ця програма ініціювала транснаціональну співпрацю, призначену для кооперації між мовами, кордонами, навчальними програмами та дисциплінами для вирішення соціальних проблем та нестачі навичок у певному регіоні. 42 альянси перебувають на експериментальній стадії, у першій хвилі було створено 17 альянсів за участю 114 закладів вищої освіти із 24 країн-членів.

    Створення єдиного освітнього простору дозволяє залучити у кооперацію та співпрацю міжнародні заклади вищої освіти як транснаціональні альянси, де мають просуватися людські цінності та ідентичність, якість та конкурентоспроможність вищої освіти. Очікується, що альянси:

- включають партнерів з усіх типів закладів вищої освіти та охоплюють широкі географічні регіони;

- засновані на спільно спланованій довгостроковій стратегії сталого розвитку, орієнтованій на стійкість, перевагу та людські цінності;

- пропонувати навчальні програми, орієнтовані на студентів, які реалізуються спільно в міжуніверситетських кампусах, де різні студентські спільноти можуть розробляти свої власні програми та відчувати мобільність на всіх рівнях навчання;

- прийняти підхід, заснований на викликах, коли студенти, академічні кола та зовнішні партнери можуть співпрацювати у міждисциплінарних командах для вирішення найважливіших проблем сталого розвитку.

     Моніторинг випускників закладів вищої освіти дозволяє здійснити відстеження випускників у державах-членах кооперації. Так, наприклад, у 2020 році було проведено пілотне опитування випускників у восьми країнах (Австрія, Хорватія, Чехія, Німеччина, Греція, Литва, Мальта та Норвегія) для оцінки даних на національному рівні та порівняння між державами-членами. Ці дані забезпечать корисну емпіричну базу для розробників політики та практикуючих фахівців у галузі вищої освіти, які розробляють навчальні програми. На підставі аналізу отриманої інформації можна обґрунтувати спеціальні заходи щодо нарощування потенціалу в кожній державі-члені кооперації, щоб національні адміністрації та слідчі групи в державах-членах були готові до скоординованого правозастосовного механізму. Ці заходи спрямовані, зокрема, на те, щоб допомогти зацікавленим сторонам взяти на себе відповідальність за проект відстеження випускників та зміцнення потенціалу в галузі інформаційних технологій та статистики з цією метою:

- забезпечує безперервний обмін між країнами та подальшу гармонізацію зусиль щодо відстеження випускників шляхом створення мережі національних експертів з кожної держави-члена для керівництва національними зусиллями щодо відстеження випускників та полегшення зв'язку зі своїми колегами;

- досліджує способи вдосконалення підходу до збору даних про випускників шляхом отримання інформації з існуючих національних адміністративних баз даних у співпраці з мережею національних експертів;

- організує нові дослідження та заходи щодо взаємного навчання для покращення доказової бази методів відстеження випускників та більш ефективного використання даних.

     У 2014 році всім країнам світу було надано доступ до програми Erasmus+, яка тепер є невід'ємною частиною регіонального співробітництва ЄС у всьому світі з метою сприяння скороченню бідності та сприянню сталому зростанню включно. Erasmus+ підтримує модернізацію навчальних програм, допомагає підвищити якість викладання та освіти, а також підтримує більш прозоре управління освітою та співробітництво у державному та приватному секторах у цій галузі. Більше інформації про роль Erasmus+ у міжнародному співробітництві у глобальному масштабі у регіональних інформаційних бюлетенях флагманської програми ЄС з освіти 

      Моніторинг випускників закладів вищої освіти дозволяє здійснити відстеження випускників у державах-членах кооперації. Так, наприклад, у 2020 році було проведено пілотне опитування випускників у восьми країнах (Австрія, Хорватія, Чехія, Німеччина, Греція, Литва, Мальта та Норвегія) для оцінки даних на національному рівні та порівняння між державами-членами. 

     Ці дані забезпечать корисну емпіричну базу для розробників політики та практикуючих фахівців у галузі вищої освіти, які розробляють навчальні програми. На підставі аналізу отриманої інформації можна обґрунтувати спеціальні заходи щодо нарощування потенціалу в кожній державі-члені кооперації, щоб національні адміністрації та слідчі групи в державах-членах були готові до скоординованого правозастосовного механізму. Ці заходи спрямовані, зокрема, на те, щоб допомогти зацікавленим сторонам взяти на себе відповідальність за проект відстеження випускників та зміцнення потенціалу в галузі інформаційних технологій та статистики з цією метою:

- забезпечує безперервний обмін між країнами та подальшу гармонізацію зусиль щодо відстеження випускників шляхом створення мережі національних експертів з кожної держави-члена для керівництва національними зусиллями щодо відстеження випускників та полегшення зв'язку зі своїми колегами;

- досліджує способи вдосконалення підходу до збору даних про випускників шляхом отримання інформації з існуючих національних адміністративних баз даних у співпраці з мережею національних експертів;

- організує нові дослідження та заходи щодо взаємного навчання для покращення доказової бази методів відстеження випускників та більш ефективного використання даних.

     У 2014 році всім країнам світу було надано доступ до програми Erasmus+, яка тепер є невід'ємною частиною регіонального співробітництва ЄС у всьому світі з метою сприяння скороченню бідності та сприянню сталому зростанню включно. Erasmus+ підтримує модернізацію навчальних програм, допомагає підвищити якість викладання та освіти, а також підтримує більш прозоре управління освітою та співробітництво у державному та приватному секторах у цій галузі. Більше інформації про роль Erasmus+ у міжнародному співробітництві у глобальному масштабі у регіональних інформаційних бюлетенях флагманської програми ЄС з освіти.

Яценко, Валентина В. 

 Структурно-динамічний аналіз соціальної відповідальності закладів вищої освіти в контексті стратегічного управління / В. В. Яценко // Журнал стратегічних економічних досліджень. - 2022. - № 2. - С. 22-29 

Анотація: Висвітлено питання щодо структурно-динамічного аналізу соціальної  відповідальності закладів вищої освіти в контексті стратегічного управління. Зростання  значення етичної поведінки та стратегічний вектор розвитку суспільства, спрямований на  поширення концепції корпоративної соціальної відповідальності, спонукає заклади вищої  освіти все більше уваги приділяти принципам та цінностям, спрямованим на забезпечення  належного рівня вирішення освітніх і соціальних проблем суспільства. 

    Заклади вищої освіти відіграють визначальну роль в соціальному розвитку економіки та формуванні добробуту нації. Зростання значення етичної поведінки та стратегічний вектор розвитку суспільства, спрямований на поширення концепції корпоративної соціальної відповідальності, спонукає заклади вищої освіти все більше уваги приділяти принципам та цінностям, спрямованим на забезпечення належного рівня вирішення освітніх і соціальних проблем суспільства.

     Так, ЗВО, що мають високий рейтинг в системі «Академічний рейтинг університетів світу», також мають високий показник кількості науково-педагогічного персоналу, що мають високий рейтинг та індекс цитування. ЗВО, що мають високі результати змінної "Кількість міжнародних науково-дослідних проектів", також мають високі результати по міжнародній студентській та викладацькій освітній та науково-дослідній мобільності. ЗВО, що мають високі результати змінної "Кількість відкритих міжнародних start-up проєктів випускників", також мають високі результати по рейтингу в «QS World University Rankings».

     Еволюційний розвиток корпоративної соціальної відповідальності призвів до усвідомлення того, що соціальна відповідальність в своєму волюнтаризмі не може розглядатися як інструмент формування економічних вигід. У цьому контексті заклади вищої освіти відіграють соціальну роль для суспільства, формуючи добровільний характер соціальної відповідальності. Дотримання КСВ обґрунтовується в першу чергу соціальними цілями громадськості, а також залежить від розміру компанії або бізнес-одиниці: більш великі компанії мають більші ресурси для здійснення соціально-відповідальної діяльності. Для університетського сектору така залежність також зберігається, оскільки більші за розмірами заклади вищої освіти мають більший вплив на навколишнє середовище і впливають на повсякденну роботу більшої кількості людей.

      Соціальну відповідальність закладу вищої освіти в контексті стратегічного управління слід розглядати як політику постійного удосконалення з метою ефективного виконання його соціальної місії через різні сфери управління:

- організаційну сферу - ЗВО як суб'єкт з власною структурою, який споживає, має персонал і створює відходи;

- сферу освіти - ЗВО як суб'єкт, який відповідає за підготовку студентів;

- сферу науки - ЗВО як суб'єкт, який здійснює дослідження, виробляє ноу-хау та здійснює трансфер технологій;

- соціальну сферу - ЗВО як суб'єкт, який взаємодіє з іншими зацікавленими сторонами, спільнотами та соціальними підсистемами.

      Слід відзначити, що значення університету зростає, оскільки зміщення акцентів в місії ЗВО передбачає її формування на основі концепції передачі знань суспільству, відповідаючи соціальним запитам громадськості.

      Керуючись структурно-динамічним підходом, виділимо п'ять основних принципів стратегічної діяльності ЗВО, орієнтованої на стратегічні дії соціальної відповідальності:

1. Узгодженість, яка відноситься до наближення діяльності з соціальної відповідальності з місією та цілями ЗВО.

2. Специфіка, яка являє собою здатність діяльності з соціальної відповідальності приносити користь ЗВО, надаючи диференційовану позицію.

3. Превентивність, яка забезпечує здатність діяльності з соціальної відповідальності передбачати очікування та потреби зацікавлених сторін.

4. Волюнтаризм, який досягається, коли діяльність із соціальної відповідальності не нав'язується зовнішніми стандартами.

5. Наочність, спроможність діяльності з соціальної відповідальності, легко знаходити її зацікавлені сторони.

     Причина існування соціальної відповідальності ЗВО ґрунтується на виконанні потреб та очікувань зацікавлених сторін, тому вкрай важливо розуміти, хто ці групи та як вони впливають на роботу закладу вищої освіти. Теорія зацікавлених сторін пояснює, що існують групи, які впливають або на них впливають цілі, дії, політичні рішення та цілі організації. Також є групи з законними інтересами, яким дозволено втручатися. Для ЗВО слід виокремити наступні зацікавлені сторони:

- студенти;

- родини студентів;

- адміністративний персонал ЗВО;

- науково-педагогічний персонал ЗВО;

- освітня галузь;

- інші ЗВО;

- бізнес та промисловість;

- уряд та органи влади;

- громада.

       Студенти та їх легітимність заслуговують на особливу увагу, перш за все тому, що вони є споживачами освітніх послуг, користуючись освітньою та соціальною системою ЗВО. Інші зацікавлені сторони також отримують вигоду. Адміністративний персонал та науково-педагогічний персонал, удосконалюють свою навчальну, наукову та управлінську роботу. У випадку суспільства, як зацікавленої сторони, важливими є досягнення випускників, готових протистояти етичним викликам і цінностям, необхідним на ринку, серед іншого.

       Стратегічне оцінювання та контроль впливу ЗВО передбачає оцінювання реалізації циклу безперервних удосконалень для ефективного виконання соціальної місії через чотири процеси:

1) етичне та екологічне управління закладом;

2) формування соціально відповідальних громадян;

3) виробництво та поширення соціально значущих знань

4) соціальна участь у просуванні більш моральної та сталої моделі розвитку суспільства.

Сиченко, В. В. (доктор наук з державного управління;  професор кафедри освітнього менеджменту, державної політики та економіки). 

 Упровадження підходів проєктного менеджменту в процесі реформування системи управління вищої освіти // Публічне управління та митне адміністрування : науковий збірник. - 2022. - № 2. - С. 34- 

Анотація: Досліджуються переваги впровадження методологічного інструментарію проєктного менеджменту в систему публічного управління вищою освітою України в умовах сучасних суспільно-економічних трансформацій.

      Дослідження тих змін, що відбуваються на ринку освітніх послуг дають можливість спрогнозувати, що у найближчому майбутньому відбудеться низка кардинальних змін, які торкнуться принципових підходів фінансування та самофінансування закладів вищої освіти, перебудови організаційних структур, партнерстві бізнеса, держави та освіти. Інтегрований підхід до застосування різноманітних механізмів управління, спільній координації питань розвитку системи вищої освіти, активному залученню громадян, створення різноманітних проєктів у співпраці бізнес-освіти дадуть змогу частково вирішити існуючі запити та проблеми.

     Сутність проєктного підходу полягає у пошуку стратегічно орієнтованого збалансованого шляху розвитку, який би відповідав загальноприйнятим механізмам публічного управління та задовольняв запити конкретних установ, так як сам проєкт переймає унікальні й неповторні умови функціонування, визначення мети, специфіки діяльності. Упровадження методологічного інструментарію проєктного менеджменту у систему управління вищої освіти ґрунтується на наступних принципах: системність та послідовність у плануванні, організації, виконанні, контролі, відстеженні прогресу та динаміки успішності, застосуванні управлінських рішень згідно із конкретними умовами, вмінні швидко адаптуватися до нових соціально-економічних умов.

      Публічне управління системою вищої освіти, що реалізується низкою державних установ щодо вирішення управлінських питань контролю, керівництва, організаційного забезпечення, управління персоналом, тощо. У багатьох державах управління проєктами розглядається у контексті реалізації адміністративної реформи. Якість публічного управління націлена на досягнення результатів, зокрема шляхом застосування інноваційних форм менеджменту, тому задачами менеджерів у публічному секторі зводиться до вибору об'єктивно існуючих, узгоджених, стратегічно орієнтованих видів діяльності у сфері вироблення механізмів і процедур.

       Упровадження управління проєктами у діяльність органів державної влади має відбуватися з урахуванням таких показників, як отримання верифікованої інформації, орієнтованої на швидке та результативне ухвалення рішень; розроблення пріоритетної стратегії, що буде досягатися в умовах обмежених ресурсів та фінансування; здійснення комплексної системи управління завданнями, виділення тимчасових та постійних, регулювання процедури звітності, удосконалення посадових інструкцій; застосування гнучкого підходу щодо удосконалення матричної організаційної структури закладів вищої освіти; застосування комплексної системи забезпечення якості освіти.

       SWOT аналіз застосовується для визначення внутрішніх сильних та слабких сторін проєкту та оцінки зовнішніх можливостей та загроз: сильні сторони - внутрішні, позитивні атрибути проєкту (тип організаційної структури, кадровий склад, знання, освіта, комунікативна мережа, навички та репутація, матеріально-технічне забезпечення, обладнання, технології, конкурентні переваги; слабкі сторони - негативні фактори, які применшують сильні сторони; можливості - зовнішні фактори, які сприяють успіху (зростаючий ринок, загальні тенденції у сфері вищої освіти); загрози - зовнішні фактори, які не можна контролювати (кризовий менеджмент). Методологія «Business model Canva» - це відносно новий бізнес-інструмент, який використовується для візуалізації всіх блоків проєкту, включаючи клієнтів, шлях до ринку освітніх послуг, ціннісні пропозиції та ймовірні фінансові потоки.

      Усі блоки розташовуються на одній сторінці і дають можливість швидко та легко пояснити суть проєкту та як він буде працювати. У системі публічного управління проєктами у системі вищої освіти пріоритиза- ція відбувається частинами, саме тому на сьогодні відчувається зростання впливу різноманітних гнучких технологій. Каскадні технології у системі вищої освіти навпаки планомірно відмирають, про ще свідчать оприлюднені стратегії розвитку, аналіз світових рейтингів вищої освіти. SCRUM наразі є еволюційною методологію у сфері управління проєктами, головними рисами якої є постійні зміни та покращення внутрішньої організаційної структури, використання будь-яких можливих інструментів, існування відкритої та прозорої комунікації, взаємодія та самоорганізація учасників команд.

        Процес прийняття рішень у системі публічного управління вищою освітою необхідно здійснювати на засадах наукового підходу, з врахуванням стратегічної ефективності наслідків. Кризові явища у прийнятті управлінських рішень супроводжують державних службовців через обмежене застосування теоретичних відомостей та статистичних матеріалів, переважанням евристичного підходу на відміну від пріорітетного логіко-аналітичного методу, когнітивних упереджень, неточного тлумачення отриманої інформації. Вибір максимально вигідних умов співпраці з розподіленими ризиками, постійний моніторинг, регулярне звітування, відкритість комунікації та заходи, які спрямовані на оптимізацію витрат забезпечують стрімке зростання показників якості виконання освітніх проєктів. Затверджений план робіт проєкту, з яким порівнюється поточне фактичне виконання проєкту і вихід на прогнозовані показники, розраховані на підставі фактичної інформації про хід виконання проєкту.

        Гнучка, матрична кластерна форма управління системою вищої освіти відкриває широкі можливості керування різних аспектів. Таким чином, сфера публічного управління є однією з пріоритетних щодо використання методологій проєктного менеджменту.