Освітянам на замітку

                                  Підготовка майбутніх фахівців-філологів до професійної діяльності

   Важливе значення для вищої освіти у високотехнологічному інформаційному суспільстві набувають якість людського потенціалу та рівень освіченості й професіоналізму майбутнього фахівця. Динамізм, властивий сучасній цивілізації, зростання соціальної значущості особистості, інтелектуалізація праці, швидка зміна технічних можливостей та оснащеності навчальних закладів у європейському та українському просторі зумовлюють підвищення рівня освіти, що передбачає відповідність її суспільним вимогам та світовим стандартам. З огляду на інтеграційні процеси, що відбуваються в нашій державі є об'єктивна потреба у компетентних та конкурентоздатних фахівцях для різних сфер діяльності, зокрема освіти, науки, культури, мистецтва тощо.

Борисенко, Валентина (кандидат педагогічних наук; доцент). 

 Організаційно-методичні основи навчання магістрантів мовознавчих дисциплін / В. Борисенко // Українська мова і література в школах України : щомісячний науково-методичний та літературно-мистецький журнал. - Київ, 2017. - № 9. - С. 26-29

Анотація: Йдеться про зміну акцентів у мовознавчій підготовці магістрантів-філологів, про створення нової освітньої парадигми. Визначено пріоритетні напрями формування мовознавчої компетентності, основні принципи мовознавчої підготовки студентів-філологів. 

 

   Сьогодні вища школа повинна орієнтуватися на формування такої особистості студента-магістранта, який вільно володіє засобами української та інших світових мов; може з різноманітної інформації відібрати необхідну; правильно визначати цілі самонавчання, самовиховання, саморозвитку; добирати ефективні способи навчання, що забезпечують формування в нього належного професіоналізму та мотивації до вдосконалення особистісних якостей, інтелектуальних потреб, інтересів; уміння адаптовуватися і раціонально діяти в динамічних умовах сучасного суспільства. Нагальна потреба у формуванні сучасного вчителя-словесника висуває нові вимоги до якісної підготовки майбутніх викладачів мовознавчих дисциплін.

   Саме вчителям, викладачам вищих навчальних закладів посильно утверджувати в освітньому просторі Європи авторитет духовності, ідеали європейської спільноти. Підготовка педагогів за єдиною шкалою загальнолюдських цінностей і з урахуванням національних особливостей є тим головним островом, навколо якого мають здійснюватись модернізаційні та інноваційні процеси педагогічної освіти в сучасному європейському просторі.

   Досвід переконує, що магістерська підготовка потребує сучасних якісних підходів, які виявлятимуться в інноваційних змінах у контексті нових вимог формування фахових компетентностей майбутніх фахівців. Якісна підготовка сучасного фахівця в умовах магістратури повинна ґрунтуватися на таких основних принципах: створення ефективного освітнього середовища для підготовки конкурентоспроможного фахівця; доступність навчального матеріалу; упровадження інноваційних стратегій навчання для можливої інтеграції магістра-філолога в європейський простір вищої освіти; наступність та системність процесу мовознавчої підготовки студентів; фахова підтримка наукової діяльності магістрантів; послуговування гнучкими видами навчання, орієнтованими на запит студентів; варіантності програмових матеріалів; універсальності мовознавчої підготовки майбутніх магістрів-філологів; відповідності пропонованих навчальних кейсів до світових стандартів; діалогічності навчання; гармонійної організації освітнього середовища; стимулювання студентів до самооцінної діяльності, рефлексії тощо.

  Для подальшого підвищення якості університетської освіти необхідна реалізація наступних принципів: універсального підходу до кожного студента, адже універсальність освіти забезпечує мотивацію; використання різних форм роботи, з метою задоволення освітніх потреб; можливість вибору магістрантом індивідуальної траєкторії навчання; адаптація змісту мовознавчої підготовки до потреб сучасної вищої школи; постійне оновлення змісту програм підготовки майбутніх магістрів-філологів в умовах університетської освіти; гнучка адаптації магістрантів до ринкових умов праці, підвищення їхньої академічної й професійної мобільності, орієнтація на продуктивну професійну діяльність.

   Ефективне формування мовознавчої компетентності майбутніх магістрів-філологів вимагає уміння магістрантів перетворювати різногалузе- ву теорію в інструмент своєї педагогічної дії, бачити прикладні можливості теоретичних знань стосовно конкретних ситуацій.

Практика переконує, що навчання мовознавчих дисциплін студентів-філологів в умовах магістратури базується на чотирьох основних аспектах: лінгвістичному, полікультурному, соціо-культурному, методологічному. 

   Це забезпечує єдність навчання і виховання з інтелектуальним розвитком особистості, культурою мислення, що перебуває в діалектичному зв'язку з культурою мовлення, зумовлює створеная умов для саморозвитку, самореалізації особистості й передбачає оволодіння методами і прийомами розумової діяльності (спостереження, експериментування, моделювання, формулювання самостійних висновків, висунення гіпотези та її доведення, конструювання мовних одиниць); усвідомлення магістрантами значущості самостійної роботи, ґрунтовності мовних знань; психологічної готовності до подальшої професійної діяльності; застосування знань, умінь і навичок у нестандартних умовах; прагнення до пошуку додаткової наукової інформації; інтерес до науково-дослідної роботи.

Борисенко, Валентина (кандидат педагогічних наук; доцент ). 

 Пріоритетні вектори магістерської мовознавчої підготовки (Частина ІІ) / В. Борисенко // Українська мова і література в школах України : щомісячний науково-методичний та літературно-мистецький журнал. - Київ, 2017. - № 11. - С. 22-25

Анотація: Автор розглядає актуальні проблеми та організаційно-методичні засади навчання мовознавчих дисциплін майбутніх магістрів-філологів. Зазначено, що засади підготовки магістрів-філологів в Україні не повністю корелюються з міжнародними стандартами вищої освіти. 

   Професійна, науково-дослідницька діяльність магістрантів має підпорядковуватися ідеям професіоналізації, індивідуалізації, диференціації; діалогізації, автономності, комп'ютеризації навчального процесу та інтеграції освіти і науки; упровадженню інноваційних освітніх технологій, сучасних підходів до організації змішаного та дистанційного навчання.

   Пошук нових освітніх ресурсів вимагає створення належної методичної бази для розроблення сучасного навчально-методичного забезпечення, спрямованого на оновлене якісне навчання мовознавчих дисциплін майбутніх магістрів-філологів в умовах вищих навчальних закладів, у яких цей процес й досі здійснюється без чіткого наукового обґрунтування, вивірених практикою рекомендацій, методик, підручників. Здебільшого викладачі ВНЗ працюють за авторськими робочими навчальними програмами, посібниками, які розроблено з урахуванням специфіки вищого навчального закладу та теоретико-практичного рівня підготовки студентів.

   Для високої результативності навчання мовознавчих дисциплін студентів- філологів в умовах магістратури необхідна чітка система засвоєння знань, критичне їх осмислення, встановлення взаємозв'язків між системами, креативне й ефективне їх застосування на практиці.

   Навчальний курс «Методика викладання мовознавчих дисциплін у вищих навчальних закладах», завданням якого є формування професійної компетентності студентів-магістрантів та забезпечення їх необхідною теоретико-методичною підготовкою у сегменті навчання мовознавчих дисциплін, адаптація до успішного виконання програми практики, що сприяє закріпленню теоретичних знань і формуванню їхньої фахової компетентності, на превеликий жаль, не завжди спроможна реалізувати покладені на неї завдання, почасти через те, що не є узгодженою з іншими суміжними курсами, а ще через недостатню кількість академічного часу та низьку практичну орієнтованість цього курсу.

   Сучасний стан підготовки магістрів-філологів в Україні не повністю відповідає європейським і світовим стандартам, а тому вся навчально-виховна й науково-дослідницька діяльність магістрантів педагогічних університетів має бути підпорядкована ідеї професіоналізації, інтеграції освіти й науки, застосуванню інноваційних освітніх технологій, спрямованих на досягнення прогнозованих результатів, а також упровадженню компетентнісно зорієнтованого підходу до мовознавчої підготовки фахівців у ВНЗ. 

На сучасному етапі розвитку національної освіти актуальною постає проблема зміни орієнтирів із передачі знань студентам на організацію власне їхньої діяльності, тобто майбутній фахівець повинен уміти самостійно розв'язувати педагогічні завдання, зокрема аналітико-рефлексивні, конструктивно-прогностичні, оцінно-інформаційні та ко- реакційно-регулятивні.

   Необхідна побудова оптимальної моделі сучасного викладача-словесника, наповненої новим змістом відповідно до вимог вищої школи. Сьогодні ми маємо сформувати абсолютно іншу модель компетентнісного викладача, який має принципово новий спосіб мислення, погляди, цінності, навички, уміння та інші якості, що визначають його здатність успішно реалізовувати себе в навчанні, професії та повсякденному житті. Тому цілком необхідним є посилення значущості, професійної практикоорієнтованості навчальних курсів мовознавчого спрямування.

На сучасному етапі розвитку національної освіти актуальною постає проблема зміни орієнтирів із передачі знань студентам на організацію власне їхньої діяльності, тобто майбутній фахівець повинен уміти самостійно розв'язувати педагогічні завдання, зокрема аналітико-рефлексивні, конструктивно-прогностичні, оцінно-інформаційні та ко- рекційно-регулятивні.

   Необхідна побудова оптимальної моделі сучасного викладача-словесника, наповненої новим змістом відповідно до вимог вищої школи. Сьогодні ми маємо сформувати абсолютно іншу модель компетентнісного викладача, який має принципово новий спосіб мислення, погляди, цінності, навички, уміння та інші якості, що визначають його здатність успішно реалізовувати себе в навчанні, професії та повсякденному житті. Тому цілком необхідним є посилення значущості, професійної практикоорієнтованості навчальних курсів мовознавчого спрямування.

Отже, урахування всіх вимог, які висуває сучасність перед магістерською освітою, уможливить розроблення ефективних методичних орієнтирів црофесійної підготовки, навчання мовознавчих дисциплін студентів-філологів в умовах магістратури.

Павліченко, Людмила Вікторівна (викладач англійської мови). 

 Особливості практичної підготовки майбутніх вчителів філологів // Молодий вчений. Спецвипуск : науковий журнал. - 2020. - № 3/1. - С. 57-59

Анотація: Розглянуто особливості і роль педагогічної практики під час підготовки майбутніх вчителів іноземних мов в умовах сучасного освітнього процесу. Дослідження зумовлюється реформуванням системи вищої професійної освіти, після входження України в європейський освітній простір, зокрема підвищенням її якості, удосконаленням психолого-педагогічної і методичної підготовки майбутніх учителів філологів, а також озброєнням сучасними знаннями та підвищенням рівня їх практичної підготовки. Надано основна інформація про види робіт, які включає практика спостереження; професійно-методичні вміння студентів-практикантів; практичну значущість стереотипних дій вчителя; сформульовано і запропоновано практичні рекомендації майбутнім вчителям у процесі їх професійної підготовки. Особлива увага зосереджена на те, що педагогічна практика залишається актуальною проблемою, оскільки вона допомагає формувати особистість педагога, який відповідає сучасним вимогам суспільства. 

   Підвищення рівня практичної підготовки студентів передбачає і включає в себе декілька аспектів, одним з яких є удосконалення організації та проведення педагогічної практики, яка, на думку вчених, відіграє вирішальну роль у процесі становлення професіонала.

    Аналіз наукових праць цих та багатьох інших авторів свідчить, що педагогічна практика залишається актуальною проблемою, і що вона допомагає формувати особистість педагога, який би відповідав сучасним вимогам суспільства.

  Згідно з «Положенням про організацію навчального процесу в Комунальному закладі вищої освіти «Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж»», практика є обов'язковим компонентом програми підготовки фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

   Згідно з цим, метою практики є набуття студентами професійних навичок і вмінь для їх подальшого використання в умовах реальної професійної діяльності та виховання у студентів потреби систематично поновлювати свої знання та творчо використовувати їх на практиці.

   Педагогічна практика студентів передбачає безперервність та послідовність її проведення та одержання необхідного обсягу практичних знань й умінь відповідно до освітньо-кваліфікаційного рівня. Практика є найважливішим компонентом у системі професійної підготовки майбутнього вчителя філолога. Вона виступає сполучним етапом між теоретичним навчанням студента і його майбутньою самостійною викладацькою роботою. Включаючись у практичне засвоєння теоретичного матеріалу, студент з перших днів навчання чітко розуміє конкретність і актуалізацію майбутньої своєї діяльності, вчиться правильно застосовувати набуті теоретичні знання, логічно реагувати на різні педагогічні ситуації.

   Оскільки це особлива форма організації підготовки студентів, сфера реальної педагогічної діяльності, пошуку професійної аргументації, де студент має можливість перевірити свою професійну компетентність, виявити розбіжність між досягнутим і необхідним професійним рівнем розвитку, визначити власні професійні потреби, можливості і подальші орієнтири особистісно-професійного зростання.

   Третій рік навчання (6 семестр) - практика спостереження (орієнтаційний рівень педагогічної підготовки). Саме на практиці студент може визначити, наскільки правильно він обрав для себе сферу діяльності, з’ясувати ступінь співвідношення особистісних якостей з професією вчителя. Одним з провідних методів вивчення студентами педагогічного досвіду є цілеспрямоване спостереження за навчально-виховним процесом. Під час спостереження студенти накопичують життєві спостереження, педагогічні факти з шкільної практики, наочні уявлення про навчально-виховний процес.

Оскільки цей етап практики є пасивним спостереженням, то тут дуже важливу відіграє роль вчителя-наставника, який координує і направляє діяльність студента. Від компетентності професіоналізму наставника залежить подальший стиль і пріоритети в роботі майбутнього вчителя філолога.

   Не менше, ніж за місяць до початку практики студентам пропонується перелік загальноосвітніх закладів для вибору місця проходження практики. Перелік загальноосвітніх установ складається вищим навчальним закладом, як правило, з урахуванням пропозицій студентів і на підставі ретельного відбору загальноосвітніх установ. Разом із тим, усе частіше список пропонованих шкіл складається залежно від згоди школи прийняти студентів-практикантів.

   Практика спостереження включає в себе такі види робіт: кількість уроків, які повинен спостерігати кожний студент (51 урок); документація, що ведеться - щоденник спостережень. В щоденнику зазначається: номер уроку (№ 1-51); дата проведення уроку; клас; ПІБ вчителя; тема; мета; тип уроку; хід уроку: етапи, види, форми роботи; зміст; позитивне, зауваження, пропозиції. В кінці семестру оцінюється: документація - 30б; обговорення - 35б; наочність - 10б; відвідування - 10б; творча робота - 10б; залік (захист) - 5б.

   Творча робота складається з таких видів робіт: фізкультхвилинки (клас); пісні (тема, клас); вірші (тема, клас); матеріали для інсценізації (казки, вірші, історії) (тема, клас); дидактичні ігри (тема, клас) (назва, мета, правила); рольові ігри (тема, клас, правила); орфоепічні розминки (тема, клас); кросворди (тема, клас); скоромовки (звуки, клас); тексти для аудіювання (тема, клас, завдання для них); сценарії тематичних вечорів; презентації (за темами).

   На заключному етапі практики студент: готує звітні матеріали з практики спостереження; звіт про роботу; повний конспект п’ятдесяти одного уроку спостереження; щоденник практиканта; комплектує папку з творчими роботами; характеристику зі школи; подає звітну документацію керівникові практики для перевірки та оцінювання; бере участь у підсумковому заході - залік (захист).

   Студенти отримують можливість не лише поглибити і розвинути знання, вміння та навички психолого-педагогічного та методичного циклів, але й сформувати і розвинути основні професійні вміння та професійно значущі властивості та якості особистості.

   Педагогічна практика допомагає сформувати у студентів-практикантів низку професійно-методичних вмінь, серед яких: конструктивно-планувальні вміння, організаційні вміння, розвиваючо-виховні вміння. 

Заїка, Анна Юріївна (старший викладач). 

 Сучасний стан готовності майбутніх учителів-філологів до дослідницької діяльності з учнями старшої школи в загальноосвітніх навчальних закладах України / А. Заїка // Молодий вчений : науковий журнал. - 2019. - № 5. - С. 126-129

Анотація: Проаналізовано сучасний стан готовності майбутніх учителів-філологів до дослідницької діяльності. У сучасній освіті України домінує ідея про формування творчої особистості, духовно розвиненої, яка вільно володіє мистецтвом слова. Зазначені вище якості можна виховати особливо в процесі вивчення філологічних дисциплін. Тому завданням сучасної педагогічної науки є підготовка майбутнього учителя-філолога до дослідницької роботи з учнями старшої школи. Відомо, що без володіння мови неможливо опанувати інші науки. Отже, залучення сучасних учителів-філологів до дослідницької роботи є необхідним чинником для розвитку їхніх здібностей і як результат є запорукою розвитку здібностей їхніх учнів. Автором були визначені критерії які дозволило охарактеризувати рівні готовності до дослідницької роботи майбутніх учителів-філологів.  

   Входження університетів України в Болонський процес вимагає збільшення уваги у навчально-виховному процесу до наукової діяльності викладачів та студентів. Науково-дослідна діяльність майбутніх учителів-філологів спрямована на активізацію їх наукової творчості, розвиток їх дослідницького потенціалу та здібностей в процесі роботи з учнями старшої школи.

   Але дослідження стану розв’язання в теорії і практиці вищої професійної освіти проблеми підготовки майбутніх учителів-філологів до дослідницької діяльності з учнями старшої школи дозволило виявити протиріччя між збільшеною потребою суспільства в учителі, готовому до дослідницької роботи в професійній сфері, і недостатньою сформованістю готовності до дослідницької діяльності у випускників вищих навчальних закладів.

   У системі професійної підготовки майбутніх учителів-філологів до дослідницької діяльності філологічні дисципліни не просто забезпечують загальноосвітню підготовку, а є потужним фундаментом для ефективного вирішення задач майбутньої професійної діяльності. 

  Діагностування наявного стану готовності майбутніх учителів-філологів до дослідницької діяльності з учнями старшої школи в загальноосвітніх закладах України є важливим кроком на шляху вдосконалення системи підготовки до дослідницької діяльності студентів філологічних факультетів. Вивчення та аналіз сучасної освітянської практики організації дослідницької роботи в неперервній професійній освіті, виявлення недоліків у системі підготовки до дослідницької роботи майбутніх учителів-філологів у процесі вивчення філологічних дисциплін, а також причин, що їх викликають, було здійснено в ході констатувального експерименту.

   Для дослідження сформованості готовності до дослідницької діяльності майбутніх вчителів-філологів за пропонованими критеріями використовувалися різні діагностичні методики: анкетування студентів і викладачів для виявлення особливостей самооцінки та експертної оцінки сформованості готовності до дослідницької діяльності майбутніх учителів-філологів; анкети для самооцінки володіння дослідницькими вміннями і навичками.

До низького рівня сформованості готовності до дослідницької діяльності належать студенти, які не виявляють активність у професійному саморозвитку і не прагнуть дізнатися понад те, що пропонують навчальні програми; не розуміють ролі і значення вирішення дослідницьких завдань у професійній діяльності педагога; не вміють самостійно ставити дослідницькі завдання і вирішувати їх професійно; не виявляють інтерес до освоєння методів дослідницької діяльності, оскільки не вважають це важливим для свого майбутнього; не виявляють інтерес до участі в розробці та реалізації дослідницьких проектів; не вміють працювати з літературними джерелами, застосовувати методи дослідження.

   Таким чином, результати діагностування учасників дослідження за мотиваційно-ціннісним критерієм довели необхідність удосконалення системи підготовки майбутніх учителів-філологів до дослідницької діяльності з учнями старшої школи у процесі вивчення філологічних дисциплін відповідно до сучасних тенденцій розвитку освіти. Зокрема, у більшості студентів вибіркової сукупності виявлено переважно низький рівень готовності до дослідницької діяльності з філологічних дисциплін, що свідчить про недосконалість організаційно-педагогічних умов, які сприяють формуванню мотивації дослідницької активності майбутніх учителів-філологів.

Шкавро, Володимир (аспірант кафедри української мови). 

 Сучасні тенденції в оцінюванні якості знань з мовознавчих дисциплін майбутніх учителів української мови і літератури / В. Шкавро // Українська мова і література в школах України : щомісячний науково-методичний та літературно-мистецький журнал. - Київ, 2018. - № 6. - С. 11-13

Анотація: Автор досліджує проблему сучасних тенденцій в оцінюванні якості знань з мовознавчих дисциплін майбутніх учителів української мови і літератури. 

 

   Ключовими завдання сучасної системи вищої педагогічної освіти є підготовка майбутніх компетентних учителів української мови і літератури здатних до пристосування в будь-якій галузі діяльності, створювати й редагувати тексти різних стилів, жанрів, типів мовлення, готувати навчально-методичний матеріал до уроків, адекватно вести діалог, спілкуватися в різних фахових ситуаціях.

   В освітньому середовищі закладів вищої освіти звертається значна увага тестовим технологіям й створенню тестів, зокрема. Це пов'язано не лише з наповненням електронних курсів чи використання засобів ІКТ в освітньому процесі, а й зі стандартизацією процедур оцінювання якості знань студентів. Розв'язання проблеми оцінювання якості знань майбутніх фахівців ускладнюється під час орієнтації на сучасні тестові технології, оскільки саме тестування дає змогу достатньо точно визначати рівень знань, більш неупереджено й об'єктивно.

   Як засвідчують спостереження, тестовий метод контролю навчальних досягнень суб'єктів освітнього процесу інтенсивно розвивається і поширюється в системі вищої освіти України, в останні роки є уніфікованою, загальновизнаною формою контролю якості підготовки фахівців. Застосування тестового контролю якості знань студентів передбачає, по-перше, високу технологічність, по-друге, об'єктивність оцінювання навчальних досягнень, що певним чином унеможливлює суб'єктивне ставлення викладача до суб'єкта навчання, по-третє, дає можливість забезпечити кожного фахівця освітньої галузі інформацією щодо стану його навчальної підготовки й, по- четверте, надати студентові своєчасну допомогу в оригуванні ситуації відповідно до наявних потреб.

   Сучасне освітнє середовище навчального закладу є функціональним об'єднанням суб'єктів освіти, між якими встановлюється взаємодія. Організація освітньо-розвивального середовища загальноосвітнього закладу передбачає пробудження в студентів активності, надання їм можливості здійснювати різноманітні види діяльності. Основою освітньо-розвивального середовища для становлення особистості майбутнього вчителя української мови і літератури є забезпечення доброзичливої атмосфери, у процесі якої формуються особистісні якості фахівця освітньої галузі (самостійність, відповідальність, справедливість, людяність тощо).

   Найбільш об'єктивним засобом оцінювання рівня знань у педагогічній літературі дослідники проблеми виокремлюють тести, які дають змогу неупереджено оцінити навчальні досягнення студентів. Тому в статті йдеться про основні вимоги до тестів, їх переваги й недоліки, а також рекомендації щодо їх конструювання і використання.

Греб, Марія (доктор педагогічних наук; доцент Бердянського державного педагогічного університету). 

 Лексичний аналіз тексту як засіб збагачення словникового запасу майбутніх учителів-філологів / Марія Греб // Українська мова і література в школах України : щомісячний науково-методичний та літературно-мистецький журнал. - Київ, 2018. - 4. - С. 24-27 

Анотація: Автор досліджує лексичний аналіз тексту як засіб збагачення словникового запасу майбутніх учителів-філологів. Обгрунтовано методичну доцільність збагачення словникового запасу власне українською лексикою, визначено напрями роботи із запозиченими словами. 

 

   В умовах модернізації освіти особливої актуальності набуває якість мовної підготовки вчителя-філолога, який має вирізнятися високим рівнем культури мовлення, сформованою комунікативною компетентністю, розвиненим, багатим, образним мовленням.

   Як показують спостереження за освітнім процесом, значна частина учнів Південно-Східного регіону України в родинному колі не спілкується українською мовою, засвоюючи норми та особливості інших мов. До того ж, батьки не завжди готові до мовленнєвого виховання дитини. Тому місія вчителя-філолога неоціненна і полягає в тому, щоб закласти належне підґрунтя для формування мовної особистості учня. Це зобов'язує вчителя вибудовувати гнучкі толерантні моделі мовного спілкування, шукати ефективні засоби формування стійкої мотивації й заохочення учнів до вивчення української мови. З огляду на це до мовлення філолога висуваються особливо високі вимоги.

    Збагачення словникового запасу й розвиток граматичної будови мовлення студентів відбувається завдяки лексичному аналізу текстів різних стилів через засвоєння лексичної та граматичної синонімії, паралельних граматичних конструкцій, сфери використання окремих граматичних категорій. Збагачення мовлення студентів передбачає усвідомлення ними відтінків лексичних і граматичних значень слів та словоформ, їх стилістичних особливостей.

   Збагачення словникового запасу та граматичної будови мовлення студентів передбачає реалізацію таких основних завдань:

- поступового кількісного поповнення індивідуального словника;

- уточнення лексичного значення та сфери використання відомих слів;

- ознайомлення з новими лексичними значеннями наявних у словнику студентів багатозначних слів;

- використання паралельних лексичних і граматичних форм як засобу збагачення, увиразнення та урізноманітнення мовлення;

- вилучення з активного словникового запасу позалітературних елементів, суржику;

- засвоєння власне української лексики;

- розвитку мовного чуття, дару, естетики слова;

- виховання потреби активного використання національних етикетних формул.

   Лексика, відбиваючи хід історичного розвитку, завжди перебувала в динаміці, однак нині, як відзначають дослідники, темпи цих змін інтенсифікувалися, що викликає певні труднощі в осмисленні Як переконує робота з текстами, задля продуктивного збагачення словникового запасу майбутніх учителів-словесників необхідно враховувати, що словниковий склад української мови є надзвичайно динамічним: актуалізувалася лексика, що в словниках радянської доби мала примітку застаріле або діалектне, наприклад, берегиня, гімназія, губернатор, книгозбірня, колегіум, ліцей, оберіг, смолоскип, часопис тощо. У сучасному суспільстві, нажаль, слова, повернуті в активний ужиток, важче засвоюються, ніж, наприклад, жаргонна лексика, що гнучко реагує на закони українського словотворення і продуктивно формує словотвірні гнізда: крутий-крутелик-крутизна-круто.

   Особливої уваги потребує збагачення словника студентів власне українською лексикою, словами, що витворилися в українській мові й були зафіксовані в історичних пам'ятках, класичних українських художніх текстах.

   Вони є підґрунтям української лексики й формують національні ознаки мови: водограй, громада, гуртівня жоржина, красень, лелека, мереживо, осоння розмай, шпальта тощо. Обмеження у вжитку власне української лексики, української фразеології, заміна їх російськими відповідниками, міжмовна уніфікація упродовж тривалого часу не давали змоги репрезентувати українську мову в усьому її розмаїтті та багатстві. Тому важливе значення матиме систематичне залучення до занять з мовознавчих курсів дидактичного матеріалу, що містить власне українську лексику і фразеологію.

   Значку кількість лексем у сучасній українській літературній мові становлять іншомовні запозичення, більшість з яких прийшли в українську мову з англійської. Основними сферами запозичень є ринкова економіка, політика, масова культура, розваги, відпочинок.

   Особливої уваги викладачів потребують лексичні інновації, що виникли в мові внаслідок різноманітних семантичних трансформацій, зокрема, — переосмислення, що, на думку мовознавців, є одним із джерел збагачення словникового складу української мови.  Наприклад, у словниках радянської доби лексему енергетика тлумачили як технічний термін, у сучасних лексикографічних джерелах запропоновано дещо інше тлумачення слова, тому правомірним є застосування таких словосполучень, як енергетика людини, енергетика думки, енергетика слова.

   Науковці неодноразово порушували проблему надуживання іншомовними словами. Відтак особливої гостроти набуває питання доцільності іншомовних лексичних запозичень, особливо ті, що мають українські відповідники: дайджест (огляд), елегантний (ошатний), армрестлінг (рукоборство) та ін. 

   Отже, вивчення й узагальнення наукових студій з проблеми лінгводидактичної підготовки майбутніх філологів дозволив обґрунтувати методичну доцільність використання текстів різних стилів задля збагачення їхнього словникового запасу власне українською лексикою, визначити напрями роботи зі словами іншомовного походження, визначити критерії добору лексичного матеріалу й інтерпретувати теоретичні напрацювання науковців у практичну площину. Перспективи подальших досліджень убачаємо в розробленні електронних тлумачних словників, призначених спеціально для вчителів-словесників, а також методичної системи засвоєння майбутніми філологами загальнонаукової термінології.

Дятленко, Тетяна (доктор педагогічних наук; професор). 

 Про підготовку майбутнього учителя української мови й літератури до роботи в профільній школі в умовах сучасного педагогічного закладу// Українська література в загальноосвітній школі : Науково-методичний журнал. - 2014. - №11. - С. 11-13

Анотація: Порушено проблему підготовки майбутнього вчителя української мови і літератури до роботи в профільній школі. 

   Процес профілізації навчання в сучасній школі висуває підвищені вимоги до професійної підготовки вчителя, його педагогічної компетентності, ерудиції, загальної культури, оскільки перед учителем профільної школи постало завдання вчити по-новому, отже, розробляти зміст, організаційні форми, методи і засоби навчання й виховання таким чином, аби забезпечити оптимальні умови розвитку учнів, які свідомо обрали майбутній напрям професійної підготовки з урахуванням інтересів, здібностей, нахилів, обдарування тощо.

   Учитель профільної школи повинен бути спеціалістом високого рівня, відповідного профілю та спеціалізації, щоб забезпечувати варіативність та особистісну орієнтацію навчально-виховного процесу через послідовне, педагогічно доцільне проектування індивідуальних освітніх програм розвитку особистості; практичну орієнтацію освітнього процесу через введення інтерактивних технологій,' проектно-дослідницьких методів, поширення навчального співробітництва, самостійності учнів у набутті знань тощо. Ці вимоги потребують модернізації педагогічної освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки освітян, а також урахування нагальних потреб школи і внесення відповідних коректив у процес підготовки майбутніх учителів української мови й літератури в сучасних вищих навчальних закладах.

   Отже, якість навчання і виховання, професійна підготовка сучасного студента педагогічного вищого навчального закладу в цілому залежать від професійного рівня професорсько-викладацького складу того чи того вишу, тобто від рівня методичної компетентності викладачів, впровадження у навчальний процес інноваційних технологій і володіння ними.

   Методична компетентність - базова якісна характеристика викладача вишу. її показниками є насамперед чітке визначення орієнтирів, тобто кінцевого результату навчання й виховання студентів; демонстрація взірця професіоналізму у своїй роботі; мотивування й організація ефективної діяльності студентів; знання і впровадження нових освітніх технологій у навчальний процес, максимально адаптованих до специфіки навчальних дисциплін, які викладає, й свого досвіду; орієнтація на зв'язок теорії й практики задля розвитку активної професійної позиції й дієвого мислення майбутніх учителів української мови й літератури профільної школи; забезпечення зворотного зв'язку в навчанні через різні види контролю й самоконтролю.

   Зважаючи на пряму залежність рівня готовності майбутніх учителів української мови й літератури до роботи в профільній школі від методичної компетентності викладача, яку вбачаємо як у науковій, так і в навчально-методичній діяльності кожного, нами були розроблені спеціальні критерії оцінювання участі викладачів кафедри у процесі підготовки висококваліфікованого і компетентного студента, майбутнього вчителя української мови й літератури профільної школи. Виокремлено пріоритетні напрями, а саме:

1) Науково-дослідна робота:

- викладачем виконано (виконується) дисертаційне дослідження, яке захищено (готується до захисту) на спеціалізованій раді;

- викладач є виконавцем держбюджетної науково-дослідницької теми чи проблеми; 

2) Науково-методична робота :

- викладачем видано (готується до видання) підручник (навчальний посібник, монографія, методичні рекомендації тощо);

- викладачем розроблено комп'ютерні презентації, слайди до курсу лекцій, електронний посібник чи опорний конспект, який не має друкованого аналогу і є авторською розробкою;

- викладачем опубліковані статті у фахових періодичних виданнях, збірниках наукових конференцій різних рівнів, збірниках наукових праць (не менше трьох статей).

3) Організація, підготовка й участь у наукових заходах:

- викладачем взято участь у підготовці, проведенні конференцій, семінарів та інших наукових заходів різних рівнів;

- викладачем підготовлено виступ, доповідь на науково-методичній чи науково-практичній конференції;

- викладачем підготовлено виступ чи повідомлення про хід виконання науково-дослідницької теми на звітній науково-практичній конференції викладачів університету.

4) Організація науково-дослідницької роботи студентів:

- під керівництвом викладача кафедри функціонує науковий гурток чи проблемна група, лабораторія чи якесь інше наукове студентське об'єднання;

- викладач бере активну участь в організації й роботі Спілки молодих учених чи Студентського наукового товариства.

5) Підготовка студентів до участі в наукових заходах:

- під керівництвом викладача підготовлені студентські доповіді на зовнішні конференції, семінари та інші наукові заходи з подальшою публікацією матеріалів;

- викладачем підготовлені студенти до участі в олімпіадах різних рівнів;

- обговорення з викладачем підготовлених студентських наукових робіт на конкурси чи виставки.

   На кафедрі за названими критеріями систематично здійснюється аналіз участі кожного викладача в науковій і науково-методичній роботі. Аби активізувати професорсько-викладацький колектив до реалізації розроблених напрямів діяльності кафедри у контексті ефективності підготовки майбутнього вчителя-словесника до роботи в профільній школі, систематично здійснюються певні заходи: відкриті заняття викладачів кафедри з метою обміну педагогічним досвідом, відкриті для викладачів кафедри консультації щодо написання курсових, дипломних, магістерських досліджень; засідання дискусійних клубів з участю студентів; засідання «Педагогічної майстерні» за результатами педагогічних практик різних видів з участю вчителів-практиків; щомісячні науково-методичні кафедральні семінари з участю освітян міста чи району; тренінги, які зарекомендували себе як ефективна форма підвищення педагогічної майстерності й методичної компетентності як викладачів, так і студентів, систематичний огляд і аналіз фахових видань; авторські проекти провідних фахівців у філології й методиці, укладання покажчика, електронних адрес бібліотек, сайтів, організація й проведення різних методичних шоу. Запропонована методика апробовується і вже є певні результати, які доводять правильність висунутої гіпотези щодо залежності методичної компетентності викладача вишу й студента, майбутнього вчителя-словесника профільної школи.

   Входження України в європейський освітній простір передбачає реформування системи вищої професійної освіти, зокрема підвищення її якості. Сучасна вища школа зорієнтована на якісну підготовку фахівця, який відповідає змінам, що відбуваються на ринку праці. У зв’язку з цим гостро постає проблема підготовки професійно компетентних педагогів, формування яких відбувається протягом усього навчально-виховного процесу у ВНЗ.