Економіка Економіка підприємства
Історія економіки
Логістика
Страхування
Цінні папери
Корпоративне управління
АудитБухгалтерський облікВинахідництвоЕкологіяЕтика. ЕстетикаІнтелектуальна власністьІсторія Всесвітня історія
Історія України
Культурологія Культура, мистецтво, суспільство
Культурне співробітництво
Менеджмент в галузі культури
Оперне, балетне мистецтво України
Сучасна українська музика
Українська книга
Українське кіно
МаркетингМенеджмент Контроль і ревізія
Корпоративне управління
МистецтвоМовознавствоОподаткуванняПедагогікаПраво Авторське право
Кримінально-процесуальне право
Адміністративне право
Господарче право
Екологічне право
Конституційне право
Кримінальне право
Криміналістика
Кримінологія
Митне право
Міжнародне право
Правоохоронна діяльність
Сімейне право
Соціальне право
Фінансове право
Цивільне право
Цивільне процесуальне право
Політика Державне управління
ФінансиПсихологія Психологія творчості
Організаційна психологія
Психологія конфлікта
Психологія особистості
Педагогічна психологія
Психологія спорту
Юридична психологія
Сільське господарствоФілософія
Державне управління
Матеріали для написання реферату:
1. Сутність антикризового управління
Антикризове управління - це спосіб, вид управління, в основі якого лежить виявлення, запобігання, стримування, подолання кризових явищ, вихід з кризових ситуацій у їх найрізноманітніших проявах. При цьому під кризою розуміється різке погіршення економічного стану, втрата стійкості, порушення взаємозв'язків між частинами, руйнування системи.
Антикризове управління на державному рівні становить систему заходів законодавчо-правового характеру, зміцнення фінансової системи країни, проведення структурної, інвестиційної, регіональної, зовнішньо¬економічною політики, спрямованих на забезпечення економічної безпеки, підвищення стійкості економіки, подолання тих кризових явищ, що виникають, і ліквідацію їх наслідків.
Антикризове управління на рівні організації, компанії полягає у своєчасному встановленні ознак появи кризової ситуації, установленні їх причин і чинників, зміні в разі потреби структури виробництва, його технології й організації, підвищенні якості вироблюваних товарів і послуг, проведенні маркетингових заходів, активізації зусиль, спрямованих на освоєння нових ринків.
У практиці розвинених країн з ринковою економікою простежується виражена тенденція орієнтації антикризового управління на проведення випереджаючих заходів щодо стабілізації і зміцнення економічного стану, оновлення виробництва, розвитку конкурентоспроможності з тим, щоб зустрічати кризи на порозі їх виникнення, уникати появи і посилювання кризових ситуацій.
У сукупності антикризові заходи органів місцевого самоврядування утворюють програму переходу бюджетного дефіциту в бюджетний профіцит і включають залучення таких можливих джерел:
- вивільнення коштів від скорочення статей витрат, у тому числі шляхом скорочення працівників бюджетних установ;
- отримання коштів від реалізації муніципального майна та активів (цінних паперів, акцій);
- замороження заробітної плати працівників бюджетного сектору;
- перегляд договорів оренди;
- збільшення місцевих податків і зборів;
- передача доходів від оренди комунального майна кредиторам чи накопичення їх у стабілізаційних фондах;
- реструктуризація муніципальної заборгованості (в цінні папери, кредити);
- проведення заліків, у тому числі податкових з погашення бюджетних кредитів та позичок;
- отримання позичок;
- формування заставного фонду;
- переведення частки прибутку комунальних підприємств у бюджет;
- ліквідація збиткових комунальних підприємств;
- отримання кредитів ззовні;
- приватизація комунального майна;
- коригування системи муніципальних податків і зборів (як зниження, так і підвищення їх ставок);
- модифікація випуску муніципальних облігацій.
2. Класифікація криз та їхня характеристика
Практика показує, що кризи неоднакові не тільки за своїми причинами і наслідками і за самою своєю суттю. Необхідність у розгалуженій класифікації криз пов'язана з диференціацією засобів і способів управління ними. Якщо є розуміння характеру кризи, з'являються можливості зниження її гостроти, скорочення часу і забезпечення безболісності протікання. Існують загальні і локальні кризи. Загальні кризи охоплюють соціально-економічну систему, локальні — тільки частину її. Це поділ криз за масштабами прояву. Звичайно, він носить умовний характер. У конкретному аналізі кризових ситуацій необхідно враховувати межі соціально-економічної системи. її структуру і середовище функціонування. За проблематикою можна виділити макро- і мікрокризи. Для макрокризи властиві досить великі обсяги і масштаби її протікання. Мікрокриза охоплює тільки окрему проблему чи групу проблем. Особливістю кризи є те, що вона, будучи навіть локальною чи мікро кризою, як ланцюгова реакція, може поширюватися на всю систему чи всю проблематику розвитку, тому що в системі існує органічна взаємодія всіх елементів. Але не виникає тоді, коли наявне управління кризовими ситуаціями, заходи локалізації кризи і зниження її гостроти чи навпаки.
За структурою відносин у соціально-економічній системі і диференціації проблематики її розвитку можна виділити окремі групи:
• економічних криз;
• соціальних криз;
• організаційних криз;
• психологічних криз;
• технологічних криз.
Економічні кризи відображають гострі протиріччя в економіці країни чи економічному стані окремого підприємства, фірми. Це кризи виробництва і реалізації товару, взаємин економічних агентів, кризи неплатежів, втрати конкурентних переваг, банкрутства й ін. У групі економічних криз окремо можна виділити фінансові кризи. Вони характеризуються глибоким розладом фінансової системи країни, що супроводжується інфляцією, неплатежами, нестійкістю валютних курсів, курсів цінних паперів.
Соціальні кризи виникають при загостренні протиріч чи зіткненні інтересів різних соціальних груп чи утворень працівників і роботодавців, профспілок і підприємців, працівників різних професій, персоналу і менеджерів та ін. Часто соціальні кризи є ніби продовженням і доповненням криз економічних, хоча можуть виникати і самі по собі, наприклад, з приводу стилю управління, невдоволення умовами праці, ставлення до екологічних проблем, з патріотичних почуттів. Особливе становище в групі соціальних криз займає політична криза. Це - криза в політичному устрою суспільства, криза влади, криза реалізації інтересів різних соціальних груп, класів, в управлінні суспільством. Політичні кризи, як правило, торкаються всіх сторін розвитку суспільства і переходять у кризи економічні.
Організаційні кризи виявляються як кризи поділу й інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації діяльності окремих підрозділів, як відділення адміністративних одиниць, регіонів, філій чи дочірніх фірм. В організаційному устрої будь-якої соціально-економічної системи можуть загострюватися організаційні відносини. Це виявляється в ділових конфліктах, у виникненні плутанини, безвідповідальності, складності контролю ін., то буває при надмірному чи швидкому зростанні соціально-економічної системи, зміні умов її функціонування і розвитку, помилках при частковій реконструкції організації, що породжує бюрократичні тенденції. Організаційна криза виявляється часто як параліч організаційної діяльності. Однією з його форм є її непомірна бюрократизація.
Психологічні кризи також нерідкі в сучасних умовах соціально-економічного розвитку. Це кризи психологічного стану людини. Вони виявляються у вигляді стресу, що набуває масового характеру, у виникненні почуття непевності, паніки, страху за майбутнє, незадоволеності роботою, правовою захищеністю і соціальним станом. Це кризи в соціально-психологічному кліматі суспільства, колективу чи окремої групи.
Технологічна криза виникає як криза нових технологічних ідей в умовах явно вираженої потреби в нових технологіях. Це може бути криза технологічної несумісності виробів чи криза відторгнення нових технологічних рішень. У більш узагальненому плані такі кризи можуть виглядати кризами науково-технічного прогресу - загострення суперечностей між його тенденціями, можливостями, наслідками. Наприклад, у даний час переживає явну кризу ідея мирного використання атомної енергії, будівництва атомних електростанцій і кораблів. За безпосередніми причинами виникнення кризи поділяються на природні, суспільні, екологічні. Перші викликані природними умовами життя і діяльності людини. До причин таких криз відносяться землетруси, урагани, пожежі, кліматичні зміни, повені. Усе це не може не позначатися на економіці, психології людини, соціальних і політичних процесах. При певних масштабах такі явища природи породжують кризи. Причиною кризи можуть бути і суспільні відносини в усіх видах їхнього прояву. У сучасних умовах велике значення має розуміння і розпізнавання криз взаємовідносин людини з природою - екологічних. Це кризи, що виникають при зміні природних умов, викликаних діяльністю людини: виснаження ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виникнення небезпечних технологій, зневажання вимог законів природної рівноваги.
Кризи також можуть бути передбачуваними (закономірними) і несподіваними (випадковими).
Передбачувані кризи настають як етап розвитку, вони можуть прогнозуватися і викликаються об'єктивними причинами нагромадження факторів, причиною кризи можуть бути потреби реструктуризації виробництва, зміна структури інтересів під впливом науково-технічного прогресу.
Несподівані кризи часто бувають чи результатом грубих помилок в управлінні, чи яких-небудь природних явищ, чи економічної залежності, що сприяє розширенню і поширенню локальних криз.
3. Проблеми регіонального розвитку та їх характеристики
Економічний простір держави, різнорідний за наявністю природних ресурсів, рівнем економічного розвитку й рівнем життя населення, включає декілька територій з особливими аномаліями. У теорії регіональної економіки такі особливі території прийнято називати проблемними регіонами (районами). Особливість проблемного районування в тому, що воно не є суцільним і безперервним. Проблемний регіон - це територія, що самостійно не може вирішити свої соціально-економічні проблеми або реалізувати свій потенціал, і тому потребує підтримки держави. Основними показниками проблемних регіонів є: особлива кризовість прояву тієї або іншої великої проблеми, що створює загрозу соціально-економічному становищу в країні, політичній стабільності, екологічній рівновазі; наявність ресурсного потенціалу (виробничого, науково-технічного, трудового, природного), використання якого особливо важливе для національної економіки; особливе значення геополітичного й геоекономічного положення регіону для стратегічних інтересів країни; нестача в регіоні власних фінансових ресурсів для розв'язання проблем загальнонаціонального й світового значення. Території проблемних регіонів можуть не збігатися з адміністративно-територіальними одиницями, наприклад, зона ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС. У регіонально-адміністративному менеджменті розрізняють два основних підходи до проблемного районування. Перший підхід - це оцінка регіонів за ступенем гостроти (кризовості) найважливіших проблем на основі системи індикаторів. До кризових регіонів правомірно відносити території, що зазнали руйнівного впливу природних або техногенних катастроф; регіони широкомасштабних суспільно-політичних конфліктів, що спричиняють руйнування нагромадже-ного економічного потенціалу й значні розміри вимушеної міграції населення; регіони, у яких глибина економічної кризи може викликати необоротні соціальні і політичні деформації.
Кризовість регіонів діагностується за такими параметрами:
- виробничий потенціал;
- зайнятість;
- рівень життя населення;
- правопорядок;
- екологія;
- демографічна ситуація;
- бюджет і фінанси;
- енергозабезпечення;
- виробниче забезпечення.
За кожним параметром визначаються рівні кризовості (в балах): 0 - не перевищення передкризової ситуації; 1 - перевищення передкризового рівня, але нижче від рівня кризової ситуації; 2 - рівень кризи в даній групі територій значно нижчий, ніж у іншій групі кризових територій; 3 -найвищий рівень у групі кризових територій.
Другий підхід до проблемного районування орієнтований на політику цілеспрямованого оздоровлення регіонів, в основі цього підходу лежить типологізація за основними проблемами. Головними типами проблемних регіонів с відсталі (слаборозвинені) й депресивні.
До відсталих регіонів відносять регіони, що мають традиційно низький рівень життя порівняно з основною масою регіонів країни. Значна частина регіонів цієї групи перебувають в стані тривалого застою. Для них характерні низька інтенсивність господарської діяльності, слабкий науково-технічний потенціал, мало розвинута соціальна сфера. Дуже часто соціально-економічна ситуація в цих регіонах обтяжується економічними, кримінальними, етнічними, політичними проблемами. Держава може надавати підтримку економічно слабким регіонам у формі стимулювання припливу приватних інвестицій, деяких податкових і кредитних пільг та преференцій. Однак основний шлях оздоровлення відсталих регіонів -саморозвиток на основі використання власного потенціалу й конкурентних переваг.
Література: